Рішення

від 31.05.2019 по справі 530/1856/18

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1856/18

Номер провадження 2/530/251/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должка С.Р., секретаря судового засідання Стрілець Л.Г., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області Пилипенко Є.С.,за участюпредставника відповідачаФермерського господарства "Доля Нова", адвоката Осіпова С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Зіньків Полтавської області цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Фермерського господарства "Доля Нова", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Погрібняка, 4а про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині, визнання недійсним договору оренди землі, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Фермерського господарства "Доля Нова", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Погрібняка, 4а про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині, визнання недійсним договору оренди землі.

Суд,заслухавши позивача,який підтримавпозовні вимоги,представника відповідача, Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, який позовні вимоги не визнав та представника відповідача Фермерського господарства «Доля Нова», який позовні вимоги не визнав та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

Як передбаченост. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно дост.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом,не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, замовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зіст. 15 Цивільного кодексу ( даліЦК) України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому об"єктом захисту є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, що повязане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, викликане поведінкою іншої особи.

За змістом ч. 2ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересу, крім інших, може бути: визнання права та визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 4ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 4ст. 124 Земельного кодексу(даліЗК) України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно із ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно ч. 1ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3ст. 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно дост. 13 Закону України «Про оренду землі»(даліЗакон) договір оренди земліце договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач у вересні 2010 року звернувся до Зіньківської районної державної адміністрації, а саме до районної професійної комісії з питань створення фермерських господарств для отримання висновку професійної комісії, як передбачено статтями 6, 7 Закону України Про фермерське господарство /в редакції на дату звернення/. На підставі вивчених документів комісією, в тому числі наявності земельної ділянки для його створення (викопіювання земельної ділянки (пасовища) 15 га для створення фермерського господарства), згідно Протоколу №5 від 15 вересня 2010 року, отримав позитивний висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств Зіньківської райдержадміністрації про наявність у позивача достатнього досвіду роботи у сільському господарстві, необхідної сільськогосподарської кваліфікації, що є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок, для ведення фермерського господарства, відповідно до Земельного кодексу України. Як результат, розпорядженням голови Зіньківської районної державної адміністрації від 30.07.2012 року №372 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (додається) позивачу надано дозвіл на виготовлення документів із землеустрою з метою подальшої передачі в користування на умовах оренди земельної ділянки загальною площею 15,00 га , в тому числі пасовища 15,00 га на території Шилівської сільської ради, для ведення фермерського господарства. На підставі цього розпорядження виготовлена документація із землеустрою - це проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 15,00 га , в тому числі пасовища 15,00 га та присвоєний кадастровий номер: 5321387800:00:050:0106. Таким чином була сформована земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав. Позивачу видано витуг Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.05.2013 №НВ- 5300266282013(додається), де зазначений інформація про земельну ділянку за видом використання - для ведення фермерського господарства. У зв`язку з певними життєвими обставинами тривалий час позивач не мав можливості для повного оформлення договірних відносин та створення фермерського господарства.

Лише у вересні 2018 року розроблену земельну документацію разом із заявою про передачу в оренду вищеназваної земельної ділянки, позивачем подано до Зіньківської районної державної адміністрації та отримано наступний позитивний результат. На підставі розпорядження голови Зіньківської районної державної адміністрації №440 від 22.09.2018 р. Про передачу в оренду нерозподіленої земельної ділянки(додається) позивачу передана в користування на умовах оренди земельна ділянка загальною площею 15,00 га, в тому числі пасовища 15,00га, кадастровий номер земельної ділянки: 5321387800:00:050:0106, за межами населених пунктів Шилівської сільської ради, для ведення фермерського господарства.

На виконання вищеназваного розпорядження 26 вересня 2018 року між Зіньківською районною державною адміністрацією та позивачем укладений договір оренди землі на земельну ділянку - пасовища 15,00 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5321387800:00:050:010, для ведення фермерського господарства (26-28).

04 жовтня 2018 року, з метою набуття чинності цього договору, на виконання рекомендацій зазначених у п.2 розпорядження голови Зіньківської райдержадміністрації №440 від 22.09.2018 року, позивач звернувся та подав договір оренди для проведення реєстраційних дій до Державного реєстратора Соць В.Г. /комунальне підприємство Реєстратор/. Заява зареєстрована за №30469960. 25 жовтня 2018 року №43686179 позивачем була отримано Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень від Державного реєстратора Соць В.Г. /комунальне підприємство Реєстратор/ у проведенні реєстраційних дій договору в зв`язку з набуттям іншим суб`єктом права оренди на земельну ділянку з цим же кадастровим номером 5321387800:00:050:0106 (а.с.29).

На запит позивача від 29.10.2018 року про отримання публічної інформації до Зіньківської районної державної адміністрації отриманий лист-відповідь від 30.10.2018 року за №21/01-27 з додатками, завірені копії розпорядження голови РДА від 11.07.2018 №290 та договору оренди землі від 12.07.2018 року укладеного відповідачем з ФГ ДОЛЯ НОВА).

30.10.2018 року позивач звернувся до Зіньківської районної державної адміністрації з проханням пояснити обставини щодо набуття права оренди на одну й ту ж саму земельну ділянку іншою особою,кадастровий номер 5321387800:00:050:0106, та усунути перешкоди для набуття позивачем права оренди і реалізації положень власних розпоряджень голови Зіньківської райдержадміністрації від 30.07.2012 року №372 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та від 22.09.2018 № 440 Про передачу в оренду нерозподіленої земельної ділянки гр. ОСОБА_1 та укладеного договору оренди земельної ділянки від 26.09.2018 року. 05.11.2018 року позивач отримав лист-відповідь, а саме відмову за №3-01- 66/451 про те, що розпорядженням голови Зіньківської райдержадміністрації від 11.07.2018 №290 земельна ділянка з кадастровим номером 5321387800:00:050:0106 передана в оренду ФГ ДОЛЯ НОВА. Цим листом підтверджено, що дійсно розпорядженням від 30.07.2012 року №372 гр. ОСОБА_1 був наданий дозвіл на виготовлення документів із землеустрою на вищеназвану земельну ділянку площею 15 га для створення фермерського господарства. В листі вказується на факт повторності передачі вказаної земельної ділянки, але жодним словом не говориться про усунення власних помилок - передачі двом особам однієї і тієї ж земельної ділянки з різним видом цільового використання в оренду.

Аналізуючирозпорядження головиЗіньківської райдержадміністраціївід 11.07.2018року №290,як індивідуальнийакт органувладних повноважень,ним передаєтьсяФГ ДОЛЯНОВА вкористування наумовах орендив загальнійплощі 20,2газемельна ділянкасільськогосподарського призначення-пасовища,в частинірозміру 15га зкадастровим номером5321387800:00:050:0106-для веденнятоварного сільськогосподарськогосільськогосподарського виробництва. Проте, відповідно витягу та інформації з публічної кадастрової карти про зазначену земельну ділянку вона має вид використання - для ведення фермерського господарства. Пунктом 15 Договору оренди землі від 12.07.2018 року укладеного між відповідачем та ФГ ДОЛЯ НОВА, на підставі розпорядження голови Зіньківської райдержадміністрації від 11.07.2018 №290, визначено вид використанні - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що не відповідає цільовому виду використання самої земельної ділянки (18-22).

Відповідач, а саме Зіньківська РДА , порушив вимогу ст.ст.123, 198 Земельного кодексу України, якою визначений порядок надання земельних ділянок у користування, де говориться, що надання у користування земельної ділянки «здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень», оскільки відповідач не видавав розпорядження голови Зіньківської райдержадміністрації, яким би надавав дозвіл на виготовлення землевпорядної документації ФГ ДОЛЯ НОВА.

Відповідно до листа відділу у Зіньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03.09.2018 №335/106-18 вказана земельна ділянка знаходиться на території Шилівської сільської ради Зіньківського району та відноситься до земель колективної власності бувшого КСП Дружба, ввійшла до державного акту серії ПЛ №17 зареєстрованого за №1 від 29.12.1995 року єдиним розпорядником якої, на час звернення, відповідно до ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) є Зіньківська районна державна адміністрація - відповідач.

Статями 118-120 Конституції України визначено, що виконавчу владу в районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Організація, повноваження і порядок діяльності місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 Закону України Про фермерське господарство відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Стаття 5 (Громадяни, які мають право на створення фермерського господарства) цього Закону визначає, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Статтею 7 цього Закону визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"визначено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно ч. 1, ч.5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Питання надання земельних ділянок в оренду регулюється Земельним кодексом України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, передбаченими ст. 122 цього Кодексу, та в порядку, встановленому ст. 123 Кодексу.

Як передбачено ч.ч. 1,2, 3, 4, 6 ст. 123 Земельного кодексу України, особа, що зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається із клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Підстави недійсності правочинів встановлені ст.ст.203,215 ЦК України, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника повинно бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки під час укладення спірного договору оренди землі порушено встановлену у ч.5 ст.20 ЗК України вимогу щодо того, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст.31 ЗК землі фермерського господарства, ст..33-37 цього Кодексу земельні ділянки особистих селянських господарств, землі для сінокосіння і випасання худоби, земельні ділянки для садівниитва, земельні ділянки для городництва, та порушені вимоги ст. 123 Земельного кодексу України, п.і) ст.25 Закону України Про землеустрій і ст. 16 Закону України «Про оренду землі» щодо порядку надання земельних ділянок у користування при прийнятті розпорядження головою Зіньківської райдержадміністрації і укладення оскаржуваного договору оренди землі площею 15,0000 га, без отримання дозволу розпорядника та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), передачі в користування на умовах оренди земельної ділянки не за цільовим використанням для ведення селянського (фермерського) господарства, та передано в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без встановлення (відновлення) меж об`єкта оренди, підписання акта передачі межових знаків, а отже цей договір є недійсним.

Відповідно до п.п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п.п. «г», «д» ч. З ст. 152 ЗК України в якості способів захисту цивільних прав передбачено: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 236 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, але якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Таким чином, відповідно до положень ст. 21 Цивільного кодексу України та ст. 216 Цивільного кодексу України спірні договори оренди землі за вишенаведених підстав підлягають визнанню недійсними.

Усунення порушень закону у даному випадку можливе лише шляхом визнання незаконними та скасування розпорядження голови Зіньківської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди та зобов`язання звільнити земельні ділянки відповідно до ст.ст. 16,203,215 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України.

Згідно ст.ст.116, 125 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди є, зокрема: об`єкт оренди; строк дії договору оренди.

За ст.16 Закону України «Про оренду землі» - укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідност.18 Закону України «Про оренду землі»та ч.2ст.125 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.Стаття 20 Закону України «Про оренду землі»зазначає, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено: «1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.»

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено: «1. Відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи відповідач,а самеЗіньківська РДА,хоч і уклалодоговір орендиземлі від12.07.2018року із Фермерським господарством "Доля нова", договір оренди землі, але не передало земельну ділянку.

Даних доказів представниками відповідачів, Зіньківської РДА та Фермерським господарством "Доля нова", відповідно до ст.. 77-80, 81,83 ЦПК України суду не було надано. Передача земельної ділянки відбулася згідно договору оренди землі між Зіньківською РДА та ОСОБА_1 26.09.2018 року ( а.с.28). В зв`язку з викладеним суд критично відносить до зеперечени викладених Зіньківською РДА та Фермерським господарством "Доля нова".

Також, відповідач, представник Зіньківської РДА не надав відповідних доказів про зміну цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 5321387800:00:050:0106, загальною площею - 15 га, яка розташована за межами населених пунктів, в адміністративних межах Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

Щодо інших тверджень, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до п.п. З, 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних і кримінальних справ» спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією із сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них субєкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються у порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, предявляються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 25.10.2018 року отримано відповідь від Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно (Соць В.Г.) та вищеназваною датою відповіді від Зіньківської райдержадміністрації починається перебіг позовної давності щодо цієї позовної вимоги про визнання правочину недійсним, а отже цей позов поданий в межах визначеного ст.257 ЦК України терміну тривалістю у три роки.

Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від18.12.2009року №14«Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_1 Девелопменте ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті ІЗКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьев проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

В частині позовних вимог, а саме припинити на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 12.07.2018 року, укладених між Зіньківською районною державною адміністрацією та ФГ ДОЛЯ НОВА на підставі розпорядження голови Зіньківської районної державної адміністрації від 11.07.2018 року №290, -на земельну ділянку з кадастровим номером 5321387800:00:050:0106, загальною площею -15 га, розташованої за межами населених пунктів на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області відмовити, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та спрямовано на відновлення порушених прав, свобод та інтересів. Виходячи із змісту законодавства воно не може в майбутньому регулювати суспільні відносини.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставівикладеного такеруючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210,228-229,258,263-268,354,430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Фермерського господарства "Доля нова", місце знаходження: Полтавська область, місто Зіньків, вул.Погрібняка, 4а про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині, визнання недійсним договору оренди землі задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Зіньківської районної державної адміністрації від 11.07.2018 року №290 Про передачу в оренду нерозподілених земельних ділянок в частині передачі в оренду фермерському господарству ДОЛЯ НОВА нерозподілених земельних ділянок, із земель сільськогосподарського призначення колишнього КСП «Дружба» - пасовища, під кадастровим номером земельної ділянки 5321387800:00:050:0106, загальною площею - 15 га, яка розташована за межами населених пунктів, в адміністративних межах Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12.07.2018 року, укладений між Зіньківською районною державною адміністрацією та ФГ ДОЛЯ НОВА на підставі розпорядження голови Зіньківської районної державної адміністрації від 11.07.2018 року №290, -на земельну ділянку з кадастровим номером 5321387800:00:050:0106, загальною площею - 15 га, розташовану за межами населених пунктів на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 03.06.2019 року.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко

секретар: Л.Г. Стрілець