Рішення

від 19.10.2023 по справі 910/8583/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2023Справа № 910/8583/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" (вул. Рибальська, 13, м. Київ, 01011)

до Приватного акціонерного товариства "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" (вул. Жилянська 97, м. Київ, 01133)

про стягнення 264 743,39 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" про стягнення 264 743,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про постачання теплової енергії у гарячій воді № 311564 від 01.12.2002 року в частині своєчасної та повної оплати спожитої теплової енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, право вимоги якої набуто позивачем за наслідками продажу майна постачальника - АТ "К.Енерго" як банкрута на аукціоні від 30.08.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 27.06.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 09.06.2023 року надійшла заява № 02-14/3329 від 22.06.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8583/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, через відділ діловодства суду 25.07.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №501 від 17.07.2023 року, з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач не визнає вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію та зазначає про ненадання позивачем первинних документів, передбачених Договором, які підтверджують факт реального постачання теплової енергії у спірний період, а надані позивачем дублікати облікових карток за період з жовтня 2016 року по квітень 2018 року не містять підписів та печаток уповноважених осіб АТ «К.Енерго».

Відповідач також зазначає, що позивач не набув права вимоги на Договором №311564 від 01.12.2002 року, оскільки відчуження прав на стягнення дебіторської заборгованості було вчинено АТ «К.Енерго» без письмової згоди відповідача, що є порушенням умов пункту 9.4 Договору.

Крім того, відповідач вказує, що позивачем не було дотримано передбаченого Договором досудового порядку врегулювання спору. Також, на переконання відповідача, строк дії спірного Договору закінчився, оскільки позивачем не надано доказів його пролонгації на новий період.

У поданому відзиві відповідачем також зазначено, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності та просив застосувати до вимог позивача передбачені статтею 267 Цивільного кодексу України наслідки спливу позовної давності. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Поряд із цим, 08.08.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву №02-14/344 від 01.08.2023 року з доказами її надсилання відповідачу, відповідно до якої позивач зазначає, що наявність заборгованості відповідача за Договором підтверджується, зокрема, листом останнього №74 від 26.01.2018 року, в якому відповідач гарантував погашення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 115 197,90 грн., а також здійсненням відповідачем часткового погашення боргу у січні 2018 року на суму 30 000,00 грн., що, на переконання позивача, свідчить про визнання боргу, що, в свою чергу, є підставою для переривання перебігу позовної давності згідно статті 264 ЦК України.

Позивач вважає, що на момент звернення з даним позовом до суду строк позовної давності ним не пропущений з огляду на положення пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з якими під час дії карантину, а також у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії.

Також позивач наголошує на тому, що під час продажу майнових прав банкрута через аукціон під час ліквідаційної процедури у справі про банкрутство необхідність надання боржником банкрута згоди на проведення аукціону законодавством про банкрутство не передбачена. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Водночас, 21.08.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив №574 від 14.08.2023 року з доказами їх надсилання позивачу, за змістом яких відповідач повторно вказує на не доведення позивачем наявності у відповідача заборгованості за Договором, а також факту набуття позивачем права вимоги за Договором у сумі 264 743,39 грн. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.12.2002 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (найменування якої було змінено з 01.01.2019 року на Акціонерне товариство «Київенерго», а з 09.08.2019 року на Акціонерне товариство «К.Енерго») (енергопостачальна організація за договором) та Приватним акціонерним товариством «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» (абонент за договором, відповідач у справі) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 311564 (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-9 Договору сторони погодили предмет договору, права та обов`язки сторін, порядок обліку теплової енергії, відповідальність сторін, форс-мажор, порядок вирішення спорів, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 8.1 Договору визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003 року.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 8.4 Договору).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2004-2019 роки у відповідності до пункту 8.4 Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками енергопостачальної організації та абонента та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

За приписами частин 1, 4 статті 276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов`язком споживача теплової енергії.

Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила), відповідно до пункту 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

У відповідності до пункту 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Відповідно до пункту 2.2.1. Договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього Договору.

Згідно з пунктом 2.3.1. Договору абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії абоненту.

У відповідності до статті 20 Закону України "Про теплопостачання" облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Так, відповідно до пункту 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до Додатку № 6 до Договору «Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін», копія якого міститься в матеріалах справи, межею розподілу балансів належності між енергопостачальною організацією та абонентом є ВАТ КЕЗ «Транссигнал» зовнішня стінка ТК 101А/12-5.

Згідно пункту 4 Додатку №1 до Договору дата зняття абонентом показників приладів обліку по 25 число поточного місяця: надання звіту в РВТ №1 не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.

Згідно частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 2 додатку №4 до Договору (Порядок розрахунків за теплову енергію) абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту №1 за адресою: вул. Жилянська, буд. №63 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаними у пункті 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (пункт 3 додатку №4 до Договору).

Відповідно до пункту 2.3.2 Договору абонент зобов`язаний виконувати умови та порядок оплати в обсягах та в терміни, які передбачені в додатку №4 до Договору.

За приписами статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з пунктом 1 додатку № 3 до Договору (Тарифи на теплову енергію) розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 року №1245 за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з частиною 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналогічні обов`язки споживача містяться в пункті 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Обов`язок зі своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатках № 3, 4 до Договору, передбачений також пунктом 2.3.2 останнього.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв`язку з неналежним виконання відповідачем умов Договору в частині повної та своєчасної оплати за використану теплову енергію, у останнього утворилась заборгованість у сумі 264 743,39 грн. за період з 01.10.2016 року по 01.05.2018 року.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявна підписана директором СВП «Київська енергопостачальна компанія» АТ «К.Енерго» - Л.М. Куніним та скріплена печаткою СВП «Київська енергопостачальна компанія» АТ «К.Енерго» довідка про стан розрахунків за спожиту від АТ «К.Енерго» теплоенергію ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» за Договором № 311564 від 01.12.2002 року, згідно з якою за відповідачем станом на 01.01.2021 року рахується заборгованість у розмірі 264 743,39 грн.

У вказаній довідці зазначено, що у період з 01.10.2016 по 01.05.2018 року відповідачу нараховано до сплати за теплову енергію за Договором суму у розмірі 492 631,68 грн. Також у даній довідці відображена інформація про здійснення відповідачем оплати за спожиту теплову енергію у спірний період на загальну суму 226 710,79 грн. наступними платежами: у листопаді 2016 року на суму 21 919,67 грн; у грудні 2016 року на суму 38 000,26 грн.; у лютому 2017 року на суму 95 466,95 грн.; у березні 2017 року на суму 41 323,91 грн.; у січні 2018 року на суму 30 000,00 грн. Крім того, з наведеної довідки вбачається наявність на початку періоду у жовтні 2016 року мінусового сальдо на користь відповідача у розмірі 1 177,50 грн.

Таким чином судом встановлено, що відповідно до умов Договору відповідач спожив теплову енергію за період з 01.10.2016 по 01.05.2018 року на загальну суму 492 631,68 грн., яка була ним частково сплачена в сумі 226 710,79 грн.

В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої АТ «К.Енерго» теплової енергії у гарячій воді за спірний період на загальну суму у розмірі 492 631,68 грн. з боку відповідача до суду не надходило, докази пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання АТ «К.Енерго» умов Договору з боку відповідача відсутні.

Доказів на підтвердження відключення від постачання теплової енергії у гарячій воді до будинку за адресою: м. Київ, вул. Жилянська 97, матеріали справи також не містять.

Також, заборгованість відповідача за Договором підтверджується листом останнього від 26.01.2018 року № 74, копія якого наявна в матеріалах справи, згідно з яким ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» станом на 26.01.2018 року визнає та гарантує сплату заборгованості за спожиту теплову енергію за Договором №311564 у розмірі 115 197,90 грн. (145 197,90 грн. сальдо на 01.01.2018 року 30 000,00 грн. здійснена відповідачем у січні 2018 року оплата за теплову енергію).

За таких обставин судом встановлено, що АТ «К.Енерго» виконано прийняті на себе обумовлені Договором зобов`язання з постачання теплової енергії у гарячій воді у період жовтень 2016 року квітень 2018 року на суму 492 631,68 грн., а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію у вказаному обсязі без будь - яких зауважень.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати поставленої АТ «К.Енерго» теплової енергії за спірний період з 01.10.2016 року по 01.05.2018 року, частково сплативши за вказаним Договором вартість поставленої теплової енергії у сумі 226 710,79 грн.

Отже, заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію в гарячій воді, поставлену АТ «К.Енерго» за Договором № 311564 від 01.12.2002 року, становить 264 743,39 грн. (з урахуванням від`ємного сальдо на початок періоду 1 177,50 грн.)

Окрім цього, як встановлено судом за матеріалами справи, 25.08.2021 року відповідно до протоколу електронного аукціону № UA-PS-2021-08-10-000016-3 відбувся електронний аукціон з продажу майна (право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги) в процедурі банкрутства Акціонерного товариства "К.Енерго", порушеній Господарським судом Донецької області у справі № 905/1965/19.

Переможцем аукціону стало Товариство з обмеженою відповідальність "Спортсервіс-СТМ".

Згідно з Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 року АТ "К.Енерго" передало, а ТОВ "Спортсервіс-СТМ" прийняло майно, що є предметом продажу на аукціоні №UA-PS-2021-08-10-000016-3 по лоту 71, який відбувся 25.08.2021 року, а саме право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги (послуги теплової енергії, послуги центрального опалення, послуги гарячої води, послуги надання конденсату, послуги надання хімічного очищення води) на суму 241 900 394,18 грн.

У пункті 201 Додатку № 1 до вищенаведеного Акту зазначено про включення до загального переліку відступленої дебіторської заборгованості борг Приватного акціонерного товариства «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» за Договором №311564 у розмірі 264 743,39 грн.

У подальшому Товариство з обмеженою відповідальність "Спортсервіс-СТМ" змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" (протокол загальних зборів учасників від 14.09.2021 №1/2021).

Відповідно до частини першої статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (аналогічний висновок міститься у п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Таким чином, за результатами аукціону ТОВ "Спортсервіс-СТМ", яке змінило найменування на ТОВ "Київенерго-Борг", набуло право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн., в тому числі і на заборгованість ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» за Договором № 311564 від 01.12.2002 року в розмірі 264 743,39 грн., а отже права та обов`язки у спірних матеріальних правовідносинах перейшли від АТ «К.Енерго» (колишня назва ПАТ «Київенерго») до його правонаступника - ТОВ «Спортсервіс-СТМ» (змінило назву на ТОВ «Київенерго-Борг»).

Результати аукціону № UA-PS-2021-08-10-000016-3 є чинними, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, відтак суд дійшов висновку, що позивач є новим кредитором за Договором № 311564 від 01.12.2002 року та набув права вимоги до відповідача щодо погашення заборгованості за цим Договором у розмірі 264 743,39 грн.

Як визначено в п. 9.4 Договору № 31-1564 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2002 року, жодна зі сторін не має право передавати свої права та обов`язки за даним Договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони. При наявності такої необхідності Договір необхідно переоформити на нового суб`єкта Договору.

Відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Разом з цим, докази повідомлення позивачем відповідача про зміну кредитора у зобов`язанні у матеріалах справи відсутні.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує на невиконання відповідачем обов`язку за Договором щодо оплати спожитої у період з жовтня 2016 року по травень 2018 року теплової енергії вартістю 264 743,39 грн., право вимоги за яким він набув на аукціоні з продажу майна в процедурі банкрутства Акціонерного товариства "К.Енерго".

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо оплати позивачу спожитої теплової енергії у гарячій воді, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору №311564 від 01.12.2002 року та Акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 року відповідач не виконав, в результаті чого у ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором №311564 від 01.12.2002 року у розмірі 264 743,39 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 311564 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2002 року та/або їх окремих положень та розірвання в період спірних правовідносин суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, з урахуванням заперечень відповідача проти позову з посиланням на ненадання позивачем передбачених Договором первинних документів, які підтверджують факт реального постачання теплової енергії, наявні в матеріалах справи надані позивачем дублікати облікових карток за Договором №311564 за жовтень 2016 року квітень 2018 року, суд не приймає як належні докази, оскільки на відповідних облікових картках відсутній підпис та печатка енергопостачальної організації, проте вони завірені правонаступником за правом вимоги АТ «К.Енерго» - ТОВ «Київенерго-Борг», а саме директором Костянчуком С.П., у якого на момент виставлення вказаних облікових карток не було жодних правовідносин з відповідачем - ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал», відтак суд погоджується з доводами відповідача в частині відсутності на дублікатах облікових карток за спірний період підписів та печаток уповноважених осіб АТ «К.Енерго» як обов`язкових реквізитів первинних документів.

Разом з цим, суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності в матеріалах справи первинних документів на підтвердження існування заборгованості з огляду на умови пункту 2 додатку № 4 до договору, яким передбачено, що абонент щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує в РТ-1 за адресою: вул. Жилянська, 63 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звіряння, який оформлює і повертає один примірник енергопостачальній організації.

Таким чином, обов`язок з отримання первинних документів (рахунків - фактур, актів приймання - передавання товарної продукції, облікових карток фактичного споживання за попередній період та актів звіряння) покладено саме на відповідача, який оформлює вказані документи і повертає один примірник енергопостачальній організації.

При цьому суд звертає увагу, що стверджуючи про відсутність в матеріалах справи первинних документів бухгалтерського обліку, які підтверджують факт реальної поставки теплової енергії за Договором, відповідач не надає суду жодних доказів того, що за період з 01.10.2016 року по 01.05.2018 року ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» не отримував від ПАТ "Київенерго" (нова назва - АТ "К.Енерго") теплову енергію на межу балансової належності, а відповідно не споживав теплову енергію у спірний період. Отже, відповідач не був позбавлений права та можливості надати суду докази, які б підтверджували іншу суму заборгованості або взагалі спростовували б її наявність.

Матеріали справи також не містять будь-яких заперечень відповідача щодо обсягів теплової енергії (визначених в Гігакалоріях), зазначених у наданих позивачем дублікатах облікових карток за спірний період, а також наданого відповідачем власного розрахунку заборгованості за спожиту теплову енергію з посиланням на підтверджуючі первинні документи.

Також, як зазначалось судом раніше, в матеріалах справи наявна довідка про стан розрахунків за спожиту від АТ «К.Енерго» теплоенергію ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» за Договором № 311564 від 01.12.2002 року, яка містить інформацію про здійснення відповідачем оплат у спірному періоді в рахунок часткового погашення заборгованості за поставлену теплову енергію за Договором, зміст якої відповідачем не заперечувався, а відтак підтверджує факт реальності поставки теплової енергії у спірний період відповідачу, розмір здійснених оплат та розмір заборгованості у сумі 264 743,39 грн. (сальдо станом на 01.01.2021 року).

Крім того, зміст наявного в матеріалах справи гарантійного листа №74 від 26.01.2018 року, за яким ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» гарантує сплату заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 115 197,90 грн. (лютий, березень, квітень по 38 399,90 грн.) за Договором №311564 від 01.12.2002 року, додатково свідчить про підтвердження фактичного споживання відповідачем у спірний період теплової енергії, отриманої від АТ «К.Енерго» та погодження з виставленими до оплати її розмірами і вартістю.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).

В свою чергу суд відзначає, що всі заперечення відповідача щодо відсутності заборгованості за Договором зводяться виключно до того, що у позивача відсутнє право на виготовлення дублікатів облікових карток, проте факт порушення відповідачем умов Договору № 311564 від 01.12.2002 року в частині оплати боргу за використану теплову енергію підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований.

Посилання відповідача на те, що довідка про стан розрахунків за спожиту теплоенергію за Договором № 311564 підписана неуповноваженою особою постачальника також не відповідає дійсності, оскільки вказана довідка підписана керівником (директором) Структурного відокремленого підрозділу «Енергопостачальна компанія «Акціонерного товариства "К.Енерго" Куніним Л.М.

Відповідно до частини 1 та частини 5 статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Структурний відокремлений підрозділ «Енергопостачальна компанія «Акціонерного товариства "К.Енерго" (код ЄДРПОУ 41336175) є структурним відокремленим підрозділом (філією) АТ "К.Енерго", керівником якого є Кунін Леонід Маркович.

При цьому відповідачем не надано до суду доказів, які б підтверджували його незгоду із здійсненими нарахуваннями за вказаний спірний період чи доказів щодо неправомірності здійснених нарахувань за спожиту теплову енергію за Договором № 311564 (листів, звернень до АТ «Київенерго», тощо).

За таких обставин суд дійшов висновку, що подані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог докази є більш вірогідними ніж заперечення відповідача з огляду на вищевикладене.

В частині заперечень відповідача з посиланням на відсутність у позивача права вимоги за Договором №311564 від 01.12.2002 року у зв`язку з тим, що право вимоги за цим Договором було відчужено у 2021 році АТ «К.Енерго» без письмової згоди відповідача в супереч умов пункту 9.4 Договору, згідно з яким жодна із сторін не має права передавати свої права та обов`язки за Договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони, суд з урахуванням встановлених обставин придбання позивачем 25.08.2021 року на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ «К.Енерго» за лотом № 71 заборгованості у розмірі 264 743,39 грн., яка виникла у відповідача перед АТ «К.Енерго» за Договором про постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2002 року № 311564

Року, зазначає, що, за приписами частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу, заборона на відчуження прав та обов`язків за Договором на користь третьої сторони без письмової згоди сторони Договору передбачена у пункту 9.4 спірного Договору.

Разом з цим суд враховує, що відчуження право вимоги у розмірі 264 743,39 грн. за Договором відбулось за аукціоном з продажу права вимоги (дебіторської заборгованості) у справі про банкрутство АТ «К.Енерго».

Суд зазначає, що умови та порядок відновлення платоспроможності боржника юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи регулюється Кодексом України з процедур банкрутства.

Відповідно до статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, здійснюється, зокрема, продаж майна банкрута в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Судом встановлено, що 24.09.2020 року постановою Господарського суду Донецької області визнано банкрутом боржника - АТ "К.Енерго", відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, призначено ліквідатором боржника - АТ "К.Енерго" арбітражного керуючого Паркулаба Володимира Григоровича.

Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства визначені повноваження ліквідатора, до яких відносяться, зокрема, повноваження щодо проведення інвентаризації та визначення початкової вартості майна банкрута; формування ліквідаційної маси; заявлення до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; вживання заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продажу майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Положеннями статті 190 Цивільного кодексу України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Статтею 63 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна (комітетом кредитором, що передбачено пунктом 5 частини 8 статті 48 Кодексу України з процедур банкрутства) ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.

За приписами частин першої та другої статті 75 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий визначає умови продажу за погодженням з комітетом кредиторів та забезпеченим кредитором (щодо майна, яке є предметом забезпечення). До обов`язкових умов продажу належить, зокрема, склад майна (лот).

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що продаж прав вимоги банкрута на відкритому аукціоні здійснюється без згоди боржника банкрута, проте за умови отримання згоди на такий продаж майна від комітету кредиторів.

Оскільки продаж майнових прав банкрута АТ «К.Енерго» на аукціоні, який відбувся 25.08.2021 року, був формою примусової реалізації активів банкрута з метою задоволення вимог кредиторів, отримання арбітражним керуючим Паркулабом В.Г. згоди боржника - ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» на проведення аукціону з продажу майна банкрута не передбачено законодавством України з питань банкрутства.

При цьому, відповідачем не надані суду докази того, що дії ліквідатора Паркулаба В.Г. з продажу майна банкрута АТ «К.Енерго» на аукціоні від 30.08.2021 року не були узгоджені з комітетом кредиторів.

Суд також звертає увагу на те, що результати аукціону № UA-PS-2021-08-10-000016-3 в судовому порядку недійсними не визнавались та є чинними. Докази того, що результати аукціону були оскаржені відповідачем в судовому поряду з підстав відсутності згоди боржника банкрута на проведення аукціону з продажу майна в матеріалах справи також відсутні.

Зважаючи на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, договір, укладений за результатами аукціону з продажу майна боржника в порядку статті 63 Кодексу України з процедур банкрутства, у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України та статей 173, 174 Господарського кодексу України, є належною підставою для виникнення та існування обумовлених цим договором прав і обов`язків сторін.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно вищезазначеного Акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 року до ТОВ «Київенерго-Борг» від АТ «К.Енерго» перейшли всі права вимоги дебіторської заборгованості за спожиту теплову енергію за договорами, переліченими в Додатку № 1 до цього акту, і жодних обмежень такого переходу прав вимоги вказаним актом не було встановлено.

Враховуючи вищевикладене, за висновком суду, ТОВ «Київенерго-Борг» є правонаступником всіх прав АТ «К.Енерго» за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2002 року № 311564 згідно з результатами аукціону з придбання майна банкрута за лотом №71.

При цьому суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо закінчення строку дії Договору, оскільки як встановлено судом раніше, за відсутності в матеріалах справи доказів звернення відповідача до енергопостачальної організації з повідомленням про припинення дії Договору або про наявність аналогічних повідомлень з боку енергопостачальної організації вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2004-2019 роки у відповідності до пункту 8.4 Договору, у зв`язку з чим, за висновком суду, спірний Договір був чинним на момент виникнення заборгованості у період 01.10.2016 01.05.2018 року.

Окрім цього відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Натомість, жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України доказів на підтвердження відключення від постачання теплової енергії у гарячій воді у спірний період об`єкту відповідача матеріали справи не містять.

Поряд із цим судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, згідно якого відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Доводи відповідача щодо порушення позивачем умов спірного Договору в частині досудового порядку розв`язання спорів судом також визнаються необґрунтованими.

Суд наголошує, що відповідно до припису частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі, у зв`язку з чим можливість використання судового способу захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів не може бути поставлена законом чи підзаконним нормативно-правовим актом у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, зокрема, й досудового врегулювання спору.

Аналогічного висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002 року, вказавши на право кожної особи вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. При цьому, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на зазначене суд відзначає, що обмеження позивача у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів його попереднього звернення до відповідача з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, враховуючи те, що сума боргу відповідача за Договором № 311564 від 01.12.2002 року по оплаті спожитої теплової енергії в сумі 264 743,39 грн. підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, чи доказів на спростування наявності такої заборгованості або її розміру, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог ТОВ «Київенерго-Борг» до ПАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» про стягнення з останнього вищенаведеної суми боргу.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості та відмову в задоволенні позову на підставі статті 267 Цивільного кодексу України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 року у справі №916/2403/18 - закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.

Так, предметом даного спору є стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за Договором за період з 01.10.2016 по 01.05.2018 року, обставини невиконання зобов`язання з оплати якої в сумі 264 743,39 грн. встановлені судом.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідки про стан розрахунків за спожиту від АТ «К.Енерго» теплоенергію, відповідач у січні 2018 року здійснив часткове погашення боргу, сплативши на користь енергопостачальної організації 30 000,00 грн. за спірним Договором, а також листом від 26.01.2018 року №74 визнав свою заборгованість за Договором №311564 станом на 26.01.2018 року у розмірі 115 197,90 грн. та гарантував її оплату, відтак відповідач, здійснивши у січні 2018 року часткову оплату основного боргу в сукупності із надсиланням на адресу АТ «К.Енерго» гарантійного листа від 26.01.2018 року №74, вчинив дії, що свідчать про визнання боргу.

Поряд із цим, оскільки оплата за поставлену згідно спірного Договору теплову енергію здійснювалась відповідачем без зазначення конкретного періоду в призначенні платежу та зазначений в гарантійному листі період входить до спірного періоду заборгованості, враховуючи неможливість самостійного визначення судом періодів оплат та ненадання відповідачем відповідної інформації та/або заперечень щодо здійснених зарахувань, в контексті викладеного та згідно приписів ст. ст. 253, 264 ЦК України суд доходить висновку про переривання строку перебігу позовної давності та його початок заново після переривання з 01.2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що з позовною заявою позивач звернувся до суду 31.05.2023 року.

Разом з цим судом враховано, що пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 року до 30.06.2023 року.

Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року строк позовної давності збільшено на увесь строк дії карантину.

Крім того, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Розділ "Прикінцеві положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 згідно із Законом України "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 року (далі Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 року).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 та № 58/2023 від 06.02.2023 з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Отже, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії на території України воєнного стану з 24.02.2022 року по 20.08.2023 року строк позовної давності збільшено на увесь строк його дії.

Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним принципом, дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Наразі, судом встановлено за матеріалами справи, що з урахуванням переривання перебігу строку позовної давності у січні 2018 року, позовна давність за вимогами позивача станом на 12.03.2020 року, тобто на момент набрання чинності вказаним Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX не спливла, відтак, її перебіг було зупинено згідно Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX та Закону України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ, дія яких розповсюджується на спірні правовідносини, на період дії на території України карантину та воєнного стану.

Враховуючи вищекладене, суд дійшов висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду 31.05.2023 року встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України 3 річний строк позовної давності не пропущений.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 396 976,78 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" (вул. Жилянська 97, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00260652) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" (вул. Рибальська, 13, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 32826328) 264 743 (двісті шістдесят чотири тисячі сімсот сорок три) грн. 39 коп. основного боргу та 3 971 (три тисячі дев`ятсот сімдесят одну) грн. 15 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 19 жовтня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон