Постанова

від 18.10.2023 по справі 460/13225/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/13225/23 пров. № А/857/11533/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П.розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року про повернення позовної заяви в частині у справі № 460/13225/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монобуд-С" про стягнення податкового боргу та накладення арешту,

місце ухвалення судового рішення м.РівнеРозгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях справсуддя у І інстанціїНедашківська К.М.дата складання повного тексту ухвали13 червня 2023 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року позовну заяву Головного управління ДПС у Рівненській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монобуд-С» в частині вимоги про накладення арешту на кошти на рахунках, відкритих у банківських установах, у межах суми податкового боргу в розмірі 159706,04 грн повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить обумовлену ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що обидві позовні вимоги (про стягнення податкового боргу та накладення арешту на кошти платника податків) є взаємопов`язаними, оскільки стягнення податкового боргу має декілька заходів забезпечення, зокрема, накладенням арешту на кошти боржника.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлявся шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, зазначену в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви в частині, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога про накладення арешту на кошти платника податків на його рахунках не є взаємопов`язаною з вимогою про стягнення податкового боргу, а тому в розумінні пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» податковий орган не звільнений від сплати судового збору за пред`явлення до суду позову про застосування арешту коштів на рахунках платника податків.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що до Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління ДПС у Рівненській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монобуд-С», в якому позивач просить суд стягнути з відповідача суму податкового боргу у розмірі 159706,04 грн зі сплати податку на додану вартість; накласти арешт на кошти на рахунках, відкритих у банківських установах, у межах суми податкового боргу в розмірі 159706,04 грн.

Ухвалою суду першої інстанції від 05.06.2023 позовну заяву залишено без руху.

Позовна заява залишена без руху з підстав несплати судового збору щодо заявленої позовної вимоги про накладення арешту на кошти на рахунках, відкритих у банківських установах, у межах суми податкового боргу в розмірі 159706,04 грн.

Позивач подав до суду клопотання, де зазначив, що обидві позовні вимоги (про стягнення податкового боргу та накладення арешту на кошти платника податків) є взаємопов`язаними, оскільки стягнення податкового боргу має декілька заходів забезпечення, зокрема, накладенням арешту на кошти боржника, а відтак підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі пункту 27 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

З доводів апеляційної скарги вбачається, що позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у звільненні від сплати судового збору частині позовних вимог щодо накладення арешту на кошти на рахунках, відкритих у банківських установах, у межах суми податкового боргу в розмірі 159706,04 грн. заявленого позивачем до стягнення.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині, що стосується заявленої вимоги позивача щодо накладення арешту на кошти відповідача, на рахунках відкритих у банківських установах у межах заявленої до стягнення суми податкового боргу та наявності підстав для поширення на спірні правовідносини положень пункту 27 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», колегією суддів ураховано таке.

З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся до суду з позовною заявою у якій сформував позовні вимоги про стягнення з відповідача суми податкового боргу у розмірі 159 706,04 грн та про накладення арешту на кошти відповідача, на рахунках відкритих у банківських установах у межах заявленої до стягнення суми податкового боргу.

Згідно з п.27 ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються центральні органи виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.

Згідно із пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків.

Аналогічна позиція міститься у постанові ВС від 16 квітня 2020 року у справі №804/7201/16.

З наведеного слідує, що в розумінні підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України арешт коштів платника податків на рахунках, що знаходяться у банківських установах є одним із способів забезпечення погашення податкового боргу, а підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Як наслідок, колегія суддів приходить до висновку, що заявлена позивачем вимога про накладення арешту на кошти платника податків на його рахунках є взаємопов`язаною з вимогою про стягнення податкового боргу, а відтак на неї поширюються положення п.27 ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір" в частині звільнення податкового органу від сплати судового збору.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами відповідача та вважає, що судом першої інстанції не правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено без додержанням норм матеріального права, а відтак оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити.

Скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року про повернення позовної заяви у частині яка стосується вимоги про накладення арешту на кошти на рахунках, відкритих у банківських установах, у межах суми податкового боргу в розмірі 159706,04 грн у справі № 460/13225/23, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос