Постанова

від 18.10.2023 по справі 522/11987/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 522/11987/18

провадження № 61-9776св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Приморська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Приморська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору дарування та витребування майна від добросовісного набувача

за касаційною скаргою адвоката Наседкіна Олега Ігоровича як представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 червня 2022 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 вересня 2016 року, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., зареєстроване в реєстрі за № 393; визнати недійсним договір дарування № 3-943, виданий 05 жовтня 2016 року та посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Лебідь О. В.; витребувати у добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 48/100 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 125,1 кв. м.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона 04 червня 2010 року за договором купівлі-продажу придбала 48/100 частини квартири АДРЕСА_1 , в якій у зв`язку з тривалим перебуванням за кордоном не знаходилась. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналася, що 05 жовтня 2016 року на її частину у вказаній квартирі зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Лебідь О. В. У подальшому позивач дізналася, що дарування належної їй частини квартири здійснив ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Вказане свідоцтво ОСОБА_4 отримав як чоловік позивачки після її смерті. Однак дотепер ОСОБА_1 жива і ніколи у шлюбі з ОСОБА_4 не перебувала.

Ураховуючи наведене, право власності позивача на 48/100 частини спірної квартири підлягає відновленню, що є підставою для захисту в судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 28 червня 2022 року позов задовольнив частково. Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 вересня 2016 року, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., зареєстроване в реєстрі за № 393. Витребував у добросовісного набувача ОСОБА_2 48/100 частини квартири АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 37,8 кв. м, загальною площею 125,1 кв. м, на користь громадянки Республіки Молдова ОСОБА_5 іншій частині позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 9 514,80 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 38 700,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 не померла, тому свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 вересня 2016 року підлягає визнанню недійсним. Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено удаваність договору дарування частини спірної квартири з підстав того, що між сторонами фактично укладено договір купівлі-продажу, спірне майно відчужене на підставі підроблених документів, не було волевиявлення позивача на відчуження своєї власності, вимоги про витребування спірної квартири підлягають задоволенню з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Наседкіна О. І. залишив без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 червня 2022 року - без змін. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 29 800,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 червня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в частині розподілення між сторонами судових витрат в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 28 червня 2023 року, адвокат Наседкін О. І. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог про витребування майна та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15 та постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справах № 727/4471/20 та № 206/5095/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 753/20109/19.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_2 об`єктивно не мала ні права, ні можливості отримати інформацію щодо шлюбу між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 та про наявність у ОСОБА_4 прав на спадкування. Відповідач добросовісно покладалася на відомості, одержані нотаріусами під час видачі свідоцтва про право на спадщину та посвідчення договору від 05 жовтня 2016 року і відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Для ОСОБА_2 та її родини вказана квартира є єдиним житлом.

ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Молдова і має у власності житло в Республіці Молдова, де постійно проживає.ОСОБА_1 визнала у судовому засіданні, що ніколи не проживала у спірній квартирі, квартира стояла порожньою і зачиненою. Недбале ставлення ОСОБА_3 до спірної квартири, невжиття розумних заходів щодо управління своїм майном та його охорони фактично призвело до його вибуття з володіння позивачки, унаслідок чого й виник спір у цій справі.

Позивач просила витребувати спірне майно на підставі частини третьої статті 388 ЦК України, проте суд першої інстанції змінив предмет позову ОСОБА_3 самостійно, чим вийшов за межі позовних вимог, порушивши при цьому норми процесуального права, а апеляційний суд помилково вважав такі висновки суду першої інстанції законними.

З огляду на встановлені фактичні обставини у цій справі єдиним способом забезпечити баланс інтересів сторін та врівноважити конфлікт приватних інтересів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 є відмова в задоволенні вимог ОСОБА_3 з роз`ясненням позивачу права звернутися з позовом про стягнення з особи (осіб), винної (винних) у вибутті спірної квартири з її володіння, завданих збитків.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є рішення суду першої інстанції і постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про витребування майна (стаття 400 ЦПК України).

28 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Криворучко В. О. як представника ОСОБА_3 , мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень. Суди у своїх рішеннях забезпечили справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, з одного боку, і правами заявників на безперешкодне користування майном з іншого, а ОСОБА_2 може відшкодувати завдану їй шкоду, як це передбачено частиною другою статті 1177 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

03 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г. В., 04 червня 2010 року громадянка Республіки Молдова ОСОБА_1 придбала у власність 48/100 частини квартири АДРЕСА_1 . Право власності на вказану частину квартири зареєстровано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 11 червня 2010 року.

На час укладення договору купівлі-продажу частини спірної квартири ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 .

З матеріалів спадкової справи № 19/2016, відкритої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., відомо, що відповідно до свідоцтва про смерть від 25 лютого 2016 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; на момент смерті ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про шлюб від 12 вересня 2013 року серії НОМЕР_2 ; відповідно до довідок від 18 серпня 2016 року № 839/1 і № 840, виданих дільницею № 12 КП «ЖКС «Фонтанський», ОСОБА_1 була прописана та проживала у квартирі АДРЕСА_1 до дня смерті; заяву про прийняття спадщини подав ОСОБА_4 , особа якого підтверджена паспортом серії НОМЕР_3 , виданим Шевченківським ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області 03 березня 2006 року.

Згідно з листом Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 22 січня 2019 року № 08.1-369УДР свідоцтво про смерть від 25 лютого 2016 року серії НОМЕР_1 на підтвердження факту смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не видавалося. За вказаним номером 18 вересня 2015 року було видане свідоцтво про смерть (повторне) ОСОБА_8 на підставі актового запису про смерть від 07 грудня 2002 року № 10765.

КП «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» своїм листом від 16 листопада 2018 року № 1103 підтвердило, що поховання ОСОБА_3 на жодному з одеських цвинтарів не здійснювалось.

На підтвердження факту, що ОСОБА_1 не померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідчить довіреність, в якій нотаріус Республіки Молдова Гладиш Олег підтвердив, що довіреність від 28 червня 2018 року підписана ОСОБА_6 в його присутності. На вказаній довіреності стоїть штамп апостиляції, що засвідчує дійсність підпису та компетенцію нотаріуса, що підписав та видав офіційний документ (довіреність), а також засвідчує дійсність штампа або печатки, що скріплює документ. Ця довіреність є дійсною на території України на підставі Гаазької Конвенції від 10 січня 2002 року, яка набула чинності в Україні 22 грудня 2003 року.

Згідно з журналом реєстрації дільниці № 12 КП «ЖКС «Фонтанський» 18 серпня 2016 року довідки № 839/1 і № 840 про те, що ОСОБА_1 була прописана та проживала у квартирі АДРЕСА_1 до дня смерті, дільниця № 12 КП «ЖКС «Фонтанський» не видавала.

Зі змісту листа Приморського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 08 листопада 2018 року № 6995/49-25 видно, що, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актового запису про шлюб між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено.

Окрім цього, відповідно до форми № 1 паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , наданої Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області на виконання ухвали суду від 13 грудня 2018 року у цій справі, паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 був виданий ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку із втратою ним паспорта НОМЕР_4 . ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується листом Приморського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 18 травня 2019 року № 3280/49-17 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть від 18 травня 2019 року № 22884744.

За заявою ОСОБА_3 щодо використання завідомо підроблених документів з метою заволодіння її квартирою 13 жовтня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12018160500006973 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.

05 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладено договір дарування 48/100 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Лебідь О. В., р/н 3-943, на підставі якого право власності на цю частину квартири перейшло до ОСОБА_2

10 січня 2022 року Приморський районний суд міста Одеси у справі № 522/181/20 ухвалив рішення, яким договір дарування спірної частини квартири визнав удаваним правочином, що приховує насправді вчинений договір купівлі-продажу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у разі якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, він може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і свідоцтво про її смерть не видавалося; актового запису від 12 вересня 2013 року про шлюб між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено; паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 був виданий ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ураховуючи наведене та встановивши, що частина спірної квартири вибула з власності ОСОБА_3 на підставі підроблених документів, що свідчить про відсутність її волевиявлення як законного власника на відчуження спірної квартира, а отже, й наявність права на витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного і обґрунтованого висновку про витребування цього майна з незаконного володіння відповідача.

Верховний Суд уважає, що витребування майна у ОСОБА_2 є законним та пропорційним заходом, який переслідує легітимну мету, тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_2 набула у дар квартиру в особи, яка не була її власником та діяла на підставі паспорта, який було видано особі, яка померла за сім років до укладення правочину. Визнання такого договору удаваним з метою перешкоди його поверненню власнику, також не наділяє ОСОБА_2 легітимними правами на спірну квартиру, оскільки удаваність не може бути кваліфікована щодо правочину в якому відсутня його сторона та у справі де вона також відсутня.

Ухвалюючи рішення у справі в оскаржуваній частині, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку.

Ураховуючи встановлені у справі фактичні обставини, висновки судів у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги щодо самостійної зміни судом першої інстанції предмета позову ОСОБА_3 на увагу не заслуговують, адже предмет позову вона не змінювала. Зміна підстав позову з частини третьої та частину першу статті 388 ЦК України у зв`язку з ухваленням судового рішення у справі № 522/181/20 за позовом ОСОБА_2 , поданим 03 січня 2020 року, тобто під час розгляду цієї справи, не є підставою для скасування судових рішень, адже згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що не входить до повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Самі по собі доводи касаційної скарги про те, що позивач є громадянкою іншою країни, в якій має житло, на правильність висновків судів не впливають і не можуть бути підставою для позбавлення позивача власності не у спосіб, передбачений законом.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про витребування майна - без змін.

Оскільки дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 червня 2022 року в частині задоволених позовних вимог зупинено ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року, його дію необхідно поновити у зв`язку із залишенням цього рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Наседкіна Олега Ігоровича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог про витребування майна залишити без змін.

Поновити дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 червня 2022 року в частині задоволених позовних вимог.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов