Постанова

від 18.10.2023 по справі 629/710/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року

м. Харків

справа № 629/710/23

провадження № 22-ц/818/1681/23

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

учасники справи:

позивач: Харківський обласний центр зайнятості,

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом Харківського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення матеріального забезпечення за апеляційною скаргою Харківського обласного центру зайнятості на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 червня 2023 року, ухвалене суддею Цендра Н.В.,

в с т а н о в и в:

У лютому 2023року Харківський обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача матеріальне забезпечення на випадок безробіття у сумі 34 020,00 грн та судовий збір.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Харківський обласний центр зайнятості, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилається на те, що згідно поданої заяви від 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 було надано статус безробітної відповідно до ст. ст. 22, 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», призначено допомогу по безробіттю з 19 квітня 2019 року. Згідно довідки відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.09.2022 року №2000-0307-8/59800, відповідачка з 29.12.2014 року перебуває у них на обліку та отримувала пенсію за вислугу років. З 17.08.2017 року по 02.04.2019 року виплата пенсії призупинялась, так як ОСОБА_1 працювала, а з 03.04.2019 року пенсію за вислугу років поновлено, відповідно до заяви про звільнення з місця роботи. Лозівським міськрайонним центром зайнятості складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 20 вересня 2022 року №58. В результаті розслідування встановлено факт отримання відповідачем пенсії за вислугою років з 03.04.2019 року. Акт розслідування надіслано особі поштовим рекомендованим листом, який вручено 12.10.2022 року. Вказують, що відповідач незаконно отримала допомогу по безробіттю за період з 19 квітня 2019 року по 14 січня 2020 року у сумі 34020 грн, чим завдала суттєвих збитків державній службі зайнятості.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні з позовом до суду першої інстанції.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням вищевказаних вимог законодавства та обставин справи в їх сукупності, зокрема не доведення позивачем вини відповідача у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про отримання пенсії з метою незаконного отримання допомоги з безробіття, та не доведення факту отримання пенсії в період надання відповідачу допомоги по безробіттю, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених ч. 3 ст.36Закону України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування навипадок безробіття» та ст. 1212 ЦК України, для стягнення з відповідачки виплаченої їй допомоги по безробіттю.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до позивача із заявами про надання статусу безробітної та призначення виплати допомоги по безробіттю відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Згідно витягу із наказів про прийняті рішення по особі ОСОБА_1 : наказом від 19.04.20219 року № НТ190419 надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю. Наказом від 14.01.2020 року № 200114 було припинено виплату допомоги по безробіттю.

Наказом від 20.09.2022 року № 48/2022 «Про повернення суми виплаченого забезпечення безробітній ОСОБА_1 було вирішено вжити заходів по поверненню коштів у сумі 34020,00 грн, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 за період з 19 квітня 2019 року по 14 січня 2020 року.

Згідно довідки відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.09.2022 року №2000-0307-8/59800, ОСОБА_1 перебуває на обліку з 29.12.2014 року та отримує пенсію за вислугу років. З 17.08.2017 року по 02.04.2019 року виплата пенсії призупинялась, так як працювала за фахом. З 03.04.2019 року пенсію за вислугу років поновлено, відповідно до заяви про звільнення з місця роботи.

Актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» за № 58 від 20.09.2022 року встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 29.12.2014 року отримує пенсію за вислугу років. З 17.08.2017 року по 02.04.2019 року виплата пенсії призупинялася у зв`язку з тим, що вона працювала за фахом. З 03.04.2019 року пенсію за вислугу років поновлено відповідно до заяви про звільнення з місця роботи.

З показів свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , працюючих ГУ ПФУ №3 в Харківській області та допитаних в суді першої інстанції встановлено, що з квітня 2019 року по лютий 2020 року ОСОБА_1 пенсію не отримувала, за цей період їй була нарахована пенсія, але виплачена тільки в лютому 2020 року.

Як на підставу позовних вимог Харківський обласний центр зайнятості посилався на те, що ОСОБА_1 звернулася за сприянням у працевлаштуванні до Лозівського МРЦЗ, де згідно поданої заяви від 12 квітня 2019 року їй було надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю з 19 квітня 2019 року. В заяві про надання статусу безробітного від 12 квітня 2019 року відповідачка зазначила та засвідчила власним підписом, що через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно, зокрема не має передбачених законодавством доходів та їй не призначено пенсію на пільгових умовах та за вислугу років. Згідно довідки відділу перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.09.2022 року №2000-0307-8/59800, відповідачка з 29.12.2014 року перебуває у них на обліку та отримує пенсію за вислугу років. З 17.08.2017 року по 02.04.2019 року виплата пенсії призупинялась, так як працювала за фахом, а з 03.04.2019 року пенсію за вислугу років поновлено, відповідно до заяви про звільнення з місця роботи. Лозівським міськрайонним центром зайнятості складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 20 вересня 2022 року №58. Акт розслідування надіслано особі поштовим рекомендованим листом, який вручено 12.10.2022 року. Внаслідок невиконання своїх обов`язків щодо повідомлення службі зайнятості про призначення пенсії за вислугу років, внесення до заяви завідомо недостовірних даних з метою отримання коштів Фонду відповідачка незаконно отримала допомогу по безробіттю за період з 19 квітня 2019 року по 14 січня 2020 року у сумі 34020 грн.

Відповідно до статті 46Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст.1Закону України«Про зайнятістьнаселення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до п. 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.

Призначення вказаної допомоги по безробіттю пов`язується саме з наявністю/відсутністю роботи (праці) в особи як можливості діяти.

Умови виплати допомоги по безробіттю, визначені ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», пов`язуються з початком настання безробіття, тобто наданням особі статусу безробітного.

Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст.44Закону України«Про зайнятістьнаселення» ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування навипадок безробіття» та цього Закону; та збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах.

Відповідно до ч. 3 ст.44Закону України«Про зайнятістьнаселення» відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст.31Закону України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування навипадок безробіття» ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.36Закону України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування навипадок безробіття» ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає права, обов`язки та відповідальність застрахованих осіб, такі особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Таким чином, умовою стягнення виплаченого забезпечення є умисне невиконання застрахованою особою своїх обов`язків та зловживання ними. Відтак, позивач повинен довести вину відповідача у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги з безробіття.

Дана позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а, від 24 квітня 2019 року у справі № 757/17820/17-ц (провадження № 61-45759св18), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727св18).

Згідно з ч. 1 ст.1212ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частиною першою статті 1215 ЦК України, не підлягає поверненню заробітна плата й платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їхня виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку й недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність здійснених розрахунків, на основі яких була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Даний висновок викладений у постанові Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц.

Під час розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_1 зазначала, що оскільки в центрі зайнятості їй не знайшли роботу, тому у січні 2020 року вона вимушена була звернутися до Пенсійного фонду з заявою про поновлення їй пенсії.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2014 року отримувала пенсію за вислугу років, з 17.08.2017 року зв`язку з працевлаштуванням за фахом, виплата пенсії була призупинена. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до управління Пенсійного фонду з документами про звільнення її з роботи, які дають їй право на отримання пенсії. Виплата пенсії була поновлена за період з квітня 2019 року. Суми виплачені у 2020 році.

У відповіді Головного управління ДПС у Харківській області щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, за період з 2 кварталу 2019 року по 1 квартал 2020 року, вбачається, що ОСОБА_1 отримувала дохід тільки з Лозівського МРЦЗ.

Відповідно до довідки Головного управління ПФУ в Харківські області від 07.06.2023 року, ОСОБА_1 в період з квітня 2019 року по січень 2020 року була нарахована пенсія за вислугу років, однак тільки в лютому 2020 року ОСОБА_1 було виплачено пенсію за минулий період.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Харківський обласний центр зайнятості, як суб`єкт владних повноважень, повинен довести вину застрахованої особи у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю. Отже, не доведення вини застрахованої особи у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю позивачем є безумовною підставою у відмові в задоволенні позовних вимог.

Даний висновок узгоджується з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятої у справі № 545/163/17 від 06 лютого 2019 року та правової позицією Верховного Суду у справі № 757/17820/17-ц від 24.04.2019 року.

Право на соціальний захист є невід`ємним конституційним правом громадян (стаття 64 Конституції України).

У справі Gaygusuz v. Austria, § 41, Європейський суд з прав людини установив, що право на невідкладну допомогу - допомогу за системою соціального забезпечення, пов`язану з виплатою внесків у фонд страхування на випадок безробіття - було, наскільки це передбачено чинним законодавством, майновим правом для цілей статті 1 Протоколу № 1, тобто є позитивним обов`язком держави, оскільки це положення застосовується без необхідності покладатися виключно на зв`язок між правом на невідкладну допомогу та зобов`язанням сплачувати «податки чи інші внески».

У справі Klein v. Austria, § 57 було зазначено, що право на соціальну допомогу, яка виплачувалася з програми пенсійного забезпечення, було пов`язане з виплатою внесків, а якщо такі внески були зроблені, то відповідній особі не може бути відмовлено в такій допомозі.

Отже, внески в пенсійний фонд можуть відповідно до певних обставин та національного законодавства, створювати право власності (Kjartan Asmundsson v. Iceland, §39; Apostolakis v. Greece, §§28та35; Bellet, Huertas and Vialatte v. France (ухв.); Skorkiewicz v. Poland).

Окрім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Казарін проти Італії» (заява ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ) № 4893/13) від 11 лютого 2021 року, суд також установив, що держава фактично вже надала людині соціальну допомогу, її перерахунок і подальші спроби повернути виплачені кошти становитимуть втручання у права, гарантовані ст. 1 Протоколу 1 Конвенції.

З урахуванням вищевказаних вимог законодавства та обставин справи в їх сукупності, зокрема не доведення позивачем вини відповідача у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про отримання пенсії з метою незаконного отримання допомоги з безробіття, та не доведення факту отримання пенсії в період надання відповідачу допомоги по безробіттю, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених ч. 3ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»таст. 1212 ЦК України, для стягнення з відповідачки виплаченої їй допомоги по безробіттю.

Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Оскільки відповідно до Наказу від 14.01.2020 року № 200114 було припинено виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, а пенсію відповідачка отримала лише в лютому 2020 року, судова колегія приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог позивачем.

Інших доказів Харківським обласним центром зайнятості на підтвердження позовних вимог, ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.

Щодо застосування строків позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Судом застосовується позовна давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Оскільки, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених ч. 3 ст.36Закону України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування навипадок безробіття» та ст. 1212 ЦК України, для стягнення з відповідачки виплаченої їй допомоги по безробіттю, у зв`язку з чим суд першої інстанції відмовив у позові через його необґрунтованість, тому строк позовної давності в даному випадку не застосовується.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.367,368,374,375,381,382,383,384ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Харківського обласного центру зайнятості залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова