Постанова

від 05.09.2006 по справі 33/372

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/372

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

05.09.06 р.                                                                                 Справа № 33/372

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Новикової Р.Г., при секретарі судового засідання Казеці О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали:

за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк

до  Колективного підприємства „Зуївський енергомеханічний завод” м. Зугрес

про стягнення 10318грн.46коп.

за участю представників:

від позивача: Вдовін М.М. – за дов. від 25.04.2006р.

від відповідача: Руппа Н.А. – за дов. від 03.04.2006р.

               Горпиненко Г.Є. – за дов. від 03.04.2006р.

СУТЬ СПОРУ: Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк звернулось до Колективного підприємства „Зуївський енергомеханічний завод” м. Зугрес із адміністративним позовом про стягнення штрафних санкцій у розмірі 10021грн.12коп. та нарахованої пені 297грн.34коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на недотримання відповідачем вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р., екземпляр звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. за формою №10-ПІ; розрахунок суми позову та пені.  

Як зазначає позивач, відповідно до показників Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. (форма №10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача становила 1283особи. З урахуванням цих даних та на підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. норматив робочих місць становить 51 робоче місце. Фактично на підприємстві працювали 50 осіб.

Відповідно до статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сума штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для інваліда дорівнює 10021грн.12коп.

На підставі статі 20 вищенаведеного закону позивачем була нарахована пеня за період з 15.04.2006р. по 18.07.2006р., яка дорівнює 297грн.34коп.

У відзиві №04-121 від 14.08.2006р. відповідач не погоджуючись із заявленими вимогами наполягав на наступному.

На підприємстві було створено 51 робоче місце для інвалідів (наказ №19-к від 06.01.2005р.), але обов'язок працевлаштування покладений на органи, визначені у статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р.

Відповідно до п.2 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Зі свого боку відповідач листами та звітами за формою №3-ПН повідомляв Харцизький міський центр зайнятості та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Харцизьк про потребу в інвалідах.

Ухвалою від 21.07.2006р. було порушено провадження у справі в адміністративній справі №33/372 та призначено попереднє засідання на 14.08.2006р.

На підставі статті 26 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неможливістю продовження розгляду адміністративної справи суддею Дучал Н.М. до розгляду справи був залучений інший суддя. За нормами вищеназваної статті Кодексу судовий розгляд адміністративної справи розпочався спочатку, оскільки було залучено під час судового розгляду нового суддю.

У підготовчому засіданні від 14.08.2006р. представникам сторін повідомлено про можливість примирення згідно зі статтею 113 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснені процесуальні права та обов'язки відповідачеві, передбачені статтями 49, 51, 54, 65-68 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач не відмовився від вимог, відповідач не визнав заявлені вимоги.

За наслідками підготовчого провадження суд постановив ухвалу від 14.08.2006р. про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду на 05.09.2006р.

У судовому засіданні від 05.09.2006р. головуючим були роз'яснені процесуальні права та обов'язки сторонам, передбачені статтями 49, 51, 54, 65-68 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач не відмовився від заявлених вимог.

Під час судового розгляду були досліджені: Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р., розрахунок суми позову; Положення про Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів; заперечення №04-121 від 14.08.2006р.; звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за січень - грудень 2005р.; наказ №19-к від 06.01.2005р. та інше.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін господарський суд встановив наступне.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за №1671/10270) відповідно до пункту 2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р., була затверджена форма №10-ПІ поштова - річна „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”.

Вказана форма поширюється на всі юридичні особи та їх відокремлені підрозділи незалежно від форми власності і організаційно-правових форм господарювання, на яких працює від 8 і більше осіб. Звіт складається підприємствами щорічно і до 1 лютого, наступного після звітного періоду, подається за місцем державної реєстрації територіальному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-ПІ за 2005 рік, загальна кількість працюючих на підприємстві відповідача у 2005 році становила 1283осіб, чисельність штатних працівників з числа інвалідів становила 50 осіб.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Кількість інвалідів – штатних працівників, які мають працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог вищенаведеної статті становить 51 особа.

Відповідно до частини першої статті 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно пункту 3.6. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ поштова – річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України  30 грудня 2004 р. за №1671/10270) дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01) та фонду оплати праці штатних працівників (рядок 04) повинні збігатися з відповідними показниками державного статистичного спостереження форми №1-ПВ термінова-місячна за січень-грудень звітного року.

У рядку 05 відображається середньорічна заробітна плата штатного працівника, яка розраховується за формулою: рядок 05 = рядок 04 * 1000/рядок 01.

З урахуванням цієї формули, розмір середньої заробітної плати на підприємстві за 2005рік становить 10021грн.12коп. Таким чином, сума штрафних санкцій за 1 робоче місце, не зайняте інвалідом дорівнює 10021грн.12коп.

Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р. суми штрафних санкцій сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Згідно із частиною 2 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.

На підставі наведених положень позивачем була нарахована пеня у розмірі 297грн.34коп. за період з 15.04.2006р. по 18.07.2006р.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2005року на виконання вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-XII Колективне підприємство „Зуївський енергомеханічний завод” м. Зугрес інформувало Харцизький міський центр зайнятості (Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за січень – грудень 2005р.) про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, на підприємстві на початку 2005року був виданий наказ №19-к від 06.01.2005р. про створення робочих місць для приймання осіб, які потребують соціального захисту, у тому числі інвалідів.

Доводи позивача стосовно того, що відповідач в порушення вимог Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів не створив 1 робоче місце для інваліда і тим самим порушив вимоги ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та не представив доказів, що підтверджують дії та наміри підприємства зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, судом вважаються безпідставними з огляду на наступне.

По-перше, відповідно до п.2 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р., робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними технічними оснащеннями та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

По-друге, в силу статті 5 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції закону України від 05.07.2001р.) порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.

Відповідно до статті 16 Закону України “Про охорону праці” від 14.10.1992р. у випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р., передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їх здібностей та професійних навичок відповідно до висновку МСЕК.

Тобто, чинне законодавство України пов'язує виконання підприємствами, організаціями зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування.

Відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено під час судового провадження - у 2005 році відповідач вживав заходи зі створення робочого місця для інваліда та повідомляв органи працевлаштування, зазначені в статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991, про наявність вільного робочого місця для інваліда.

Згідно з частиною першої статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 №875-XII працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Цей припис Закону конкретизовано в пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995  №314 (далі - Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів), згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Обов'язки місцевих органів соціального захисту населення, державної служби зайнятості та відділень Фонду соціального захисту інвалідів щодо працевлаштування інвалідів детально викладені відповідно в пунктах 11 - 13 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з Колективного підприємства „Зуївський енергомеханічний завод” м. Зугрес штрафних санкцій у розмірі 10021грн.12коп. та нарахованої пені 297грн.34коп.

На підставі норм матеріального права, передбачених ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991р., Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995року, Інструкцією щодо заповнення форми №10-ПІ поштова – річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України  30 грудня 2004 р. за №1671/10270), ст. 218 Господарського кодексу України, а також керуючись 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 12, 14, 15, 23, 48, 50, 69-71, 79, 81, 82, 86, 87, 89, 92, 94, 98, 107, 110, 112, 121, 122-170, 254, 263 Прикінцевими та Перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

                                                        ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Колективного підприємства „Зуївський енергомеханічний завод” м. Зугрес штрафних санкцій у розмірі 10021грн.12коп. та нарахованої пені 297грн.34коп.– відмовити.

У судовому засіданні від 05.09.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст виготовлено 08.09.2006р.

Суддя                                                                                                Новікова Р.Г.           

Надруковано 3 примірника: 1 – позивачу; 1 – відповідачу; 1 – до справи