Рішення

від 23.10.2023 по справі 910/11858/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2023Справа № 910/11858/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ"

про стягнення 51672,49 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" про стягнення 59859,79 грн. заборгованості, з яких: 10537,80 грн - додаткова винагорода Лізингодавця відповідно до п.5.7 договору, 26267,17 грн - пеня відповідно до п. 8.4 договору, 1801,89 грн - 3% річних, 13065,63 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором фінансового лізингу №18/08Л від 21.08.2019 в частині своєчасної оплати лізингових платежів за період березень-вересень 2022 року, внаслідок чого у позивача виникли підстави для стягнення додаткової винагороди лізингодавця в сумі 10537,80 грн, нарахованої на підставі пункту 5.7 договору, а також пені у розмірі 26267,17 грн, 3 % річних у сумі 1801,89 грн та інфляційних втрат у сумі 13065,63 грн.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

18.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.

28.08.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

31.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання за договором фінансового лізингу №18/08Л від 21.08.2019, а саме несвоєчасно здійснив сплату лізингових платежів за період березень - вересень 2022 року.

Внаслідок порушення відповідачем виконання зобов`язання позивач на підставі п.5.7. договору нарахував додаткову винагороду у розмірі 10537,80 грн, на підставі п.8.4. договору - пеню у сумі 26267,17 грн, а також відповідно до ст.625 ЦК України нарахував 3% річних у сумі 1801,89 грн та інфляційні втрати у сумі 13065,63 грн.

У відповіді на відзив позивач наголошує на тому, що позивачем не було надано сертифікату ТПП на підтвердження неможливості виконувати ТОВ "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" своїх зобов`язань перед позивач через військову агресію РФ проти України. Позивач зазначає, що лист Торгово-промислової палати України вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовним доказом настання форс-мажорних обставин для відповідача, а також те, що відповідач, хоч із простроченням, проте сплачував лізингові платежі, а тому, у відповідача була можливість виконувати свої зобов`язання. Також позивач посилається на несвоєчасне повідомлення відповідачем про настання форс-мажорних обставин та вказує, що форс-мажор звільняє виключно від відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафних санкцій, а не від сплати інфляційних втрат та 3% річних, зобов`язання зі сплати яких є акцесорним, додатковим до основного зобов`язання.

Позиція відповідача

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування заперечень на позов, відповідач зазначає, що з моменту укладення договору фінансового лізингу №18/08Л від 21.08.2019 до 24.02.2022 своєчасно виконував взяті на себе зобов`язання та станом на 16.08.2023 оплатив всі платежі за вказаним договором, окрім нарахованих позивачем сум пені, річних та інфляційних втрат.

Відповідач зазначає, що внаслідок збройної агресії РФ проти України, що на його думку є форс-мажорною обставиною, втратив частину автотранспорту, що знаходилась в м. Сєвєродонецьк Луганської області, частину його працівників було мобілізовано до Збройних Сил України та призупинено з працівниками трудові договори, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" зазнало збитків та не могло виконати зобов`язання по сплаті лізингових платежів, що є підставою для звільнення його від відповідальності.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що лист Торгово-промислової палати України вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 є загальним сертифікатом для всіх. З приводу порушення строку повідомлення про форс-мажор, то відповідач вказує, що з 01.03.2022 у нього на підприємстві був оголошено простій, а тому була відсутня можливість виконання працівниками своїх обов`язків та повідомлення позивача про форс-мажор, на підтвердження чого відповідач надав наказ від 01.03.2022 №23/1-К/тр.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

21.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" (лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" (лізингоодержувач, відповідач) укладений договір фінансового лізингу №18/08Л (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого лізингодавець передає лізингоодержувачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у Додатку № 1 "Специфікація" до даного договору (далі - предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу у володіння та користування на строк, зазначений в п.3.2 договору, та здійснювати лізингові платежі на умовах даного договору.

Відповідно до Специфікації, яка є додатком № 1 до договору, предметом лізингу за договором є контейнер-цистерна моделі Т11-254.1 у кількості двох одиниць.

Відповідно до п.2.1. договору (у редакції додаткової угоди №1 від 20.09.2019), договірна вартість предмета лізингу складає 1528203,60 грн ПДВ.

Згідно з п.4.1 договору передача предмета лізингу здійснюється протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дня виконання лізингоодержувачем п. 5.2 цього договору за умови укладення сторонами додаткової (-вих) угоди про зміну ціни предмету лізингу, розміру лізингових платежів і відповідних змін у Графік лізингових платежів, Специфікації згідно з п.5.10 договору. В іншому випадку лізингодавець письмово інформує лізингоодержувача та має право перенести дату передачі Предмету лізингу в користування лізингоодержувачу до усунення таких перешкод або лізингодавець має право відмовитися від виконання своїх зобов`язань за цим договором повністю або частково.

У п.4.5. договору підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу сторонами свідчить про прийняття лізингоодержувачем предмета лізингу у тимчасове володіння і користування та є підставою для вимоги лізингодавцем сплати лізингових платежів згідно додатку № 3 до договору.

Пунктом 5.2 договору визначено, що лізингоодержувач у строк по 29 серпня 2019 року сплачує в безготівковій формі на рахунок лізингодавця авансовий платіж, визначений у додатку №3 "Графік лізингових платежів", що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.5.3. договору лізингові платежі вносяться лізингоодержувачем в безготівковій формі у розмірі та в строки, вказані у Додатку №3 до Договору.

Датою оплати лізингових платежів є дата зарахування даних платежів на рахунок лізингодавця (п.5.4 договору). Якщо дата лізингового платежу згідно додатку №3 припадає на вихідний чи святковий день, то лізинговий платіж здійснюється в останній робочий день, що передує даті платежу (п.5.5 договору).

Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно вносити лізингові платежі згідно додатку №3 до даного договору (п.7.2.8 договору).

Згідно із п.8.4 договору нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно до даного договору та чинного законодавства, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожний день прострочки за весь період часу протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати по день фактичної оплати.

Відповідно до п.5.7 договору у разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше ніж на п`ять календарних днів, сума винагороди лізингодавця за договором підлягає сплаті у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення.

Також у пункті 8.5. договору сторони погодили, що у випадку виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів перед лізингодавцем, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю у відповідності до п. 5.7 цього договору суму винагороди у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення, по першій вимозі останнього протягом 5 робочих днів з дати отримання такої вимоги.

Згідно із додатком №3 до договору (у редакції додаткової угоди №1 від 20.09.2019) відповідач повинен був сплатити аванс та перший лізинговий платіж до 21.08.2019, а всі наступні платежі - до 20 числа відповідного місяця.

20.09.2019 на виконання умов договору позивачем передано відповідачу предмет лізингу, а саме: Контейнер-цистерна моделі Т11-254.1, заводський номер 010132 та Контейнер-цистерна моделі Т11-254.1, заводський номер 010143, що підтверджується актами приймання-передачі предмета лізингу від 20.09.2019 №1 та №2.

Згідно із наданих позивачем виписок по банківському рахунку, відповідач допустив прострочення сплати лізингових платежів, починаючи з березня 2022 року. Так, 24.06.2022 відповідачем здійснена оплата лізингового платежу за березень 2022 року у сумі 34893,02 грн; 19.07.2022 - оплата лізингового платежу за квітень 2022 року у сумі 34516,67 грн; 25.08.2022 - оплата лізингового платежу за травень 2022 року у сумі 34140,32 грн; 23.09.2022 - оплата лізингового платежу за червень 2022 року у сумі 33763,97 грн; 28.10.2022 - оплата лізингового платежу за липень 2022 року у сумі 33387,62 грн; 11.11.2022 - оплата лізингового платежу за серпень 2022 року у сумі 33011,27 грн; 21.12.2022 - оплата лізингового платежу за вересень 2022 року у сумі 32634,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо своєчасної сплати лізингових платежів, внаслідок чого позивачем нарахована на підставі п.5.7. договору додаткова винагороду у розмірі 10537,80 грн, а також на підставі п.8.4. договору - пеня у сумі 26267,17 грн та відповідно до ст.625 ЦК України нарахував 3% річних у сумі 1801,89 грн та інфляційні втрати у сумі 13065,63 грн.

26.05.2023 позивач направив відповідачу претензію вих. №52 від 26.05.2023 з вимогою сплатити додаткову винагороду лізингодавця у розмірі 10537,80 грн, пеню у розмірі 26267,17 грн, 3% річних у розмірі 1801,89 грн, інфляційні втрати у розмірі 13065,63 грн, у зв`язку з порушенням лізингоодержувачем свого грошового зобов`язання за договором. Зазначена претензія повернулося позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу та правовідносини сторін підпадають під правове регулювання, в тому числі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

У відповідності до пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону України "Про фінансовий лізинг" №1201-ІХ від 04.02.2021, цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, оскільки договір між сторонами укладений 24.09.2019, то до правовідносин сторін належить застосовувати положення Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР, а також норми щодо лізингу, визначені Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України, які діяли на час укладення між сторонами договору лізингу.

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

У відповідності до ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст.292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі предмета лізингу від 20.09.2019 №1 та №2 підтверджується передання позивачем відповідачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу контейнерів-цистерн моделі Т11-254.1, заводські номери 010132, 010143.

Частинами 1, 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу

У відповідності до п.3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

У додатку №3 до договору сторони погодили, що відповідач здійснює оплату лізингових платежів до 20 числа відповідного місяця.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по банківському рахунку відповідач у повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором зі сплати лізингових платежів, однак, починаючи з березня 2022 року, допустив прострочення сплати лізингових платежів, а саме: 24.06.2022 відповідачем здійснена оплата лізингового платежу за березень 2022 року у сумі 34893,02 грн; 19.07.2022 - оплата лізингового платежу за квітень 2022 року у сумі 34516,67 грн; 25.08.2022 - оплата лізингового платежу за травень 2022 року у сумі 34140,32 грн; 23.09.2022 - оплата лізингового платежу за червень 2022 року у сумі 33763,97 грн; 28.10.2022 - оплата лізингового платежу за липень 2022 року у сумі 33387,62 грн; 11.11.2022 - оплата лізингового платежу за серпень 2022 року у сумі 33011,27 грн; 21.12.2022 - оплата лізингового платежу за вересень 2022 року у сумі 32634,92 грн.

Отже, платежі, які відповідач у відповідності до умов договору мав сплатити у березні-вересні 2022 року були сплачені відповідачем у період з червня 2022 року по грудень 2022 року.

Факт прострочення сплати лізингових платежів відповідач не заперечує.

Як зазначено судом вище, у п.5.7 договору сторони погодили, що у разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше ніж на п`ять календарних днів, сума винагороди лізингодавця за договором підлягає сплаті у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення.

Також у пункті 8.5. договору встановлено, що у випадку виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів перед лізингодавцем, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю у відповідності до п.5.7 цього договору суму винагороди у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення, по першій вимозі останнього протягом 5 робочих днів з дати отримання такої вимоги.

Оскільки відповідач допустив прострочення сплати лізингових платежів, строк такого прострочення становить більше ніж на п`ять календарних днів, позивач правомірно на підставі п.5.7. договору нарахував винагороду лізингодавця за договором у подвійному розмірі (суми якої погоджені сторонами у додатку №3 до договору).

Заявлена до стягнення сума додаткової винагороди у розмірі 10537,80 грн, нарахована на підставі п.5.7. договору, за висновками суду є обґрунтованою.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені у сумі 26267,17 грн, 3% річних у сумі 1801,89 грн та інфляційних втрат у сумі 13065,63 грн, суд зазначає наступне.

Нарахування пені та 3% річних здійснено позивачем у такому порядку: на заборгованість у сумі 34893,02 грн за період з 19.03.2022 по 23.06.2022; на заборгованість у сумі 34516,67 грн за період з 21.04.2022 по 18.07.2022; на заборгованість у сумі 34140,32 грн за період з 21.05.2022 по 24.08.2022; на заборгованість у сумі 33763,97 грн за період з 21.06.2022 по 22.09.2022; на заборгованість у сумі 33387,62 грн за період з 21.07.2022 по 27.10.2022; на заборгованість у сумі 33011,27 грн за період з 20.08.2022 по 10.11.2022; на заборгованість у сумі 32634,92 грн за період з 21.09.2022 по 20.12.2022.

Інфляційні втрати нараховані позивачем за квітень-червень 2022 року на заборгованість у сумі 34893,02 грн; за травень - липень 2022 року на заборгованість у сумі 34516,67 грн; за червень - серпень 2022 року на заборгованість у сумі 34140,32 грн; за липень-вересень 2022 року на заборгованість у сумі 33763,97 грн; на серпень - жовтень 2022 року на заборгованість у сумі 33387,62 грн; за вересень - жовтень 2022 року на заборгованість у сумі 33011,27 грн; за жовтень-грудень 2022 року на заборгованість у сумі 32634,92 грн.

Дослідивши розрахунок позивача, судом встановлено, що позивачем допущені помилки при визначенні початку прострочення виконання зобов`язання та не враховані приписи ч.5 ст.254 ЦК України при нарахуванні пені та 3% річних на заборгованість зі сплати лізингових платежів за березень 2022 року та серпень 2022 року, а відтак правильними періодами нарахування пені та 3% річних на заборгованість у сумі 34893,02 грн є період з 22.03.2022 по 23.06.2022; на заборгованість у сумі 33011,27 грн за період з 23.08.2022 по 10.11.2022.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми.

Виходячи із положень частини другої статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок 3% річних (з урахуванням наведених вище правильних періодів нарахування) судом встановлено, що сума 3% річних становить 1785,13 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у сумі 13065,63 грн, судом встановлено, що розрахунок є правильним та обґрунтованим.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів встановлена в п.8.4. договору.

За перерахунком суду сума пені, нарахована у зв`язку із простроченням сплати лізингових платежів, становить 26074,14 грн.

Одночасно відповідач просить суд звільнити його від відповідальності, посилаючись на форс-мажорні обставини. Так, відповідач зазначає, що внаслідок збройної агресії РФ проти України, що на його думку є форс-мажорною обставиною, Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" втратило частину автотранспорту, що знаходилась в м. Сєвєродонецьк Луганської області, частину працівників Товариства було мобілізовано до Збройних Сил України та призупинено з працівниками трудові договори, у зв`язку з чим Товариство зазнало збитків та не могло виконати зобов`язання по сплаті лізингових платежів, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності. Також відповідач посилається на лист Торгово-промислова палата України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, якою ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) через військову агресію РФ проти України.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин та неможливості у зв`язку із їх настанням здійснити виконання зобов`язання за договором, а також запереченням позивача з приводу таких обставин, суд зазначає таке.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Отже форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 Господарського кодексу та ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Одночасно, у відповідності до п.11.1. договору, сторони цього договору звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання зумовлене наслідком форс-мажорних обставин, до яких відносяться обставини непереборної сили, що виникли після укладання цього договору в результаті незалежних від сторін цього договору причин, непередбачених і невідворотних розумними запобіжними заходами подій надзвичайного характеру: природні катастрофи, війна, блокада, страйк у галузі чи регіоні, або події, які виникли у наслідок прийняття актів органами державної влади, що потягнули за собою неможливість виконання цього договору.

Згідно із п.11.2. договору якщо форс-мажорні обставини перешкоджають виконанню однією із сторін цього договору її договірних зобов`язань за цим Договором, то останнє виправдано на стільки, на скільки ці обставини значно впливають на можливість виконання цього договору і на скільки інша сторона цього договору зазнала впливу цих обставин.

Так, 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено та воєнний стан триває на даний час.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Дійсно, Торгово-промислова палата України (ТПП України) листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію РФ проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз.3 ч.3 ст.14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Водночас, з урахуванням доводів позивача щодо ненадання відповідачем сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин, суд зазначає, що сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставин форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21).

Отже, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (п.43 постанови Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №910/6234/22).

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17).

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 зазначив, що для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як підтверджено матеріалами справи, включно до лютого 2022 року зобов`язання із сплати лізингових платежів Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" виконувало належним чином, однак починаючи з березня 2022 року, відповідач допустив прострочення сплати лізингових платежів. Так, платежі, які відповідач у відповідності до умов договору мав сплатити у березні-вересені 2022 року були сплачені у період з червня 2022 року по грудень 2022 року.

19.03.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" направлено повідомлення вих. №Ф-1203 від 12.03.2022, в якому відповідач повідомив про настання форс-мажорних обставин - повномасштабної військової агресії РФ проти України та запровадження в Україні воєнного стану, у зв`язку з чим відповідач має першочергову мету: допомога ЗСУ та народу України шляхом перевезення та організації перевезення гуманітарної допомоги, товарів для ЗСУ та медичних вантажів, і просив відкласти строк виконання зобов`язань.

20.06.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" направлено лист вих. №2006 від 20.06.2022, в якому відповідач просив позивача розглянути можливість перенесення лізингових платежів за березень-липень 2022 року шляхом продовження терміну дії договору.

04.01.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" направлено лист вих. №401 від 04.01.2023, в якому, посилаючись на військові дії на території України, відповідач просив не нараховувати та не застосовувати штрафні санкції та пені за договорами фінансового лізингу, у тому числі №18/08Л від 21.08.2019.

З доданих відповідачем до відзиву CMR вбачається, що частина майна відповідача - вантажні автомобілі (зокрема, з державними номерними знаками НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ) з причіпами були залучені для здійснення перевезень із Європейських країн гуманітарної допомоги в Україну.

Також в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження №12022100060000731 від 08.07.2022 за обставинами незаконного заволодіння у період з 24.02.2022 по 16.06.2022 групою військовослужбовців РФ належними Товариству з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" вантажними автомобілями (тягачами), напівпричепами, напівпречепами-цистернами, контейнерами-цистернами, які знаходились за адресою: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 5.

Окрім того, з деякими працівниками відповідача було призупинено дію трудових договорів з працівниками у зв`язку із захопленням частини автотранспорту підприємства в місті Сєвєродонецьк, Луганської області, що підтверджується наказами Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" від 28.06.2022 № 72/3-К/тр, № 72/2-К/тр, № 72/1- К/тр.

Позивач також посилається на те, що у лютому-березні 2022 року працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) було мобілізовано до Збройних Сил України.

Позивач вказує, що втрата частини автотранспорту, мобілізація працівників та призупинення трудових договорів з працівниками призвели до погіршення фінансового стану відповідача та збиткової діяльності. Так, відповідно до звіту про фінансові результати збитки відповідача склали: за 1 квартал 2022 року - 5039000,00 грн, за 2 півріччя 2022 року - 6827000,00 грн за 9 місяців 2022 року - 3739000 грн, за 1 квартал 2023 року - 1168000 грн, що підтверджується наданими позивачем у матеріали справи звітами про фінансові результати.

Суд зазначає, у статті 79 Господарського процесуального кодексу України впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Надаючи оцінку фактичним обставинам справи та представленим відповідачем доказам, враховуючи те, що відповідач до 24.02.2022 належним чином виконував взяті зобов`язання за договором та допустив прострочення сплати лізингових платежів лише після військової агресії РФ проти України, а також те, що відповідач повідомляв позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання саме у зв`язку із повномасштабною військовою агресією РФ проти України, суд дійшов висновку, що конкретні визначені відповідачем обставини (військова агресія РФ проти України та запровадження воєнного стану), у відповідний проміжок часу (березень - жовтень 2022 року) унеможливили своєчасне виконання відповідачем зобов`язань в частині сплати лізингових платежів та відповідні обставини, що унеможливили своєчасне виконання договірних зобов`язань скоріше мали місце, аніж не були.

Судом враховано, що з обставин справи не вбачається та у матеріалах справи відсутні докази, що відповідач діяв недобросовісно та допустив порушення умов договору з якихось інших підстав чи причин, аніж форс-мажорні обставини.

При цьому суд враховує, що відповідач все ж здійснив у повному обсязі сплату лізингових платежів та заборгованість за спірний період перед позивачем відсутня.

З приводу наявності причинно-наслідкового зв`язку, то суд зазначає, що неможливість виконання відповідачем своїх зобов`язань у визначені договором строки має причинно-наслідковий зв`язок із військовою агресією РФ проти України та запровадженням воєнного стану в Україні, оскільки увільнення працівників, втрата навіть частини транспортних засобів, залучення транспорту відповідача для здійснення перевезень гуманітарної допомоги, фактично призвело до зменшення можливості отримувати прибутки від перевезень вантажів, що у свою чергу, має наслідком неможливість виконувати перевезення з метою отримання прибутку.

Щодо своєчасності повідомлення стороною про виникнення форс-мажорних обставин, то суд зазначає таке.

Відповідно до п.11.3. договору сторона цього договору, на яку вплинули форс-мажорні обставини, зобов`язана сповістити про це іншій стороні цього договору телефаксом протягом трьох днів із дня настання/закінчення терміну дії форс-мажорних обставин, з одночасним дублюванням повідомлення рекомендованим листом, спрямованим іншій стороні цього договору.

Повідомлення про настання форс-мажорних обставин повинне бути підтверджено торгово-промисловою палатою. Дане підтвердження Торгово-промислової палати України спрямовується іншій Стороні цього договору протягом п`ятнадцяти днів з дати настання форс-мажорних обставин (п.11.4. договору).

Пунктом 11.5. договору передбачено, що повідомлення про закінчення і тривалість дії форс-мажорних обставин та ліквідації їхніх наслідків повинно бути підтверджено Торгово-промисловою палатою України. Дане підтвердження Торгово-промисловою палатою спрямовується іншій стороні цього договору протягом п`яти днів із дня закінчення дії форс-мажорних обставин.

Згідно із п.11.6. договору несвоєчасне повідомлення про настання, тривалість чи закінчення дії форс-мажорних обставин і ліквідації їхніх наслідків позбавляє сторону цього договору, яка несвоєчасно повідомила про це, права посилатися на ці обставини і зобов`язує її виконувати взяті на себе зобов`язання за цим договором вчасно, у повному обсязі й у терміни, зазначені в цьому договорі.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Як зазначено судом вище, відповідач листом вих. №Ф-1203 від 12.03.2022 повідомив про наявність форс-мажорних обставин через військову агресію РФ проти України, пославшись на оприлюднений лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Зазначене повідомлення відповідач надіслав позивачу 19.03.2022. У той ж час, виконання зі сплати лізингового платежу у березні 2022 року (з якого і розпочалося прострочення) відповідач мав здійснити у строк до 20.03.2022. За таких обставин, враховуючи період з якого відповідач не зміг своєчасно виконувати взяті на себе зобов`язання та дату здійснення повідомлення про наявність форс-мажорних обставин, суд вважає, що таке повідомлення було здійснено відповідачем якнайшвидше та за наявності розуміння неможливості своєчасно здійснити оплату чергового платежу у строки встановлені договором.

Судом також враховано, що власником 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА", юридичної особи, що зареєстрована за законодавством України, є ВАТ "Промагролізинг" (резидент Республіки Білорусь), щодо якого Указом Президента України від 28.01.2023 №50/2023 введено санкції. Незважаючи на те, що мораторій, передбачений положеннями постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022, не підлягає до застосування до спірних правовідносин та до відповідача (за суб`єктами на яких поширюється постанова КМУ №187), суд враховує вказану вище обставину при оцінці фактів щодо впливу військової агресії РФ проти України на виконання відповідачем зобов`язань.

За встановлених вище обставин, надавши оцінку представленим сторонами у матеріали справи доказам та доводам Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" щодо наявності обставин для звільнення відповідача від відповідальності за допущене ним прострочення виконання зобов`язання, пов`язаного з оплатою позивачеві лізингових платежів за березень-вересень 2022 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання по договору фінансового лізингу №18/08Л від 21.08.2019 в частині своєчасної оплати лізингових платежів за період березень-вересень 2022 року, а саме відповідальності у вигляді пені, що за перерахунком суду становить 26074,14 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє з підстав необґрунтованості.

При цьому суд зазначає про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від сплати додаткової винагороди лізингодавця, нарахованої відповідно до п.5.7, 8.5. договору, та інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України, з огляду на таке.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина 2 статті 217 Господарського кодексу України встановлює, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім того до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. 3 ст. 217 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч.1 ст.617 ЦК України).

Стаття 218 ГК встановлює, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Виходячи з аналізу наведених вище норм законодавства, можна дійти висновку, що у випадку порушення суб`єктом господарювання зобов`язання настають правові наслідки (відповідальність), встановлені нормами ст.611 ЦК та ст.217 ГК.

Одночасно, частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №9910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, дійшла висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

Також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року по справі №903/806/21 зазначено про відсутність підстав відступати від висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року по справі № 912/2828/18, згідно із якими інфляційні втрати та 3 % річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Отже, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

При цьому статтею 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст. 625 ЦК України).

Також Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 по справі № 3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Ураховуючи вище наведене, на переконання суду відповідач, який порушив внаслідок непереборної сили (форс-мажору) зобов`язання зі сплати лізингових платежів, не може бути звільнений від нарахування компенсацій позивачу, що встановлені ч.2 ст.625 ЦК України.

Щодо звільнення від відповідальності у вигляді нарахованої на підставі п.5.7. договору додаткової винагороди у розмірі 10537,80 грн, суд зазначає таке.

Як вже зазначалося вище, у відповідності до ч.2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, входить до складу лізингових платежів.

Умовами п.5.7., 8.5 договору встановлено, що у разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів сума винагороди лізингодавця за договором підлягає сплаті у подвійному розмірі.

Встановлена умовами договору відповідальність у вигляді додаткової винагороди за прострочення сплати лізингових платежів є подвійною платою винагороди лізингодавця та самостійною майновою відповідальністю у сфері правовідносин фінансового лізингу, не входить до складу господарсько-правової відповідальності, зокрема не є штрафною санкцією у розумінні статті 230 ГК України (неустойкою, штрафом, пенею).

Отже, передбачена умовами договору додаткова винагорода за прострочення сплати лізингових платежів не підлягає застосуванню у взаємозв`язку із приписами ст.617 ЦК України та ст.218 ГК України, а відтак відповідач, який порушив внаслідок непереборної сили (форс-мажору) зобов`язання зі сплати лізингових платежів, не може бути звільнений від нарахування додатково винагороди, встановленої договором.

Виходячи з аналізу наведених приписів законодавства та практики Верховного Суду суд зазначає, що заявлені до стягнення грошові зобов`язання, а саме: додаткова винагорода, інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача додаткової винагороди у розмірі 10537,80 грн, 3% річних у сумі 1785,13 грн та інфляційних втрат у сумі 13065,63 грн. Позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 26267,17 грн та 3% річних у сумі 16,76 грн задоволенню не підлягають.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА", а саме в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" додаткової винагороди у розмірі 10537,80 грн, 3% річних у сумі 1785,13 грн та інфляційних втрат у сумі 13065,63 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕШЛ МАЙНІНГ СОЛЮШНЗ" (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/7, офіс 613-57, ідентифікаційний код 42193403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" (03110, місто Київ, вулиця Пироговського Олександра, будинок 19, корпус 4, ідентифікаційний код 37768114) додаткову винагороду у розмірі 10537,80 грн, 3% річних у сумі 1785,13 грн, інфляційні втрати у сумі 13065,63 грн та судовий збір у сумі 1318,75 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 23.10.2023.

Суддя С.О. Турчин