Постанова

від 11.10.2023 по справі 515/1614/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 515/1614/21

провадження № 61-7180св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Татарбунарська музична школа» Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального закладу «Татарбунарська музична школа» Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на постанову Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Татарбунарська музична школа» Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - КЗ «Татарбунарська музична школа») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він працює на посаді викладача в КЗ «Татарбунарська музична школа». У листопаді 2021 року він зіткнувся із грубим порушення його конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що у нього вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи та отримання заробітної плати.

Зазначав, що 08 листопада 2021 року йому було вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказ мотивований відсутністю у нього відповідного щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

На підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України відповідач відсторонив його від роботи.

Позивач посилався на те, що законом не встановлено окремого порядку про відсторонення від роботи з підстав відсутності у них щеплень від COVID-19. Щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим, законом не встановлено порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень. При цьому, ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між сторонами у справі, такого зобов`язання з його боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.

Стверджував, що ця ситуація є для нього великою моральною та психологічною травмою, оскільки ставить під загрозу його життя та життя родини. При цьому він зазнав моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора КЗ «Татарбунарська музична школа» № 26-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи;

- поновити його на займаній посаді;

- зобов`язати КЗ «Татарбунарська музична школа» виплати йому заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнути моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 січня 2022 року у складі судді Тимошенка С. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивоване тим, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.

Суд першої інстанції вказав на те, що відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається.

При цьому суд не вбачав втручанням в приватне життя позивача вимогу роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.

Інформація про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, які підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що COVID-сертифікат не є медичною таємницею, а відтак, позовні вимоги вважав необґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ КЗ «Татарбунарська музична школа» від 08 листопада 2021 року № 26-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Зобов`язано КЗ «Татарбунарська музична школа» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 08 листопада 2021 року до 25 лютого 2022 року у розмірі 61 758,06 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсторонюючи позивача від роботи, відповідач не з`ясував, чи є об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми, чи можливо перевести позивача на дистанційну форму роботи (враховуючи специфіку роботи позивача). Отже, дії відповідача не передбачали жодної індивідуальної оцінки виконуваних позивачем трудових обов`язків, а саме відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважав обґрунтованими вимоги позивача про скасування наказу про відсторонення.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зазначив, що фактично позивач підлягав допуску до роботи з 28 лютого 2022 року (понеділок), а розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється за період з 08 листопада 2021 року до 25 лютого 2022 року. Тобто, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 61 758 гривень 06 копійок.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, оскільки при відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи.

Також апеляційний суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, так як моральна шкода має бути обов`язково арґументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Апеляційний суд вважав, що позивач не обґрунтував, в чому саме полягає заподіяння йому моральної шкоди, відтак відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КЗ «Татарбунарська музична школа», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 січня 2022 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга КЗ «Татарбунарська музична школа» мотивована тим, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідно до вимог законодавства та з урахуванням неможливості уникнення особистого контакту позивача з учнями та іншими педагогами, неможливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Зазначає, що позивачем не надано суду доказів, що специфіка його викладацької діяльності допускає можливість проведення дистанційної чи надомної роботи, а також, що з ним укладалися трудові договори про надомну чи дистанційну роботу.

Вважає, що апеляційним судом необґрунтовано здійснено розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до 25 лютого 2022 року та стягнуто заробітну плату у розмірі 61 758 грн.

Посилається на те, що позивач був допущений до роботи з 21 січня 2022 року на підставі наказу КЗ «Татарбунарська музична школа» від 21 січня 2022 року № 06-К.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення КЗ «Татарбунарська музична школа» вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження № 7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22) та від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи заявника є необґрунтованими, не відповідають обставинам справи, відтак, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги й скасування постанови апеляційного суду.

Зазначає, що відповідачем не доведено факт його відмови від проходження медичного огляду з метою здійснення профілактичного щеплення проти COVID-19, факт інформованості позивача з приводу вакцинації проти COVID-19.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 працює в КЗ «Татарбунарська музична школа» з 25 червня 1990 року на посаді викладача мистецької школи (а. с. 12-17).

Наказом директора музичної школи № 26-к від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 , викладача мистецької школи, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати від виконання посадових обов`язків з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення (на період дії карантину та відсутності щеплення проти COVID-19). Підставами наказу зазначено: статті 46, 94 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», частину першу статті 1 Закону України «Про оплату праці», пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої SARS-CoV-2», наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (а. с. 20).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга КЗ «Татарбунарська музична школа» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Зі змістом підпункту 1 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 09 грудня 2020 року № 1236 керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).

Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

У справі, яка переглядається, установлено, що наказом директора музичної школи № 26-к від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 , викладача мистецької школи, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати від виконання посадових обов`язків з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення (на період дії карантину та відсутності щеплення проти COVID-19).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

З огляду на зазначене, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

За таких обставин суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, що відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, дійшов правильного висновку про те, що відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.

Чи було відсторонення позивачки від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 працює в КЗ «Татарбунарська музична школа» з 25 червня 1990 року на посаді викладача мистецької школи та він належав до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

ОСОБА_1 був ознайомлений з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Зазначена обставина не заперечується позивачем, так як у позові він зазначив, що роботодавець від нього вимагав медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказом директора музичної школи № 26-к від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 , викладача мистецької школи, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати від виконання посадових обов`язків з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення (на період дії карантину та відсутності щеплення проти COVID-19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне не щепленого працівника.

Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено.

Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, натомість суд апеляційної інстанції скасував правильне по суті судове рішення районного суду.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 400, 402, 409,413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунальний заклад «Татарбунарська музична школа» Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 січня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець