Рішення

від 03.10.2023 по справі 910/4501/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

03.10.2023Справа № 910/4501/21Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Шатан Т.О., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу №910/4501/21

за первісним позовом приватного підприємства «Виробнича фірма «ДЖЕМІНІ» (код 21946276; 52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Радгоспна, буд.54; адреса для листування: 49000, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, 8, оф.21)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ізофаст Україна» (код 41911015; 02166, м. Київ, вул. Кубанської України, буд.26)

про стягнення 232 612,46 грн.

та зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ізофаст Україна» (код 41911015; 02166, м. Київ, вул. Кубанської України, буд.26)

до приватного підприємства «Виробнича фірма «ДЖЕМІНІ» (код 21946276; 52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Радгоспна, буд.54; адреса для листування: 49000, м. Дніпро, вул. Володі Дубініна, 8, оф.21)

про стягнення 570 157,42 грн,

за участі представників

ПП «Виробнича фірма «ДЖЕМІНІ» Сурмила Р.Л.,

,тов «Ізофаст Україна» Березюк Л.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Виробнича фірма «ДЖЕМІНІ» (далі - Підприємство, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Ізофаст Україна» (далі - Товариство, відповідач за первісним позовом, позивач за первісним позовом) грошових коштів за договором поставки від 22.10.2019 №22/10-19 (далі - Договір) у розмірі 232 612,46 грн.

Первісний позов обґрунтовується невиконанням Договору в частині сплати за поставлений товар. Зокрема, на виконання умов Договору Підприємством поставлено продукцію на суму 3 967 723,92 грн. Товариством сплачено 3 735 111,46 грн. Відповідно до підписаного сторонами акта звіряння взаємних розрахунків, сума заборгованості складає 232 612,46 грн, яку і просить стягнути Підприємство.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2021 позов прийнято до провадження, розгляд справи №910/4501/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

12.04.2021 Підприємство подало суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

13.04.2021 Підприємство подало суду документи на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 клопотання Підприємства про долучення доказів залишити без розгляду.

22.04.2023 Товариство подало суду документи на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі та відзив на первісний позову.

23.04.2021 від головного управління ДПС у м. Києві до суду надійшла відповідь на виконання ухвали суду.

26.04.2021 від Товариства до суду надійшов, надісланий 21.04.2021, зустрічний позов у даній справі.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що у зв`язку із не укладенням передбачених умовами пунктів 1.1, 2.1, 2.2 Договору додаткових угод Товариство перерахувало з посиланням на Договір 1 429 750 грн, які є безпідставно отриманими, але не повернуті отримувачем, а відтак відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягають стягненню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду у справі №910/4501/21 з первісним позовом за правилами загального позовного провадження; вимоги за зустрічним позовом об`єднати в одне провадження з первісним позовом; підготовче засідання призначити на 25.05.2021.

30.04.2021 Підприємство подало суду відповідь на відзив на первісну позовну заяву.

05.05.2021 Підприємство подало суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

25.05.2021 Підприємство подало суду відповідь на зустрічну позовну заяву.

У підготовчому засіданні 25.05.2021 було оголошено перерву до 17.06.2021.

28.05.2021 Товариство подало суду заперечення на відповідь на відзивна первісний позов.

У підготовчому засіданні 17.06.2021 було оголошено перерву до 21.07.2021.

18.06.2021 позивачем за зустрічним позовом подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій Товариство просило суд стягнути з Підприємства безпідставно отримані кошти в розмірі 570 157,42 грн.

13.08.2021 Підприємством подано суду клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

У підготовчому засіданні 21.07.2021 було продовжено строк підготовчого засідання та призначено підготовче засідання на 07.09.2021.

22.07.2021 позивач за первісним позовом подав суду клопотання про витребування доказів.

03.08.2021 Підприємство подало суду відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.

03.08.2021 Підприємство подало суду заперечення на відповідь на відзив; клопотання про витребування доказів і клопотання про призначення судово-економічної експертизи, в якому позивач за первісним позовом гарантував її оплату.

16.08.2021 Товариство подало пояснення щодо обставин справи.

01.09.2021 Товариство подало суду додатково до пояснень від 11.08.2021 щодо обставин справи.

07.09.2021 Товариство подало суду повідомлення про неможливість участі представника у судовому засіданні.

07.09.2021 Підприємство подало суду документи на виконання вимог ухвали суду від 21.07.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 за клопотанням позивача за первісним позовом призначено судову економічну експертизу з направленням справи до експертної установи, на вирішення експерта поставлені таке питання:

«Чи підтверджується документально заявлений у позовних вимогах позивача за первісним позовом (Приватне підприємство «Виробнича фірма «ДЖЕМІНІ») розмір заборгованості за поставлені підприємству (Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізофаст Україна») товарно-матеріальні цінності, за Договором поставки від 22.10.2019 №22/10-19 за період з 22.10.2019 по 31.12.2020?».

Крім того, проведення судової експертизи доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ), а оплату за проведення експертизи покладено на Підприємство.

Також, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 провадження у справі №910/4501/21 зупинено до проведення КНДІСЕ судової економічної експертизи та отримання висновку експерта.

Ухвалу та матеріали справи №910/4501/21 було надіслано до КНДІСЕ.

22.06.2023 від КНДІСЕ надійшли матеріали справи, ухвала залишена буз виконання через несплату рахунку надісланого позивачеві листами 08.11.2021 та 01.07.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 поновлено провадження у справі №910/4501/21 та призначено підготовче засідання на 18.07.2023.

12.07.2023 Підприємство подало суду письмові пояснення, в яких повідомило, що не оплатило вартість експертизи, оскільки, вважало її занадто високою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 підготовче засідання відкладено на 17.08.2023.

Суд протокольної ухвалою від 17.08.2023 постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 14.09.2023.

У судовому засіданні 14.09.2023 було оголошено перерву до 19.09.2023.

Судове засідання 19.09.2023 не відбулося через технічні причини системи ВКЗ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 повідомлено учасників справи про призначення судового засідання на 03.10.2023.

Суд, заслухавши вступне слово представників Підприємства та Товариства, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 03.10.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються первісний та зустрічний позови, відзиви, відповіді на відзиви, заперечення, пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.10.2019 Підприємством (постачальник) і Товариством (покупець) укладено Договір, відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується протягом строку дії Договору за замовленням поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити продукцію у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених Договором (пункт 1.1);

- найменування, характеристики, дизайн, кількість та вартість продукції, що включає в себе витрати з пакування та маркування, визначається у додаткових угодах та додатках до Договору, які є невід`ємною частиною Договору (пункт 2.1);

- під додатковими угодами та додатками до Договору розуміються рахунки-фактури та підписані видаткові накладні, які видаються постачальником (пункт 2.2);

- загальна вартість Договору визначається вартістю продукції, що поставляється за всіма додатковими угодами, видатковими накладними до Договору (пункт 2.3);

- покупець оплачує 100 % вартість продукції авансовим платежем (передплата) (пункт 5.1);

- Договір діє до 31.12.2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 8.2).

За приписом статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки товару.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Підприємство вказує, що відповідно до умов Договору ним переданий у власність Товариства продукція на загальну суму 3 967 723,92 грн.

Натомість відповідач за первісним позовом оплатив отримано продукцію у розмірі 3 735 111,46 грн.

Позивач за первісним позовом просить суд стягнути грошові кошти у розмірі 232 612,46 грн.

В підтвердження поставки товару на вказану вище суму, позивачем за первісним позовом подано видаткові накладні (а.с. 24-30 том І), які підписані та скріплені печатками лише зі сторони постачальника.

У свою чергу, Товариство звернулося до суду з зустрічним позовом і просило стягнути з Підприємства 570 157,42 грн як безпідставно отриманих грошових коштів.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

На думку Товариства, ним було перераховано грошові кошти Підприємству більше, ніж отримано товару.

Разом з тим, у ході підготовчого провадження обидва учасники неодноразово повідомляли про неналежне виконання посадових обов`язків їх власних працівників як в частині бухгалтерії так і в частині обліку та оформлення документів.

Судом було призначено судову економічну експертизу та поставлено на вирішення експерта питання такого змісту:

«Чи підтверджується документально заявлений у позовних вимогах позивача за первісним позовом (Приватне підприємство «Виробнича фірма «ДЖЕМІНІ») розмір заборгованості за поставлені підприємству (Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізофаст Україна») товарно-матеріальні цінності, за Договором поставки від 22.10.2019 №22/10-19 за період з 22.10.2019 по 31.12.2020?».

Судова експертиза не була проведена у зв`язку із тим, що Підприємство, яке гарантувало оплату, не оплатила рахунок, виставлений КНДІСЕ.

Відповідно до частини четвертої статті 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Оскільки, судова економічна експертиза не була проведена, а Підприємством і Товариством не подано суду належних, достатніх, достовірних і вірогідних доказів, які б надавали можливість встановити наявність заборгованості за Договором у покупця та/або наявність сплати грошових коштів покупцем у більшому розмірі, ніж поставлено товару постачальником, то відсутні підстави для задоволення як первісного, так і зустрічного позову.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

З огляду на якість оформлення наданих сторнами первинних документів та те, що суд позбавлений законом права самостійно придумати як мало бути насправді, тому і здійснити якісну і кількісну перевірку розрахунків/контррозрахунків суд немає права.

Враховуючи викладене та беручи до уваги не надання Підприємством і Товариством на підтвердження первісних і зустрічних позовних вимог вірогідних доказів, які б свідчили про поставку продукції/перерахування грошових коштів у більшому розмірі без достатніх правових підстав, суд дійшов висновку, що як позивачем за первісним позовом, так і позивачем за зустрічним позовом, не доведено наявність підстав для стягнення заявлених сум, а тому у задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити повністю.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам учасників процесу оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити повністю.

За приписами статті 129 ГПК України судові витрати залишити за сторонами, що їх понесли.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У первісному позові відмовити повністю.

2. У зустрічному позові відмовити повністю.

3. Судові витрати залишити за сторонами, що їх понесли.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23.10.2023.

Суддя Ігор Курдельчук