Рішення

від 10.10.2023 по справі 362/1300/20

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/1300/20

Провадження № 2/362/138/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2023 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Ковбеля М.М.,

при секретарі - Сілецькій М.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду із позовом, в якому просила визнати особистою власністю земельну ділянку кадастровий номер земельної ділянки 3221482100 03 002 0033 та домоволодіння (житловий будинок), розташований на зазначеній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивач обгрутовує тим, що 24.02.1996 року, ОСОБА_3 (надалі Позивач), зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 . Від шлюбу сторони мають чотирьох дітей. Пізніше, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.02.2017 року у справі №757/46604/16-ц шлюб було розірвано.

Зі слів позивача, під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 19.05.2012 року було придбано земельну ділянку площею 0,160 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3221482100 03 002 0033. Титульним власником земельної ділянки є Відповідач ОСОБА_2 . Вартість земельної ділянки згідно договору купівлі продажу складає - 72 000,00 (сімдесят дві тисячі) гривень.

Також, Позивач та Відповідач 19.05.2012 року придбали домоволодіння (жилий будинок) з цегли, розмір житлової площі 93,7 кв.м., загальна площа якого 141,4 кв.м., позначений у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно під літ. «А». Житловий будинок розташований на вищевказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1221482100 03 002 0033. Титульним власником вказаного будинку є також Відповідач ОСОБА_5 . Вартість житлового будинку згідно договору купівлі - продажу складає - 240 000,00 двісті сорок тисяч) гривень.

Як зазначає позивач, що стосується земельної ділянки та будинку, які знаходяться за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3221482100 03 002 0033, то дійсно вони придбані у шлюбі 19 травня 2012 року, та з дозволу Позивача, про що є відмітка у договорі купівлі -продажу вказаної земельної ділянки копія якого додається, а також відмітка в договорі купівлі - продажу вказаного житлового будинку копія якого також додається. Однак, для придбання зазначеної земельної ділянки ОСОБА_4 уклала договір позики з чоловіком своєї сестри ОСОБА_6 , що підтверджується копією договору від 18 травня 2012 року, а також копіями додаткових угод до договору позики №1 від 18 травня 2017 року, №2 від 19 листопада 2017 року та №3 19 травня 2018 року. Згідно вказаного договору ОСОБА_6 (надалі також Позикодавець) передає у власність ОСОБА_4 (Позичальнику) грошові кошти в сумі 320 000,00 (триста двадцять тисяч грн. 00 коп.) гривень для придбання земельної ділянки та будинку, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах, встановлених графіком повернення позики згідно пункту 3.1. цього договору. Кінцевий строк повернення позики - 19.05.2018 року (дев`ятнадцятого травня дві тисячі вісімнадцятого року). Грошові кошти в сумі 320 000,00 (триста двадцять тисяч грн. 00 коп.) гривень на день укладення договору еквівалентно 40 075,14 доларів США за курсом НБУ (1 долар США = 7.985 грн.). Позичальник зобов`язався повернути вказані грошові кошти у строк, передбачений договором.

Лише після розірвання шлюбу ОСОБА_1 почала частково погашати заборгованість, тобто здійснювала це самотужки, без участі ОСОБА_2 , а тому позивач вважає, що будинок та земельна ділянка були придбані за особисті кошти Позивача та є її особистою власністю.

В подальшому, 21.12.2021 року, позивач подала заяву про зміну предмету позову, в якій зазначила, що спірне майно є майном подружжя, тому підлягає розподілу відповідно до вимог ст. 70 СК України в рівних частинах.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача щодо заявлено позову заперечував, оскільки змінений предмет позову жодним чином не узгоджується та протирічить заявленій позивачем підставі позову.

Вислухавши почснення учасників справи, дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, як вбачається з рішення Печерського районного суду міста Києва №757/46604/14 від 27.02.2017 року, шлюб між сторонами, зареєстрований 24.02.1996 року - розірвано.

ОСОБА_2 , зі згоди дружини ОСОБА_4 ,19.05.2012 року придбав земельну ділянку площею 0,160 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3221482100 03 002 0033. Вартість земельної ділянки згідно договору купівлі продажу складає - 72 000,00 (сімдесят дві тисячі) гривень.

Також, ОСОБА_2 , зі згоди дружини ОСОБА_4 ,19.05.2012 року придбав домоволодіння (жилий будинок) з цегли, розмір житлової площі 93,7 кв.м., загальна площа якого 141,4 кв.м., позначений у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно під літ. «А». Житловий будинок розташований на вищевказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1221482100 03 002 0033.

За ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч.ч.2 і 4 ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України у справі №6-1568цс16 від 07.12.2016, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Тож при вирішенні питання щодо визнання право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). При цьому відповідно до ст. 66 цього Кодексу дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Положеннями ст. 69 СК України встановлено, що чоловік та дружина мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу, а відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним договором.

У відповідності до статті 64 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які незаборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. ст. 11, 12, 15, 20 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. ст. 76-77, 80, 83 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-135цс13, згідно правового висновку якої вбачається що, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо до сто вірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналізуючи змінений предмет позову, враховуючи положення позовної заяви, суд приходить до висновку, що змінений предмет позову жодним чином не узгоджується та протирічить заявленій позивачем підставі позову, оскільки згідно заявленого позову ОСОБА_1 заперечує проти поширення на вказане нерухоме майно ст. 60 СК України та зазначає, що дане майно має бути визнано судом саме її особистою приватною власністю, оскільки грошові кошти, які були витрачені на придбання цього майна, на переконання позивача, були її особистою приватною власністю.

Таким чином зміст заявленого позову, підстави позову протилежні зміненому предмету, позову, оскільки в позові ОСОБА_1 стверджує про порушення її права відповідачем шляхом невизнання відповідачем за нею особистої приватної власності на нерухоме майно, а згідно зміненого предмету позову, ОСОБА_1 просить здійснити поділ такого майна, як спільної сумісної власності.

За таких обставин, позивачем допускається суперечлива процесуальна поведінка, змінений предмет позову не є обгрунтованим, з урахуванням такого зміненого предмету позову, у позовній заяві не зазначено про порушення або невизнання прав та інтересів позивача та про необхідність здійснення - їх захисту у спосіб, який зазначений у зміненому предметі позову.

Відповідно до ч.3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається. Верховний Суд із даного приводу вказує, що якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог. Зокрема, такий правовий висновок надано Верховним Судом у рішенні від 13.03.2022 року в справі № 916/1764/17.

Це вказує на доцільність залишення позову без задоволення з підставі необгрунтованості заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, ст. ст. 203, 215, 216, 319, 321, 328, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя М.М. Ковбель