Рішення

від 20.10.2023 по справі 911/2245/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2023 р.,

м. Київ

Справа № 911/2245/23

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18, код ЄДРПОУ 21560766)

в особі Київської міської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (01033, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 40, код ЄДРПОУ 01189910)

до Відділу соціального захисту та соціального забезпечення населення Гребінківської селищної ради (08662, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Гребінки, проспект Науки, будинок 2, код ЄДРПОУ 44138035)

про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних, послуг на пільгових умовах,

в с т а н о в и в :

1 історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області 24.07.2023 надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства «Укртелеком» до Відділу соціального захисту та соціального забезпечення населення Гребінківської селищної ради про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних, послуг на пільгових умовах.

Суд ухвалою від 28.07.2023 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судових засідань. Судом встановлено строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Представником позивача було подано клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та проведення судового засідання у режимі відеоконференції. Ухвалою господарського суду від 07.08.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача беручи до уваги ціну позову та складність справи.

До суду 28.08.2023 надійшов відзив на позовну заяву, який прийнятий судом та долучений до справи.

Через систему "Електронний суд" представником позивача було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів (акту звіряння заборгованості). Судом прийнято таке клопотання позивача до справи.

Окрім того, 01.09.2023 до суду позивачем подано відповідь на відзив з клопотанням про поновлення строку на подання, яке задоволено судом.

2 зміст позовних вимог

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з Відділу соціального захисту та соціального забезпечення населення Гребінківської селищної ради 20121,17 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 2455,74 грн інфляційних втрат та 574,14 грн трьох процентів річних.

Позивач зауважив, що представницьким органом Гребінківської територіальної громади до складу якої входять: смт. Гребінки, с.Дослідницьке, с.Вільшанська-Новоселиця, с.Петрівка, с.Степанівка. с.Ксаверівка, с. Ксаверівка Друга, с.Лосятин, с.Пінчуки, с.Саливонки, с.Соколівка, с.Тростинська Новоселиця є Гребінківська селищна рада.

За твердженнями позивача, для забезпечення дотримання встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення Гребінківської селищної територіальної громади, на території громади створено юридичну особу - Відділ соціального захисту та соціального забезпечення населення Гребінківської селищної ради (надалі - Відповідач), яке здійснює повноваження щодо реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення.

На виконання вимог Законів України в період з 01.01.2022 по 30.04.2023 позивач надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на суму 20121,17 грн, що підтверджується поіменними та зведеними розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за спірний період та актами звіряння розрахунків за надані населенню територіальної громади телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства.

Для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надсилались засобами поштового зв`язку та на електронну адресу відповідача листи № 82:250/58-322 від 06.02.2022, № 821250/58-1087 від 06.04.2022, № 821250/58-1211 від 06.05.2022, № 821250/58-1529 від 06.06.2022, No 821250/58-1597 вiд 06.07.2022, No 821250/58-1916 вiд 06.08.2022, № 821250/58-2279 BIA 06.09.2022, № 821250/58-2349 від 06.10.2022, № 821250/58-2572 від 06.11.2022, № 821250/58-2791 від 06.12.2022, No 821250/58-017 вiд 06.01.2023, No 82i250/58-303 вiД 31.01.2023, № 821250/58-805/2 вin 06.04.2023, № 821250/58-805 від 06.04.2023, № 80D482.04-18/15 від 06.05.2023, з поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з пов`язаних з наданням пільг за спірний період, в паперовому та електронному вигляді (у форматі DBF-файлів). За словами позивача, зазначені документи містять відомості, за якими можливо ідентифікувати особу, перелік її пільг, період їх отримання, місце проживання особи тощо.

Також позивач зазначив, що незважаючи на надсилання ним відповідачу листів, якими просив відшкодувати вартість наданих населенню громади послуг, проте, відповідач не оформляв акти звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах, не надавав інформацію про абонетів, що втратили право на пільгу у спірний період. Тому, за переконанням позивача, розрахунки видатків є підставою для компенсування витрат позивача понесених ним внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах.

Позивач наголосив на тому, що чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання та передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян.

Водночас, незважаючи на те, що законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, позивач листами з описом вкладення від 19.01.2022 та № 821250/58-2572 від 06.11.2022, надіслав відповідачу проекти договорів на 2022 та 2023 роки, які відповідачем залишено без оформлення.

Про наявність заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах відповідач повідомлений, оскільки розмір заборгованості зазначається щомісячно в актах звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, наростаючим підсумком. Позивач також вказав, що відповідачу надсилалися претензії.

Окремо позивач вказав, що відсутність або недоліки механізму відшкодування наданих населенню телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, передбачених низкою законодавчих актів, не є перешкодою для вирішення судового спору з огляду на принципи верховенства права закріплені у статті 129 Конституції України.

З приводу нарахованих відповідачу відсотків та інфляційних, позивач відзначив про те, що щомісячне надсилання відповідачу розрахунків видатків, у яких зазначена вартість послуг пільговикам у минулому місяці, є вимогою позивача про оплату у розумінні статті 530 ЦК України.

3 заперечення відповідача

Подаючи до суду відзив на позовну заяву, відповідач не визнав заявлених до нього вимог та заперечив підставність позовних вимог посилаючись на позицію Верховного Суду, що висловлена у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22.

Зокрема відповідач акцентував увагу на пунктах 5.18 та 5.23 наведеної постанови:

"5.18. Положення п. 6 статті 92 Конституції України та вищенаведених статей Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчить про те, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи";

"5.23. Задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України."

Тож позивач вважав, що за таких умов, стороною зобов`язань з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв`язку пільговим категоріям осіб є держава в особі Кабінету Міністрів України, а тому відділ не може стати боржником за такими зобов`язаннями, оскільки також відділ не є належним відповідачем у справі.

4 висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

За змістом частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до пункту 27 частини 1 статті 2 Закону України "Про електронні комунікації" електронна комунікаційна послуга - послуга, що полягає в прийманні та/або передачі інформації через електронні комунікаційні мережі, крім послуг з редакційним контролем змісту інформації, що передається за допомогою електронних комунікаційних мереж і послуг;

Відповідно до пункту 70 частини 1 статті 2 Закону України "Про електронні комунікації" оператор електронних комунікацій (оператор) - суб`єкт господарювання, який володіє, здійснює експлуатацію та управління електронними комунікаційними мережами та/або пов`язаними засобами. У разі постачання електронних комунікаційних послуг оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних послуг.

Відповідно до пункту 121 частини 1 статті 2 Закону України "Про електронні комунікації" споживач послуг - будь-яка фізична особа, яка використовує або замовляє електронну комунікаційну послугу для власних потреб та не надає електронних комунікаційних послуг;

Відповідно до п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

В силу статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов`язком позивача.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Частиною 1 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

В силу положень Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" представницьким органом місцевого самоврядування об`єднаної територіальної громади є сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі ОТГ.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 БК України, одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Частиною 6 статті 48 БК України передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Закон України від 20.12.2016 року № 1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" доповнив п. 20-4 ч. 1 ст. 91 БК України, відповідно до якого до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Отже, бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку також і до видатків місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 2 ст. 97 БК України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв`язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1101 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення (далі - Порядок № 1101).

Пунктами 2, 3 Порядку № 1101 (в редакції, чинній у спірний період) визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 БК України.

Відповідно до п. 5 цього Порядку розподіл бюджетних коштів за напрямами, зазначеними у пункті 4 цього Порядку, здійснюється головним розпорядником бюджетних коштів за пропозиціями регіональних органів соціального захисту населення на підставі поданих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення за встановленими формою та строками Мінсоцполітики даних, сформованих виходячи з прогнозної кількості отримувачів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг, кількості малих групових будинків та дітей, які перебувають в них, установлених розмірів відповідних виплат, а також з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.

Пунктами 7-9 Порядку № 1101 визначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення подають щомісяця: до 25 числа регіональним органам соціального захисту населення заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на наступний місяць; до 8 числа заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на поточний місяць.

Регіональні органи соціального захисту населення узагальнюють отримані від структурних підрозділів з питань соціального захисту населення заявки та не пізніше ніж протягом двох робочих днів подають Мінсоцполітики узагальнену заявку за встановленою ним формою в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, за якими Мінсоцполітики не пізніше ніж протягом трьох робочих днів перераховує бюджетні кошти регіональним органам соціального захисту населення.

Таким чином, у забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, яке проживає на території Білоцерківського району Київської області, нині належить до компетенції Управління соціального захисту населення Білоцерківської РДА (09106, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Тімірязєва, будинок 2а, код ЄДРПОУ 03193755), оскільки саме управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який підзвітний головному розпоряднику бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми - Мінсоцполітики.

Разом з цим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Позивач не скористався наданим йому частиною 2 ст. 48 ГПК України правом на звернення з клопотанням щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому суд погоджується з позивачем, що відсутність або недоліки механізму відшкодування наданих населенню телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, передбачених низкою законодавчих актів, не є перешкодою для вирішення судового спору.

Враховуючи це, суд відхиляє твердження позивача, як такі що не заслуговують на увагу, в контексті викладеного вище, щодо того, що районні державні адміністрації та структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних держадміністрацій не можуть здійснювати видатки з місцевого бюджету, оскільки є органами виконавчої влади та розпорядниками коштів державного бюджету нижчого (районного) рівня.

Витрати на надання послуг зв`язку пільговим категоріям населення територіальної громади дійсно можуть бути відшкодовані за рахунок місцевого бюджету, як вважає позивач. Водночас, оскільки рада не є розпорядником коштів призначених для відшкодування витрат пільгових категорій осіб на послуги зв`язку, ці повноваження не відносяться до повноважень ради.

Суд підкреслює, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним пунктом 20-4 частини першої статті 91 БК України.

Тобто, стаття 91 БК України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не передбачає прямого обов`язку всіх місцевих бюджетів на відшкодування послуг зв`язку. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема тієї ж статті 91.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 8.18 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18 норма статті 91 БК України трактується подібним чином. Окрім того, суд також бере до уваги наведену відповідачем правову позицію Верховного Суду, що висловлена у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22.

Зазначені висновки не спростовуються викладеними у відповіді на відзив аргументами позивача, зокрема щодо того, що Відділ соціального захисту та соціального забезпечення населення Гребінківської селищної ради має можливість перевірити обґрунтованість складених позивачем документів на підтвердження надання послуг пільговим категоріям громадян і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику направити їх позивачу, для відповідного коригування та оформити акт звіряння.

За таких обставин, виходячи з приписів чинного законодавства витрати на пільги з послуг зв`язку можуть фінансуватися з видатків місцевих бюджетів, проте органи місцевого самоврядування можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету, а відтак відшкодування таких витрат здійснюється радою не в силу обов`язку, покладеного законом, а з власної ініціативи, оскільки рада не є уповноваженим органом у розумінні положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117. Тобто в цьому випадку відшкодування витрат на послуги зв`язку є правом, а не обов`язком відділу соціального захисту та соціального забезпечення ради.

Задля дотримання єдиної судової практики з розгляду однотипних спорів слід відзначити, що Північним апеляційним Господарським судом сформовані схожі правові висновки, які покладені в основу постанов від 25.04.2023 у справі № 911/1112/22, від 20.02.2023 у справі № 911/794/22, від 25.04.2023 у справі № 911/1391/22.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Отже позовну вимогу про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги (послуги зв`язку) на пільгових умовах пред`явлено до неналежного відповідача, в зв`язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та відсотків річних слід вказати, що відповідно до частини 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Передусім, задоволення похідних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат можливе лише за умови задоволення первісної вимоги про стягнення основного боргу. Тож суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат в силу наведених положень закону.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз