Рішення

від 13.10.2023 по справі 755/10225/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/10225/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2023 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.

за участю секретаря- Дубенко Г.В.,

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Єфанов С.Ю.;

третя особа - ОСОБА_2 ;

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про визнання наймачем житлового приміщення та зобов`язання надання кімнати, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про визнання наймачем житлового приміщення та зобов`язання надання кімнати.

Згідно заявлених вимог, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати її наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення - кімнати площею 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_4 та зобов`язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію надати ОСОБА_1 , кімнату площею 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вимоги позову мотивовані тим, що позивач із своєю родиною, добросовісно, відкрито та безперервно володіли, утримували та користувалися на законних підставах більше тридцяти п`яти років квартирою АДРЕСА_2 , зокрема й кімнатою 12,5 кв.м. Позивач зазначає, що 02 червня 1982 року її чоловік отримав ордер на квартиру АДРЕСА_2 на всю сім`ю: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_2 , які проживали разом у цій квартирі і як добросовісні володільці продовжують проживати і користуватись нею. 14 вересня 1984 року ОСОБА_5 та позивач розірвали шлюб. Розірвання шлюбу призвело до того, що ОСОБА_5 вирішив свою кімнату площею 12,5 кв.м. обміняти на кімнату в іншому будинку, яка належала його племіннику (двоюрідному брату ОСОБА_2 ) - ОСОБА_4 , шляхом здійснення родинного обміну відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської місцевої ради народних депутатів. Зазначає, що після родинного обміну сім`я позивача разом з двоюрідним братом ОСОБА_2 -

ОСОБА_4 стали проживати спільно, вести спільний побут, використовувати всю квартиру, як члени сім`ї, згідно ст. 81 ЖК УРСР, оскільки дві сім`ї в одній квартирі проживати не можуть. У 1997 році ОСОБА_2 приватизував 60% площі квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер наймач спірної кімнати площею 12,5 кв.м. - ОСОБА_4 . Зазначає, що ОСОБА_4 зайняв кімнату 12,5 кв.м. внаслідок родинного обміну, і як наслідок згідно норм чинного законодавства після обміну позивач та ОСОБА_4 залишились однією родиною, відтак, як члени сім`ї наймача відповідно до ст. 64 ЖК УРСР користуються правами та обов`язками наймача. Зазначає, що у інших осіб немає законних підстав укладати договір найму та вселятись у спірну кімнату. Також посилається на те, що позивач та її родина під час спільного проживання з двоюрідним братом ОСОБА_2 , як членом сім`ї, несла усі обов`язки та права на рівні з ОСОБА_4 щодо користування усією квартирою, а смерть останнього не припинила права та обов`язки позивача та ОСОБА_2 і вони продовжили добросовісно володіти та користуватися квартирою, зокрема й кімнатою 12,5 кв.м. При цьому комунальне підприємство виставляло рахунки, вимагаючи сплату за комунальні послуги, які сплачувались, тому позивач вважає, що комунальне підприємство визнало їх добросовісними володільцями (наймачами). Крім того, зазначає, що інші особи на квартиру не претендували, інший ордер не видавався.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі за цим позовом за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. (т. 1 а.с.20-22)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2022 року підготовче провадження по даній цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 1, а.с.124, 125-127)

27 лютого 2023 року третя особа ОСОБА_2 подав до суду через систему «Електронний суд» письмові пояснення, в яких просить визнати ОСОБА_1 наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення - кімнати площею 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_4 . В поясненнях зазначено, що 02 червня 1982 року ОСОБА_5 отримав ордер на квартиру АДРЕСА_2 на всю сім`ю:

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , які проживали разом у цій квартирі і як добросовісні володільці продовжують проживати і користуватись нею. 14 вересня 1984 року ОСОБА_5 та позивач розірвали шлюб. Розірвання шлюбу призвело до того, що ОСОБА_5 вирішив свою кімнату площею 12,5 кв.м. обміняти на кімнату в іншому будинку, яка належала його племіннику та двоюрідному брату третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , шляхом здійснення родинного обміну відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської місцевої ради народних депутатів. Обмін відбувся згідно ст.81 ЖК УРСР. Зазначає, що ОСОБА_4 вселився у квартиру в 1990 році, де вже були зареєстровані та проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які користуються квартирою по теперішній час. Стверджує, що після вселення ОСОБА_4 на підставі родинного обміну сім`я позивача та третьої особи разом з ним стали проживати спільно, вести спільний побут, використовувати всю квартиру, як члени сім`ї, були однією родиною, оскільки дві сім`ї в одній квартирі, на його думку, проживати не можуть. Зазначає, що не зважаючи на смерть ОСОБА_4 , після його смерті по сьогоднішній день, їм приходять квитанції про оплату на кімнату площею

12,5 кв.м., заборгованість ОСОБА_4 була ними погашена протягом 2017 року. Таку заборгованість КП вимагало погашати саме від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , отже визнала родину останніх наймачем квартири. Крім того, зазначає, що квартира технічно не призначена для проживання двох сімей. (т. 1 а.с.133-137).

28 лютого 2023 року третя особа ОСОБА_3 подала до суду через систему «Електронний суд» письмові пояснення, в яких просить суд визнати ОСОБА_1 наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення - кімнати площею 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_4 . В письмових поясненнях відображені доводи, викладені в позовній заяві та додатково зазначено, що житлова кімната площею 12,5 кв.м залишилась не приватизованою. Позивач неодноразово зверталась до різних органів влади за вирішенням переоформлення договору найму даного житлового приміщення, в якому вона постійно мешкає. Відмови цих органі третя особа вважає безпідставними, оскільки на момент смерті ОСОБА_4 позивач мешкала разом з ним однією родиною. За доводами пояснень, оскільки позивач вселилася у спірну квартиру на законних підставах та проживає в ній до теперішнього часу, сплачує комунальні послуги, у судовому порядку не визнана такою, що втратила право користування квартирою, зареєстрована в ній, то наявні правові підстави для задоволення позову про визнання за позивачем права користування спірною квартирою та визнання її наймачем вказаної кімнати. (т. 1 а.с.157-158).

22 березня 2023 року від представника відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Яценюк Л.П. надійшли заперечення на позовну заяву, згідно яких відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання позивача наймачем кімнати та наданні кімнати. В запереченнях наводяться відомості про судові рішення у справах, предметом спору в яких була ізольована кімната 12,5 кв.м в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а також викладені обставини, встановлені в цих рішеннях. Також у запереченнях зазначено, що долучені до матеріалів справи копії квитанцій на оплату комунальних послуг не можуть бути належним доказом у справі, оскільки не стосуються періоду проживання в квартирі ОСОБА_4 з 1997 року по 2005 рік. (т. 1 а.с.177- 180)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 березня 2016 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, приєднано до матеріалів справи заперечення на позовну заяву (т.1 а.с. 216-218).

12 квітня 2023 року та 13 квітня 2023 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У відповіді з приводу судових рішень, на які посилається відповідач, зазначається, що вказані справи не стосуються справи, яка розглядається в даному провадженні, оскільки мають відмінні підстави та предмет позову. У відповіді наводяться аргументи на спростування доводів відповідача щодо часу проживання позивача в спірній квартирі, оскільки сам відповідач зазначає, що ОСОБА_1 вселилась у зазначену квартиру на підставі ордеру №3164 Серія Б від 02 червня 1982 року, який був виданий на всю родину у тому числі й на ОСОБА_1 , а час проживання позивача в спірному житловому приміщенні підтверджується доказами. Також посилається на докази, що підтверджують час реєстрації в квартирі ОСОБА_4 - з 05 грудня 1990 року по 05 травня 2005 року. (т. 1 а.с.225-227, 233-235)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2023 року провадження у справі за цим позовом закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. (т.2 а.с.12, 13-18)

Постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2023 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. (т.2 а.с.54-56)

01 серпня 2023 року, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено суддю Коваленко І.В. - для розгляду даної справи (т.2 а.с.60)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2023 року суддею Коваленко І.В. заявлено самовідвід від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання наймачем житлового приміщення та зобов`язання надання кімнату. Цивільну справу №755/10225/22 - передано для повторного авторозподілу в порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Вказану справу було передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 серпня 2023 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 серпня 2023 року прийнято справу до провадження судді Гаврилової О.В. та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження до судового засідання. (т.3 а.с.4-5)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката

Єфанова С.Ю. про заміну відповідача та залучення третьої особи. (т.3 а.с.26, 38-39)

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Єфанов С.Ю. в судовому засіданні вимоги позову підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, надав пояснення аналогічні доводам, наведеним у позові та підкреслив, що було здійснено родинний обмін спірної кімнати в порядку ст.81 ЖК УРСР. Додатково пояснив, що ОСОБА_2 приватизував 60/100 частин квартири. Зазначив, що всі договори про надання комунальних послуг були укладені з позивачем, їй виставлялись вимоги про спалу за комунальні послуги. Вказав, що позивач проживає в квартирі з часу вселення на підставі ордеру. При цьому зазначив, що мала місце перерва в реєстрації позивача за спірною адресою з 1994 року по 1997 рік, оскільки їй запропонували виділити квартиру, яку вона отримала та в подальшому продала через те, що квартира не відповідала санітарним вимогам. Зазначив, що площа спірної кімнати є меншою, ніж визначена ст. 47 ЖК УРСР норма жилої площі, проте на звернення позивача до КМР, районної адміністрації та КП з приводу виділення їй спірної кімнати, позивач отримала відмови.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні просив позов задовольнити, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у письмових поясненнях та додатково пояснив, що підтверджує всі факти та обставини, викладені в позовній заяві. Зазначив, що вони з позивачем мали родинні стосунки з його двоюрідним братом ОСОБА_4 . Вважає за неможливе розглядати спірну кімнату як окремий об`єкт. Пояснив, що ОСОБА_4 за домовленістю оплачував лише частину витрат на електроенергію. Всі платежі за воду сплачувала позивач. Після смерті ОСОБА_4 було погашено всі борги останнього за комунальні послуги. Стверджував, що він з позивачем та ОСОБА_4 вели спільне господарство, адже останній приймав участь у ремонті, вони допомагали одне одному, користувались плитою та іншими приладами на кухні. Зазначив, що ОСОБА_4 вселився в квартиру на підставі обмінного ордеру як член сім`ї на підставі ст.81 ЖК УРСР. Додатково пояснив, що на час приватизації ним частини квартири позивач була зареєстрована в квартирі, яку отримала від підприємства. Ця квартира не відповідала санітарним нормам, тому була відчужена позивачем. Крім того пояснив, що в 1997 році позивач знову була вселена в квартиру за згодою

ОСОБА_2 , як власника 60/100 частини квартири.

Інші учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явились, були повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та третьої особи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2010 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про зобов`язання надати звільнену ізольовану кімнату у комунальній квартирі та укласти договір найму на вказане житлове приміщення (т. 1 а.с.202-204).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2010 року залишено без змін (т. 1 а.с. 205).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2010 року встановлено наступне:

«Спірним приміщенням с ізольоване жиле приміщення - кімната площею 12, 5 кв.м у двокімнатній комунальній квартирі АДРЕСА_2 , яке звільнилось після смерті ОСОБА_4 , що в ній проживав та був зареєстрований до 09.03.2006 року. Технічна характеристика кімнати а.с.9.

Згідно довідки, виданої ЖРЕО-411 КП УЖГ Дніпровського району м. Києва, квартира АДРЕСА_2 має статус комунальної квартири (два особових рахунки). По одному особовому рахунку був зареєстрований ОСОБА_4 , який займав кімнату комунальної власності площею - 12,5 кв.м. на підставі ордеру на жиле приміщення №11599, виданого 05.12.1990 року. По іншому о/р кімната площею 17,0 кв.м належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . (а.с.72-73)

Позивач разом зі своїм сином - ОСОБА_2 , 1979 р.н., невісткою - ОСОБА_3 1980 р.н., та онукою ОСОБА_7 , 2007 р.н., зареєстровані у кімнаті площею 17,0 кв.м, що знаходиться у комунальній квартирі АДРЕСА_2 . 60/100 відсотків квартири АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , шо підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 07.03.1997 року. Кімната у вказаній квартирі приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». (а.с.119).

Крім того, між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01.12.2009 року було укладено договір найму житлового приміщення, на підставі п.1.1 якого наймодавець

ОСОБА_2 передав наймачу в тимчасове платне користування 1/2 приміщення, яке належить наймодавцю на праві приватної власності, а саме: приміщення - це 60% двокімнатної квартири: кімната жилою площею 17 м.кв, загальна площа 28.39 м.кв., та знаходиться за адресою- АДРЕСА_1 . (а.с.8)

Позивач ОСОБА_1 перебувала на квартирному обліку з 26 квітня 2004 року у складі сім`ї з 1 особи по категорії обліку як ветеран виробництва (облікова справа №32688), що підтверджується довідкою №736 від 31 травня 2010 р. виданою відділом обліку та розподілу житлової площі Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації. (а.с.15)

На підставі розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №922 від 15.07.2005 року ОСОБА_1 як Ветеран праці була включена до пільгової категорії обліку.

Розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №1113 від 17.12.2008 року «Про розгляд заяв громадян та організацій Дніпровського району з питань квартирного обліку» ОСОБА_1 була знята з квартирного обліку, як забезпечена жилою площею згідно норми.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної у м. Києві адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження №1113 від 17.12.2008 р. було задоволено. Вказаною постановою було скасовано розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №1113 від 17.12.2008 року «Про розгляд заяв громадян та організацій Дніпровського району з питань квартирного обліку» в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 , 1950 р.н.

Даною постановою було встановлено факт порушення з боку відповідача вимог законодавства, який не повідомив позивача про розгляд питання перебування її на квартирному обліку, за результатами якого винесено оскаржуване розпорядження.

Вказана постанова станом на 21.04.2010 року набрала законної сили. (а.с.22-24)

Як убачається з долученого представником відповідача витягу з розпорядження 29.10.2010 року №587, під час розгляду даної цивільної справи ОСОБА_1 сім`єю з 1-ї особи була знята з квартирного обліку, у зв`язку із штучним погіршенням житлових умов шляхом відчуження придатного для проживання житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . (Заявник мав до 06.12.2006 року у приватній власності однокімнатну квартиру житловою площею 11,08 кв.м). (а.с.109)

З наданої позивачем відповіді заступника голови Дніпровської у м. Києві РДА вбачається, що у лютому 2010 року позивач звернулась до відповідача з заявою по житловому питанню та її повідомлено, що, оскільки вона мешкає в кімнаті, яка належить на праві приватної власності її сину ОСОБА_2 , який є власником жилого приміщення, а не наймачем, тому вирішити її питання про приєднання до приватної власності кімнати жилою площею 12,50 кв.м в цій же комунальній квартирі немає правових підстав (а.с.7)»

«Таким чином судом встановлено, що позивач знята з квартирного обліку, як особа, яка штучно погіршила житлові умови, оскільки мала у приватній власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 .»

«Надання позивачем у судовому засіданні оплачених нею квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг по спірній житловій кімнаті у період з серпня 2009 року по 2010 рік, свідчить про факт проживання позивача та користування спірною житловою кімнатою без будь-яких яких на те правових підстав.

Факт самовільного зайняття ОСОБА_8 спірної житлової кімнати підтверджується також і довідкою ЖРЕО-411 КП УЖГ Дніпровського району м. Києва №702 від 07.10.2010 року (a.c.72)»

«Суд критично відноситься до тверджень позивача та її представника про те, що позивач у правових відносинах з відповідачем має статус наймача жилого приміщення, оскільки між нею, як наймачем, та її сином ОСОБА_2 , як наймодавцем, укладений договір найму житлового приміщення від 01.12.2009 року, а тому до неї повинні застосовуватись положення не житлового, а цивільного законодавства.»

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року (справа №755/5828/17) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , до Київської міської ради за участю третіх осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права власності на кімнату за набувальною давністю (т.1 а.с.198-201)

Постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року залишено без змін (т.1 а.с.194-197.)

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року (справа №755/5828/17) встановлено наступне:

«Згідно ордеру на житлове приміщення від 05 грудня 1990 року ОСОБА_4 має право на заняття в порядку обміну жилого приміщення жилою площею 12,5 кв.м, яка складає з однієї кімнаті в комунальній квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17, том 1). 09 березня 2006 року ОСОБА_4 знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю (а.с.93, т ом 1).

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого органом по оформленню права власності на об`єкти нерухомого майна і житла 60/100 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить позивачу ОСОБА_2 (а.с.19, том 1).

Згідно довідки комунального концерну «Центр комунального сервісу» за адресою: АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані: ОСОБА_2 - власник особового рахунку, дружина ОСОБА_3 , малолітні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_7 , мати ОСОБА_1 (а.с.14,15,20, 23,24,28, том 1).

Згідно матеріалів квартирної справи позивач ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку для отримання житла за місцем реєстрації у Дніпровському районі м. Києва з 22 листопада 2012 року у пільговій черзі за категорією «Ветерани виробництва» (а.с.159-222, том 2).»

«Судом встановлено, що квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває в комунальній власності. На підставі ордеру на житлове приміщення від 05 грудня 1990 року кімната площею 12,5 кв.м належала ОСОБА_4 в порядку обміну жилого приміщення.

Після смерті ОСОБА_4 позивачі вселилися у спірну кімнату без належних правових підстав. Зазначена кімната в приватну власність не передавалась, перебуває у володінні власника - територіальної громади м. Києва.»

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року (справа №755/20820/19) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про визнання наймачем (т.1 а.с.188-193)

Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року залишено без змін (т.1 а.с.182-187.)

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року (справа №755/20820/19) встановлено наступне:

«…згідно ордеру від 2 червня 1982 р. видано ордер на ОСОБА_5 на право зайняття 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_2 та членам його родини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( а.с.20 том 1).

Згідно ордеру на житлове приміщення від 05 грудня 1990 року ОСОБА_4 мав право на заняття в порядку обміну жилого приміщення жилою площею 12,5 кв.м, яка складає з однієї кімнаті в комунальній квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер та в послідуючому був знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю.

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого органом по оформленню права власності на об`єкти нерухомого майна і житла 60/100 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить позивачу ОСОБА_2 (а.с.12, том 1).

Згідно довідки комунального концерну «Центр комунального сервісу» за адресою: АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані: ОСОБА_2 - власник особового рахунку, дружина ОСОБА_3 , малолітні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_7 , мати ОСОБА_1 .

Згідно матеріалів квартирної справи позивач ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку для отримання житла за місцем реєстрації у Дніпровському районі м. Києва з 22 листопада 2012 року у пільговій черзі за категорією «Ветерани виробництва»

6 січня 1979 р. позивач ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5

14 вересня 1984 р. даний шлюб було розірвано, відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу ( а.с.13 т.1).»

«До суду не надано належних та допустимих доказів того, що позивач ОСОБА_1 була членом сім`ї наймача ОСОБА_4 »

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно вимог ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 ЦПК України)

Позивач, звертаючись із позовом про визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення - кімнати площею 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_4 та про зобов`язання відповідача Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію надати ОСОБА_1 вищевказану кімнату, остання посилається на те, що позивач із своєю родиною, добросовісно, відкрито та безперервно володіли, утримували та користувалися на законних підставах більше тридцяти п`яти років квартирою АДРЕСА_2 , зокрема й кімнатою 12,5 кв.м. на підставі ордеру №3164 серія Б

від 02 червня 1982 року та обмінного ордеру №11599 від 05 грудня 1990 року на кімнату

12,5 кв.м., виданого ОСОБА_4 (племіннику колишнього чоловіка позивача та двоюрідному брату третьої особи ОСОБА_2 ), з яким стали проживати спільно однією родиною, вести спільний побут, використовувати всю квартиру, як члени сім`ї, як члени сім`ї несли усі обов`язки та права на рівні з ОСОБА_4 щодо користування усією квартирою, а смерть останнього не припинила права та обов`язки позивача та ОСОБА_2 і вони продовжили добросовісно володіти та користуватися всією квартирою, зокрема й кімнатою 12,5 кв.м. При цьому комунальне підприємство, виставляючи рахунки за комунальні послуги за всю квартиру та вимагаючи їх оплати, визнало їх добросовісними володільцями (наймачами). Правовими підставами позову позивачем визначені положення ст. 64, 81, 106 ЖК УРСР, а також положення ст.47 ЖК УРСР з обґрунтуванням того, інші особи не можуть претендувати на спірну кімнату.

На підтвердження заявлених позовних вимог стороною позивача, крім зазначених вище доказів (наведених у рішеннях суду), надала копії: технічного паспорту на спірну квартиру (т.1 а.с.17); довідки від липня 1986 року про те, що на корінцях повідомлень про оплату зазначається прізвище ОСОБА_1 (т.1 а.с.99); довідки від 04 серпня 2006 року про те, що в квартирі за спірною адресою проживав та був зареєстрований постійно ОСОБА_4 по день смерті, знятий з реєстрації 09 березня 2006 року, займав кімнату 12,5 кв.м. в загальній 2-х кімнатній квартирі (т.1 а.с.100); довідки від грудня 1994 року про те, що ОСОБА_2 прописаний та проживає в квартирі за спірною адресою (т.1 а.с.101); довідки від 06 липня

2007 року про те, що ОСОБА_1 в квартирі за спірною адресою була постійно прописана з 03 серпня 1982 року по 24 листопада 1994 року, прописана постійно з 19 червня 1997 року по теперішній час (т.1 а.с.101); довідки від 25 листопада 1994 року про те, що ОСОБА_2 за спірною адресою займає житлову площу 17,0 кв.м. в квартирі загального заселення, прописаний в даному будинку 03 серпня 1982 року, особовий рахунок значиться на мати ОСОБА_1 (т.1 а.с.229); акту здачі і приймання квартири, кімнати за адресою: АДРЕСА_5 (без зазначення номеру квартири) від 19 травня 1989 року з квартиронаймачем ОСОБА_1 (т.1 а.с.87), а також докази спорідненості третьої особи ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як двоюрідних братів (т.1 а.с.82-85)

Третіми особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтримують вимоги позивача, подано до суду аналогічні докази, крім того ОСОБА_2 надані копії: квитанцій про оплату комунальних послуг за спірною адресою із зазначенням платника ОСОБА_1 за 1994-1995 роки (т.1 а.с.137-зворот - 139, 146-зворот - 147, 149); договору про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 10 квітня 1996 року, укладеного із співвласником ОСОБА_2 (т.1 а.с.145); згоди вищевказаних третіх осіб на те, щоб позивач була визнана наймачем кімнати площею 12,5 кв.м. (т.1 а.с.146); довідки від 01 серпня

2008 року про те, що ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за спірною адресою

з 03 серпня 1982 року по 27 листопада 1997 року (т.1 а.с.148-зворот).

Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею 816 ЦК України передбачено, що особи, які проживають разом із наймачем, набувають рівних з наймачем прав та обов`язків щодо користування житлом.

Згідно положень ст. 81 ЖК УРСР наймач або член його сім`ї вправі в установленому порядку провести обмін жилої площі, що припадає на нього, в тому числі суміжної кімнати або частини кімнати, з наймачем іншого жилого приміщення за умови, що в`їжджаючий у порядку обміну вселяється як член сім`ї тих, що залишилися проживати в цьому приміщенні.

За змістом ч. 1 ст. 106 ЖК УРСР повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку. (ч. 2 ст. 106 ЖК УРСР)

Разом із тим, згідно положень ч.2 ст. 107 ЖК УРСР у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

При цьому, за визначенням, наведеним у ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

За встановлених судом обставин, з урахуванням обставин, встановлених рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2010 року, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року (справа №755/5828/17), рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року (справа №755/20820/19), позивач ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_2 вселились у квартиру АДРЕСА_2 , що складається з двох житлових кімнат 17,0 кв.м. та 12,5 кв.м., на підставі ордеру №3164 серія Б від 02 червня 1982 року. Після розірвання шлюбу, ОСОБА_5 виселився з квартири та на підставі обмінного ордеру №11599 від 05 грудня 1990 року в кімнату площею 12,5 кв.м. вказаної квартири комунального заселення вселився ОСОБА_4 . ОСОБА_1 була прописана за адресою квартири

з 03 серпня 1982 року по 24 листопада 1994 року. Згідно пояснень третьої особи ОСОБА_2 , позивач отримала в користування однокімнатну квартиру, яку в подальшому приватизувала, де була зареєстрована до 1997 року. Після набуття ОСОБА_2 у власність в березні

1997 року 60/100 частин вищевказаної квартири (які складаються крім відповідної частини місць загального користування, з кімнати 17,0 кв.м.), ОСОБА_1 19 червня 1997 року за згодою власника 60/100 частин квартири ОСОБА_2 була зареєстрована в спірній квартирі, що підтверджено третьою особою в судовому засіданні. Після цього позивачем було здійснено відчуження приватизованої нею квартири.

При цьому в матеріалах справи немає жодного доказу на підтвердження наведених у позові доводів про те, що позивач із сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю.

Навпаки, наводячи доводи щодо спільного проживання з ОСОБА_4 ,

ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що між позивачем та ОСОБА_4 існувала домовленість з приводу оплати комунальних послуг, за якою за всі послуги крім електропостачання сплачувала позивач, що спростовує ведення спільного господарства.

Позивачем навіть не наводились доводи щодо спільного харчування з

ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 в судовому засіданні лише зазначив, що вони спільно використовували плиту та іншу побутову техніки.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які притаманні сімейним відносинам.

Те, що рахунки на оплату комунальних послуг та вимоги про їх сплату адресувались позивачеві та прізвище й ініціали останньої в певні періоди часу відображені в квитанціях на оплату житлово-комунальних послуг не свідчить про те, що за умови відсутності розподілу особових рахунків оплата проводилась за спільні кошти.

Той факт, що ОСОБА_4 вселився в кімнату площею 12,5 кв.м. на підставі обмінного ордеру, сам по собі не свідчить про те, що позивач та вказана особа були членами однієї сім`ї, особливо з урахуванням того, що між ними немає кровної спорідненості.

З обмінного ордера вбачається, що ОСОБА_4 був вселений у спірну кімнату, яка розташована в комунальній квартирі. При цьому відомості про його вселення як члена сім`ї відсутні, а проведення обміну всупереч вимогам ст.81 ЖК УРСР не свідчить по належність позивача та ОСОБА_4 до членів однієї сім`ї. Факт видачі обмінного ордеру не є належним, допустимим та достатнім доказом такої обставини.

В матеріалах справи також відсутні докази того, що за життя ОСОБА_4 , позивач користувалась разом з останнім кімнатою 12,5кв.м., розташованою в комунальній квартирі, а самовільне зайняття вказаної кімнати ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 не може бути підставою для визнання позивача наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення - кімнати площею 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , замість попереднього наймача ОСОБА_4 та зобов`язання Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надати їй вказану кімнату.

Слід також зазначити, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва

від 17 листопада 2010 року встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01 грудня 2009 року було укладено договір найму житлового приміщення, на підставі п.1.1 якого наймодавець ОСОБА_2 передав наймачу в тимчасове платне користування

1/2 приміщення, яке належить наймодавцю на праві приватної власності, а саме: приміщення - це 60% двокімнатної квартири: кімната жилою площею 17 м.кв, загальна площа 28.39 м.кв., та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

За наведених обставин суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Також суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу було відмовлено у визнанні її наймачем за договором найму кімнати 12,5 кв.м, що згідно ч.2

ст. 106 ЖК УРСР є передумовою звернення до суду з відповідними вимогами.

