Постанова

від 20.02.2024 по справі 910/4501/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2024 р. Справа№ 910/4501/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Березюк Л.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 (повне судове рішення складено 23.10.2023)

у справі №910/4501/21 (суддя Плотницька Н.Б.)

за первісним позовом Приватного підприємства "Виробнича фірма "ДЖЕМІНІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна"

про стягнення 232 612,46 грн

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна"

до Приватного підприємства "Виробнича фірма "ДЖЕМІНІ"

про стягнення 570 157,42 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне підприємство "Виробнича фірма "ДЖЕМІНІ" (далі - Підприємство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення грошових коштів за договором поставки від 22.10.2019 №22/10-19 (далі - Договір) у розмірі 232 612,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Договору в частині сплати заборгованості за поставлений товар. Зокрема, позивач зазначає, що на виконання умов Договору позивачем поставлено продукцію на суму 3 967 723,92 грн., тоді як відповідачем сплачено 3 735 111,46 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" подано зустрічний позов до Приватного підприємства "Виробнича фірма "ДЖЕМІНІ", в якому відповідач (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) просить стягнути 570 157,42 грн.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що у зв`язку із не укладенням передбачених умовами пунктів 1.1, 2.1, 2.2 Договору додаткових угод Товариство перерахувало з посиланням на Договір грошові кошти, які є безпідставно отриманими, але не повернуті отримувачем, а відтак відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягають стягненню.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог суд першої інстанції вказав, що оскільки судова економічна експертиза не була проведена, а сторонами не подано суду належних, достатніх, достовірних і вірогідних доказів, які б надавали можливість встановити наявність заборгованості за Договором у покупця та/або наявність сплати грошових коштів покупцем у більшому розмірі, ніж поставлено товару постачальником, то відсутні підстави для задоволення як первісного, так і зустрічного позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/4501/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог відповідача та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем на рахунок позивача було всього сплачено 3 735 111,46 грн, тоді як фактично поставлено товару 3 164 954,04 грн., у зв`язку з чим переплата становить 570 157,42 грн.

Апелянт зазначає, що між сторонами не досягалось домовленості щодо поставки окремої партії товару на суму 570 157,42 грн, у зв`язку з чим такі кошти перераховані безпідставно, а тому, враховуючи факт закінчення строку дії договору, такі кошти мають бути повернуті на підставі рішення суду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/4501/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/4501/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 20.11.2023 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року у справі №910/4501/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

28.11.2023 на адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 04.12.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 23.01.2024.

23.01.2024 в багатьох областях України, в тому числі на території міста Київ було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 23.01.2024 не відбулось.

Ухвалою суду від 23.01.2024 розгляд справи призначено на 20.02.2024.

Позиції учасників справи

19.12.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Явка представників сторін

Представник позивача у судове засідання 20.02.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (з наступними змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 20.02.2024 за відсутності представника позивача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

22.10.2019 між Приватним підприємством "Виробнича фірма "ДЖЕМІНІ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" (покупець) укладено договір поставки № 22/1-19, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується протягом строку дії Договору за замовленням поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити продукцію у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених Договором (пункт 1.1).

Відповідно до п. 2.1. договору найменування, характеристики, дизайн, кількість та вартість продукції, що включає в себе витрати з пакування та маркування, визначається у додаткових угодах та додатках до Договору, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно п. 2.2. договору під додатковими угодами та додатками до Договору розуміються рахунки-фактури та підписані видаткові накладні, які видаються постачальником.

Відповідно до п. 2.3. договору загальна вартість Договору визначається вартістю продукції, що поставляється за всіма додатковими угодами, видатковими накладними до Договору.

Згідно п. 4.1. договору поставка продукції здійснюється на умовах, визначених у відповідних додаткових угодах до даного договору, та за умови здійснення попередньої оплати за товар та затвердження дизайну макету, на умовах EXW - склад продавця.

Датою поставки вважається дата передачі продукції від постачальника покупцю за відповідною накладною та/чи товарно-транспортною накладною, що підписується з печатками обох сторін цього договору. (п. 4.2. договору)

Відповідно до п. 5.1. договору покупець оплачує 100 % вартість продукції авансовим платежем (передплата).

Згідно п. 8.2. договору він діє до 31.12.2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Позивач вказує, що відповідно до умов Договору ним було передано у власність відповідача товару на загальну суму 3 967 723,92 грн.

Натомість відповідач оплатив отриману продукцію у розмірі 3 735 111,46 грн.

Позивач просить суд стягнути грошові кошти у розмірі 232 612,46 грн.

В підтвердження поставки товару на вказану вище суму, позивачем подано видаткові накладні, які підписані та скріплені печатками лише зі сторони постачальника.

У свою чергу, відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом і просив стягнути з позивача 570 157,42 грн як безпідставно отриманих грошових коштів.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач посилається на те, що ним було перераховано грошові кошти у більшому розмірі, ніж отримано товару, а тому він вважає їх безпідставно отриманими з боку позивача та просить стягнути на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що оскільки судова економічна експертиза не була проведена, а сторонами не подано суду належних, достатніх, достовірних і вірогідних доказів, які б надавали можливість встановити наявність заборгованості за Договором у покупця та/або наявність сплати грошових коштів покупцем у більшому розмірі, ніж поставлено товару постачальником, то відсутні підстави для задоволення як первісного, так і зустрічного позову.

Як вбачається з вимог та доводів апеляційної скарги, відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав на відсутність доказів, які б надавали можливість встановити наявність заборгованості за Договором у покупця та/або наявність сплати грошових коштів покупцем у більшому розмірі, ніж поставлено товару постачальником.

Водночас, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Зі змісту ч. 1 ст. 693 ЦК України слідує, що договором може бути встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).

Відповідно до п. 5.1. договору покупець оплачує 100 % вартість продукції авансовим платежем (передплата).

На підтвердження виконання своїх зобов`язань з попередньої оплати товару відповідачем надано платіжні доручення за період з 06.11.2019 по 30.12.2020, які підтверджують сплату на рахунок ПП «ВФ «Джеміні» коштів в загальній сумі 3 735 111,46 грн., в тому числі 2 305 361,46 грн. з призначенням платежу «зг. рах.» та 1 429 750,00 грн. з призначенням платежу «згідно договору».

Перерахування саме такої суми коштів позивач визнає у позовній заяві.

Позивач у позові вказує, що відповідно до умов Договору ним було передано у власність відповідача товару на загальну суму 3 967 723,92 грн.

Водночас, як вбачається з долучених до матеріалів справи видаткових накладних та товарно-транспортних накладних за період з 09.12.2019 по 09.12.2020, не всі із них були підписані, та, відповідно, погоджені відповідачем.

Так, зокрема, видаткові накладні № 1005-01 від 10.05.2020, № 2306-09 від 23.06.2020, № 508-06 від 05.08.2020, № 1611-03 від 16.11.2020, № 2311-07 від 23.11.2020, № 2311-11 від 23.11.2020, № 2311-12 від 23.11.2020, № 2311-13 від 23.11.2020, № 912-01 від 09.12.2020, № 912-02 від 09.12.2020, товарно-транспортні накладні № 3207-01 від 23.07.2020, № 2307-02 від 23.07.2020, № 2307-03 від 23.07.2020, № 2307-06 від 23.07.2020, № 0912-01 від 09.12.2020 не підписані зі сторони відповідача.

Стосовно товарно-транспортної накладної № 1611 від 16.11.2020, колегія суддів відзначає, що остання містить виправлення щодо кількості товару, який було передано для перевезення.

Відповідно до п. 4.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, у тексті та цифрових даних первинних документів, облікових регістрів і звітності підчистки і необумовлені виправлення не допускаються.

А тому, за відсутності належним чином погодженої між сторонами видаткової накладної, укладеної у відповідності до приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та умов договору, у колегії суддів відсутні підстави для врахування товарно-транспортної накладної № 1611 від 16.11.2020 при визначені суми фактично поставленого товару.

Колегія суддів також враховує, що для встановлення дійсного розміру заборгованості за поставлені товарно-матеріальні цінності судом першої інстанції за клопотанням позивача була призначена судова економічна експертиза. Водночас, відповідна експертиза не була проведена у зв`язку із тим, що позивач, який гарантував оплату, не оплатив рахунок, виставлений КНДІСЕ.

А тому, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, колегія суддів дійшла до висновку, що докази у справі підтверджують поставку позивачем відповідачу товару на загальну суму 3 164 954,04 грн.

Стосовно посилання позивача на податкові накладні, як на підтвердження факту поставки товару, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема с. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

У постанові від 04.08.2022 у справі № 922/19/21 Верховний Суд зазначив, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними у податковому та бухгалтерському обліках постачання спірного товару.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, також зауважено, що може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем відображались у податковому та бухгалтерському обліку поставка товару на загальну суму 570 157,42 грн. Зокрема, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів відображення відповідачем у своїй податковій звітності господарських операцій з позивачем на вказану вище суму, оформлення податкового кредиту за ним, тощо.

Лише вчинення позивачем дій щодо реєстрації податкових накладних на спірну суму не можуть бути підтвердженням того, що відповідач вчинив юридично значимі дії щодо реєстрації податкових накладних саме за видатковими накладними, на які посилається позивач.

Наданий позивачем звірки також не може бути доказом на підтвердження здійснення позивачем відповідачу поставки товару, оскільки відповідний документ був сформований лише за період з 02.10.2020 по 30.12.2020, тоді як надані сторонами докази підтверджують факт поставки з 06.11.2019.

Більше того, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18).

Таким чином, як було встановлено судом апеляційної інстанції, належних та допустимих доказів, які б підтверджували виконання позивачем свого зобов`язання з поставки товару на суму 570 157,42 грн. матеріали справи не містять.

Стосовно посилання позивача на п. 4.1. договору, відповідно до якого поставка продукції здійснюється на умовах, визначених у відповідних додаткових угодах до даного договору, та за умови здійснення попередньої оплати за товар та затвердження дизайну макету, на умовах EXW - склад продавця, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (редакція 2000 року), EXW, EX WORKS (... named place) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця), термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Водночас, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача про готовність товару для його завантаження у транспортний засіб та передачі покупцеві, що прямо вимагається приписами ст. 664 ЦК України.

А тому доводи позивача в цій частині колегія суддів відхиляє.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, відповідач вказує, що оскільки між сторонами не було досягнуто згоди на поставку окремої партії товару, а тому перерахування коштів у сумі 570 157,42 грн. здійснено безпідставно, у зв`язку з чим вони підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21)

Згідно з статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Колегія суддів зазначає про те, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18).

У разі, якщо між сторонами у справі існують договірні відносини, договір, на підставі якого виникли між сторонами такі відносини, не розірваний ні в судовому порядку, ні в односторонньому порядку однією із сторін та після закінчення строку його дії залишилися невиконаними зобов`язання сторін, кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, є такими, що набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20, у постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22.

Оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, між сторонами виникли договірні відносини, і оплата коштів здійснювалась в рамках цих правовідносин, а тому підстав для застосування ст. 1212 ЦК України у даному випадку не має.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2020 у справі № 918/631/19, Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21 зроблено правовий висновок, що аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Приписи частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містять в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

У даному випадку, відповідачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару.

Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування положень ст. 693 ЦК України наведено у постановах Верховного Суду від 05.08.2018 у справі № 904/8972/17, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17, від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22.

А тому, оскільки в матеріалах справи відсутні докази як поставки позивачем відповідачу товару на суму 570 157,42 грн., так і доказів повернення відповідачу попередньої оплати, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення зустрічного позову та стягнення з позивача на користь відповідача 570 157,42 грн. попередньої оплати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог апелянтом не оскаржується, а тому з огляду на приписи ст. 269 ГПК України рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/4501/21 - скасуванню в частині зустрічних позовних вимог з прийняттям нового про задоволення зустрічного позову.

Згідно із ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання зустрічного позову у сумі 8 552,36 грн. та апеляційної скарги у сумі 10 262,83 грн ((8 552,36 грн. * 150 %) * 0,8 (коефіцієнт пониження ставки судового збору за подачу апеляційної скарги в електронному вигляді)) покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/4501/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/4501/21 скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та в цій частині прийняти нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Виробнича фірма "ДЖЕМІНІ" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище міського типу Слобожанське(пн), вул.8 Марта, будинок 23А код 21946276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізофаст Україна" (89623, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, село Клячаново, вул.Мукачівська, будинок 127, код ЄДРПОУ 41911015) 570 157,42 грн попередньої оплати, 8 552,36 грн судового збору за подачу зустрічного позову та 10 262,83 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/4501/21 залишити без змін.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/4501/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 29.02.2024

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко