Постанова

від 23.10.2023 по справі 915/558/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/558/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023

у справі №915/558/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДПРИЛАД"

до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Південноукраїнська атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом

про стягнення заборгованості за договором поставки №53-123-01-21-07005 від 30.06.2021 у розмірі 23334,00 грн, пені за період з 10.12.2021 по 02.11.2022 в сумі 2407,55 грн та 3% річних в сумі 629,06 грн

ВСТАНОВИВ

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДПРИЛАД" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Южно-Українська атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про стягнення заборгованості за договором поставки №53-123-01-21-07005 від 30.06.2021 у розмірі 23334,00 грн, пені за період з 10.12.2021 по 02.11.2022 в сумі 2407,55 грн та 3% річних в сумі 629,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної оплати поставленого позивачем та отриманого відповідачем товару.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 по справі №915/558/22 позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Південноукраїнська атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДПРИЛАД" заборгованість за Договором поставки №53-123-01-21-07005 від 30.06.2021 в сумі 23334,00 грн, 3% річних в сумі 617,56 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2253,41 грн та відмовлено у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 11,50 грн та пені в сумі 2407,55 грн.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зазначив, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе за договором зобов`язання та поставлено відповідачеві товар, однак відповідачем у порушення умов укладеного між сторонами договору та взятих на себе зобов`язань, не було своєчасно здійснено розрахунок за поставлений товар, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу судом визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення трьох процентів річних місцевий господарський суд зазначив, що здійснений позивачем розрахунок не є вірним, а тому здійснивши власний розрахунок місцевий господарський суд встановив, що три проценти річних за період з 16.12.2021 по 02.11.2022 становить 617,56 грн.

Судом першої інстанції також відмовлено у стягненні з відповідача пені у повному обсязі, оскільки сторонами у договорі визначено, що пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 по справі №915/558/22 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не було надано оцінку тому факту, що відповідач діяв в межах та на виконання Закону України Про санкціїї від 14.08.2014 №1644-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №187 та від 24.02.2022 року №18.

При цьому, скаржник наголосив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №187 Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації, з метою забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації, введено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є рф або особи, пов`язані з державою-агресором.

Так, за твердженням скаржника за договором, укладеним між сторонами у даній справі, країною походження поставленого позивачем товару є республіка білорусь, а тому, у мажах виконання постанов Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №187 та постанови Національного банку України від 24.02.2022 року №18 відповідачем було прийнято рішення зупинити здійснення видаткових операцій за договорами, укладеними з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДПРИЛАД", в частині товару, країною походження якого є республіка білорусь.

Також, апелянт вважає, що місцевий господарський суд не прийняв до уваги факт знаходження ДП «НАЕК «Енергоатом» у скрутному фінансовому становищі. Станом на сьогодні ринок електричної енергії України перебуває в кризовому стані, накопичена заборгованість поставила під загрозу стабільну безпечну роботу ДП «НАЕК «Енергоатом» та виконання ним своїх зобов`язань перед державою, працівниками, кредиторами, у т.ч. державними банками, та контрагентами.

Наведене, на думку апелянта, є підставою для не застосування до нього положень ст. 625 ЦК України та звільнення від сплати трьох процентів річних.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження по справі №915/558/22 за апеляційною скаргою Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від позивача в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що на виконання умов договору в обумовлений договорами строк поставив відповідачеві товар за договором, однак останній такий товар не оплатив. При цьому, як на тому наголошує позивач, поставка товару та виникнення у відповідача обов`язку щодо його оплати відбулись до повномасштабного вторгнення рф та набрання чинності Закону України Про санкціїї та прийняття постанов Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №187 та від 24.02.2022 року №18.

До того ж, як відзначає позивач, постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №187 та від 24.02.2022 року №18 стосуються поставки товарів країною походження яких є рф, а не білорусь. Також, в постанові КМУ №426 від 09.04.2022 зазначається, що обмеження не стосуються товарів ввезених до 24.02.2022.

Щодо посилання апелянта на скрутне матеріальне становище позивач зазначає, що такі обставини не є та не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 30.06.2021 між Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Южно-Українська АЕС Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (надалі покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДПРИЛАД" (надалі постачальник, позивач), укладений договір №53-123-01-21-07005 на постачання товару (надалі -Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов`язання прийняти і сплатити товар код CPV 38420000-5 по ДК 021:2015 Прилади для вимірювання витрати, рівня та тиску рідин і газів (Імітатор електродної системи) (далі товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1 (Додаток №1 до договору), що є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.1. Договору).

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Договору загальна вартість товару є твердою та складає 23 334 грн. Оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 цього Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.

Відповідно до пункту 3.1. Договору, постачання товару здійснюється з дати публікації Договору в системі ProZorro, але не пізніше 30.07.2021, на умовах DDР м. Южноукраїнськ, Миколаївська обл., Южноукраїнське відділення ВП Складське господарство відповідно до правил Інкотермс-2010, з обов`язковою присутністю представника постачальника.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що з товаром постачальник надає покупцю:

- видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно;

- електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України Про електронні документи та електронний документообіг та Про довірчі послуги у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН;

- документ, що підтверджує якість товару (згідно ТС.0.0011.2595).

Пунктом 3.3 Договору визначено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

Згідно з п.6.1 Договору приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкцій П-6 Про порядок приймання продукції по кількості і П-7 Про порядок приймання продукції по якості, та відповідно до вимог Стандарту державного підприємства НАЕК Енергоатом: Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції АЕС СОУ НАЕК 038:2021.

Договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою з боку покупця і діє до 31.12.2022 включно, а в частині виконання сторонами гарантійних зобов`язань до повного їх виконання. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час терміну дії цього договору та виконання діючих зобов`язань за договором (п.п. 13.1., 13.2. Договору).

Між сторонами також складеного та підписано Специфікацію №1 від 30.06.2021 в якій визначено найменування товару імітатор електродної системи, виробник ВАТ «Гомельський завод вимірювальних приладів», кількість 2 шт.. загальна вартість 23 334 грн.

У відповідності до видаткової накладної №39 від 30.09.2021 позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар визначений умовами укладеного між сторонами договору та у специфікації до нього, що також не заперечується відповідачем.

Однак, відповідач не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, що й стало підставою для звернення останнього із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд визнав обґрунтованими заявлені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, однак відмов у стягненні пені та зменшив розмір трьох відсотків річних, з огляду на невірно здійснений позивачем розрахунок.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За вимогами ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже було вказано вище, позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар визначений умовами укладеного між сторонами договору та у специфікації до нього, що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною №39 від 30.09.2021.

Крім того, колегія суддів відзначає, що ані позивачем, ані відповідачем по справі факт постачання товару не заперечується.

Відтак, враховуючи умови п.2.2. укладеного між сторонами договору, у відповідач виник обов`язок щодо оплати поставленого товару протягом 45 робочих днів після постачання товару, тобто до 09.12.2021.

Однак, у наявних матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази на підтвердження здійснення оплати за поставлений позивачем товар.

З огляду на таке, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 23334,00 грн.

Щодо заявлених вимог про стягнення трьох процентів річних, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому нарахування 3% річних прямо передбачено Цивільним кодексом України та не вимагає додаткового зазначення про можливість такого нарахуванням в господарському договорі, а може бути нараховано та стягнуто безпосередньо на підставі вищевказаної норми права, з огляду на що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині судовою колегією до уваги не приймаються.

Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом вірно встановлено, що за період з 16.12.2021 по 02.11.2022 три проценти річних становлять 617,56 грн, а не 629,06 грн, як то нараховано позивачем, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

З приводу заявленої до стягнення пені судова колегія зазначає таке.

За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.

Відтак, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення відповідача на користь позивача заборгованості за Договором поставки №53-123-01-21-07005 від 30.06.2021 в сумі 23334,00 грн, 3% річних в сумі 617,56 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на Закон України Про санкціїї від 14.08.2014 №1644-VII, постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №187 та від 24.02.2022 року №18, а також те, що країною походження поставленого позивачем товару є республіка білорусь, з огляду на таке.

Дійсно, за приписами п.п.5 та 10 ч. 1 ст. 4 Закону України Про санкції, в редакції із змінами, внесеними згідно із Законами №114-IX від 19.09.2019 року та №808-IX від 17.07.2020 року, видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних акупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом.

Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 року, яка набрала чинності 19.10.2022 року.

Зокрема, п. 2 такої постанови Уряду встановлено заборону замовникам здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів російської федерації/республіки білорусь державної форми власності, юридичних осіб, створених та/або зареєстрованих відповідно до законодавства російської федерації/республіки білорусь, та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками (власниками) яких є резиденти російської федерації/республіки білорусь, та/або у фізичних осіб (фізичних осіб-підприємців) - резидентів російської федерації/республіки білорусь, а також публічні закупівлі в інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт і послуг походженням з російської федерації/республіки білорусь, за винятком товарів, робіт і послуг, необхідних для ремонту та обслуговування товарів, придбаних до набрання чинності цією постановою.

Відтак, наведені законодавчі заборони стосуються здійснення нових публічних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів російської федерації/республіки білорусь.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, договір укладено між сторонами 30.06.2021, а поставка товару відбулася 30.09.2021, тобто до початку введення правового режиму воєнного стану в Україні та до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178.

Також, слід відзначити, що строк оплати поставленого товару сплив 09.12.2021, тобто також до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178, а тому положення такої постанови та п. 5, 10 ч. 1 ст. 4 Закону України Про санкції не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до п. п. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації" для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або особи, пов`язані з державою-агресором.

Відповідно до п. 15 постанови Правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, за винятком здійснення на території України операцій (дій), які зазначені в переліку вказаного пункту.

Як вбачається із витягу з ЄДРЮОФОПГФ позивач є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України.

При цьому, скаржником, як до суду першої так і до суду апеляційної інстанції не подано доказів застосування обмежувальних заходів (санкцій) до позивача в порядку Закону України "Про санкції", не подано суду доказів належності позивача до осіб, передбачених п. п. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187.

Матеріали даної справи також не містять доказів застосування до позивача заходів у виді зупинення здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками відповідно до постанови Правління Національного банку України № 18.

Посилання апелянта на протокол від 29.08.2022 року №6 засідання комісії Державного підприємства НАЕК Енергоатом щодо ризиків співпраці з учасниками/контрагентами в умовах воєнного стану, також не може бути прийнятий колегією суддів до уваги, оскільки зазначений документ є внутрішнім документом відповідача та не може бути визнаним таким, що змінює або скасовує зобов`язання сторін, передбачені укладеним між ними договором та положеннями діючого законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що наведені скаржником обставини не є підстав для звільнення останнього від оплати поставленого позивачем товару.

Відхиляються судом апеляційної інстанції й посилання апелянта на наявність фінансової кризи, відсутність грошових коштів для розрахунків з кредиторами, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Однак, у порушення наведених процесуальних приписів, апелянт не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що останній перебуває у скрутному матеріальному становищі на не має об`єктивної можливості погасити існуючу заборгованість перед позивачем.

До того ж, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Судова колегія зазначає, що відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором. Відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань, погіршення фінансового стану не звільняє його від обов`язку своєчасно виконати господарські зобов`язання. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.03.2018 року у справі №904/6252/17, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17, від 07.11.2019 у справі №916/1345/18, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2023 у справі №915/558/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання судового рішення є 23.10.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.