ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" жовтня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3681/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Електромакс", смт. Пісочин, Харківської області до Приватного підприємства "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ", м. Харків про стягнення 79075,91 грн. без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Електромакс", смт. Пісочин, Харківської області звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ", м. Харків, в якій просить суд стягнути з відповідача 57255,00 грн суму боргу, 572,55 грн пені, 18551,88 грн інфляційних витрат та 2696,48 грн 3% річних за договором № 1/10 від 10 листопада 2021 року. Просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 серпня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3681/23 та ухвалено розгляд справи № 922/3681/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
02 жовтня 2023 року через систему "Електронний суд", Приватним підприємством "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ" подано відзив (вхідний № 26601) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
18 жовтня 2023 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Електромакс" подано відповідь (вхідний № 28364) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Згідностатті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
10 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Електромакс" (позивачем, постачальником) та Приватного підприємства "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ" (відповідачем, покупцем) було укладено договір поставки продукції № 1/10.
Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов`язується передати покупцю товар згідно з заявкою (усною або письмовою) за цінами, погодженими сторонами згідно рахунку постачальника (вартість товару з урахуванням ПДВ)
Згідно пункту 1.3. договору поставка розрахунок за товар здійснюється покупцем шляхом сплати вартості товару у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника на підстав рахунку.
Відповідно до пункту 2.1. договору сума договору становить 57255,00 грн, у тому числі ПДВ 9542,49 грн.
Згідно пункту 2.2. договору рахунок буде проводиться наступними етапами: до 24 листопада 2021 року замовник перераховує суму не менше 20% від суми договору; до 15 грудня 2021 року замовник перераховує суму не менше 40% від суми договору; остаточний розрахунок здійснюється до 15 січня 2022 року.
Відповідно до пункту 3.1. договору покупець отримує товар шляхом самовивозу на умовах EXW - "склад постачальника" згідно правил Інкотермс в редакції 2010 року.
Згідно пункту 4.1. договору договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року але у будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до умов пункту 1.1. договору відповідачу був наданий рахунки-фактури на узгоджений перелік товару № 81 від 10 листопада 2021 року на суму 57255,00 грн, та в цей же день товар був переданий відповідачу на підставі видаткової накладної № 47 від 10 листопада 2021 року.
Товар був поставлений Приватному підприємству "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ", та жодних претензій щодо кількості або якості товару не висувалось.
З матеріалів справи вбачається, що в зв`язку з ненаходженням оплати за поставлений товар 08 грудня 2021 року позивачем Приватному підприємству "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ" було направлено нагадування.
18 січня 2022 року позивач направив на адресу Приватного підприємства "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ" вимогу за вихідним № 2 про оплату поставленої продукції, яка була отримана відповідачем, що підтверджується відміткою на копії вимоги.
17 липня 2023 року позивач направив вимогу на адресу Приватного підприємства "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ" засобами поштового зв`язку, що підтверджується бланком повідомлення про вручення та описом вкладення.
Матеріали справи свідчать про те, що станом на день подання позовної заяви Приватне підприємство "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ" взяті на себе зобов`язання щодо оплати товару не виконав, а отже має заборгованість перед позивачем у розмірі 57255,00 грн.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 267 Господарського кодексу України встановлено строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) У разі порушення зобов`язання відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Згідно статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 57255,00 грн основного боргу слід задовольнити.
Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 572,55 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4.4. договору у випадку не виконання умов прописаних в пункті 2.2. покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі 1% від простроченої суми.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Отже, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 572,55 грн пені задовольнити.
Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем 18551,88 грн інфляційних витрат та 2696,48 грн 3% річних, суд зазначає наступне.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та індексу інфляції дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 18551,88 грн інфляційних витрат та 2696,48 грн 3% річних, є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в якості надання правничої допомоги адвокатом наданий договір про надання правничої допомоги від 10 серпня 2023 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Електромакс" (клієнтом) та адвокатом Чернявською Оленою Олександрівною (Адвокатом). Згідно пункту 1.1. договору про надання правничої допомоги клієнт в порядку та на умовах визначених цим договором та чинним законодавством України доручає, а адвокат зобов`язується відповідно до доручення клієнта надати клієнту послуги з надання правової інформації, консультацій з правових питань, складання процесуальних документів, представництва в суді інтересів клієнта та виконання інших необхідних для виконання доручень клієнта дій в процесі розгляду господарським судом Харківської області позовної заяви до Приватного підприємства "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ" щодо стягнення грошових коштів. Клієнт зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх у розмірі та порядку визначених цим договором.
При визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги рівень складності даної справи, об`єм вчинених представником позивача дій, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи суму задоволення позовних вимог, суд вважає достатньою та співрозмірною щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Таким чином, суд покладає на відповідача витрати позивача на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства "БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРИ" (61195, м. Харків, вул. Леся Сердюка, буд. 56, кв. 87 код ЄДРПОУ 43933177) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Електромакс" (62418, Харківська область, харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8, код ЄДРПОУ 37263295) 57255,00 грн суму боргу, 572,55 грн пені, 18551,88 грн інфляційних витрат, 2696,48 грн 3% річних за договором № 1/10 від 10 листопада 2021 року, а також 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2684,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "20" жовтня 2023 р.
СуддяП.В. Хотенець
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 20.10.2023 |
Оприлюднено | 23.10.2023 |
Номер документу | 114319117 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Хотенець П.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні