Ухвала

від 13.10.2023 по справі 383/1232/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

13 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 383/1232/22

провадження № 61-14246ск23

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, супроводжувались істотними труднощами, які перешкоджали у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в порядку статті 1270 ЦК України.

29 вересня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у зазначеній вище справі.

До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з посиланням на те, що заявник оскаржувану постанову апеляційного суду отримав 31 серпня 2023 року. На підтвердження надано докази.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Кропивницького апеляційного суду прийнято 16 серпня 2023 року, повний текст якої складено 18 серпня 2023 року та оприлюднено 23 серпня 2023 року.

Оскільки повний текст судового рішення не було вручено у день його проголошення або складення, заявник має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, як такого, що пропущений з поважних причин відповідно до статті 390 ЦПК України.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження заявником пропущено з поважних причин, тому він підлягає поновленню.

Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 04 березня 2020 року у справі № 133/1880/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 389/3108/18, від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19, від 15 квітня 2021 року у справі № 591/1271/18 та ін. (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Трудолюбівка Бобринецького району Кіровоградської області помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 06 грудня 2019 року.

Часом відкриття спадщини ОСОБА_2 є день його смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , входить земельна ділянка площею 5,66 га, кадастровий номер 3520886900:02:000:0234, що розташована на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області і належить спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 020336, який виданий 29 березня 2002 року Бобринецькою районною державною адміністрацією, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 26-215ч, що підтверджується копією вказаного державного акта.

Відповідно до заповіту від 24 листопада 2011 року, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області Шевченко Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 79 ОСОБА_2 на випадок смерті вказану земельну ділянку заповідав ОСОБА_1

18 грудня 2019 року позивач звернувся до Бобринецької державної нотаріальної контори Кіровоградської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 Бобринецькою державною нотаріальною конторою Кіровоградської області 18 грудня 2019 року заведена спадкова справа № 207-2019 на підставі заяви позивача про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 грудня 2019 року.

Згідно з довідкою Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 10 грудня 2019 року № 120 ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1980 року до дня смерті проживав в житловому будинку за адресою: Кіровоградська обл., Бобринецький район, с. Трудолюбівка. На час смерті проживав один.

Постановою державного нотаріуса Бобринецької державної нотаріальної контори Кіровоградської області Дроздової О. П. від 21 грудня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 5,66 га, яка розташована на території Солонцюватської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки заповіт складено за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (надруковано) секретарем виконкому сільської ради, але перед підписом не зазначено про те, що заповіт вголос прочитано заповідачем та не надано документ, що посвідчує право власності заповідача на земельну ділянку, вказану у заповіті.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).

Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.

Отже, практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

Судами попередніх інстанцій не встановлено існування поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини, а тому відсутні підстави для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Посилання в касаційній скарзі на судову практику як на обґрунтування своєї позиції не підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права у цій справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров