Рішення

від 19.10.2023 по справі 904/3588/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2023м. ДніпроСправа № 904/3588/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєва Е.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справу за позовом Приватного акціонерного товариства "ВГП" (43020, Волинська область, м. Луцьк, вул. Георгія Гонгадзе, буд. 25, ідентифікаційний код 01880724) до Приватного підприємства "Вега Авто" (49100, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 112Д, кімната 186, ідентифікаційний код 35113099) про стягнення 153 865,74 грн. збитків

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "ВГП" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №160 від 28.06.2023 про стягнення з Приватного підприємства "Вега Авто" 153 865,74 грн. збитків.

Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, а саме витрати по сплату судового збору у сумі 2 684,00 грн. та витрати на правничу допомогу (орієнтований розмір 5 000,00 грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору №126 перевезення вантажу автомобільним транспортом від 16.03.2020, заявки на перевезення вантажу №823 від 22.02.2022, відповідач зобов`язався надати послугу з перевезення вантажу позивача. 23.02.2022 близько 9-10.00 год. вантаж був завантажений позивачем з адресою розвантаження: Одеська область, Біляївський район, с/рада Нерубайська, масив 2 буд. б/н з датою розвантаження на 24.02.2022 з 10.00 до 17.00 год. для клієнта-2: ТОВ "АТБ Маркет" через ТОВ "Логістик Юніон", та Одеська область, Біляївський район Усатівська с/рада, автодорога Київ-Одеса, 462 км+100м з датою розвантаження 28.02.2022 з 09.00 до 16.00 год. для клієнта-1: ТОВ "Копійка-Центр". На завантаження прибув водій перевізника ОСОБА_1 на автомобілі MAN за № НОМЕР_1 . Факт завантаження підтверджується товарно-транспортними накладними №823/1 від 23.02.2022, №823/2 від 23.02.2022, №823/3 від 23.02.2022, та №823/4 від 23.02.2023, що містять підпис водія про прийняття товару. Товар 24 лютого 2022 року з 10.00 год до 17.00 год не прибув в перше місце розвантаження в Одеській області. Лише 16.03.2022 представники позивача змогли отримати повідомлення від перевізника, що "водій евакуювався, а автомобіль разом з товаром в м. Гостомелі знищений". Позивач зазначає, що водій відповідача ОСОБА_1 відхилився від погодженого маршруту м. Луцьк - Усатівська с.р. - с/рада Нерубайська, що призвело до подальшого потрапляння авто з вантажем в зону активних бойових дій з наступною втратою та розграбуванням вантажу. Місто Гостомель (а точніше як пізніше виявилось з документів перевізника - АДРЕСА_1 ) не є по маршруту слідування та адреси розвантаження товару, ввіреного перевізнику.

Позивач стверджує, що йому завдано збитків внаслідок втрати товару перевізником вантажу. Загальна вартість вантажу, що є втраченим складала 153 865,74 грн. Вартість втраченого товару підтверджується видатковими накладними №VGP02448 від 23.02.2022, №VGP02549 від 23.02.2022, актами приймання-передачі №VGP02418-1 від 23.02.2022 та №VGP02417-1 від 23.02.2022, посилання на які наявні в товарно-транспортних накладних, підписаних водієм ОСОБА_1 . Вартість товару зазначена також в товарно-транспортних накладних.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області 11.07.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано протягом 5 днів з дня вручення ухвали суду про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, а саме надати до суду належні докази відправлення копії позовної заяви № 160 від 28.06.2023 на адресу відповідача з додатками.

До суду 17.07.2023 надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/3588/23, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

До суду 04.08.2023 надійшов відзив відповідача яким просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати позовну давність. Відповідач стверджує, що вантаж втрачений не через дії водія ОСОБА_1 , а внаслідок збройної агресії рф, що підтверджується внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження №12022111040000549 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України. Також, відповідач посилається на п.5.1 договору перевезення №126 від 16.03.2023, відповідно до якого, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання взятих на себе зобов`язань, по договору, якщо це сталося внаслідок дії непереборної сили, а саме: війни, забастовки, блокади, ембарго, стихійного лиха, пожежі, потопу, землетрусу, а також дії органів державної влади й місцевого самоврядування, якщо це вплинуло на проведення транспортування. Форс-мажорні обставини підтверджуються листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України, яким засвідчено збройну агресію рф форс-мажорною обставиною.

Відповідач просить застосувати спеціальну позовну давність, встановлену в Статуті автомобільного транспорту УРСР, що становить шість місяців у всіх випадках окрім стягнення штрафу за непред`явлення вантажу та двомісячний строк з дня одержання відповіді автотранспортного підприємства або організації або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді. Відповідач зазначає, що до заявки позивача на перевезення вантажу №823 від 22.02.2022, вантаж мав бути поставлений відповідачем до 17:00 години 24.02.2022. Разом з цим, як вказує сам позивач у позовній заяві, той отримав відповідь на направлену ним претензію, а саме, відповідь на претензію вих.№С/22/73 від 15.12.2022, що мало місце 02.01.2023. Окрім того, мало місце направлення позивачем ще одної претензії вже 04.01.2023, як відповіді на лист відповідача №С/22/73 від 15.12.2022, яку відповідач отримав, згідно даних наданих позивачем у позові, 26.01.2023, і вже не надавав відповіді, оскільки не вважав за необхідне.

Таким чином, відповідач стверджує, що строк позовної давності щодо позовних вимог позивача до відповідача у цих правовідносинах сплив 04.03.2023, у той час як до суду позовна заява була подана лише 28.06.2023. Отже, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 153 865,74 грн. за договором із пропуском позовної давності, що встановлена ст. 315 Господарського кодексу України і ст. 167 Статуту автомобільних доріг.

На електрону пошту суду 15.08.2023 надійшла відповідь позивача якою останній просить суд визнати поважність причин пропуску позовної давності. Позивач зазначає, що 16.03.2022 усно дізнався про порушення своїх прав. Строк на пред`явлення претензії сплив 16.09.2022. Строк на надання відповіді три місяці, сплив 16.12.2022. Відповідно до ч.4 ст. 315 Господарського кодексу України заявник має право звернутись до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Відповідно строк для звернення до суду мав би спливти 16.06.2023.

Позивач зазначає, що строк позовної давності був перерваний з причин повернення без розгляду зустрічної позовної заяви ПрАТ "ВГП" до ПП "Вега Авто", що була направлена до Господарського суду Волинської області 13.04.2023 у справі №903/324/23 щодо відшкодування збитків у розмірі 153 865,74 грн., і до часу винесення ухвали від 20.06.2023 Північно-західним апеляційним господарським судом про залишення апеляційної скарги ПрАТ "ВГП" без задоволення. Позивач просить визнати дані причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів, поважними, поновити позивачу процесуальний строк для звернення до суду з позовом.

До суду 21.08.2023 надійшли заперечення відповідача якими останній просить суд задовольнити заяву відповідача та застосувати строки позовної давності, долучити заперечення та у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач зазначає, що у відповідності до ст.165 Статуту автомобільних доріг, претензії автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред`явлені протягом шести місяців, вказані строки обчислюються по закінченні 30 діб з дня закінчення строку доставки вантажу при міжміських перевезеннях і 10 діб з дня приймання вантажу при міських і приміських перевезеннях - по претензіях про відшкодування за втрату вантажу. Так, відповідно до Заявки позивача на перевезення вантажу №823 від 22.02.2022, вантаж мав бути поставлений відповідачем до 17:00 години 24.02.2022. Отож, з урахуванням вищезазначених законодавчо визначених строків та обставин справи, позивач міг пред`явити претензію відповідачеві не пізніше за 24.09.2022.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно ж до ст.167 Статуту автомобільних доріг, позови вантажовідправників і вантажоодержувачів автотранспортному підприємству або організації, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред`явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення автотранспортного підприємства або організації задовольнити претензію або неодержання від них відповіді протягом строків, вказаних у статті 166 цього Статуту - протягом 3 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень в автомобільному сполученні. Вказані позови пред`являються відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або в суд за місцем знаходження автотранспортного підприємства або організації, до яких була пред`явлена претензія, у двомісячний строк з дня одержання відповіді автотранспортного підприємства або організації або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді.

Отже, строк для пред`явлення позову ПрАТ "ВГП" як вантажовідправником до ПП Авто" як перевізника (автотранспортного підприємства) сплив 24.02.2023 - тобто, ще до відкриття судового провадження у справі №903/324/23, яке мало місце 13.04.2023, і на перебіг якого посилається позивач як на істотну підставу того, що той не зміг звернутися з цим позовом раніше, в межах строків позовної давності.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач подав цей позов із значним простроченням строків позовної давності, які становлять понад чотири місяці, а не один тиждень, як те заявляє позивач, і не навів жодних поважних причин такого пропущення, відповідач стверджує, що вказаний позов підлягає відмові у його задоволенні.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2020 року між Приватним акціонерним товариством "ВГП" (далі - замовник, позивач) та Приватним підприємством "Вега Авто" (далі - виконавець, відповідач) укладено договір №126 перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі - договір) відповідно до п.1.1 якого договір визначає взаємовідносини між замовником та виконавцем при організації та виконанні міських й міжміських перевезень вантажів автомобільним транспортом, а також порядок розрахунків за надані послуги та виконану роботу.

Відповідно до п. 1.2 договору перевезення вантажів у міському і міжміському сполученні виконується у відповідності до глави 64 Цивільного кодексу України, Статуту автомобільного транспорту УРСР, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та інших діючих нормативно-правових актів України, що регулюють дані правовідносини.

Згідно з п.1.5 договору назва та фізичні властивості вантажу, особливі умови перевезення конкретного виду вантажу, місце доставки, вартість перевезення, строки доставки та інші умови узгоджуються сторонами кожного разу окремо шляхом підписання заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом, котрі є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.2.3 договору виконавець зобов`язаний, зокрема:

- забезпечити повну збереженість, якість і строки постановок вантажу після отримання його у відправника і до передачі вантажоодержувачу, вказаному у товарно-транспортній та товарній накладній (п.2.3.6 договору);

- повністю відшкодувати замовнику усі збитки, що виникли внаслідок втрати чи пошкодження вантажу та/або внаслідок безпідставної відмови виконавця від прийняття вантажу до перевезення, та/або внаслідок прострочення (протермінування) доставки вантажу, а також повністю відшкодувати замовнику штрафні санкції, якщо такі будуть нараховані вантажоодержувачем, в т.ч., але не виключно, за невчасну доставку та/або псування / втрату вантажу (п.2.3.8 договору);

- під час перевезення вантажу не відхилятися від узгодженого сторонами маршруту, дотримуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу (п.2.3.9 договору);

- забезпечити інформування замовника про завантаження, розвантаження і рух транспорт засобів з вантажем останнього (п.2.3.10 договору);

- дотримуватись інструкції замовника щодо маршруту слідування вантажу (п.2.3.11 договору);

- негайно інформувати замовника про будь-які затримки або перешкод, якщо такі виникнуть при перевезенні вантажів (п.2.3.12 договору).

Сторони домовилися, що ставки за перевезення вантажу будуть встановлюватись конкретно в кожному випадку письмовою угодою сторін (заявкою на перевезення вантажу), що є невід`ємною частиною договору. Жодна із сторін не має права самостійно змінювати розмір ставки, відносно якої сторони досягли домовленості у визначеному договором порядку (п. 3.1 договору).

Замовник здійснює оплату виконаних робіт та послуг протягом 15-ти календарних днів з моменту отримання від виконавця належним чином оформлених оригіналів документів, вказаних у п. 3.4 договору (п. 3.2 договору).

У випадку невиконання чи неналежного виконання своїх обов`язків по діючому договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим законодавством України і компенсують створені таким невиконанням збитки (п.4.1 договору).

Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування при перевезенні у розмірі фактичної шкоди, окрім випадків, передбачених законодавством України (п.4.3 договору).

Згідно з п. 4.5 договору у випадку несвоєчасної доставки вантажу виконавець сплачує замовнику штраф повністю покриває штрафні санкції, нараховані вантажоодержувачем для замовника згідно умов договорів, але не менше 500 грн. за кожну добу прострочки поставки вантажу.

У відповідності до п. 4.7 договору у випадку відхилення від погодженого у заявці на перевезення з замовником маршруту перевезення вантажу виконавець несе відповідальність в розмірі 10% від вартості перевезення, крім випадків, коли це зумовлено незалежними об`єктивними факторами, зокрема, але не виключно, перекриття доріг, ремонт дорожнього полотна та ін.

Відповідно до п.5.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання взятих на себе зобов`язань по договору, якщо це сталося внаслідок дії обставин переборної сили, а саме: війна, забастовки, блокада, ембарго, стихійне лихо, пожежа, потоп, землетрус, а також дії органів державної влади і місцевого самоврядування, якщо це вплинуло на проведення транспортування.

Сторона, для якої стало неможливим виконання умов договору в силу дії форс-мажорних обставин, вказаних в п.5.1, зобов`язана не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з моменту настання таких обставин письмово повідомити про це іншу сторону. В повідомленні повинні бути вказані відомості про дату виникнення (закінчення) обставин, характер обставин та їх можливих наслідків (п.5.2 договору).

У випадку невиконання вимог п.5.1, а також п.5.3 договору, сторони не можуть посилатися на форс-мажорні обставини як на підставу для звільнення від невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань по договору (п.5.4 договору).

Згідно з п. 5.6 договору якщо форс-мажорні обставини та їх наслідки тривають більше 60 календарних днів, сторони на основі взаємних переговорів приймають рішення про розірвання даного договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 і продовжується до повного виконання сторонами зобов`язань (п.6.1 договору).

В разі, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення терміну дії договору не повідомила іншу сторону в письмовому вигляді про свої наміри щодо розірвання даного договору, в такому випадку строк його дії щоразу автоматично продовжується ще на 1 календарний рік на тих же умовах (п. 6.3 договору).

На виконання умов договору між сторонами 22.02.2022 складена Заявка №823 на перевезення вантажу в якій сторони погодили, зокрема:

- маршрут: м. Луцьк - Усатівська с.р. - с/рада Нерубайська;

- клієнт 1: ТОВ "Копійка-Центр", адреса розвантаження 1 - Одеська обл. Біляївський район, Усатівська с.р., автодорога Київ-Одеса 462 км.+ 100м., дата, час поставки від розвантаження - 28.02.2022 з 09:00 до 16:00;

- клієнт 2: ТОВ "АТМ-Маркет" через ТОВ "Логістик Юніон", адреса розвантаження 2 - Одеська обл. Біляївський район, с/рада Нерубайська, Масив 2, будинок б/н, дата, час поставки від розвантаження - 24.02.2022 з 10:00 до 17:00.

На завантаження прибув водій перевізника ОСОБА_1 на автомобілі MAN за № НОМЕР_1 . Факт завантаження товару на загальну суму 153 865,74 грн. підтверджується товарно-транспортними накладними:

- №823/1 від 23.02.2022 на суму 59 650,56 грн.;

- №823/2 від 23.02.2022 на суму 5 525,46 грн.;

- №823/3 від 23.02.2022 на суму 9 878,40 грн.;

- №823/4 від 23.02.2023 на суму 78 811,32 грн.,

що містять підпис водія про прийняття товару.

Товар 24 лютого 2022 року з 10.00 год. до 17.00 год. не прибув в перше місце розвантаження в Одеській області.

Позивач стверджує, що лише 16.03.2022 представники позивача змогли отримати повідомлення від перевізника, що "водій евакуювався, а автомобіль разом з товаром в м. Гостомелі знищений".

Позивачем направлено відповідачу претензію №5 від 04.01.2023 якою просив відшкодувати збитки за втрачений товар у розмірі 153 865,74 грн. (а.с. 10, 11 том 1).

У відповіді вих.№С/22/73 від 15.12.2022 на лист ПрАТ "ВГП" №206 від 26.09.2022 відповідач зазначив, що в період бойових дій та збройної агресії рф, було пошкоджено та розграбовано транспортний засіб MAN TGL д.н.з. № НОМЕР_1 за адресою Київська область, Бучанський район, с. Озера, вул. Жовтнева, 38.

Позивач зазначає, що водій відповідача ОСОБА_1 відхилився від погодженого маршруту м. Луцьк - Усатівська с.р. - с/рада Нерубайська, що призвело до подальшого потрапляння авто з вантажем в зону активних бойових дій з наступною втратою та розграбуванням вантажу. Місто Гостомель (а точніше як пізніше виявилось з документів перевізника - Київська область, Бучанський район, с. Озера, вул. Жовтнева, 38) не є по маршруту слідування та адреси розвантаження товару, ввіреного перевізнику.

Позивач стверджує, що йому завдано збитків внаслідок втрати товару перевізником вантажу. Загальна вартість вантажу, що є втраченим складала 153 865,74 грн. Таким чином, між сторонами спору виникли правовідносини, пов`язані зі стягненням з перевізника збитків, завданих внаслідок втрати вантажу під час його перевезення транспортним засобом, що є причиною виникнення спору.

Предметом доказування по справі є наявність чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором перевезення.

Згідно з ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 314 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Норма статті 924 Цивільного кодексу України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.06.2019 у справі №907/603/17 та від 27.10.2020 у справі № 903/846/19.

Зазначений у товарно-транспортних накладних вантаж був прийнятий відповідачем до перевезення без зауважень та заперечень і у матеріалах справи відсутні докази пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо кількості чи типу вантажу або відмови від його прийняття.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач отриманий для перевезення вантаж не доставив у пункт призначення.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 511 Закону України "Про автомобільний транспорт" вантажовідправник має право на: передачу вантажу перевізнику для перевезення; відшкодування збитків, що виникли внаслідок втрати чи пошкодження вантажу.

Відповідно до ч.2 ст. 52 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник зобов`язаний: при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати для свого персоналу встановлені законодавством умови праці та відпочинку; забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Згідно з частинами 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За приписами частин 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Відповідно до статі 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статей 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Тобто, під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Аналогічна за змістом правова позиція міститься в ст. 218 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) розміру збитків; 3) причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Господарський суд, вирішуючи даний спір, прийшов до висновку про відсутність складу цивільного правопорушення.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги з покладення на відповідача збитків, спричинених втратою товару, зокрема, посилається на те, що водій відповідача ОСОБА_1 відхилився від погодженого маршруту м. Луцьк - Усатівська с.р. - с/рада Нерубайська, що призвело до подальшого потрапляння авто з вантажем в зону активних бойових дій з наступною втратою та розграбуванням вантажу.

Твердження позивача про відхилення водія відповідача від погодженого маршруту є необґрунтованим оскільки як вбачається з матеріалів справи сторони у заявці на перевезення вантажу №823 від 22.02.2022 погодили маршрут: м. Луцьк - Усатівська с.р. - с/рада Нерубайська. Отже, сторони погодили лише місце завантаження та місця розвантаження.

Таким чином, суд вважає, маршрут руху водія незатвердженим, а твердження позивача про наявність маршруту, що складається лише з місця завантаження товару та місць розвантажень товару, не може вважатися укладеним маршрутом, оскільки населені пункти, що зазначені в заявці №823 географічно знаходяться в різних частинах України, а тому існує безліч варіантів побудови маршруту через різні міста на шляху до місць розвантаження.

Отже, і діях водія ОСОБА_1 відсутня будь-яка форма вини, оскільки водій не міг та не повинен був передбачати збройну військову агресію рф; водій не міг усвідомлювати протиправність своєї поведінки через відсутність підстав вважати свою поведінки протиправною; беручи до уваги причину знищення товару, а саме збройну агресію рф, водій не тільки не допускав настання збитків, але й не бажав настання таких наслідків.

В матеріалах справи міститься Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022111040000549 відповідно до якого за №5755 від 19.04.2022 була зареєстрована заява від гр. ОСОБА_1 про те, що в період бойових дій та збройної агресії рф, було пошкоджено та розграбовано транспортний засіб марки MAN TGL ДНЗ № НОМЕР_1 за адресою с. Озера, вул. Жовтнева, 38.

24 лютого 2022 року розпочалась повномасштабна військова агресія російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 та в подальшому даний строк неодноразово продовжувався і станом на дату розгляду справи №904/3588/23 воєнний стан досі триває.

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19).

Обставини повномасштабної військової агресії відносно України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, з боку російської федерації, а також зумовлені такими діями вторгнення, руйнування інфраструктури, зокрема, об`єктів енергетики, людські жертви, блокади, введення мобілізації та воєнного стану, є загальновідомими обставинами та не підлягають окремому доведенню.

Зокрема, загальновідомими обставинами є те, що 26-27 лютого 2022 року російські війська захопили міста Гостомель, Бородянку, Ворзель і Бучу та частково м. Ірпінь (які розташовані на півночі міста Києва), внаслідок чого вкінці лютого та у березні 2022 на даному напрямку були найзапекліші бої у Київській області.

З урахуванням вищевикладеного, у зв`язку з відсутністю (недоведеністю) протиправної поведінки відповідача, в суду наявні підстави стверджувати, що у останнього в контексті викладених вище положень матеріального права, відсутня наявність складу цивільного правопорушення, а відтак і відсутні підстави для стягнення з останнього збитків заявлених позивачем. Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу з наведених вище підстав оскільки причиною незбереження товару була непереборна сила.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до частини першої статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Згідно із частиною третьою статті 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що у задоволенні зазначених вище позовних вимог судом відмовлено з підстав їх необґрунтованості, суд не застосовує при цьому позовну давність та наслідки її спливу, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ВГП" до Приватного підприємства "Вега Авто" про стягнення 153 865,74 грн. збитків відмовити у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору віднести на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Е.М. Бондарєв