Постанова

від 03.10.2023 по справі 521/9939/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5464/23

Справа № 521/9939/21

Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

03.10.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Карташова О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Гуденка Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України

на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2022 року

у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси про поновлення на квартирному обліку,

встановив:

У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в обґрунтування якого вказав, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 28.10.2020 року №44 його звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 ч.5 ст.26 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу». Станом на день звільнення з військової служби позивач перебував на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у військовій частині НОМЕР_1 .

Підпунктом 1 пункту 1 витягу з протоколу №1 від 08.02.2021 року засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 та підпунктом 1 пункту 1 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №88 від 11.02.2021 року «Про взяття на облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення жилими приміщеннями та зняття з обліку військовослужбовців, як потребуючих поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання» позивач був знятий з квартирного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення жилими приміщеннями у зв`язку зі звільненням наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08.02.2021 р. №1 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 ч.5 ст.26 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу».

З метою захисту своїх прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси про поновлення на квартирному обліку задоволені частково.

Визнано незаконним та скасоване рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 оформлене протоколом №1 від 08 лютого 2021 року в частині виключення (зняття) старцюго лейтенанта ОСОБА_1 з квартирного обліку, як потребуючого поліпшення житлових умов шляхом надання жилого приміщення для постійного проживання.

Зобов`язано житлову комісію військової частини НОМЕР_1 поновити, ОСОБА_1 на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 .

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідно до вимог чинного на день звільнення позивача відповідно до ЗУ Про соціально правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей останній позбавлений права залишатись на квартирному обліку військової частини, оскільки підставою для його звільнення було саме закінчення строку дії контракту.

Правом на відзив позивач не скористався.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим єрішення,ухвалене напідставі повноі всебічноз`ясованихобставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанцій розглянув такий спір за правилами цивільного судочинства, що апеляційний суд вважає помилковим, виходячи з такого.

Позивач просив поновити його на квартирному обліку, як потребуючого поліпшення житлових умов шляхом надання приміщень для постійного проживання, з якого його неправомірно знято за підпунктом 1 пункту 1 витягу з протоколу №1 від 08 лютого 2021 року засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 та підпунктом 1 пункту 1 витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №88 від 11 лютого 2021 року «Про взяття на облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення жилими приміщеннями та зняття з обліку військовослужбовців, як потребуючих поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання» позивач був знятий з квартирного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення жилими приміщеннями у зв`язку зі звільненням наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08 лютого 2021 року №1 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу».

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у чинній редакції). Близькі за змістом приписи були у пунктах 1 і 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 8 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15(пункт 72)).

Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом стало те, що, як стверджує останній, відповідач при прийнятті рішення про зняття його з квартирного обліку, протиправно не врахував того, що він звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку дії контракту та виходом на пенсію, як і того, що він є учасником бойових дій, не має власного житла, а у складі його сім`ї перебуває чотири особи.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

На час звільнення позивача з військової служби та зняття з квартирного обліку питання забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців ЗС України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, регулювала Інструкція, затверджена Наказом № 380, що діяв у редакції від 31 липня 2018 року.

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 цієї статті).

Військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.(пункт 4 Розділу І затвердженої Наказом № 380, що діяв у редакції від 31 липня 2018 року Інструкція).

Для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини). (пункт 1 Розділу ІІ тієї ж Інструкції).

Житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо, зокрема, взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею) (пункт 7 розділу ІІ Інструкції).

Рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом, підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини та оголошується в наказі (абзац перший пункту 8 Розділу ІІ Інструкції, затвердженої Наказом № 380).

Отже, у спірних правовідносинах, як за Інструкцією, затвердженою Наказом № 737, так і за Інструкцією, затвердженою Наказом № 380, відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.

Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)).

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2021 року, військова служба теж віднесена до служби публічної.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час зняття позивача з квартирного обліку).

Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов`язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) вказано, що: «позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Інструкції, затвердженої Наказом № 737, оскаржив діяння відповідача, житлова комісія якого не зарахувала позивача на квартирний облік як військовослужбовця. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців). З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду».

Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Інструкції, затвердженої Наказом № 737, фактично оскаржив діяння відповідача, житлова комісія якого виключила позивача з квартирного обліку як військовослужбовця та просив поновити себе на такому. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права підлягає розгляду за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).

Урахуючи наведене апеляційний суд вважає, що спір, що виник між сторонами є публічно-правовим, який належить до юрисдикції адміністративного суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та розглянув справу по суті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог в порядку цивільного судочинства, а тому колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, а провадження у цій справі з наведених вище підстав потрібно закрити.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Згідно частини четвертої ст. 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

На виконання вимог приписів ч.1 ст. 256 ЦПК України, колегія суддів роз`яснює ОСОБА_1 про його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції, яким у даному випадку є Одеський окружний адміністративний суд.

Керуючись ст.ст.367, 374, 377, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси про поновлення на квартирному обліку закрити, роз`яснивши ОСОБА_1 , що розгляд таких вимог заявника віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Роз`яснити ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом 10 днів з дня отримання постанови звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2023 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

О.Ю. Карташов