Постанова

від 18.10.2023 по справі 922/239/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/239/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Керничного Н. І.,

Харківської міської ради - Замніус М. В.,

Управління комунального майна та

приватизації Департаменту економіки та

комунального майна Харківської міської ради - Замніус М. В.,

Приватного акціонерного товариства «Меридіан» - Сенаторова М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 (у складі колегії суддів: Склярук О. І. (головуючий), Гетьман Р. А., Хачатрян В. С.)

у справі № 922/239/22

за позовом Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова

до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Приватного акціонерного товариства «Меридіан»

про скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року Перший заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі Управління комунального майна та приватизації), Приватного акціонерного товариства «Меридіан» (далі - ПрАТ «Меридіан»), у якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 34 додатку до рішення Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.11.2018 № 5646-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації та ПрАТ «Меридіан», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. і зареєстрований в реєстрі за № 1693;

- зобов`язати ПрАТ «Меридіан» повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення № 14-:-20, L, загальною площею 104,5 кв. м, в житловому будинку літ. «А-5» за адресою: вул. Сумська, 126, м. Харків, шляхом складання акту приймання-передачі та зобов`язання Харківської міської ради прийняти зазначені приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконним вибуттям спірних нежитлових приміщень з власності Харківській міській територіальній громаді шляхом проведення приватизації, а саме, викупу орендарем зазначеного майна з порушенням вимог законодавства, що є підставою для задоволення позову.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.03.2023 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 34 додатку до рішення Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.11.2018 № 5646-В-С; зобов`язано ПрАТ «Меридіан» повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов`язано прийняти вказані приміщення.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2023 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у серпні 2023 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.03.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.09.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 922/239/22 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.10.2023.

Управління комунального майна та приватизації у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, є помилковими, а оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу посилається на її необґрунтованість та зазначає про законність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

ПрАТ «Меридіан» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування наслідків пропуску позовної давності та відмови у задоволенні позову, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

09.10.2023 до Верховного Суду надійшла відповідь прокурора на відзиви Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації, ПрАТ «Меридіан» на касаційну скаргу.

У судовому засіданні 11.10.2023 у справі № 922/239/22 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 оголошено перерву до 18.10.2023.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29.06.2000 між Управлінням комунального майна та приватизації (орендодавець) та АТЗТ «Меридіан» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 515, відповідно до умов якого предметом оренди є нежитлове приміщення (будівля) загальною площею 81,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: вул. Сумська, 126 Літ. А-5, право на оренду якого отримано орендарем на підставі розпорядження міського голови (рішення виконавчого комітету Харківської міської ради) від 29.06.2000 № 852.

У пунктах 4.9, 4.10 договору передбачено, що орендар зобов`язується: своєчасно здійснювати капітальний і поточний ремонт орендованого нежитлового приміщення (будівлі). У разі проведення капітального ремонту отримати письмову згоду орендодавця; здійснювати реконструкцію і перепланування нежитлового приміщення (будівлі), улаштування окремих входів по окремим проектам, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з Управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності відповідного рішення Харківського міськвиконкому і письмової згоди орендодавця.

29.01.2012 між сторонами договору укладено додаткову угоду № 16 до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 29.06.2000 № 515, за умовами якої договір оренди було викладено у редакції, наведеній у цій додатковій угоді.

Відповідно до пункту 1.1 договору (у редакції додаткової угоди від 29.01.2012 № 16) орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення № 14-:-20 площею 81,3 кв. м та 49/100 часток місць загального користування підвального приміщення № L площею 10,3 кв. м, приміщення першого поверху № LXXIV площею 10,8 кв. м, загальною площею 102,4 кв. м (далі - майно), що належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, та розташовані в житловому будинку Літ. «А-5», за адресою: вул. Сумська, 126, м. Харків.

У пункті 4.7 договору (у редакції додаткової угоди від 29.01.2012 № 16) передбачено, що орендар зобов`язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 договору (у редакції додаткової угоди від 29.01.2012 № 16) орендар має право здійснювати ремонт, реконструкцію орендованого майна у встановленому порядку за наявності письмової згоди орендодавця; за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності.

09.06.2016 ПрАТ «Меридіан» листом звернулось до Управління комунального майна та приватизації, у якому просило дозволити приватизацію орендованих приміщень.

Як установлено судами попередніх інстанцій, до листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.

19.01.2018 між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 25 до договору оренди від 29.06.2000 № 515, відповідно до умов якої , зокрема, пункт 1.1 договору викладено у наступній редакції: «Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвальної частини №14-:-20, L, загальною площею 104,5 кв. м, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані за адресою: вул. Сумська, 126 Літ. «А-5», м. Харків.

Рішенням Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова згідно з додатком. У зазначеному додатку затверджено перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, серед яких, у тому числі є спірні нежитлові приміщення (пункт 34 додатку).

28.02.2018 ПрАТ «МЕРИДІАН» подало до Управління комунального майна та приватизації заяву про приватизацію № 3613.

В той же день, 28.02.2018, ПрАТ «Меридіан» листом звернулось до Управління комунального майна та приватизації, у якому просило доручити оцінку для приватизації вказаного майна суб`єкту оціночної діяльності фізичній особі-підприємцю Остащенку К. Ю. (далі - ФОП Остащенку К. Ю.)

Листом від 28.02.2018 № 2598 Управління комунального майна звернулось до суб`єкта оціночної діяльності - ФОП Остащенка К. Ю. з пропозицією провести оцінку нежитлових приміщень загальною площею 104,5 кв. м, за адресою: вул. Сумська, 126, на підставі договору з ПрАТ «Меридіан».

На підставі зазначеного листа та договору від 28.02.2018, укладеного з ПрАТ «Меридіан», ФОП Остащенком К.Ю. надано висновок про вартість оціночного майна - нежитлових приміщень загальною площею 104,5 кв. м, за адресою: вул. Сумська, 126, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28.02.2018 становила 371 700,00 грн без ПДВ. Цей висновок було затверджено Управлінням комунального майна та приватизації 05.03.2018.

05.11.2018 між ПрАТ «Меридіан» (покупець) та Управлінням комунального майна та приватизації (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 5646-В-С, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти нежитлові приміщення підвальної частини №14-:-20, L, загальною площею 104,5 кв. м, в житловому будинку Літ. «А-5» за адресою: вул. Сумська, 126, м. Харків, орендоване покупцем згідно з договором оренди від 29.06.2000 № 515. Вартість об`єкта приватизації складає 371 700,00 грн без ПДВ (446 040,00 грн з ПДВ).

07.11.2018 сторонами договору складено акт прийому-передачі № 5640-В-С про передачу ПрАТ «Меридіан» нежитлових приміщень № 14-:-20, L, загальною площею 104,5 кв. м, в житловому будинку Літ. «А-5», розташованому за адресою: вул. Сумська, 126, м. Харків.

Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування пункту 34 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.11.2018 № 5646-В-С, зобов`язання ПрАТ «Меридіан» повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення шляхом складання акту приймання-передачі та зобов`язання Харківської міської ради прийняти зазначені приміщення, обґрунтував їх незаконним вибуттям спірних нежитлових приміщень з комунальної власності шляхом проведення приватизації - викупу ПрАТ «Меридіан» зазначеного майна з порушенням вимог приватизаційного законодавства через обрання незаконного способу приватизації.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із їх обґрунтованості. При цьому дійшов висновку, що прокурором подано позов в межах позовної давності, тому відмовив у задоволенні заяв про її застосування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановивши, що обраний Харківською міською радою спосіб приватизації не відповідає вимогам закону та суперечить інтересам територіальної громади, погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовної вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним, проте відмовив у її задоволенні через сплив позовної давності. При цьому, суд апеляційної інстанції, врахувавши зазначені обставини щодо відмови у визнанні недійсним оспорюваного договору, дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 34 додатку до рішення Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18, яке вже реалізовано і вичерпало свою дію, не призведе до захисту або відновлення порушеного права територіальної громади, зокрема повернення територіальній громаді у володіння або користування спірних нежитлових приміщень, тому такий спосіб захисту є неефективним. Також суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання повернути спірні нежитлові приміщення, оскільки така вимога є похідною від вимог, у задоволенні яких відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, прокурор, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення положень статей 19, 57 Конституції України, статей 260, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 4, 6, 24, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», положень законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про оренду державного і комунального майна», «Про приватизацію державного майна», та неврахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, від 28.09.2019 у справі № 914/79/19, від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18, від 31.10.2018 у справі № 914/111/18, від 20.11.2019 у справі № 914/411/19, постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справах № 3-604гс16, № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13. У касаційній скарзі скаржник, зокрема, зазначає, що усі заходи, які безпосередньо передують укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу, вжиті органом приватизації до набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин виключного випадку, передбаченого пунктом 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного закону, і як наслідок - застосування загальної позовної давності тривалістю у три роки, яка починається з дня, коли прокурору стало відомо про незаконне набуття ПрАТ «Меридіан» права власності на спірні нежитлові приміщення. Також, за доводами прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 34 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 не є ефективним способом захисту, оскільки здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись як вираження волі територіальної громади, тому зазначена вимога є правомірною.

Крім того, прокурор підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав для відступлення від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19 щодо застосування до спірних правовідносин скороченої позовної давності відповідно до вимог статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». За доводами скаржника, застосування такої правової позиції обмежує доступ прокурора до правосуддя, перешкоджає ефективному захисту порушених інтересів держави, оскільки позов прокурора спрямований на усунення порушень законодавства щодо розпорядження комунальним майном.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Частиною 2 статті 345 ЦК України приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (тут і далі в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження спірних нежитлових приміщень) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за групами, зокрема, група «А» окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Об`єкти приватизації, що належать до груп «А», «Д» і «Ж», є об`єктами малої приватизації (частина 2 статті 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна»).

Частиною 2 статті 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України (абзац 2 частини 6 статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

За змістом статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» з моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації, що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

Статтею 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об`єктів групи «А» здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Частинами 1, 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна», передбачено, що приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті.

Орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов:

орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;

орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;

невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди;

здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності;

орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати;

договір оренди є чинним на момент приватизації.

Враховуючи зазначене, необхідною умовою проведення приватизації спірного об`єкту нерухомого майна шляхом його викупу орендарем є наявність поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши надані сторонами докази, встановили, що ПрАТ «Меридіан» за період оренди жодних поліпшень цих приміщень не здійснив.

З огляду на встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у ПрАТ «Меридіан» підстав для приватизації спірного комунального майна шляхом його викупу орендарем, який здійснив поліпшення орендованого майна.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що обраний Харківською міською радою спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень шляхом їх викупу орендарем не відповідає вимогам законодавства та суперечить інтересам територіальної громади.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

З огляду на викладене, враховуючи те, що спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень обраний Харківською міською радою з порушенням вимог законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли провомірного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень від 05.11.2018 №5646-В-С та про обґрунтованість у цьому випадку вручання держави у володіння спірним майном, що не суперечить принципам, встановленим статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з цим, як встановлено судами попередніх інстанцій, під час розгляду справи відповідачами було заявлено про застосування позовної давності.

Для застосування приписів про позовну давність суд має дослідити питання її перебігу за кожною позовною вимогою окремо та залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні (господарські) відносини.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Закони України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та «Про приватизацію державного майна» втратили чинність на підставі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 № 2269, який набув чинності 07.03.2018.

Статтею 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна.

Відповідно до положень цієї статті, строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці (абзац 2 частини 2).

Пунктом 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.

Пункт 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачає і винятки із цього загального правила.

Таким винятком, зокрема, є випадок, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу (абзац 3 пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що викуп - це спосіб продажу об`єкта приватизації одному покупцю.

Відповідно до пункту 14 частини 1 цієї ж статті, завершення приватизації - це продаж об`єкта приватизації (усіх акцій, передбачених до продажу, єдиного майнового комплексу, іншого майна тощо) та перехід права власності на такий об`єкт покупцю, що оформлюється наказом відповідного органу приватизації.

Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об`єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18).

У справі, що розглядається, апеляційним судом було встановлено з урахуванням наведених вище положень законодавства, що процедура приватизації (продажу) тривала до 05.11.2018 - часу винесення Управлінням комунального майна та приватизації наказу «Про оформлення договору купівлі-продажу» від 05.11.2018 № 521 (тобто тривала і під час дії Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»). Під час дії Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» відбулось і оформлення договору купівлі-продажу об`єкта приватизації.

Таким чином, судом апеляційної інстанції установлено, що приватизація спірних приміщень хоча і була розпочата до набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», проте процедура продажу завершена не була, і завершувалася вже після набрання чинності зазначеним Законом, тобто після 07.03.2018 (набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»), а оформлення оспорюваного договору купівлі-продажу здійснювалось 15.11.2018 після наказу Управління комунального майна та приватизації від 05.11.2018 за № 521.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, тому строк позовної давності для звернення органу прокуратури з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.11.2018 № 5646-В-С становить три місяці з дня, наступного за днем його укладення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19.

Зважаючи на викладене та встановлені судом апеляційної інстанції обставини, судом касаційної інстанції не встановлено, а скаржником не доведено наявності правових підстав для відступу від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду 06.06.2023 у справі № 922/4169/19.

Застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що порушення, які свідчать про незаконність набуття ПрАТ «Меридіан» спірних нежитлових приміщень, прокурором були виявлені за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002 доказів приватизаційної справи, на підставі документів, отриманих прокурором відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019, тобто саме з цього часу розпочинається перебіг позовної давності.

Таким чином, тримісячний строк на оскарження договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.11.2018 № 5646-В-С сплив 07.05.2019.

Разом з цим, із матеріалів справи вбачається, що із зазначеними вище позовними вимогами прокурор звернувся до суду 25.01.2022.

Суд апеляційної інстанції встановив, що прокурор пропустив тримісячний строк позовної давності та не заявляв про поважність причин пропуску цього встановленого законодавством про приватизацію строку для звернення до суду.

За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.11.2018 № 5646-В-С заявлена прокурором поза межами позовної давності, у зв`язку з чим у її задоволенні слід відмовити.

Врахувавши зазначені обставини щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом визнання незаконним та скасування пункту 34 додатку до рішення Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18, яке вже реалізовано і вичерпало свою дію, не призведе до захисту або відновлення порушеного права територіальної громади, зокрема повернення територіальній громаді у володіння або користування спірних нежитлових приміщень, тому такий спосіб захисту є неефективним.

Встановивши, що позовна вимога про зобов`язання ПрАТ «Меридіан» повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення шляхом складання акту приймання-передачі та зобов`язання Харківську міську раду прийняти ці приміщення є похідною від вимог, у задоволенні яких відмовлено, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї позовної вимоги.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні всіх заявлених позовних вимог.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 19, 57 Конституції України, статей 260, 261, 267 ЦК України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», положень законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про оренду державного і комунального майна», «Про приватизацію державного майна», без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, від 28.09.2019 у справі № 914/79/19, від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18, від 31.10.2018 у справі № 914/111/18, від 20.11.2019 у справі № 914/411/19, постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справах № 3-604гс16, № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, за доводами прокурора судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справах № 3-604гс16, № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, зокрема, відповідно до яких, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Разом з тим, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, дійшов висновку, що обраний Харківською міською радою спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень не відповідає вимогам законодавства та суперечить інтересам територіальної громади, проте відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину через сплив позовної давності; дійшов висновку про неефективність обраного прокурором способу захисту порушених прав територіальної громади шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 34 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18, яке вже реалізовано і вичерпало свою дію, оскільки такий спосіб не призведе до захисту або відновлення порушеного права територіальної громади, зокрема повернення територіальній громаді у володіння або користування спірних нежитлових приміщень; та відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання повернути спірні нежитлові приміщення як похідної.

Таким чином висновки у справі № 922/239/22, що розглядається, не суперечать висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду України, а до висновків про відмову у задоволенні позовних вимог суд дійшов з урахуванням інших встановлених обставин.

Також, у касаційній скарзі прокурор зазначає, що судом апеляційної інстанції при вирішення питання щодо застосування спеціальної позовної давності у спірних правовідносинах не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.09.2019 у справі № 914/79/19, від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18, від 31.10.2018 у справі № 914/111/18, від 20.11.2019 у справі № 914/411/19, у яких зазначено, що закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об`єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу.

Водночас, як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, саме такий висновок було враховано судом при визначенні часу завершення процедури приватизації спірних нежитлових приміщень.

Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, у якій викладено висновок щодо перебігу позовної давності у справах за позовом прокурора, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, врахувавши, що прокурор звернувся з позовом як самостійний позивач за відсутності відповідного органу, встановив день, з якого він дізнався або міг дізнатися про порушення прав територіальної громади (ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019), та дійшов висновку про сплив позовної давності.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що наведені судом апеляційної інстанції висновки, не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених вище постановах Верховного Суду.

Разом з цим, у адміністративній справі № 504/2797/16-а, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд (постанова від 06.10.2020), скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено адміністративний позов про визнання протиправним і скасування рішення ради про затвердження генерального плану села, та передаючи справу на новий розгляд, виходив із того, що оскаржуване рішення сільської ради є нормативно-правовим актом, а оскільки для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж для оскарження актів індивідуальної дії, тому недотримання судами попередніх інстанцій встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акту є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акту.

Натомість у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним через сплив позовної даності, а тому дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 34 додатку до рішення Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18, яке вже реалізовано і вичерпало свою дію, не призведе до захисту або відновлення порушеного права територіальної громади, зокрема повернення територіальній громаді у володіння або користування спірних нежитлових приміщень, тому такий спосіб захисту є неефективним.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі № 922/239/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Верховного Суду від 06.10.2020 № 504/2797/16-а, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, наведеної у постанові Вищого господарського суду України 16.10.2014 у справі № 916/2545/13, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права у розумінні цієї правової норми (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17).

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 у справі № 922/239/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко