Постанова

від 19.10.2023 по справі 748/2226/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 748/2226/22

провадження № 61-10058св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , яку подала представниця - адвокатка Городнича Тетяна Вікторівна, на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2023 року у складі судді Кухти В. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В., та касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 червня 2023 рокуу складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій

У жовтні 2022 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4961/14-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га, з кадастровим номером 7425584900:06:000:6036, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, та передано її у власність для ведення садівництва. 24 липня 2018 року на підставі вказаного наказу за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6036, з цільовим призначенням: для садівництва, яка надалі продана ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14 серпня 2018 року. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня 2021 року продав земельну ділянку ОСОБА_1 . Передача у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки відбулася за рахунок земель державної власності, а саме: земель водного фонду, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує інтереси держави, оскільки спірна земельна ділянка розміщена в межах прибережної захисної смуги р. Річище, яка має прямий гідрологічний зв`язок з водами р. Дніпро.

Позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4961/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6036;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06 травня 2021 року, індексний номер 58012456, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,1200 га, з кадастровим номером 7425584900:06:000:6036, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, площею 0,1200 га, з кадастровим номером 7425584900:06:000:6036, розташованою на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради;

- стягнути з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2023 року позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради задоволено частково.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06 травня 2021 року, індексний номер 58012456, та здійснення на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку, площею 0,1200 га, з кадастровим номером 7425584900:06:000:6036, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ОСОБА_1 , з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1200 га, з кадастровим номером 7425584900:06:000:6036.

Усунуто перешкоди Михайло-Коцюбинській селищній раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, площею 0,1200 га, з кадастровим номером 7425584900:06:000:6036, розташованою на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради.

У задоволенні інших вимог позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що об`єкт з назвою Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро, оскільки згідно з наданих стороною позивача доказів цей об`єкт не має джерела і з обох кінців з`єднаний з річкою Дніпро. Це об`єктивні обставини підтверджені картографічними матеріалами і вони не залежать ні від географічної назви, ні від даних Публічної кадастрової карти. Саме ці особливості об`єкта з назвою Річище як рукава річки Дніпро визначають і правовий статус та розмір прибережної захисної смуги, яка для великих річок становить не менше 100 метрів і відноситься до водного фонду. Таким чином, спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги та належить до земель водного фонду, а тому не могла бути передана у приватну власність.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2023 року скасовано в частині вирішення вимог про скасування рішення про державну реєстрацію та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимог. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність отримання у приватну власність земельної ділянки водного фонду.

Водночас вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку не підлягає задоволенню, оскільки така вимога є неефективним способом захисту, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатка Городнича Т. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог позову та ухвалити в цих частинах нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 686/17224/18, від 19 січня 2022 року у справі № 707/1933/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1924/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 707/1921/20.

У липні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї вимоги.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 9222589/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2023 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справах № 914/1201/19, № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17, від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 05 квітня 2023 року у справах № 357/10226/19, № 139/997/21, № 604/797/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 760/6713/21.

У серпні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатка Городнича Т. В., у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

У серпні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця адвокатка Городнича Т. В., у якому підтримало доводи касаційної скарги про те, що прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а також відзив на касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатка Городнича Т. В., подав відзив на касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Відзив мотивовано тим, що вимога позову про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не є необхідним для ефективного відновлення права позивача, а тому доводи касаційної скарги прокурора є необґрунтованими.

У серпні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає про те, що доводи відзиву на касаційну скаргу, який поданий ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця адвокатка Городнича Т. В., є необґрунтованими.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю учасників справи

У касаційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю прокурора Офісу Генерального прокурора не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати заявник лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику учасників справи в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання заявника.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються сторонами у частині вирішення вимог про визнання незаконним та скасування наказу, а тому суд касаційної інстанції не переглядає оскаржувані судові рішення у цих частинах.

Обставини, встановлені судами

20 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0,1200 га, за рахунок земель запасу для індивідуального садівництва на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (за межами населеного пункту) та передати земельну ділянку у власність. До заяви додано проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру.

05 липня 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області видало наказ № 25-4961/14-18-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва ОСОБА_2 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,12 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6036, для ведення індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,12 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6036, розташовану за адресою: Мньовська сільська рада, Чернігівський район, Чернігівська область.

06 травня 2021 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку, площею 0,12 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6036, для ведення індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташовану за адресою: Мньовська сільська рада, Чернігівський район, Чернігівська область.

У листі Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року № 1036 зазначено, що земельна ділянка із кадастровим номером 7425584900:06:000:6036 повністю накладається на землі водного фонду, а саме: на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро), та належить до водного об`єкта загальнодержавного значення.

У листі Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року № 57/3-1/ДС/25-21 зазначено, що згідно з Публічною кадастровою картою України 11 земельних ділянок, у тому числі і земельну ділянку із кадастровим номером 7425584900:06:000:6036, знаходяться у водозбірному басейні річки Дніпро.

Відповідно до інформації Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 30 квітня 2021 року № 228/06 земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6036 знаходяться в межах прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відносяться до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги уздовж р. Річище щонайменше має становити 100 м.

У листі Державного агентства водних ресурсів України від 06 червня 2022 року № 1890/3/5/11-22 зазначено, що водний об`єкт з назвою Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро, яка належить до великих річок, і прибережна захисна смуга встановлюється по берегах великих річок уздовж урізу води (у меженний період) шириною 100 метрів.

Правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі водного фонду.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК Українита статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК Українита статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що:

«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом».

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Встановивши, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду та повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод Михайло-Коцюбинській селищній раді у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом повернення її на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради.

Факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річка Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка, а саме: листа Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року № 1036 (а. с. 38, 39 т. 1), листа Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року № 57/3-1/ДС/25-21 (а. с. 40 т. 1), інформації Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 30 квітня 2021 року № 228/06 (а. с. 41-45 т. 1), листа Державного агентства водних ресурсів України від 06 червня 2022 року № 1890/3/5/11-22 (а. с. 46, 47 т. 1)

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана представницею - адвокаткою Городничою Т. В., про те, що зазначені документи не є належними доказами, які б підтверджували місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду, зводяться до необхідності здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку не підлягає задоволенню, оскільки така вимога є неефективним способом захисту.

За встановленими у справі обставинами, відповідач ОСОБА_1 є кінцевим набувачем спірної земельної ділянки, а тому у такому випадку оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування (у тому числі рішень державного реєстратора), договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

До спірних правовідносин підлягають застосування положення статті 391 ЦК України, а ефективним способом захисту порушених прав позивача є вимога зобов`язати повернути земельну ділянку (негаторний позов), що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.

Оцінка доводів касаційних скарг щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця - адвокатка Городнича Т. В., зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 686/17224/18, від 19 січня 2022 року у справі № 707/1933/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1924/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 707/1921/20.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведене заявником як приклад рішення Верховного Суду на предмет подібності до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 359/3373/16-ц спір виник щодо вилучення із державної власності на користь фізичної особи земельної ділянки лісогосподарського призначення, тоді як у справі, яка є предметом касаційного перегляду, - земельної ділянки водного фонду, а тому нормативно-правове регулювання таких правовідносин є різним.

У справі № 686/17224/18 предметом спору є визнання наказу та свідоцтва про право на спадщину недійсними, спір виник у зв`язку із накладенням виділеної фізичній особі земельної ділянки на межі земельної ділянки, яка перебувала у власності позивача - юридичної особи.

Таким чином, правовідносини у справі № 359/3373/16-ц, № 686/17224/18 є нерелевантними до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що переглядається.

У справах № 707/1933/20, № 707/1921/20 суд касаційної інстанції направляв справи на новий розгляд, оскільки у матеріалах справи були відсутні достатні докази на підтвердженого того, що спірні земельні ділянки належали до земель водного фонду. У цих справах суд касаційної інстанції виходив з конкретних обставин справ та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, а тому відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 707/1933/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 707/1921/20.

У справі № 707/1924/20 суди встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а тому не могла бути передана у приватну власність, у зв`язку із чим задовольнили позов прокурора. Судами попередніх інстанцій не порушено висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1924/20.

У касаційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 9222589/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2023 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справах № 914/1201/19, № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17, від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 05 квітня 2023 року у справах № 357/10226/19, № 139/997/21, № 604/797/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 760/6713/21, зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку, що позбавляє державу реальної можливості реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки.

Проаналізувавши висновки щодо застосування норм права, сформульовані судом касаційної інстанції у зазначених постановах, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не порушив таких висновків та вчергове звертає увагу на те, що оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури про розгляд справи у судовому засіданні за участі прокурора Офісу Генерального прокурора відмовити.

Касаційні скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 , яку подала представниця - адвокатка Городнича Тетяна Вікторівна, залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2023 року у нескасованій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний