Рішення

від 19.09.2023 по справі 308/10744/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/10744/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання Майор Ю.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Ужгород заправилами загальногопозовного провадженняматеріали цивільноїсправи запозовом військової прокуратури Ужгородського гарнізонуправонаступником якоїє Закарпатськаспеціалізована прокуратурау сферіоборони Західного регіонув інтересахдержави вособі Міністерстваоборони України,квартирно-експлуатаційноговідділу м.Мукачеведо Ужгородськоїміської ради, ОСОБА_1 про визнаннянедійсним і скасування рішенняУжгородської міськоїради від27.10.2010за №1638,визнання недійснимта скасуваннядержавного акту, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

Заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону правонаступником якої є Закарпатська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, а в подальшому Закарпатська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве звернуласядо суду з позовом до Ужгородської міської ради (місце знаходження:88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3) ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 за №1638, витребування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:35:001:0116 з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Міністерства оборони України.

Позов обґрунтовує тим, що на обліку квартирно-експлуатаційному відділі м. Мукачево знаходиться земельна ділянка, загальною площею 18,47 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право постійного користування якою посвідчується державним актом від 4 травня 1981 року.

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15 липня 2014 року № 218 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, площею 18,47 га військового містечка НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 . Проте, під час виготовлення технічної документації із землеустрою на військове містечко № НОМЕР_1 встановлено, що на частину земельної ділянки виготовлено документи, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0912 га з кадастровим номером 2110100000:35:001:0116.

Рішенням Ужгородської міської ради від 27 жовтня 2010 року № 1638 затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0912 га в районі вул. Канальна поз 13 .

Позивач вказує на те, що незважаючи на те, що Міністром оборони України рішення про надання згоди про надання у приватну власність частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , площею 0,0912 га в районі АДРЕСА_3 не приймалось, органу місцевого самоврядування квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве земельна ділянка не передавалася, Ужгородська міська рада своїм рішенням від 27 жовтня 2010 року № 1638 фактично вилучила вказану земельну ділянку із володіння (користування) Міністерства оборони України.

Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності незаконно, усупереч волі держави в особі уповноважених органів Міністерства оборони - України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве, відповідач отримав у власність спірну земельну ділянку з порушенням установленого законом порядку та інтересів держави, у зв`язку з чим земельна ділянка площею 0,0912 0,0980 га по АДРЕСА_3 , яка входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 підлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево.

Позивач військова прокуратура Ужгородського гарнізону правонаступником якої є Закарпатська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону обґрунтовує своє представництво у даній справі положеннями ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України .

Позивач вважає, що право власності на спірну земельну ділянку набуте відповідачем всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, а тому суперечить інтересам держави і суспільства в цілому, що позивач вважає достатньою підставою для пропорціонального втручання в інтереси відповідних осіб, відповідача у справі. З цих підстав вважає звернення прокурора до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі спрямованим на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельної ділянки.

З огляду на викладене прокурор просить суд ухвалити рішення, яким :

-визнати недійсним рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року №1638 про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків будинків, господарських будівель і споруд та надання у приватну власність в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0912 га в районі Канальна, поз.13 у м.Ужгород;

-витребувати земельну ділянку площею 0,0912 га кадастровий номер 2110100000:35:001:0116, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

17.12.2018 року позивач користуючись наданими ст. 49 ЦПК України правами, подав до суду заяву про зміну предмету позову, згідно якої просить суд:

-визнатинедійсним таскасувати рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року №1638 про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків будинків, господарських будівель і споруд та надання у приватну власність в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0912 га в районі Канальна, поз.13 у м.Ужгород, а також державний акт серії ЯЛ №524907, виданий на підставі рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року №1638;

-витребувати земельну ділянку площею 0,0912 га кадастровий номер 2110100000:35:001:0116, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

13.12.2018 року до суду від представника відповідача- Ужгородської міської ради надійшов відзив, у якому він проти позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що позивач- квартирно-експлуатаційний відділ м.Мукачеве не є органом державної влади, а тому у прокурора відсутні підстави для його представництва у суді.

Вважає, що у справі, яка розглядається відсутні підстави для звернення прокурора в інтересах держави.

Посилається на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.02.2016 у справі №907/1115/15, яке, на думку представника відповідача, має преюдиційний характер з огляду на те, що встановлює протиправність рішення Ужгородської міської ради від 15.10.2010 №1609 «Про надання земельних ділянок».

Вказує на відсутність у квартирно-експлуатаційний відділ м.Мукачеве зареєстрованого права користування земельною ділянкою. При цьому звертає увагу суду на те, що на спірній земельній ділянці відсутні будь-які межові знаки, що чітко визначають зовнішні контури; земельна ділянка не огороджена; протягом тривалого часу засмічувалася; на земельній ділянці відсутні будь-які ознаки її використання. Також посилається на приписи постанови Ради Міністрів СРСР «Про видачу землекористувачам державних актів на право користування землею».

Наполягає на тому, що прокурор звернувся до суду з пропуском строків позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що втручання у право власності відповідача- ОСОБА_2 є недопустимим та не узгоджується із гарантіями, передбаченими статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зауважує про те, що фізична особа як суб`єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів чи органів місцевого самоврядування при прийнятті останніми рішень та укладенні відповідних договорів, а державні органи або терті особи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що державні органи при укладенні цих договорів чи прийнятті рішень припустилися помилки.

26.03.2019 до суду від представника Міністерства оборони України до суду надійшла відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав. Наголошує на тому, що строк позовної давності не пропущено. Зазначає про обґрунтованість підстав для звернення прокурора в інтересах держави.

02.05.2019 до суду від представника квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве надійшла відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування унеможливлює реалізацію Міністерством оборони України права на мирне володіння майном.

Позиція сторін справи:

Прокурор ( представник позивача) в судове засідання не зявився . Надав до суду заяву про розгляд справи у відсутності, позовні вимоги підтримує.

Представник Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве в судове засідання не зявився , надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника.

Представник Міністерстваоборони України в судове засідання не зявився , в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без участі представника.

Представник відповідача Ужгородської міської ради в судове засідання повторно не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату час і місце розгляду справи. Надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Результат аналізу частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у разі наявності у нього офіційної електронної адреси.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи та письмового відзиву до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що стверджуєтьсярекомендованими повідомленнями які повернулись на адресу суду за № 8800019945702 з відміткою Укрпошти адресат відсутній за вказаною адресою , за № 8800020465404 ,8800020974040,8800021305702 « за закінченням терміну».

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

14.11.2018 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Бенца К.К. прийнято позовну заяву до розгляду таухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

03.06.2019 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду постановлено проводити розгляд справи в режимі відеоконференції.

24.10.2019 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду постановлено проводити розгляд справи в режимі відеоконференції.

19.09.2022 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду постановлено проводити розгляд справи в режимі відеоконференції.

06.12.2022 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду замінено позивача правонаступником, відмовлено у клопотанні про зупинення провадження у справі та закрито підготовче провадження у справі , призначено розгляд справи по суті.

24.01.2023 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду постановлено проводити розгляд справи в режимі відеоконференції.

21.03.2023 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду постановлено проводити розгляд справи в режимі відеоконференції.

Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, з`ясувавши обставини, якимисторони обґрунтовуютьсвої вимоги,правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, перевіривши їхдоводинаявнимив справі доказами, надавшиїм правову оцінку, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч.1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорювані відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно ст. ст. 13,81 ЦПКУкраїни суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповіднодоч.1ст.81ЦПКУкраїникожнасторонаповиннадовеститіобставини,наяківонапосилаєтьсяякнапідставусвоїхвимогабозаперечень,крімвипадків, встановленихцим Кодексом. Частиною 5.даної статтіпередбачено,що доказиподаються сторонами таіншими учасникамисправи, ач.6 що доказування неможе ґрунтуватисянаприпущеннях.

Доказамиєбудь-якідані,напідставіякихсудвстановлює наявністьабо відсутність обставин (фактів),щообґрунтовуютьвимогиізапереченняучасниківсправи,таінших обставин, якімаютьзначення длявирішеннясправи(ч.1ст.76ЦПКУкраїни).

Згідноч.ч.1-4ст.12ЦПКУкраїницивільне судочинство здійснюється назасадах змагальності. Учасникисправимаютьрівніправащодоздійснення всіх процесуальних прав таобов`язків, передбаченихзаконом.Кожнасторонаповиннадовести обставини, які мають значеннядля справи інаяківонапосилаєтьсяякнапідставусвоїхвимогабозаперечень, випадків, встановлених цим Кодексом. Кожнасторонанесеризик настання наслідків, пов`язаних ізвчиненням чиневчиненням неюпроцесуальнихдій.

Фактичні обставини справи:

Так, судом встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради депутатів трудящихся від 09.01.1953 за Мукачівською квартирно-експлуатаційною частиною у безоплатне та безстрокове користування для державних потреб закріплено 50,61 га землі. На підставі вказаного рішення на користь Мукачівської квартирно-експлуатаційної частини видано державний акт №1 від 04.05.1981. ( а.с. 7-8,Т.1)

З матеріалів справи вбачається, що до складу 50,61 га землі входила, зокрема, територія площею 18,47 га, що підтверджується копією виписки геоданих до ділянки № НОМЕР_2 , копія міститься в матеріалах справи.

Пунктом 1.9. рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 №1638 «Про надання земельних ділянок» затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0912 га поз 13 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд. ( а.с.10,Т.1)

Вказане рішення органу місцевого самоврядування стало підставою для видачі державного акта на право власності серії ЯЛ №524907 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:35:001:0116 площею 0,0912 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .13. ( а.с.73,Т.1)

Як встановлено судом, розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15 липня 2014 року № 218 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, площею 18,47 га військового містечка НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 . ( а.с.11,Т.1)

Як встановлено судом, земельна ділянка площею 0,0912 га, за кадастровим номером 2110100000:35:001:0116 про витребування якої звернувся прокурор, накладається повністю на земельну ділянку, що відведена згідно з рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 та відноситься до земель оборони. Наведені обставини підтверджуються висновком експерта від 25.06.2020 №1048/1049 за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи. ( Т.2)

Нормативно-правове обґрунтування :

Оцінка наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави

Надаючи оцінку наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави у справі, яка розглядається, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2статті 4 ЦПК Україниу випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно із частиною 4статті 42 ЦПК Україниу справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

За правиламистатті 56 ЦПК Україниу визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4статті 56 ЦПК Українипрокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Пунктом 3 частини першоїстатті 131-1 Конституції Українипередбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано, серед іншого, статтею 23 Закону від №1697-VII, частина 1 якої детермінує, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, суд вказує на те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Додатково слід звернути увагу на положення частини другоїстатті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України. У контексті наведеного засадничого положення відсутність уЗаконі №1697-VIIінших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, відображеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20.

Резюмуючи аналіз дотримання прокурором умов реалізації права на пред`явлення позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м.Мукачева, суд вказує на наступне.

Велика Палата Верховного Суду, здійснивши аналіз абзацу першого частини третьоїстатті 23 Закону №1697-VII, в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц дійшла висновку про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала згаданий висновок та вказала на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципомjura novit curia(«суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин 1статті 3 Земельного кодексу України(далі -ЗК України) земельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1 та 2статті 84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони унормованоЗаконом України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII(далі - Закон №1932-ХІІ).

За приписами частини першої названогоЗакону Міністерство оборони Українияк центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Частиною другоюЗакону №1932-ХІІзакріплено, що Міністерство оборони України, з-поміж іншого: (1)здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; (2)здійснює заходи, спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил України, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

На виконання положень цитованої норминаказом Міністерства оборони України 03.07.2013 №448затверджено Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - Положення №448), яке визначає організацію та завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - ЗС України).

Абзацом другим пункту 1.1 зазначеного Положення встановлено, що організація квартирно -експлуатаційного забезпечення ЗС України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном.

Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких, у тому числі, відноситься квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ)).

Згідно з пунктом 5.14 Положення №448 фонди військових містечок та земельні ділянки, утримання яких фінансується за рахунок бюджетних асигнувань відповідно до кошторису МО України на квартирно-експлуатаційне забезпечення, обліковуються у КЕВ (КЕЧ).

Відповідно до пункту 5.19 Положення №448 уся документація з кількісного обліку фондів військових містечок та земельних ділянок зберігається у відповідному КЕВ (КЕЧ).

Бухгалтерський облік організовується і ведеться в КЕВ (КЕЧ) та у фінансових органах, які для КЕВ (КЕЧ) є розпорядниками коштів вищого рівня (пункту 5.22 Положення №448).

Тобто КЕВ є уповноваженим органом, який має виокремлені завдання та функції, реалізація яких є формою об`єктивації інтересу держави. Відтак прокурор наділений правом звертатися до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м.Мукачево.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, з огляду на те, що позивачі не виявили наміру самостійно звернутися з позовом до суду та не спростували твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства, на переконання суду, прокурор обґрунтовано розцінив відповідну форму реагування суб`єктів владних повноважень як бездіяльність та самостійно звернувся до суду в інтересах держави з відповідним позовом.

За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень представника відповідача Ужгородської міської ради про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у справі, яка розглядається.

Щодо правового режиму земель оборони

Статтею 14 Конституції Українивстановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З обставин справи вбачається, що прокурор звернувся з позовними вимогами про витребування земельної ділянки площею 0,0912 га в районі вул.Канальної поз.13 кадастровий номер 2110100000:35:001:0116. Як встановив суд, вказана ділянка накладається на землі, що відведені згідно з рішенням Ужгородської міської ради депутатів трудящих від 09.01.1953, що підтверджується висновком експерта від 25.06.2020 №1048/1049 за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи та відноситься до земель оборони. Слід зауважити про те, що учасники справи правильність експертного висновку не оспорюють. Водночас у суду відсутні підстави вважити згаданий висновок недостовірним.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що правова регламентація спірних правовідносин забезпечувалася, з-поміж іншого, наступними нормативними актами:

1)Земельним кодексом Української РСР від 08.07.1970 №2874а-07 (далі - ЗК УРСР №2874а-07);

2)Земельним кодексом України від 18.12.1990 №561-XII(далі -ЗК України №561-ХІІ);

3)Земельним кодексом України від 25.10. 20012768-III (далі -ЗК України №2768-ІІІ);

4)Постановою Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18.12.1990 №562-XII(далі - постанова ВР УРСР №562-ХІІ).

Так, частиною другою статті 3 ЗК УРСР №2874а-07 в редакції від 12.03.1981, яка діяла на момент видачі державного акта №1 від 04.05.1981, передбачено, що земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.

Суд звертає увагу на те, що ЗК УРСР №2874а-07 в редакціях від 12.03.1981 та від 25.10.1998 не передбачав таку категорію земель, як «землі оборони».

Тобто передані на користь Мукачівської квартирно-експлуатаційної частини землі перебували у державній власності.

Суд вказує на те, що редакціяЗК України №561-ХІІпочала діяти, починаючи з 15.03.1991. При цьому відповідно до пункту 3 частини першоїстатті 3 ЗК України №561-ХІІвідповідно до цільового призначення всі землі Української РСР поділяються, зокрема, на землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення.

Аналіз правового регулювання дозволяє суду стверджувати про те, що запровадження «земель оборони» як категорії земель запроваджено з прийняттямЗК України №561-ХІІ.

За приписами частини першої статті 70 названого нормативного акта Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством Української РСР (частина другастатті 70 ЗК України №561-ХІІ).

На виконання цитованої норминаказом Міністра оборони України 22.12.1997 №483затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями (далі - Положення №483).

Згідно з пунктом 45 Положення №483 передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

За змістом 5 постанови ВР УРСР №562-ХІІ встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в діюЗК України №561-ХІІ, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування;

За наведених обставин суд приходить до висновку про те, що передача місцевим органам влади території, яка охоплювалася земельної ділянкою площею 0,0912 га в районі вул.Канальної поз.13 кадастровий номер 2110100000:35:001:0116, здійснювалася за нормативно детермінованою процедурою, яка встановлювала необхідність отримання згоди Міністра оборони України.

При цьому слід звернути увагу на те, що процесуальна форма передачі відповідних територій із прийняттямЗК України №2768-ІІІне змінилася, оскільки відповідно до частини 4 статті 77 згаданого нормативного акта в редакції від 25.10.2001, яка за своєю природою є бланкетною, порядок використання земель оборони встановлюється законом. У свою чергу, наведена правова норма відсилає до цитованих приписів Положення №483.

Підсумовуючи викладене у системному взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що земельна ділянка площею 0,0912 га в районі вул.Канальної поз.13 кадастровий номер 2110100000:35:001:0116, яка належить до земель оборони вибула з державної власності поза волею титульного володільця усупереч нормативно регламентованій процедурі.

Щодо підтвердження наявності у позивачів речового права на спірну земельну ділянку

У відповідності до частини третьоїстатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №911/1603/19 висловлено правову позицію про те, що речові права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинностіЗаконом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягали обов`язковій реєстрації.

Таким чином, відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права. Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.05.2022 по справі №495/2183/16-ц.

Більше того, за приписами частини першої статті 20 ЗК УРСР в редакції від 12.03.1981, яка діяла на момент видачі державного акта, відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Отже, державний акт від 04.05.1981 (Т.1, а.с.7), який міститься в матеріалах справи є належним доказом на підтвердження речового права.

Відтак Мукачівська квартирно-експлуатаційна частина була наділена правом постійного користування відповідною ділянкою на підставі державного акта №1 від 04.05.1981.

На переконання суду, не заслуговують на увагу доводи представника відповідача- Ужгородської міської ради про відсутність межових знаків, що чітко визначають зовнішні контури спірної земельної ділянки; не огородження відповідної ділянки; відсутність будь-яких ознак її використання, оскільки наведені обставини можуть свідчити про ефективність чи не ефективність обліку та утримання земель, а не про наявність чи відсутність речового права.

Суд відхиляє посилання представника відповідача-1 на приписи постанови Ради Міністрів СРСР «Про видачу землекористувачам державних актів на право користування землею», зважаючи на те, що вказаний нормативний акт у редакції від 09.04.1975, яка діяла на момент видачі державного акту на право користування від 04.05.1981, не встановлював жодних імперативних вимог щодо форми і змісту державного акту.

Щодо застосування інституту позовної давності

Статтею 256 ЦК Українидетерміновано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно достатті 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною 4статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), для цілей застосування частин третьої та четвертоїстатті 267 ЦК Українипоняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач (частина першастатті 30 ЦПК України 2004 року; частина першастатті 48 ЦПК Україниу редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №391/1217/14-ц (провадження № 61-11197сво18).

Тобто у спірних правовідносинах, зважаючи на множинність відповідачів, суд повинен дослідити допустимість застосування інституту позовної давності до вимог, заявлених до кожного з відповідачів. Беручи викладене до уваги, суд виходить з того, що позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки заявлені до відповідача ОСОБА_1 , а позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність - до відповідача- Ужгородської міської ради.

Допустимість застосуванняпозовної давностіу правовідносинахз відповідачем- ОСОБА_1 .

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогамЗемельного кодексу України(перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

З огляду на що, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положеньЗемельного кодексу України, на переконання суду, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача-Ужгородської міської ради стосовно того, що до суду прокурор звернувся зі спливом строків позовної давності.

Суд вказує на те, що стосовно земель оборонизаконустановлює пріоритет державної власності, оскільки імперативно визначає, що відповідні землі перебувають у державній власності та можуть бути передані за умови погодження правомочним суб`єктом.

За таких обставин повернення спірної земельної ділянки позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Земельного України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Крім того, відповідач- ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої. Слід зазначити, що відповідачем- ОСОБА_1 не надано доказів того, що витребування спірної земельної ділянки становитиме для нього з урахуванням його майнового стану надмірний тягар.

Таким чином, за висновками суду, результат розгляду відповідного позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Допустимість застосування позовної давності у правовідносинах з відповідачем-Ужгородська міська рада

Слід наголосити на тому, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

Тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Суд наголошує на тому, що у справах щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 по справі № 359/3373/16-ц.

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Отже, позовні вимоги у частині визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування слід залишити без задоволення. За наведених обставин суд вказує на те, що наслідки спливу позовної давності щодо аналізованої частини позовних вимог застосовуватися не можуть.

Щодо застосування преюдиції

Суд відхиляє посилання представника відповідача-1 на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.02.2016 у справі №907/1115/15, яке, на його думку, має преюдиційний характер з огляду на те, що встановлює протиправність рішення Ужгородської міської ради від 15.10.2010 №1609 «Про надання земельних ділянок».

Так, під преюдиціальністю слід розуміти обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанови Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №902/201/19 та від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).

Між тим, преюдиціальне значення процесуальнимзакономнадається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанови Верховного Суду від 10.10.2019 по справі №910/2164/18 та від 08.07.2019 по справі №908/156/18).

Відтак представник відповідача Ужгородської міської ради помилково посилається на преюдицію, оскільки фактично наведені ним аргументи стосуються не питання факту, а питання права, тобто представник відповідача безпідставно підміняє поняття преюдиції правовими висновками суду, ухваленого в іншій справі.

Згідно з частиною 1статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1статті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 89 ЦПК України,судоцінює доказиза своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних усправі доказів. Жоден доказне має длясуду наперед встановленогозначення.Судоцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, атакож достатність івзаємнийзв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ізст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейськийсудзправлюдини вказав,щоп.1статті6Конвенціїзобов`язуєсудидавати обґрунтуваннясвоїхрішень,алеценеможесприйматисьяквимоганадаватидетальнувідповідьнакоженаргумент.Межіцьогообов`язкуможутьбутирізнимивзалежностівідхарактеру рішення.Крім того,необхіднобратидоуваги,міжіншим,різноманітність аргументів,якісторона можепредставитивсуд,тавідмінності,якііснуютьудержавах-учасницях,зогляду наположення законодавства,традиції,юридичнівисновки,викладеннятаформулювання рішень.Таким чином,питання,чивиконав судсвійобов`язокщодоподання обґрунтування,щовипливає зістатті6Конвенції,можебутивизначенотількиусвітлі конкретнихобставин справи(ПронінапротиУкраїни,№63566/00,§23,ЄСПЛ,від18липня2006року).

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимогист. 81 ЦПК України- кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципупроцесуального рівноправ`ясторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, наякі вонапосилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючиналежність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, атакож достатністьі взаємний зв`язок в їхсукупностіза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтується навсебічному, повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з підстав та мотивів викладених вище. Слід зазначити про те, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача-Ужгородської міської ради , суд виходив з того, що обраний засіб захисту порушеного права є неналежним.

Щодо розподілу судових витрат:

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивач КЕВ м. Мукачеве за подання відповідного позову сплачено судовий збір у розмірі 3500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №411 від 17.08.2018.

Між тим, суд встановив, що позивач- КЕВ м. Мукачеве за подання відповідного позову сплатив судовий збір у розмірі 3500,00 грн. до Господарського суду Закарпатської області .

Суд враховує приписи пункту 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 №10, згідно з яким якщо факт недоплати судового збору з`ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень процесуального закону.

При цьому звернення до суду та сплата судового збору мали місце в період дії Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI та Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII(далі - Закон №2246-VIII).

Відповідно достатті 7 Закону №2246-VIIIпрожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року становить 1762 гривні

Слід зазначити про те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача-Ужгородської міської ради, суд виходив з того, що обраний засіб захисту порушеного права є неналежним. Разом із цим, указана обставина не нівелює того факту, що спір зумовлений прийняттям відповідачем рішенням про відчуження земельної ділянки, яка перебувала у державній власності.

За наведених обставин суд, враховуючи часткове задоволення позову, дійшов висновку про те, що з відповідачів до державного бюджету необхідно стягнути по 881 грн. (1762 грн./2).

На підставі викладеного та, керуючись, ст.ст. 15, 16, 321, 391, ЦК України,ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Змінені позовнівимоги військової прокуратури Ужгородського гарнізонуправонаступником якоїє Закарпатськаспеціалізована прокуратурау сферіоборони Західного регіонув інтересахдержави вособі Міністерстваоборони України,квартирно-експлуатаційноговідділу м.Мукачеведо Ужгородськоїміської ради, ОСОБА_1 про визнаннянедійсним і скасування рішенняУжгородської міськоїради від27.10.2010за №1638,визнання недійснимта скасуваннядержавного акту, витребування земельноїділянки зчужого незаконноговолодіння - задовольнити частково.

Витребувати земельну ділянку площею 0,0912 га з кадастровим номером 2110100000:35:001:0116, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимогвідмовити.

Стягнути з Ужгородської міської ради (місце знаходженняпл. Поштова, 3, м. Ужгород, 88000) на користь держави судовий збір в сумі 881,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 881,00 грн.

Рішення може бути оскаржене уапеляційному порядкудо Закарпатського апеляційного судупротягомтридцяти днів здня його проголошення шляхомподанняапеляційноїскарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивнучастинисудового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354,ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для поданняапеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргуне було подано. У разіподанняапеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано,набираєзаконної сили післяповерненняапеляційноїскарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошенняабоскладення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційнеоскарження,якщоапеляційнаскарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2ст.354ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску зіншихповажнихпричин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач Закарпатська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону (місце знаходження вул. Бращайків , 2, м. Ужгород, 88000);

Відповідач Ужгородська міська рада (місце знаходження пл. Поштова, 3, м. Ужгород, 88000);

Відповідач ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_4 ) .

Дата складанняповного текстусудового рішення -28.09.2023.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца