Постанова

від 18.10.2023 по справі 335/4543/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.10.2023 Справа № 335/4543/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№335/4543/22 Головуючий у1інстанції Світлицька В.М.

Провадження № 22-ц/807/1997/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Полякова О.З.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «Запорізька політехніка», третя особа відокремлений структурний підрозділ «Запорізький електротехнічний фаховий коледж національного університету «Запорізька політехніка» про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И ЛА:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного університету «Запорізька політехніка», третя особа відокремлений структурний підрозділ «Запорізький електротехнічний фаховий коледж національного університету «Запорізька політехніка» про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

В обґрунтування уточненого позову зазначила, що наказом № 74 к/тр від 21.06.2022 р. ОСОБА_1 з 30.06.2022 р. була звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ за угодою сторін. Під впливом душевного хвилювання позивач була змушена написати заяву на звільнення. До моменту винесення наказу про її звільнення позивач відкликала свою заяву та проти наказу про звільнення категорично заперечувала, тобто не було її добровільного волевиявлення на звільнення. Адміністрацією навчального закладу позивачу було повідомлено, що ніби є скарга від батьків та учнів-студентів, пов`язана із нібито аморальним проступком та саме на підставі таких скарг нею прийнято рішення про звільнення. Головне в припиненні трудових відносин за угодою сторін полягає в даті звільнення. Дату припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ сторони визначають за взаємною домовленістю. Повідомила, що дату звільнення не узгоджували, її визначив у односторонньому порядку відповідач. Наказом № 74 к/тр від 21.06.2022 р. позивача було звільнено за угодою сторін з 30.06.2022 р. Сума матеріальної шкоди полягає в неотриманні позивачем заробітної плати у зв`язку із вимушеним прогулом з вини відповідача. Відповідачем завдана ОСОБА_1 моральна шкода, яка складається з душевних переживань та страждань, завданим його умисними діями, саме тим, що він незаконно позбавив її роботи. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд визнати недійсним наказ № 74 к/тр від 21.06.2022 р. про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на роботі згідно займаної посади; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у сумі 5000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним наказ № 74 к/тр від 21.06.2022 року про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на роботі згідно займаної посади викладача циклової комісії іноземних мов; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача судові витрати судовий збір у розмірі 1984,80 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти доводів апелянта, посилаючись на необґрунтованість скарги та безпідставність доводів апелянта.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище нормам процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ від №74 к/тр від 21.06.2022 року про звільнення позивача відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні. Позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання недійсним наказу про звільнення, а тому також не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Встановлено, що 17.06.2022 року ОСОБА_1 подала на ім`я т.в.о. директора ВСП «Запорізький електротехнічний фаховий коледж національного університету «Запорізька політехніка» Назарова О. заяву, в якій просила звільнити її з обійманої посади за угодою сторін, 30.06.2022 року.

Згідно з висновком комісії з вирішення конфліктної ситуації ВСП «Запорізький електротехнічний фаховий коледж Національного університету «Запорізька політехніка» від 17.06.2022 року, викладач ОСОБА_1 недостойною поведінкою скомпрометувала себе перед студентами та їх батьками, порушила моральні норми, втратила тим самим авторитет та дискредитувала себе як викладача, та може бути звільнена за п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП. Так як ОСОБА_1 визнала свою провину та у зв`язку з її складними сімейними обставинами, комісія рекомендує звільнення з 30.06.2022 за угодою сторін.

Наказом т.в.о. директора ВСП «Запорізький електротехнічний фаховий коледж національного університету «Запорізька політехніка» Назарова О. від 21.06.2022 року № 74-к/тр ОСОБА_1 , викладача циклової комісії іноземних мов, звільнено з обійманої посади 30.06.2022 року за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України.

28.06.2022 року ОСОБА_1 на ім`я т.в.о. директора ВСП «Запорізький електротехнічний фаховий коледж національного університету «Запорізька політехніка» Назарова О., яку отримано 05.07.2022 року вх. № 336, була поданазаява, в якій позивач просила її заяву від 17.06.2022 р. щодо звільнення з посади викладача за власним бажанням, зі згодою сторін вважати недійсною. Вона була подана під впливом тяжких сімейних обставин.

Листом т.в.о. директора ВСП «Запорізький електротехнічний фаховий коледж національного університету «Запорізька політехніка» Назарова О. № 232 від 06.07.2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що 17.06.2022 р. ОСОБА_1 була написана заява про звільнення з обійманої посади за угодою сторін. Анулювання такої домовленості може мати місце лише за взаємної згоди про це роботодавця та працівника, проте адміністрація ВСП «ЗЕФК НУ «Запорізька політехніка» своєї згоди на анулювання не дає. З наказом про звільнення від 21.06.2022 № 74 к/тр ОСОБА_1 була ознайомлена 28.06.2022 року.

Суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами, що їх регулюють.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення 30 червня 2022 та згоди відповідача на її звільнення шляхом видачі відповідного наказу.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Отже, анулювання домовленості про звільнення за згодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 та в постановах Верховного Суду: від 01 жовтня 2018 року у справі № 306/1425/17 (провадження № 61-31292св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), від 31 серпня 2020 року у справі ЄУН 359/5905/18, які є обов`язковими для врахування загальними судами в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із виснуванням суду першої інстанції про те, що факт взаємної згоди сторін на анулювання домовленості про звільнення працівника за згодою сторін у цій справі не встановлено, а отже роботодавцем було правомірно звільнено ОСОБА_1 як працівника з посади за згодою сторін.

Крім того, як правильно зазначив суд, непогодження із заявою про звільнення вже після винесення наказу про звільнення, не може вважатися спільним волевиявленням працівника та роботодавця на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.

Таким чином, вірним є висновок суду, що відкликання ОСОБА_1 в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для її поновлення на роботі.

Посилання апелянта на те, що в наказі про її звільнення зазначені лише пункт та стаття КЗпП України, без зазначення конкретної частини статті не можуть слугувати підставою для визнання такого наказу недійсним. Крім того, позивачем не спростовано належними і допустимими доказами того, що звільнення відбулося на підставі іншого пункту статті 36 КЗпП України.

Твердженням позивача стосовно факту наявності психологічного тиску під час написання нею заяви на звільнення, була надана обґрунтована оцінка судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить нових доказів, які б безумовно свідчили про наявність тиску з боку роботодавця при написанні або ж подачі ОСОБА_1 заяви про її звільнення за угодою сторін.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін з 30.06.2022 р. у ОСОБА_1 існувало відповідне волевиявлення на припинення трудових відносин, а наступна зміна нею власного рішення не впливає на чинність вже досягнутої домовленості з роботодавцем, без наявності згоди останнього на таку зміну.

З огляду на наведене колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України, дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірний наказ від №74 к/тр від 21.06.2022 року про звільнення позивача відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні. Позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання недійсним наказу про звільнення, а тому також не підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 серпня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19 жовтня 2023 року.

Головуючий

Судді: