Постанова

від 31.05.2024 по справі 460/13225/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/13225/23 пров. № А/857/3668/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Носа С. П.,

суддів Кухтея Р. В., Шевчук С. М.;

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі № 460/13225/23 (головуюча суддя Недашківська К. М., м. Рівне, повний текст судового рішення складено 10.01.2024) за позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монобуд-С» про стягнення податкового боргу, накладення арешту на кошти,-

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2023 року Рівненським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Головного управління ДПС у Рівненській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монобуд-С» про стягнення з відповідача суми податкового боргу у розмірі 159706,04 грн з податку на додану вартість та накладення арешту на кошти на рахунках, відкритих у банківських установах, у межах суми податкового боргу в розмірі 159706,04 грн.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що за платником податків обліковується податковий борг, який виник внаслідок несплати платником податків сум податкових/грошових зобов`язань на підставі податкових повідомлень-рішень та звітності. Тому така сума підлягає стягненню у судовому порядку.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з рахунків платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю «Монобуд-С» до бюджету суму податкового боргу у загальному розмірі 159706 грн. 04 коп. (податок на додану вартість 14010100). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з несплатою платником податків сум податкових/грошових зобов`язань у строки, визначені нормами ПК України, зазначені зобов`язання набули статусу податкового боргу. Тому заявлені позовні вимоги про стягнення податкового боргу підлягають задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управлінням ДПС у Рівненській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у позовній вимозі про накладення арешту на кошти на рахунках, відкритих у банківських установах, у межах суми податкового боргу. Так відмовляючи в задоволенні даної позовної вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не долучено до позовної заяви доказів наявності майна у відповідача, однак суд має можливість витребувати всі необхідні документи при розгляді справи. До апеляційної скарги долучено відомості з реєстру речових прав.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено у справі незначної складності, суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що зі змісту інтегрованої картки платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю «Монобуд-С» вбачається, що за останнім обліковується податковий борг у розмірі 159706 грн 04 коп.: 13.09.2021 ППР від 09.08.2021 - 1020 грн, 18.11.2021 Уточнюючий розрахунок з ПДВ - 149506,04 грн, 29.07.2022 ППР від 12.07.2022 - 1020 грн, 02.01.2023 ППР від 08.12.2022 - 6120 грн, 12.01.2023 ППР від 26.12.2022 - 1020 грн, 27.03.2023 ППР від 09.03.2023 - 1020 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовною заявою у якій сформував позовні вимоги про стягнення з відповідача суми податкового боргу у розмірі 159 706,04 грн та про накладення арешту на кошти відповідача, на рахунках відкритих у банківських установах у межах заявленої до стягнення суми податкового боргу.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.

Згідно із пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків.

Аналогічна позиція міститься у постанові ВС від 16 квітня 2020 року у справі №804/7201/16.

З наведеного слідує, що в розумінні підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України арешт коштів платника податків на рахунках, що знаходяться у банківських установах є одним із способів забезпечення погашення податкового боргу, а підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Податковим органом надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (№365388767 від 12.02.2024) щодо відсутності майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг, інформацію щодо наявності у відповідача відкритих банківських рахунків.

При цьому матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження відсутності у відповідача іншого майна, на яке може бути накладено арешт, або іншого майна, що перебуває у користуванні відповідача на підставі іншого речового права, на яке може бути накладено адміністративний арешт та яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Позивачем не надано доказів, що ним здійснювався пошук всього майна відповідача, та що його балансова вартість є меншою суми податкового боргу.

Отже висновок суду першої інстанції про те, що за встановлених у справі обставин підстави для застосування арешту коштів на рахунках ТОВ «Монобуд-С» в банківських установах відсутні, є обґрунтованим і законним.

Висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.05.2022 у справі № 825/2335/18.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі №460/13225/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук