Рішення

від 18.10.2023 по справі 216/2559/23

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/2559/23

провадження 2/216/1576/23

РІШЕННЯ

іменем України

18 жовтня 2023 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Бутенко М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Кравець А.С.,

представника позивача Співак В.А. ,

представника відповідача Акулова Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до комунального некомерційного підприємства «Криворізький міський клінічний пологовий будинок № 1» Криворізької міської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Співак В.А. звернулась до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Криворізький міський клінічний пологовий будинок № 1» Криворізької міської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначила, що відповідно до запису у трудовій книжці на ім`я ОСОБА_2 №19 від 18.01.2005 останню переведено на посаду сестра медична палатна гінекологічного відділення та звільнено з вказаної посади 28.02.2022, наказом №25- к від 28.02.2022 з причин недовіри, аморального проступку несумісного з подальшою роботою на вказаній посаді, згідно з п.3 ст. 41 КЗпП України. Однак, ОСОБА_2 , не змогла отримати наказ про звільнення, зі змістом якого ознайомилась лише після звернення адвоката Співак В.А з адвокатським запитом Вих №20-03/23 від 20.03.2023, у якому остання просила надати матеріали службового розслідування, пояснення та інші документальні матеріали. Комунальним некомерційним підприємством «Криворізький міський клінічний пологовий будинок №1» Криворізької міської ради було надано у відповідь наступні документи: копія наказу про звільнення, копія протоколу, акт з приводу відмови підписання протоколу.

Так, згідно наданих копій документів у наказі № 25-к від 28.02.2022 було зазначено, що сестра медична в умовах воєнного часу дозволила собі проросійські висловлювання в підтримку росії, які носять терористичний характер, у зв`язку із чим позивачку було звільнено відповідно до п.3 ст. 41 КЗпП за недовіру, аморальний проступок не сумісний з подальшою роботою на даній посаді.

28.02.2022 було проведено засідання, на якому розглядалась недостойна поведінка в період воєнного стану в країні сестри (медичної) ОСОБА_2 . В обґрунтування зазначили репліку, яку дозволила собі Позивачка, а саме: «придет настоящий мужик и все изменит к лучшему, вырежет всех бандеровцев». Жодних звернень до поліції чи інших правоохоронних органів від адміністрації установи не було, хоча вищевказані дії місять склад кримінально караного діяння, оскільки дані слова є кримінальним злочином.

Про дане засідання позивачка не знала та була проінформована лише про його результат, так само з вказаних членів комісії на засіданні не була присутня ОСОБА_3 , що автоматично робить вказаний протокол фіктивним, оскільки, згідно з вимогами положень ст. 43 КЗпП у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Розуміючи грубе порушення своїх трудових прав, гарантованих Конституцією України, ОСОБА_2 відмовилась підписати наказ про звільнення, про що було складено відповідний Акт з приводу відмови підписання наказу від 28.02.2022.

У цій справі, представником позивача отримано наказ про звільнення 29.03.2023 разом із супровідним за № 139 лише у відповідь на адвокатський запит. За вказаним наказом, який було видано 28.02.2022 позивача звільнено з причин недовіри, аморального проступку несумісного з подальшою роботою на вказаній посаді, згідно з п.3 ст 41 КЗпП України.

В обґрунтування поважності пропуску строку на оскарження наказу про звільнення представник позивача зазначила, вік позивача, який становить 72 роки та участю зятя позивача ОСОБА_4 у захисті державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях під час стримування збройної агресії російської федерації.

У своєму відзиві на позовну заяву представник відповідача комунального некомерційного підприємства «Криворізький міський клінічний пологовий будинок № 1» Криворізької міської ради Васильєва Л. позовну заяву ОСОБА_2 не визнала та просила відмовити у її задоволенні, зазначила, що 28.02.2022 року наказом КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР №25-к від «Про рух кадрів» було звільнено ОСОБА_2 яка в умовах воєнного часу дозволила собі проросійські висловлюванням в підтримку росії, які носять терористичний характер на підставі п.З ст.31 КЗпП України.

Однак ОСОБА_2 ознайомилася з наказом КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР №25-к від 28.02.2022 року однак відмовилася від його підписання та отримання.

На підставі відмови ОСОБА_2 від отримання Наказу КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР №25-к від 28.02.2022 року було складено Акт з приводу відмови підписання наказу від 28.02.2022 року.

Додатково необхідно зазначити, що ОСОБА_2 залишила свій особистий підпис в журналі обліку трудових книжок і отримала трудову книжку (відповідні відомості відображенні у Акті з приводу відмови підписання наказу від 28.02.2022 року), однак відмовилася від підписання наказу №25-к від 28.02.2022 року і його отримання (копія журналу обліку трудових книжок додається до Відзиву на позовну заяву).

Таким чином, місячний строк для звернення до суду почав обліковуватися з 28.02.2022 року, саме тоді Позивач дізналася про своє звільнення і фактично строк закінчився 29.03.2022 року

В свою чергу твердження представника Позивача про те, що начебто Наказ про звільнення був отриманий лише 29.03.2023 року спростовується наданими додатками до позовної заяви, а саме Акт з приводу відмови підписання наказу від 28.02.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_2 була ознайомлена з наказом, однак відмовилась його від його підписання і отримання.

Щодо посилання представника Позивача на вік ОСОБА_2 , який становить 72 роки, то необхідно зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність строк звернення до суду з віком Позивача або інших відомостей про таку особу.

Додатково вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що з позиції Позивача підставою для порушення строків звернення до суду слугувало начебто те, що ОСОБА_2 хвилювалася через те, що ОСОБА_4 проходить військову службу та через це вона не мала змоги звернутися до суду і це якимось чином свідчить про поважність порушення строків звернення до суду більше ніж на 1 рік, однак як вбачається з наданих матеріалів до позовної заяви, ОСОБА_4 і на даний час перебуває на військовій службі, однак ОСОБА_2 після одного року очікування все ж таки найшла змогу звернутися до суду з відповідною позовною заявою, без наведення будь-яких підстав для поновлення відповідного строку.

Окрім цього, находження ОСОБА_4 на військовій службі, жодним чином не спростовує всі ті вислови, які дозволила собі ОСОБА_2 виконуючи свої посадові обов`язки в присутності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 , а саме: «придет настоящий мужик и все изменит в Украине к лучшему, вырежет всех бендеровцев».

Однак, необхідно зазначити, що служба у Збройних Силах України, чоловіка її дочки (зятя) ОСОБА_4 жодним чином не спростовую твердження ОСОБА_2 в підтримку збройної агресії росії і жодним чином не впливає на її процесуальні права, щодо дотримання строків для звернення до суду.

Звільнення ОСОБА_2 , жодним чином не може впливати на честь чоловіка її дочки ОСОБА_4 , так як честь - це позитивна соціальна оцінка особи оточуючими, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а в нашому випадку відношення особи, яка фактично своїми словами підтримує військову агресію росії ( ОСОБА_2 ) не має ніякого відношення до дій іншої особи ( ОСОБА_4 ), який своїми діями а саме, участю у протистоянні збройній агресії росії захищає нашу Батьківщину і жодним чином не впливає на поважність порушення строків звернення до суду.

ОСОБА_2 лише 17.04.2023 року (дата підписання позовної заяви) після більше одного року (1 рік, 1 місяць та 19 днів) після винесення наказу про звільнення звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Таким чином, Позивачем було пропущено строк на звернення до суду з вказаною позовною заявою більше ніж на 1 (один) рік.

Щодо законності звільнення ОСОБА_2 , представником вдповідача було зазначено, що 28.02.2023 було складено протокол, відповідно до висновків якого прийшли члени комісії звільнення ОСОБА_2 сестри медичної (палатну) гінекологічного відділення за недовіру, аморальний поступок не сумісний з подальшою роботою на даній посаді та висловлювання, що суперечать професійній етиці. А саме, ОСОБА_2 в умовах воєнного стану дозволила собі проросійські висловлювання в підтримку росії, а саме: «прийдет ностоящий мужик и все изменит в Украине к лучшему, вырежет всех бандеровцев», відповідні твердження були повідомлені/висловленні в присутності сестри медичної ПІТ анестезіологічного відділення (у т.ч. 3 ліжка ПІТ) ОСОБА_5 , сестри медичної з фізіотерапії фізіотерапевтичного кабінету ОСОБА_6 та молодшої медичної сестри (палатної) гінекологічного відділення ОСОБА_7 (у разі необхідності, відповідні особи можуть надати пояснення), відповідні висловлювання були неодноразово з початку воєнних дій.

Враховуючи вищевикладене, 28.02.2022 року КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР виносить наказ №25-к від 28.02.2022 року про звільнення ОСОБА_2 за проросійські висловлювання під час військового стану в підтримку росії, які носили терористичний характер, та самі по собі були аморальними проступками не сумісними з подальшою роботою на посаді медичної (палатної) сестри гінекологічного відділення, відповідно до п.З ст. 41 КЗпП України.

Щодо посилання представника Позивача на необхідність повідомлення до правоохоронних органів про вчинення кримінального злочину передбаченого ст. 436-2 Кримінального кодексу України, необхідно зазначити, що ОСОБА_2 допустила відповідні вислови на робочому місці у період з 24.02.2022 року по 28.02.2022 року, однак в той час в чинному Кримінальному кодексі України була відсутня стаття 436-2, щодо виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікація її учасників.

Кримінальний кодекс України лише 03.03.2022 року (після звільнення ОСОБА_2 ) було доповнено статтею 436-2, щодо виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікація її учасників, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції»

Відповідно до частини 2 статті 5 Кримінального кодексу України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Таким чином, неможливо притягнути ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ст. 436-2 Кримінального кодексу України, яка з`явилася вже після відповідних висловлювань Позивача і її звільнення.

Також необхідно зазначити, щодо неможливості дотелефонуватися до відділення поліції за номер 102 у період з 24.02.2022 року по 28.02.2022 року, відповідні телефонні лінії постійно були заняті, так як особовий склад органів поліції фактично брав участь у стримуванні російської військової агресії проти України. Окрім цього, працівниками нашого підприємства здійснювалися неодноразові дзвінки і на мобільні номери чергового управління поліції на номер НОМЕР_2 куди вже з таки додзвонилися 28.02.2022 року і де було повідомлено, про проросійську позицію і відповідні висловлювання ОСОБА_2 , однак на даний час у Відповідача відсутня будь-яка інформація з приводу дій правоохоронних органів з цього питання.

Більш того у позовній заяві, представник Позивача, також посилається на Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відповідно до якого визначено особливості трудових відносин під час військового стану і пояснення того, що він має пріоритет над положеннями КЗпП України.

Однак представник Позивача, не бере до уваги той факт, що відповідний Закон України був прийнятий Верховною Радою України лише 15.03.2022 року, тобто вже після звільнення ОСОБА_2 (28.02.2023 року), відповідний закон також немає зворотної дії у часі.

Тобто на час винесення Наказу КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР №25-к від 28.02.2022 року про звільнення ОСОБА_2 за проросійські висловлювання під час військового стану в підтримку росії, які носили терористичний характер, та самі по собі були аморальними проступками не сумісними з подальшою роботою на посаді медичної (палатної) сестри гінекологічного відділення, відповідно до п.З ст. 41 КЗпП України на території України діяли нормативно-правові акти (КЗпП України від 15.12.2021 року та Кримінальний кодекс України від 05.01.2022 року), які були прийняті, ще до введення воєнного стану.

Окрім цього, ОСОБА_2 у позовній заяві посилається, на той факт, що чоловік її дочки, ОСОБА_4 проходить військову службу у Збройних Силах України і з перших днів бере безпосередню участь у стриманні збройної агресії російської федерації, що начебто, зі слів ОСОБА_2 безумовно свідчить про безпідставність самого звільнення та надуманості підстав для такого звільнення.

Окрім цього, находження ОСОБА_4 на військовій службі, жодним чином не спростовує всі ті вислови, які дозволила собі ОСОБА_2 виконуючи свої посадові обов`язки в присутності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 ..

Однак, необхідно зазначити, що служба у Збройних Силах України, чоловіка її дочки (зятя) ОСОБА_4 жодним чином не спростовую твердження ОСОБА_2 в підтримку збройної агресії росії і жодним чином не впливає на підставі її звільнення.

За загальним правилом, у деліктному праві діє принцип персональної відповідальності: відповідно до якого кожен відповідає за шкоду, завдану власними діями, і не відповідає за шкоду, завдану діями інших (принцип персональної відповідальності).

В свою чергу намагання ОСОБА_2 співставити дії ОСОБА_4 із власними діями та висловлюваннями, виглядає дуже ганебно по відношенню до захисника Україна та фактично ґрунтується на її власних припущеннях, які не доводяться жодним доказом наданим до матеріалів справи.

Відповідно до частини 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також у позовній заяві зазначається, що начебто ОСОБА_3 не була присутня при розгляді питання, щодо недостойно!' поведінки ОСОБА_2 , в період воєнного стану в Україні, однак відповідне твердження спростовується доказами наявними в матеріалах справи, а саме Протоколом від 28.02.2022 року, відповідно до якого, ОСОБА_3 була членом комісії при розгляді вищезазначеного питання і більш того її підпис стоїть в Протоколі від 28.02.2022.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди на користь Позивача, представником відповідача зазначено, що Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч.2ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральна шкода стягуються тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язані вимоги.

Отже, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди у контексті цієї справи є похідними від вимоги про поновлення на роботі, оскільки їх вирішення напряму залежить від вирішення питання поновлення на роботі.

Окрім цього, як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів Позивачем не надано обґрунтований розрахунок сум, що стягуються а саме: середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що також є самостійною підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Додатково необхідно зазначити, що представником Позивача у позовній заяві не зазначено розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, одна порядок обчислення середньої заробітної плати, працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ від 08 лютого 1995 року №100 та інш.)

При цьому, оскільки вимоги про стягнення грошових коштів мають відповідну грошову оцінку, слід зазначити ціну позову в цій частині (п. З ч. З ст. 175 ЦПК України). Відповідно до п. 1 частинні ст. 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається - сумою, яка стягується.

Представником Позивача направлявся адвокатський запит на адресу КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР, однак жодної вимоги про надання довідки про надання середньомісячної заробітної плати та/або середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 не ставилися до КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР, що свідчить про невжиття жодних заходів, для пред`явлення позовної заяви у відповідності з чинним законодавством України

Щодо стягнення моральної шкоди необхідно зазначити, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Проте, в даному випадку трудові відносини з ОСОБА_2 було розірвано на законних підставах, за наявності підстав для таких дій, що підтверджується письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, та спростовує доводи Позивача і унеможливлює задоволення його позовних вимог щодо стягнення з Відповідача моральної шкоди.

КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР, також звертає увагу суду, що Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту наявності та розміру визначеної позивачем моральної шкоди.

Також представником відповідача зазначено, що КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР заперечує щодо розміру витрат на правову допомогу, з підстав відсутності документального підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами та з підстав необґрунтованості таких витрат.

У своїй відповіді на відзив представник позивача Співак В.А. зазначила, що відзив представника відповідача є формальним та таким, що свідчить про визнання позовних вимог та погодження Відповідача із незаконністю звільнення ОСОБА_2 , оскільки до відзиву на позов не додано жодних доказів правомірності та законності звільнення позивачки з посади сестри медичної палати гінекологічного відділення наказом №25- к від 28.02.2022 з причин недовіри, аморального проступку несумісного з подальшою роботою на вказаній посаді, згідно з п.3 ст 41 КЗпП України. При цьому, законодавство України, в т.ч. й трудове, містить вичерпний перелік підстав для звільнення працівника, що узгоджується із вимогами Конституції України, згідно ч. ч. 1, 6, 7 ст. 43 якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Вказане узгоджується із правом громадян на працю, що закріплене у ст. 5-1 КЗпП України, якою гарантовано беззастережне право на правовий захист від незаконного звільнення. У відзиві на позов Відповідач неодноразово наголошує, що єдиною підставою для видачі незаконного наказу про звільнення ОСОБА_2 були висловлювання останньої саме терористичного характеру, які роботодавець штучно та надумано кваліфікував як аморальні проступки, на підставі чого й був виданий оскаржуваний наказ про її звільнення, хоча діяння, які мають ознаки аморального проступку та які містять окремий склад злочину, передбачений КК України не є однаковими, і за вчинення останніх передбачено відповідальність, встановлену КК України.

Аморальним же проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні чи посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо. Вчинення аморального проступку є додатковою підставою до розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов (п. З частини першої ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі - КзІІІІ України).

Проте за всіх обставин, вчинення аморального проступку має бути достовірно доведено. Неприпустиме звільнення з роботи на підставі загальної оцінки поведінки особи у колективі чи в побуті або на підставі неконкретних чи недостатньо перевірених фактів, чуток тощо.

Наголошую увагу суду, що до Відзиву на позов не додано жодних належних та допустимих доказів вчинення Позивачем аморального проступку, у зв`язку із яким її було звільнено, як і відсутні вказані докази у матеріалах справи.

Вчинення аморального проступку є додатковою підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов (п. З частини першої ст. 41 КзіЛІ України). Це стосується виключно працівників, що займаються виховною діяльністю. До суб`єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать саме учасники навчально-виховного процесу, а саме:

вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів.

Якщо працівник, що займається виховною діяльністю, недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Таке звільнення допускається, як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. Неприпустиме звільнення з роботи на підставі загальної оцінки поведінки особи у колективі чи в побуті або на підставі неконкретних чи недостатньо перевірених фактів, чуток тощо.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов:

аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами;

вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб`єктів господарювання.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать виключно учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково- педагогічні працівники, спеціалісти.

Проте Позивача було звільнено наказом №25-к від 28.02.2022 з причин недовіри, аморального проступку несумісного з подальшою роботою на вказаній посаді, згідно з п.З ст 41 КЗпП України, саме з посади сестри медичної палати гінекологічного відділення, яка жодним чином не відноситься до організації чи здійснення навчально-виховного процесу.

Не є таким, що заслуговує на увагу суду й посилання Відповідача на звернення до правоохоронних органів, в т.ч. й в телефонному режимі, оскільки таке твердження не відповідає дійсності та не підкріплено посиланням на докази, які є наявними у справі.?

Крім того, Відповідач у своєму Відзиві не тільки не надає належної оцінки проходженню військової служби чоловіком рідної доньки Позивача ОСОБА_4 , який приймав безпосередню участь у захисті державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях під час стримування збройної агресії російської федерації та з перших днів війни брав безпосередню участь у стриманні збройної агресії російської федерації, що безумовно свідчить про безпідставність як самого звільнення та надуманість підстав, але й вважає це неповажною причиною під час військових дій для поновлення Позивачем, вік якої становить 72 роки, строку на зверненням до суду щодо визнання її звільнення безпідставним, а отже й незаконним, яке за своїм змістом покликано задля відновлення честі її зятя, який й на даний захищає нашу Батьківщину, що безумовно є неприпустимим у наш час.

У своєму запереченні на відповідь на відзив представник відповідача - т.в.о. директора Ганєв О. зазначив, що У відзиві на позовну заяву, зі сторони КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР, на виконання ст. 178 ЦПК України були викладені заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, а саме:

1. Щодо застосування строків позовної давності до вимог Позивача, через пропущення процесуальних строків звернення до суду з відповідною позовною заявою.

2. Щодо законності звільнення ОСОБА_2 .

3. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди на користь Позивача.

4. Щодо безпідставного завищення судових витрат, які начебто підлягають стягненню з КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР за розгляд справи.

Однак у Відповіді на відзив, представник Позивача заперечує тільки проти обставин викладених у пункті 2) Щодо законності звільнення ОСОБА_2 , всі інші обставини, які викладені Відповідачем у пунктах 1,3,4 Відзиву зі сторони Позивача не заперечуються, не спростовуються і не відображаються у Відповіді на відзив.

У Відповіді на відзив, наданим представником Позивача, не викладено жодних додаткових аргументів які б не були викладені представником Позивача у Позовній заяві, тобто зі сторони Відповідача немає необхідності дублювати Відзив на позовну заяву та приводити ті ж самі аргументи, які вже були викладені, окрім цього, представником Позивача до матеріалів справи додані всі документи, які стосуються звільнення ОСОБА_2 і надання цих самих документів зі сторони Відповідача, фактично дублюючи їх, не передбачено чинним законодавством України.

Щодо питання належної оцінки поновлення на роботі ОСОБА_2 через її вік, а саме 72 року і через проходження військової служби чоловіком рідної доньки, необхідно зазначити, що відповідна позицію Відповідача по справі, викладена у Відзиві на позовну заяву і не потребує його дублювання у заперечені на відповідь на відзив.

Позивач ОСОБА_2 , яка належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилась.

Представник позивача - адвокат Співак В.А. в судовому засіданні позовну заяву підтримала, просила її задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача - адвокат Акулов Є.В. в судовому засіданні проти позовної заяви ОСОБА_2 заперечував, просив відмовити у її задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст. 12 та ст. 13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів поданих учасниками справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити, виходячи з наступного.

За приписами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю Україні в редакції від 15 грудня 2021 року, що був чинний на момент звільнення ОСОБА_2 працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року, з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Постанова Пленуму ВСУ №9), якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення у справі "Фінікарідов проти Кіпру" від 20.12.2007).

Згідно правової позиції ВСУ у справі за №6-2469цс16: Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема, записами в трудовій книжці, що позивач ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем комунального некомерційного підприємства «Криворізький міський клінічний пологовий будинок № 1» Криворізької міської ради.

28.02.2022 року наказом КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР №25-к від «Про рух кадрів» було звільнено ОСОБА_2 яка в умовах воєнного часу дозволила собі проросійські висловлюванням в підтримку росії, які носять терористичний характер на підставі п.3 ст.31 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_2 була ознайомлена з наказом КНП «Криворізький МКПБ №1» КМР №25-к від 28.02.2022, однак відмовилася від його підписання та отримання, про що було складено Акт з приводу відмови підписання наказу від 28.02.2022 року.

Крім того судом було встановлено, що ОСОБА_2 отримала свою трудову книжку, про що свідчить її підпис в журналі обліку трудових книжок, що підтверджується відомостями викладеними у Акті з приводу відмови підписання наказу від 28.02.2022 та копією журналу обліку трудових книжок.

При цьому, в силу ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору - у справах про звільнення, безпосередньо до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Тобто, у відповідності до статті ст.233 КЗпП України, місячний строк для звернення позивача ОСОБА_2 до суду почав відраховуватись з 28.02.2022, коли вона дізналася про своє звільнення.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 387/326/20 від 03 листопада 2021 року суд дійшов висновку, що реалізація права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника. Він, за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не повинен ухилятись від їх отримання.

При цьому, Верховний Суд у справі № 387/326/20 дійшов висновку, що передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду необхідно обчислювати із дати, коли особа без поважних причин відмовився отримувати свою трудову книжку та/чи наказ і така відмова визнана позивачем, зафіксована роботодавцем та підтверджена належними і допустимими доказами.

Таким чином, суд не може прийняти до уваги твердження представника позивача Співак В.А. про те, що строк звернення до суду позивача ОСОБА_2 необхідно відраховувати з 29.03.2023 - з дати отримання копії наказу про звільнення представником позивача.

Також, у постанові від 05 липня 2017 року у справі №758/9773/15-ц Верховний Суд України вказав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Таким чином право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Так, представником позивача з приводу поважності пропуску строку на оскарження наказу про звільнення зазначено вік позивача, який становить 72 роки та постійне хвилювання за зятя ОСОБА_4 , який як військовослужбовець з перших днів збройної агресії рф боронив суверенітет України.

Обговорюючи причини зазначені представником позивача в обґрунтування поважності пропуску Турбуланової Л.Г., суд враховує, що з цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Враховуючи викладене, оцінюючи надані на підтвердження поважності пропуску представником позивача докази, суд не знайшов достатніх підстав для визнання їх поважними та поновлення позивачу ОСОБА_2 порушеного строку, у зв`язку із чим необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Крім того, за відсутності законних підстав вважати, що звільнення позивача ОСОБА_2 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, відсутні підстави і для задоволення позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогул з моменту звільнення та до фактичного часу поновлення, а також моральної шкоди, які є похідними від позовних вимог позивача про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 12, 13, ст. ст. 77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до комунального некомерційного підприємства «Криворізький міський клінічний пологовий будинок № 1» Криворізької міської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 20 жовтня 2023 року об 11.00 годині.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідач: комунальне некомерційне підприємство «Криворізький міський клінічний пологовий будинок № 1» Криворізької міської ради, код ЄДРПОУ 20232055, розташований за адресою: м. Кривий Ріг, пл. Визволення, буд. 11.

Суддя М.В. Бутенко