Рішення

від 27.09.2023 по справі 910/6151/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2023Справа № 910/6151/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За первісним позовом Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича

АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН"

вул. Васильківська 1, м. Київ, 03040

про стягнення 110 978,78 грн.

Та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН"

вул. Васильківська 1, м. Київ, 03040

до Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира

Володимировича

АДРЕСА_1

про стягнення 217 342,33 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Сафонов Володимир Володимирович (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" (далі-відповідач) про стягнення 110 978,78 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/6151/23 від 24.04.2023 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки на подання надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

15.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН", в якій заявник просить стягнути 217 342,33 грн. штрафних санкцій з Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" до розгляду (спільно з первісним позовом), об`єднано вимоги за зустрічним позовом об`єднати в одне провадження з первісним позовом та призначено підготовче засідання у справі на 14.06.2023.

29.05.2023 відповідачем за зустрічним позовом до суду надано відзив на позовну заяву

14.06.2023 позивачем за зустрічним позовом до суду подано відповідь на відзив на зустрічний позов.

Протокольною ухвалою суду від 12.07.2023 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті на 06.09.2023.

Протокольною ухвалою суду 06.09.2023 судом оголошено перерву в розгляді справи по суті на 27.09.2023.

В судове засідання 27.09.2023 з`явились представники позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом. Представник позивача за первісним позовом надав пояснення по суті спору, відповідно до яких первісні позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, а проти зустрічних позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволені. Представник позивача за зустрічним позовом надав пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення первісних позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні, а зустрічні позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 27.09.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі, вимоги зустрічного позову не підлягають задоволенню з наступних підстав.

04.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГІТАН» (далі - орендодавець, Відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем (далі - орендар, Позивач) укладено попередній договір №4WL (далі - попередній договір №1), відповідно до якого сторони зобов`язуються протягом 90-ти днів після настання відкладальної обставини, на умовах, передбачених у цьому попередньому договорі, укласти договір оренди приміщення торгівельно-розважального комплексу «WHITE LINES» з усію необхідною інфраструктурою по вулиці Васильківська, 1 місто Київ.

04.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГІТАН» (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем (далі - орендар) укладено попередній договір №5WL (далі - попередній договір №1), відповідно до якого сторони зобов`язуються протягом 90-ти днів після настання відкладальної обставини, на умовах, передбачених у цьому попередньому договорі, укласти договір оренди приміщення торгівельно-розважального комплексу «WHITE LINES» з усію необхідною інфраструктурою по вулиці Васильківська/ місто Київ.

Договори оренди буде укладено на умовах та в редакції, вказаній в додатку 1 до цих договорів.

За умовами п. 1.1.1. договорів №4WL та №5WL, попередній договір - це договір, відповідно до якого сторони зобов`язуються протягом погодженого сторонами строку укласти договір оренди (основний договір) та виконувати інші обов`язки, погоджені сторонами у цьому договорі, із змінами та доповненнями до нього, що можуть вноситися сторонами. Цей договір є змішаним у розумінні ст. 628 Цивільного кодексу України та. крім положень попереднього договору, містить інші види договорів.

Відповідно до п. 1.1.12 договорів №4WLTa №5WL, відкладальна обставина - настання в сукупності всіх наведених нижче обставин (умов):

- отримання орендодавцем акта введення в експлуатацію, сертифікату, інформація з Державного реєстру прав;

завершення орендарем робіт орендаря відповідно до вимог цього договору та отримання орендодавцем письмового повідомлення від орендаря про це;

направлення орендодавцем орендареві письмового повідомлення про готовність до укладення договору оренди. В тому випадку, якщо орендодавець направив орендареві повідомлення про час, місце і дату укладення договору оренди, таке повідомлення вважається також повідомленням про готовність орендодавця до укладення договору оренду, якщо таке останнє повідомлення раніше не відправлялося орендодавцем. Орендодавець не має права безпідставно зволікати з направленням такого повідомлення орендареві, якщо всі інші умови виконані.

У тому випадку, якщо будь-яка із вказаних умов (обставин) не настануть та/або орендодавець не отримає всі або будь-який із вказаних документів, орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від такої умови (обставини) та/або виключити вказаний вище документ (документи) як такий (такі), що необхідні для настання відкладальної обставини, письмово повідомивши про це орендаря. В такому випадку такі умови (обставини) та/або документи (виключені орендодавцем) не вважаються такими, що є необхідними для настання відкладальної обставини.

Згідно п. 1.1.18 договорів №4WL та №5WL, авансовий внесок (аванс) - сума, яку орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві у відповідності до ст. 13.5 попереднього договору.

Пунктом 4.1. договорів №4WL та №5WL визначено, що якщо протягом встановленого законодавством граничного строку для укладення основного договору та на підставі попереднього договору відкладальна обставина не наступить та/або сторони не зможуть укласти договір оренди, на вимогу орендодавця сторони зобов`язуються укласти попередній договір на наступний граничний строк на умовах, які повинні бути аналогічними положенням цього попереднього договору та відображати досягнуті сторонами домовленості (з урахуванням нових положень, пов`язаних із тими змінами фактичних даних та обставин), які будуть існувати на момент укладення такого нового попереднього договору (далі- новий попередній договір).

Орендодавець має право вимагати укладення нового попереднього договору, а орендар зобов`язаний укласти новий попередній договір на вимоги орендаря по спливу строку, при якому до встановленої законодавством граничної дати для укладення основного договору залишається менше 60 днів. Сторони не звільняються від обов`язку укласти новий попередній договір по спливу граничного строку. З укладенням нового попереднього договору втрачають силу відповідні положення цього договору, якщо інше не буде погоджено сторонами.

На виконання п. 13.1. попереднього договору №4WL (№ 1) Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем сплачено авансовий внесок у розмірі 52 430,92 грн., що підтверджується банківською квитанцією від 16.03.2020 на суму 26215,46 грн. та банківською квитанцією від 07.04.2020 на суму 26215,46 грн.

На виконання п. 13.1. попереднього договору №5WL (№ 1) Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем сплачено авансовий внесок у розмірі 58547,85 грн., що підтверджується банківською квитанцією від 16.03.2020 на суму 29273,93 грн. та банківською квитанцією від 07.04.2020 на суму 29273,93 грн.

Загальна сума сплачених Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем авансових внесків за попередніми договорами №4WL та №5WL на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТАН" становить 110978,78 грн.

У подальшому, враховуючи, що основні договори оренди так і не були укладені протягом граничного терміну, у які вони могли бути укладені, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГІТАН» та Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем були укладені нові попередні договори з ідентичним змістом, а саме: попередній договір №4WL від 01.03.2021 (далі - попередній договір № 2), попередній договір №4WL від 28.02.2022 (далі - попередній договір № 3) та попередній договір №5WL від 01.03.2021 (далі - попередній договір № 2), попередній договір №5WL від 28.02.2022 (далі - попередній договір № 3).

При цьому сторони врахували п. 4.5 попередніх договорів №4WL та №5WL (№ 1), відповідно до якого авансовий внесок, сплачений орендарем відповідно до цього договору, зараховується в якості авансового платежу за новим попереднім договором.

Згідно п. 13.3. договорів №4WL та №5WL, сторони домовилися, що до моменту укладення договору оренди і повного виконання орендарем своїх обов`язків по цьому договору (не залежно від укладення договору оренди) сума авансового внеску є забезпеченням виконання орендарем його обов`язків по цьому попередньому договору.

За таких обставин авансовий внесок у сумі 52 430,92 грн. та 58547,85 грн., сплачений орендарем за попереднім договором (№ 1) №4WL та №5WL, був зарахований в якості оплати авансового внеску за попереднім договором (№ 2) №4WL та №5WL, а у подальшому - і за попереднім договором (№3) №4WL та №5WL до укладення основного договору оренди.

Звертаючись до суду із позовом, позивач за первісним позовом вказує, що станом день звернення до суду із позовною заявою, Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" не виконані свої зобов`язання за попередніми договорами №4WL та №5WL № 1-3 в частині укладення основного договору оренди, отже авансові платежі у розмірі 52 430,92 грн, та 58547,85 грн. підлягає поверненню.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем не виконані свої зобов`язання за попередніми договорами №4WL та №5WL № 1-3 в частині укладення основного договору оренди, у зв`язку з чим, на думку позивача, авансовий платіж у розмірі 110 978,78 грн підлягає поверненню відповідачем.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні (ч. 4 ст. 182 ГК України).

Як встановлено судом, відповідно до умов ст. 16 попередніх договорів №4WL та №5WL № 1-3 відповідні положення цих договорів, втрачають силу з укладенням нового попереднього договору якщо інше не буде погоджено сторонами.

Отже, беручи до уваги наявність між сторонами останнього попереднього договору від 28.02.2022, суд приходить до висновку, що спірні відносини між сторонами регулюються цим попереднім договором, а положення попередніх договорів №4WL та №5WL втратили свою дію.

Звертаючись до суду з даним позовом, Фізична особа-підприємець Сафонов Володимир Володимирович зазначає, що попередній договір від 28.02.2022 припинив свою дію (як і попередні договори №4WL та №5WL) у зв`язку з тим, що основний договір оренди не був укладений у граничний строк, встановлений ч. 1 ст. 182 Господарського кодексу України, тому підстав для утримання Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" грошових коштів у розмірі 110 978,78 грн. - немає.

В свою чергу, відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що позивач не уклав новий попередній договір, а тому відсутні підстави для повернення авансового внеску.

Проте, суд не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на наступне.

Так, попередній договір №4WL та №5WL від 28.0.2022 припинив свою дію у зв`язку із закінченням одного року, передбаченого для укладення основного договору ч. 1 ст. 182 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

У порушення вказаної норми сторони визначили інший строк, ніж передбачений цією нормою, а саме - відповідно до п. 2.1 попереднього договору №4WL та №5WL від 28.0.2022 сторони зобов`язалися укласти договір оренди протягом 15 робочих днів після настання відкладальної обставини на умовах, передбачених в цьому попередньому договорі.

Проте, суд зазначає, що визначений у законі строк укладення договору є імперативною нормою, якою передбачено, що основний договір може бути укладений у певний строк, але не пізніше одного року. Тобто згідно з частиною 1 названої статті такий строк обмежений одним роком, тобто у даному випадку по закінченню вказаного строку сторони повинні були укласти основний договір, а не ще один попередній договір.

Отже, попередній договір №4WL та №5WL від 28.0.2022 у відповідності до ч. 1 ст. 182 ГК України діяв протягом 1 року до укладення основного договору та припинив свою дію в силу закону у зв`язку з не укладенням такого основного договору.

Так, у пункті 13.5 попереднього договору №4WL та №5WL від 28.0.2022 сторони передбачили, що у випадку припинення дії даного договору (розірвання або відмови) з вини орендодавця, авансовий внесок (його залишок) підлягає поверненню орендарю протягом 30 календарних днів від дати припинення попереднього договору з вини орендодавця та отримання від орендаря письмового повідомлення про повернення авансового внеску.

У даному випадку вина орендодавця полягає у ненаправленні позивачу проекту основного договору для його узгодження та підписання сторонами. При цьому обов`язковість направити проект договору виникає насамперед у орендодавця, який запланував побудувати та набути у власність торгівельний центр, мав наміри передати в оренду окремі приміщення позивачу та укласти з ним договір оренди (преамбула попередніх договорів №4WL та №5WL).

Вказане також кореспондується з п. 3.2 попереднього договору №4WL та №5WL від 28.0.2022, відповідно до якого орендодавець (відповідач) протягом 10 днів після настання відкладальної обставини, зобов`язаний направити орендарю письмове запрошення укласти договір оренди із зазначенням часу, дати та місця підписання договору.

Однак, як встановлено судом, орендар запрошення (пропозицію) щодо укладення основного договору оренди від орендодавця не отримав. Вказане свідчить про порушення відповідачем умов попереднього договору №4WL та №5WL від 28.0.2022 внаслідок чого ці договори припинилися через 1 рік, як це передбачено законом.

За таких обставин відповідач зобов`язаний повернути позивачу сплачений ним авансовий внесок, а у позивача з`явилось право вимагати цей внесок на підставі п. 13.5 попереднього договору №4WL та №5WL від 28.0.2022.

Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір може передувати укладенню основного договору будь-якого виду. Практично укладення попереднього договору може бути доцільним в тих випадках, коли, наприклад, річ, яка буде предметом основного договору, ще не існує, або хоча й існує, але ще не належить на праві власності продавцю, або належить продавцю, але обтяжена правами на неї третіх осіб тощо.

У той же час, відповідно до ст. 182 Господарського кодексу України в силу попереднього договору сторони не мають права вимагати реального виконання зобов`язання, що випливатиме з основного договору (передати майно, виконати роботу тощо).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, орендодавець отримав авансовий платіж за попередніми договорами №4WL та №5WL саме на виконання основного договору - договору оренди.

Так, з пунктів 13.1-13.2 попереднього договору №4WL та №5WL від 28.0.2022 вбачається, що орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві на банківський рахунок, вказаний в цьому договорі, платіж у якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплати орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати) за договором оренди, сума якого вказана в додатку 1.

Отже, у випадку неукладення основного договору протягом строку, встановленого попереднім договором, припиняється зобов`язання, встановлене попереднім договором.

Грошова сума, яка не забезпечує виконання умов договору, є сумою, яка перераховується згідно договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані, є авансом (попередньою оплатою). При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у справі № 918/631/19 від 22.09.2020 та у справі № 910/12382/17 від 21.02.2018.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, на відміну від завдатку, аванс це лише спосіб платежу. Аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

Поряд з цим, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.02.2018 у справі № 910/11491/17, у випадку не укладення основного договору, сплачена відповідачу сума гарантійного платежу за попереднім договором є авансом та підлягає поверненню позивачу.

Отже, приймаючи до уваги вище викладене, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІТАН» підлягає сума авансового внеску у розмірі 110 978,78 грн.

Крім того, частиною 2 статті 635 Цивільного кодексу України встановлено, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням. При цьому можливість судового спонукання до укладення основного договору не передбачена.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Стосовно вимог зустрічного позову, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову, Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" вказано, що згідно з п.4.1. Попереднього договору №4WL та Попереднього договору №5WL «Якщо протягом встановленого законодавством Граничного строку для укладення Договору оренди на підставі Попереднього договору (вище та далі - «Граничний строк») Відкладальна обставина не наступить та/або Сторони не зможуть укласти Договір оренди, на вимогу Орендодавця Сторони зобов`язуються укласти Новий попередній договір (вище та далі - «Новий попередній договір») на наступний Граничний строк на умовах, які повинні бути аналогічними положенням цього Попереднього договору та відображати досягнуті Сторонами домовленості (з урахуванням нових положень, пов`язаних із тими змінами фактичних даних та обставин, які будуть існувати на момент укладення такого Нового попереднього договору).

Таким чином, на переконання позивача за зустрічним позовом, Орендодавець має право вимагати укладення Нового попереднього договору, а Орендар зобов`язаний укласти Новий попередній договір на вимогу Орендодавця по спливу строку, при якому до встановленої законодавством граничної дати для укладення основного договору залишається менше 60 (шістдесяти) календарних днів. Сторони не звільняються від обов`язку укласти Новий попередній договір по спливу Граничного строку.

З укладенням Нового попереднього договору втрачають силу відповідні положення цього Договору, якщо інше не встановлено Попереднім договором або не буде погоджено Сторонами додатково.»

Згідно з п.4.2. Попереднього договору №4WL та Попереднього договору №5WL «В тому випадку, якщо протягом Граничного строку Відкладальна обставина не наступить і Сторони не укладуть Договір оренди, Орендодавець не вважається таким, що прострочив виконання своїх обов`язків, до Орендодавця не можуть застосовуватися будь-які негативні наслідки, в тому числі штрафні санкції та/або стягнення будь-яких збитків, зі сторони Орендаря, а Орендар зобов`язаний виконувати положення цього Попереднього договору, в тому числі, щодо укладення Нового попереднього договору.»

Згідно з п.4.4. Попереднього договору №4WL та Попереднього договору №5WL «З метою укладення Нового попереднього договору Орендодавець надсилає письмове запрошення Орендарю для підписання Нового попереднього договору з вказівкою місця, дати та часу укладення Нового попереднього договору. Протягом 5 (п`яти) робочих днів після направлення Орендодавцем вказаного запрошення Сторони зобов`язані укласти Новий попередній договір. Відповідно до Нового попереднього договору строк для укладення Договору оренди не повинен перевищувати 12 (дванадцять) календарних місяців.»

Згідно з п.4.6. Попереднього договору №4WL та Попереднього договору №5WL «Якщо Орендар не з`явиться для підписання Нового попереднього договору на повторну письмову вимогу Орендодавця, направлену з інтервалом не менше 5 (п`яти) робочих днів, Гарантійний платіж залишається у Орендодавця та не підлягає поверненню після припинення Попереднього договору, крім того Орендар зобов`язаний сплатити на користь Орендодавця додатково штрафні санкції, передбачені в цьому Попередньому договорі. В такому випадку Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей Попередній договір та відмовитися від укладення Нового попереднього договору або вимагати укладення Нового попереднього договору на наступний Граничний строк, в тому числі в судовому порядку.»

Як вказує позивач за зустрічним позовом, керуючись абз. 1 п. 4.1. Попереднього договору №4WL та Попереднього договору №5WL та на виконання п. 4.4. Орендодавцем 14.02.2023 року були надіслані Орендарю запрошення вих.№01 та Вих.№03 для підписання Нових попередніх договорів.

Оскільки Орендар в дату, зазначену в запрошеннях не з`явився для підписання Нових попередніх договорів №4WL та №5WL, Орендодавець, керуючись п. 4.6 Договору просить стягнути із ФОП Сафонова В.В. штрафні санкції загалом у суму 217 342,33 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором Згідно з ч. 2 ст. 182 Господарського кодексу України попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

У ч. 5 ст. 182 Господарського кодексу України передбачено, що відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами етапі 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 етапі 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 етапі 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 етапі 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами етапі 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до етапі 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини першої етапі 628 ЦК України, зміст договору становлять умові (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності з ч. 1 етапі 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до етапі 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні (ч. 4 ст. 182 ГК України).

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 етапі 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зістапею 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 3 ст. 635 Цивільного кодексу України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Таким чином, судом встановлено, що оскільки у даному випадку вина орендодавця полягає у ненаправленні позивачу за первісним позовом проекту основного договору для його узгодження та підписання сторонами. При цьому обов`язковість направити проект договору виникає насамперед у орендодавця, який запланував побудувати та набути у власність торгівельний центр, мав наміри передати в оренду окремі приміщення позивачу та укласти з ним договір оренди. З огляду на вказане, беручи до уваги той факт, що попередні договори №4WL та №5WL є припиненими з вини орендодавця, у суду відсутні підстави для стягнення із орендаря штрафних санкцій у зв`язку із непідписанням нового попереднього договору на підставі п. 4.6 Договору.

Підсумовуючи викладені вище та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають, враховуючи припинення попередніх договорів у зв`язку із ненаправленням проектів основного договору..

Крім того, позивач за первісним позовом просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою у розмірі 20 000, 00 грн.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

06.03.2023 між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого Довіритель доручає, а Повірений зобов`язується здійснювати від імені Довірителя наступні дії: представництво/захист інтересів і надання правової допомоги, в тому числі, консультування, з усіх цивільних, господарських та адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення за позовами Довірителя або до Довірителя, а також у справах де останній виступає як заявник, стягувач, боржник, третя або заінтересована особа, володілець майна, власник майна, третя особа, стосовно майна якої вирішується питання про арешт, свідок з усіма правами, наданими законом. Повірений зобов`язується виконувати дане йому доручення відповідно до вказівок Довірителя і в його інтересах.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що за угодою сторін за надання послуг за цим договором Повіреному встановлена винагорода, орієнтовна сума як узгоджена у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) грн.

Так, 06.04.2023 між Адвокатом Щербачовим Андрієм Петровичем та Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем складено та підписано акт надання професійної правничої допомоги до договору, адвокат згідно доручення замовника здійсним судове представництво щодо стягнення грошових коштів з ТОВ «ГІТАН» а саме: ознайомлення з документами щодо правовідносин між сторонами (витрачено 5 годин) - 5000, 00 грн; пошук релевантної судової практики (витрачено 2 години) - 2000, 00 грн; розробка судової стратегії (витрачено 3 години) - 3000, 00 грн; підготовка позовної заяви та подання її до суду (витрачено 5 годин) - 5000, 00 грн, супровід справи в суді першої інстанції (подання процесуальних документів, участь в судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи) фіксована ставка - 5000, 00 грн.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Таким чином, перевіривши подані позивачем докази, з урахуванням співмірності заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 10 000, 00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З огляду на вказані вище приписи законодавства та встановлені судом обставини неналежного виконання відповідачем за первісним позовом умов договору щодо належного виконання робіт за Договором, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги первісного позову є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича підлягають задоволенню. Вимоги зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" задоволенню не підлягають.

Судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача за первісним позовом. Судові витрати позивача за зустрічним позовом з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог залишаються за позивачем за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" (вул. Васильківська 1, м. Київ, 03040; ідентифікаційний код 40201349) на користь Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 110 978,78 грн. авансового внеску, 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу та 2684,00 грн. судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 18.10.2023

Суддя М.О. Лиськов