В рішенні Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2010 року лише встановлено, що з наданої позивачем відповіді заступника голови Дніпровської у м. Києві РДА вбачається, що у лютому 2010 року позивач звернулась до відповідача із заявою по житловому питанню та її повідомлено, що, оскільки вона мешкає в кімнаті, яка належить на праві приватної власності її сину ОСОБА_2 , який є власником жилого приміщення, а не наймачем, тому вирішити її питання про приєднання до приватної власності кімнати жилою площею 12,50 кв.м в цій же комунальній квартирі немає правових підстав.

Щодо належності визначеного позивачем відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації слід зазначити наступне.

В пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року за № 14, роз`яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст.48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

При цьому, суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі

№ 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

24 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Єфанов С.Ю. подав до суду через систему «Електронний суд» заяву про заміну відповідача, в якій просив замінити первісного відповідача Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію на належного відповідача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», та залучити до участі у справі як третю особу Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва в задоволенні даної заяви було відмовлено через те, що підготовче провадження у справі було закрито 01 березня 2022 року, а заміна відповідача та залучення співвідповідача допускається до закінчення підготовчого провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Частиною п`ятою цієї статті визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ч.1, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, у тому числі на житловий фонд. Районні та обласні ради здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад від імені територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції України, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

Рішеннями Київської міської державної адміністрації від 15 грудня 2011 року

№ 844/7080 «Про впорядкування прийняття майна до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передачі його у володіння та користування, передачі до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, закріплення майна на праві господарського відання або оперативного управління» та від 28 жовтня 2010 року № 183/4995 «Про окремі питання організації управління районами в м. Києві», надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва і передачу до сфери управління відповідних районних в місті Києві державних адміністрацій або у володіння та користування суб`єктам господарювання, або закріплення на праві господарського відання чи оперативного управління за юридичними особами комунальної форми власності територіальної громади міста Києва об`єктів житлового фонду, у тому числі: гуртожитків, одноквартирних будинків, квартир у багатоквартирних будинках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, житлових приміщень у гуртожитках (житлових кімнат, житлових блоків (секцій)) тощо разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, службового житла, майна житлово-експлуатаційних організацій та комунальних підприємств, які обслуговували цей фонд, тощо.

Майно, що приймається з державної власності у комунальну власність територіальної громади міста Києва, Київська міська рада зобов`язується використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність.

Згідно з цими ж рішеннями у разі державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Києва документ (лист-довідку), що підтверджує факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, видає Департамент комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації, яка є виконавчим органом Київської міської ради.

Тобто районні в місті Києві державні адміністрації з питань управління майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва, підпорядковуються Київській міській раді.

Спірна кімната перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва та віднесена до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.

Отже, визначена позивачем як відповідач Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація лише здійснює управління цією кімнатою як об`єктом належного територіальній громаді нерухомого майна і не є належним відповідачем у цій справі, адже відповідачем має бути територіальна громада, у власності якої перебуває майно, тобто територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Аналогічна позиція з приводу подібних правовідносин викладена Верховним Судом в постанові від 20 липня 2022 року у справі № 755/15066/19 (провадження № 61-21235св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

ОСОБА_1 пред`явила цей позов лише до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, позовних вимог до Київської міської ради в даному провадженні не пред`являла, клопотань про її залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляла.

Оскільки позов пред`явлений до неналежного складу відповідачів і відсутні визначені процесуальним законом повноваження суду для залучення Київської міської ради співвідповідачем, це є додатковою підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо інших доводів учасників справи, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про визнання наймачем житлового приміщення та зобов`язання надання кімнати.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вказаних положень, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 64, 81, 106, 107 ЖК УРСР, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 48, 51, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження: м.Київ, бульвар І.Котляревського, 1/1, ЄДРПОУ: 37203257), треті особи: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» (місцезнаходження: м.Київ, вул. Пантелеймона Куліша, буд. 9-Г, ЄДРПОУ: 39606435), про визнання наймачем житлового приміщення та зобов`язання надання кімнати - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 20 жовтня 2023 року.

Суддя: