Рішення

від 13.10.2020 по справі 757/44852/17-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/44852/17-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Підпалого В.В.,

при секретарі судового засідання Кирилюк Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», ОСОБА_2 про витребування безпідставно набутого майна, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Євролізинг Україна», ОСОБА_2 про витребування безпідставно набутого майна, обґрунтовуючи свій позов тим, що в мережі Інтернет він знайшов інформацію про продаж транспортного засобу автомобіля KIASPORTAGE за ціною 200 000,00 грн. В телефонному режимі він зв`язався із продавцем (філіал ТОВ «Євролізинг Україна» в м. Суми). В компанії роз`яснили, що на вказаний транспортний засіб акційна ціна. В офісі компанії з`ясувалось, що ТОВ «Євролізинг Україна» не укладає договори лізингу з громадянами України, які мешкають на території Луганської та Донецької областей. Позивачу запропонували, щоб від його імені договір уклала довірена особа, яку запропонували безпосередньо в офісі Відповідача ОСОБА_2 . Після чого для формальностей ОСОБА_2 укладе договір лізингу і вже наступного дня передасть в користування предмет лізингу. На запропоновану процедуру Позивач погодився. Для придбання вказаного автомобіля Позивачу потрібного було зробити попередню оплату в розмірі 110 000, 00 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Євролізинг Україна», що підтверджується платіжним дорученням. Факт належності розрахункового рахунку саме ТОВ «Євролізинг Україна» підтверджується відповіддю на адвокатський запит вих. №943 12.05. 17.03.2016 р. на виконання домовленостей в ТОВ «Євролізинг Україна» Позивач вніс зі своєї картки «ПриватБанку» № НОМЕР_1 на розрахунковий номер ТОВ «Євролізинг Україна» НОМЕР_2 у АТ «Райффайзенн Банк Аваль» 110 500,00 грн. за договором фінансового лізингу № 160009, що підтверджується чеком № 17032016141127 та випискою «ПриватБанку» про рух грошових коштів N07IM-JIDI-J2UG-UF63 від 24.05.2016 р. Намагаючись отримати предмет лізингу, Позивач дізнався, що вказаний ТОВ «Євролізинг Україна» автосалон не співпрацює з ТОВ «Євролізинг Ураїна», а відтак Позивачу не було передано предмет лізингу. Зрозумівши, що його ошукали, Позивач звернувся з відповідною заявою до поліції. Крім того, Позивач повідомив ТОВ «Євролізинг Україна» про зайво сплачені кошті заявами від 19.03.2016 р. та 23.03.2016 р., що підтверджується листом Відповідача вих. №931 12.04.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 28.09.2017 р. справу передано на розгляд судді Підпалому В.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2018 року відкрито провадження за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у судове засідання не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяви про розгляд справи без участі позивача, у якій зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, пояснення на позов не подав; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), уразі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Статтею 280 ЦПК України визначено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на вказане, суд визнав за можливе проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що в мережі Інтернет Позивач знайшов інформацію про продаж транспортного засобу автомобіля KIASPORTAGE за ціною 200 000,00 грн. В телефонному режимі він зв`язався із продавцем (філіал ТОВ «Євролізинг Україна» в м. Суми). В компанії роз`яснили, що на вказаний транспортний засіб акційна ціна. В офісі компанії з`ясувалось, що ТОВ «Євролізинг Україна» не укладає договори лізингу з громадянами України, які мешкають на території Луганської та Донецької областей. Позивачу запропонували, щоб від його імені договір уклала довірена особа, яку запропонували безпосередньо в офісі Відповідача ОСОБА_2 . Після чого для формальностей ОСОБА_2 укладе договір лізингу і вже наступного дня передасть в користування предмет лізингу. На запропоновану процедуру Позивач погодився.

17.03.2016 р. було укладеного Договір фінансового лізингу № 160087 між ТОВ «Євролізинг Україна» та ОСОБА_2 , предметом договору фінансового лізингу є автомобіль KIASPORTAGE вартістю 648 00,00 грн. (а.с.8-13)

У заяві від 17.03.2016 р. зазначено, що ОСОБА_2 є довіреною особою ОСОБА_1 (а.с. 15)

На виконання домовленостей в ТОВ «Євролізинг Україна» Позивач вніс зі своєї картки «ПриватБанку» № НОМЕР_1 на розрахунковий номер ТОВ «Євролізинг Україна» НОМЕР_2 у АТ «Райффайзенн Банк Аваль» 110 500,00 грн. за договором фінансового лізингу № 160009, що підтверджується чеком № 17032016141127 та випискою «ПриватБанку» про рух грошових коштів N07IM-JIDI-J2UG-UF63 від 24.05.2016 р. (а.с. 6-7)

Факт належності розрахункового рахунку саме ТОВ «Євролізинг Україна» підтверджується відповіддю на адвокатський запит вих. №943 12.05. 17.03.2016 р. (а.с. 17)

Намагаючись отримати предмет лізингу, Позивач дізнався, що вказаний ТОВ «Євролізинг Україна» автосалон не співпрацює з ТОВ «Євролізинг Ураїна», а відтак Позивачу не було передано предмет лізингу. Зрозумівши, що його ошукали, Позивач звернувся з відповідною заявою до поліції.

Крім того, Позивач повідомив ТОВ «Євролізинг Україна» про зайво сплачені кошті заявами від 19.03.2016 р. та 23.03.2016 р., що підтверджується листом Відповідача вих. №931 12.04. (а.с.16)

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Як визначено у ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15.

За вказаних обставин суд вважає, що недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу № 160087 від 17.03.2016року свідчить про його нікчемність.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п`ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Як встановлено судом, у договорі фінансового лізингу № 160087 від 17.03.2016 року виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та Законом, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості.

Відповідно до п. 3.2.7 спірного договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмету лізингу у разі необрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.1 цього договору, що стосуються обсягу повернення коштів.

При цьому згідно п. 12.1 договору лізингодавець повертає лізингоодержувачу лише 60% авансового платежу, 40 % утримує як штраф за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Крім того, відповідно до п. 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу, тощо. За такими зобов`язаннями відповідає продавець.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договору лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то п. 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 807 ЦК України і частини 1 статті 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з частиною першою статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договору лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то п. 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

Таким чином, аналізуючи умови договору фінансового лізингу від 17.03.2016 року № 160087, суд приходить до висновку, що вони є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже порушують принцип добросовісності, мають дисбаланс в бік прав лізингодавця (відповідача по справі), завдають збитків позивачу, оскільки внаслідок підвищення ціни предмета лізингу позивач позбавлений права на повернення вже сплачених грошових коштів. Наведене, в свою чергу, є правовою підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Разом з тим, відповідно до частини другої наведеної норми закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним, у зв`язку з чим, договірні умови можуть містити лише такі лізингові платежі, які передбачені переліком, встановленим законом, сплата яких здійснюється у порядку, встановленому договором.

Таким чином, законодавець відніс до договірного регулювання лише порядок сплати лізингових платежів, у той час як їх перелік встановлений законом та розширенню у договірному порядку не допускається. Водночас будь-яких інших платежів на користь лізингодавця, окрім лізингових, законодавством про фінансовий лізинг - не передбачено.

Зважаючи на викладене, в оспорюваному договорі передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак таке право у лізингоодержувача умови договору не містять, його укладено із сплатою комісії за організацію договору та закріпленням інших платежів, які не є лізинговими, умовами договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначені умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

За вказаних обставин суд вбачає наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу № 17.03.2016 року № 160087 року недійсним.

Сплачені позивачем кошти у розмірі 100 500,00 грн. на виконання договору повинні бути йому повернуті за наслідками недійсності правочину.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як визначено у ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач був звільнений від сплати судового збору в розмірі 1 280 грн. 00 коп. за подання позову до суду.

Оскільки, суд задовольняє позовні вимоги, то з відповідача ТОВ «Євролізинг Україна» на користь держави підлягають стягненню 1 280 грн. 00 коп. у відшкодування судових витрат.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 15, 16, 215, 216, 220, 628, 799, 806-808 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 76, 81, 141, 211, 223, 258-259, 263-265, 280-284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», ОСОБА_2 про витребування безпідставно набутого майна - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100 500 (сто тисяч п`тсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь держави витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдеят) грн. 00 коп.

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2-А, код ЄДРПОУ 39321814.

Відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В.В. Підпалий