Постанова

від 17.10.2023 по справі 914/2524/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/2524/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2023 (суддя Сухович Ю. О.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 (головуючий суддя Желік М. Б., судді Галушко Н. А., Орищин Г. В.)

у справі № 914/2524/22

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Горуцьке"

до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області

про скасування державної реєстрації права власності і визнання права власності,

(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Вошик В. Б.)

СУТЬ СПОРУ

1. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Горуцьке" (далі- позивач, СГ ТОВ "Горуцьке") звернулося з позовом до суду, посилаючись на те, що Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області (далі - відповідач, Миколаївська міськрада) незаконно зареєструвала право комунальної власності на весь адмінбудинок, який будувався колишнім колгоспом ім. Мічуріна за дольової участі Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області (далі - Гірська сільрада). Просило скасувати державну реєстрацію права комунальної власності та визнати за собою ідеальну частку 86,91 відсотка у праві власності на адмінбудинок.

2. Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що Миколаївська міськрада як правонаступник Гірської сільради законно зареєструвала право комунальної власності на весь спірний об`єкт.

3. Суди задовольнили позовні вимоги, вважаючи доведеними позивачем обставини незаконної реєстрації права комунальної власності на весь адмінбудинок, а також обставини розміру частки СГ ТОВ "Горуцьке" у праві власності на адмінбудинок.

4. За результатами розгляду цієї справи Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині щодо визнання частки у праві власності на адмінбудинок, про що детальніше зазначено нижче у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява СГ ТОВ "Горуцьке" до Миколаївської міськрада про 1) скасування державної реєстрації права власності на адмінбудинок загальною площею 648,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська область, Миколаївський район, село Гірське, вулиця Шевченка, будинок 15, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1017491946230 (далі - адмінбудинок, адміністративний корпус) за Миколаївською міськрадою, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 57261446 від 24.03.2021; 2) визнання за СГ ТОВ "Горуцьке" ідеальної частки 86,91 відсотка у праві власності на адмінбудинок.

6. Позовні вимоги з посиланням на обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 09.12.2020 у справі № 914/2677/16, положення частини 2 статті 357 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обґрунтовано незаконним проведенням державної реєстрації права власності за Миколаївською міськрадою на весь адмінбудинок загальною площею 648,5 кв.м, що порушує право власності на частку позивача у цьому об`єкті, який будувався спільно.

7. Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на законну реєстрацію права власності на весь адмінбудинок площею 648,5 кв.м. Вважає наданий позивачем висновок експерта про встановлення пайової участі Гірської сільради у будівництві адміністративного корпусу таким, що суперечить експертизі, проведеній у справі № 914/2677/16, а отже неналежним доказом.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.02.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.07.2023, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

9. Рішення судів попередніх інстанцій узагальнено мотивоване такими аргументами і обставинами.

10. Так, суди встановили, що Миколаївська міськрада області є правонаступником активів та пасивів всіх майнових прав та обов`язків Гірської сільради.

11. За передавальним актом від 01.02.2021 Миколаївській міськраді передано: - нежитлової будівлі, адмінбудинок, с. Гірське, вул. Шевченка, 15, площа 648,5 кв.м; - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.08.2016; - технічний паспорт на громадський будинок адмінбудинок.

12. 24.02.2021 рішенням Миколаївської міськради №233 затверджено передавального акт Гірської сільради.

13. Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №286922445 від 26.11.2021 право комунальної власності на адмінбудинок, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 648,5 кв.м, матеріали стін цегла, розміщеного за адресою: Львівська область, Миколаївський район, с. Гірське, вулиця Шевченка, будинок 15, зареєстровано за Миколаївською міськрадою на підставі: рішення Миколаївської міськради від 24.11.2020 №10 "Про припинення повноважень та реорганізацію"; рішення Миколаївської міськради від 24.02.2021 №233 "Про затвердження передавального акта Гірської сільської ради Львівської області"; передавального акта від 01.02.2021.

14. Водночас, суди дослідили, що Господарський суд Львівської області розглядав справу № 914/2677/16 за позовом СГ ТОВ "Горуцьке" до Гірської сільради та державного реєстратора на нерухоме майно Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Практики А. Г. про визнання незаконним та скасування рішення Гірської сільради від 07.06.2016 №120 "Про прийняття на баланс адмінкорпусу Гірської сільської ради" та скасування рішення державного реєстратора від 12.08.2016.

15. У вищевказаному рішенні суду зазначено, що аналізуючи повноваження сільських рад, які передбачені статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" суд встановив, що при прийнятті рішення Гірської сільради від 07.06.2016 № 120 "Про прийняття на баланс адмінбудинку Гірської сільської ради" та зареєструвавши за собою право власності на спірне нерухоме майно, сільська рада вийшла за межі своїх повноважень, оскільки розпорядилась майном, яке в розмірі частки 1/1, (про що зазначено у записі про право власності №1622031), не належить до комунальної власності сільської ради.

16. Також вказаним рішенням суду встановлено яким чином проводилось будівництво спірного нерухомого майна. Зокрема вказано, що колгоспом ім. Мічуріна проведено будівництво спірного адмінкорпусу господарським способом за дольової участі Гірської сільської ради депутатів трудящих Миколаївського району Львівської області.

17. В рішенні суду також вказано, що прийняття на баланс не визначає підстав знаходження/набуття майна у власність, а тому ні перебування спірного майна на балансі Гірської сільради, ні спільне користування позивачем та сільською радою частиною цього майна не свідчать про набуття останньою на нього права власності.

18. Рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2020 у справі № 914/2677/16 задоволено позовні вимоги в частині скасування запису про державну реєстрацію права комунальної власності № 16222031 за Гірською сільрадою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірний адмінбудинок загальною площею 648,5кв.м. Рішення набрало законної сили 31.12.2020.

19. Врахувавши положення статті 129-1 Конституції України, частини 1 статті 18, статті 326 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також те, що Миколаївська міськрада є правонаступником Гірської сільради, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2020 у справі № 914/2677/16 є обов`язковим до виконання відповідачем.

20. Водночас, Миколаївська міськрада, всупереч рішенню Господарського суду Львівської області від 09.12.2020 у справі № 914/2677/16, незаконно зареєструвала право власності на спірний адмінбудинок загальною площею 648,5кв.м.

21. Суди врахували, що з метою визначення часток співвласників, позивач звернувся до судового експерта, який 26.09.2022 склав висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи №521/22, яким встановлено що показник первісної вартості будівлі, що знаходиться за адресою: Львівська область, Миколаївський район, село Гірське, вулиця Шевченка, будинок 15, становить 84 014,98 крб. Розмір пайового внеску Гірської сільради у будівництво адміністративного корпусу в сумі 11 000,00 крб, що відповідає показнику 13,09 %. Відповідно частка позивача становить 86,91 %.

22. Орім того, суди також урахували встановлені у справі № 914/2677/16 обставини, зокрема, про те, що: (1) будівля адмінкорпусу (нова контора) 1977 року будівництва, побудована господарським способом колишнім колгоспом імені Мічуріна, що на даний час СГ ТОВ "Горуцьке" і являється пайовим фондом власників майнових паїв колишнього ВСГК "Горуцький"; (2) колгоспом ім. Мічуріна будівництво спірного адмінкорпусу здійснено господарським способом за дольової участі Гірської сільської ради депутатів трудящих Миколаївського району Львівської області; (3) Рішенням виконавчого комітету Миколаївської районної ради депутатів трудящих від 03.12.1975 №432 «Про виділення коштів на будівництво адміністративних будинків сільських рад» вирішено направити на оплату дольової участі в будівництві адмінбудинку Гірської сільради 11,0 тис.крб; (4) згідно з актом приймання виконаних робіт будування адмінбудинку за листопад 1975 року, замовником будівельних робіт на суму 11 тис.крб була Гірська сільрада, підрядником визначено - колгосп ім.Мічуріна.

23. Таким чином, врахувавши обставини, встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 09.12.2020 у справі № 914/2677/16, висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи від 26.09.2022 №521/22, яким визначено частки сторін у спірному майні, суди дійшли висновку про те, що позовна вимога про визнання за СГ ТОВ "Горуцьке" ідеальної частки 86,91 відсотка у праві власності на адмінбудинок загальною площею 648,5 кв.м, підлягає задоволенню.

Касаційна скарга

24. Не погодившись із прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині позовної вимоги про визнання за СГ ТОВ "Горуцьке" ідеальної частки 86,91 відсотка у праві власності на адмінбудинок загальною площею 648,5 кв.м, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

25. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою висновку судово-економічної експертизи від 26.09.2022 № 521/22. Зазначає, що суди повинні були взяти до уваги преюдиціальні факти, встановлені у справі № 914/2677/16, а саме інформацію, викладену у висновку експерта судової оціночно-будівельної експертизи від 31.07.2018 № 7106, проведеній в рамках вказаної справи № 914/2677/16, зокрема про те, що з урахуванням наданих експерту доказів встановити, на яку суму підтверджується будівництво господарським способом СГ ТОВ "Горуцьке" (колишній колгосп ім. Мічуріна) та Гірською сільрадою спірного адмінбудинку площею 648,5 кв.м, на момент здачі об`єкта в експлуатацію та, відповідно, встановити який розмір складає частка СГ ТОВ "Горуцьке" та сільської ради від загальної вартості адміністративного будинку площею 648,5 кв.м на даний час не надається можливим.

26. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 18.08.2022 у справі № 912/2438/20.

27. Окрім того, скаржник посилається на те, що суди не враховали правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14 про те, що взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.

28. Відповідач зазначає, що питаннями в обох згаданих експертизах полягало у встановленні вартості будівлі з врахуванням дольової участі саме на момент здачі об`єкта в експлуатацію. Разом з тим, у висновку експерта від 31.07.2018 № 7106 вартість заміщення (відтворення) адмінкорпусу складає 52 985 крб, що з врахуванням акта прийому-передачі виконаних будівельних робіт за листопад 1975 року свідчить про те, що частка позивача складає 79,24 відсотків.

29. Стосовно наданого позивачем висновку від 26.09.2022 № 521/22, скаржник зазначає, що: (1) судовий експерт Бурдьо І. М. вийшла поза межі своєї компетенції та її спеціальних знань, та виконала роботу в межах спеціальності 10.10 «Визначення оціночної вартості об`єктів та споруд», якої експерт не має; (2) експерт надала відповідь на питання, яке не було поставлене на вирішення судово-економічної експертизи, а саме щодо розрахунку відсоткового значення розміру пайового внеску; (3) розрахунок значення розміру пайового внеску виконано експертом за не встановленою і не описаною у висновку методикою дослідження, використана експертом методика відсутня у Реєстрі методик проведення судових експертиз; (4) під час розрахунку значення розміру пайового внеску експертом не враховані договір між Гірською сільрадою та Львівською пересувною мехколоною № 586 (підрядник) на виконання сантехнічних робіт на суму 2 000,00 крб від 01.04.1977 та довіреність Гірської сільради на отримання прокату чорних металів які свідчать про наявність інших джерел фінансування, крім зазначених у висновку; (5) експерт не проаналізовала всі дані доступних їй документів доказової бази; (6) об`єкт дослідження здано в експлуатацію у 1977 році, отже відповідно датою оцінки є 1977 рік, а не взятий за основу у висновку 1979 рік; (7) первісна вартість частки позивача в адмінбудинку визначена на підставі інвентарних книг обліку основних засобів колгоспу ім. Мічуріна за період з 1979 по 1993 роки, через 2 роки після його збудування та здачі в експлуатацію.

30. Скаржник посилається на висновки Верховного Суду щодо належності доказів, викладені в постановах від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

31. Також посилається на висновки Верховного Суду щодо принципу змагальності, викладені в постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Позиція інших учасників справи

32. Позивач подав відзив у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що направлені на переоцінку доказів у справі. Вказує на те, що наведена відповідачем у касаційній скарзі судова практика не є релевантною до цієї справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

33. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

34. Судові рішення у цій справі оскаржуються відповідачем в частині позовних вимог про визнання за СГ ТОВ "Горуцьке" ідеальної частки 86,91 відсотка у праві власності на адмінбудинок загальною площею 648,5 кв.м.

35. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, врахували преюдиціальні факти, встановлені у справі № 914/2677/16, зокрема, про те, що Гірська сільрада (правонаступником якої є відповідач) незаконно зареєструвала за собою в 2016 році право власності на спірне нерухоме майно, вийшовши за межі своїх повноважень, оскільки розпорядилася майном, яке в розмірі частки 1/1 не належить до комунальної власності сільської ради.

36. При цьому, судами попередніх інстанцій в оспорюваних рішеннях встановлені обставини (див. пункти 21-23 цієї постанови), з яких убачається, що позивач, при зверненні з цим позовом до суду, довів розмір дольової участі сторін у спорудженні спірного об`єкта.

37. Відповідач не погоджується з відповідними висновками судів першої та апеляційної інстанції, вказує на неврахування ними висновків Верховного Суду (пункти 26-27 цієї постанови).

38. Водночас, Верховний Суд відзначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

39. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

40. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

41. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

42. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: - суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; - спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

43. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

44. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

45. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

46. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

47. Так, предметом розгляду в справі № 902/201/19 були вимоги про стягнення вартості безпідставно набутого майна на підставі статей 1212, 1213 ЦК України, у задоволенні яких судами відмовлено з огляду на наявність судового рішення на підставі якого відбулося набуття права власності на спірне нерухоме майно відповідачем.

48. У справі № 908/1090/18 предметом розгляду були вимоги про визнання відсутнім права власності, витребування майна та визнання права власності, обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно було недобросовісно відчужено фізичною особою в обмін на корпоративні права вже після набрання судовим рішенням законної сили, яким установлено, що вибуття спірного майна з володіння Держави Україна як власника відбулося поза його волею у зв`язку з порушенням визначених законодавством процедур реалізації державного майна та витребувано спірне майно у цієї фізичної особи.

49. У справі № 912/2438/20 предметом розгляду були вимоги про стягнення вартості частини майна товариства пропорційно частці учасника в статутному капіталі товариства у зв`язку із виходом позивача зі складу учасників товариства.

50. Як підставно зазначає позивач у відзиві на касаційну скаргу, скаржник, посилаючись на відповідні справи, не зазначає норму законодавства, яка судами застосована неправильно, чи висновок Верховного Суду, який не врахований судом апеляційної інстанції.

51. Між тим, колегія суддів констатує, що спору щодо стягнення вартості безпідставно набутого майна, витребування майна у добросовісного набувача чи стягнення вартості частки майна при виході із товариства у цій справі № 914/2524/22 не виникало. Фактично-доказова база, зміст спірних правовідносин, матеріально-правове регулювання та склад учасників у наведених справах та у справі, яка розглядається, суттєво відрізняються, що очевидно свідчить про неподібність правовідносин у порівнюваних справах.

52. Аналогічне стосується посилань відповідача на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14, позаяк спір у наведеній справі стосувався стягнення вартості частини майна пропорційної частці учасника в статутному капіталі у зв`язку із виходом з товариства. При цьому, висновок який цитує скаржник у касаційній скарзі, сформований Великою Палатою Верховного Суду за умови наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, у разі чого, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві.

53. Колегія суддів зазначає, що у цій справі, яка розглядається, питання визначення ринкової вартості спірного об`єкта не виникало. Поряд з тим, позивач з метою визначення дольової участі сторін у будівництві спірного об`єкта доводив показник первісної вартості спірної будівлі адмінкорпусу, що є відмінним від визначення дійсної (ринкової) вартості майна товариства з метою визначення частки учасника у статутному капіталі, у зв`язку з чим, посилання скаржника на відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду також не є релевантними до цієї справи.

54. За таких обставин, посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 18.08.2022 у справі № 912/2438/20, від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14 колегія суддів відхиляє.

55. Як уже зазначалося вище, зміст касаційної скарги свідчить про незгоду скаржника з наданою судами оцінкою доказам у справі. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що наданий позивачем висновок експерта від 26.09.2022 №521/22 в повній мірі не підтверджує вартість спірного адмінкорпусу, а також вказує, що враховуючи те, що в рамках проведення експертизи у справі № 914/2677/16 не вдалося визначити суму будівництва господарським способом спірної адмінбудівлі та, відповідно, визначити розмір часток сторін, висновок експерта від 26.09.2022 №521/22 не може бути належним доказом у справі.

56. Колегія суддів констатує, що аналогічні за змістом доводи відповідача щодо наведених вище двох експертиз були предметом апеляційного розгляду справи.

57. При цьому, надаючи оцінку відповідним експертизам, суд апеляційної інстанції вказав, що вони проводилися у різних господарських справах - експертиза від 31.07.2018 №7106 проводилася у справі № 914/2677/16, а експертиза від 26.09.2022 № 521/22 виконана на замовлення позивача в справі № 914/2524/22. Вказані експертизи мають різні назви, на їх вирішення поставлені різні питання, тому вказані експертизи не можуть вважатися тотожними.

58. Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що висновки, наведені в експертизі від 31.07.2018 №7106, виключають можливість врахування висновків, наведених в експертизі від 26.09.2022 № 521/22, оскільки ці доводи протирічать висновку суду апеляційної інстанції, здійсненому в результаті дослідження обставин справи та, зокрема, вказаних двох експертиз. Окрім того, ці доводи направлені на переоцінку обставин у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

59. Суд апеляційної інстанції також наголосив, що незважаючи на незгоду із наданим позивачем висновком експерта від 26.09.2022 № 521/22, відповідач не надав власний висновок, складений на його замовлення, не подав клопотання про призначення експертизи судом.

60. Окрім того, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач не надав докази на спростування обставин, які підтверджуються висновком від 26.09.2022 №521/22 щодо розміру дольової участі сторін у спорудженні спірного об`єкта, а лише наголошує на розбіжностях між зазначеними вище висновками.

61. Частиною 1 статі 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

62. Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

63. Господарський суд відповідно до статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

64. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

65. Окрім того, у частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

66. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

67. Відповідач у процесі розгляду справи, за висновками судів попередніх інстанцій, здійснених з урахуванням визначеної процесуальним законом компетенції щодо надання оцінки доказам у справі, не спростував тверджень позивача про те, що частка СГ ТОВ "Горуцьке" у праві власності на адмінбудинок становить 86,91 відсотка.

68. Доводи відповідача про те, що розмір частки потрібно вираховувати з вартості заміщення (відтворення) адмінкорпусу, визначеному у висновку експерта від 31.07.2018 №7106, також спрямовані не переоцінку оцінених судами доказів, однак такі дії за межі повноважень суду касаційної інстанції виходять.

69. Верховний Суд зазначає, що в цілому касаційна скарга відповідача направлена на спростування висновків судів про те, що позивач довів розмір своєї частки у спільно побудованому об`єкті.

70. Колегія суддів вважає, що наводячи відповідні доводи скаржник не враховує, що частиною 2 статті 300 ГПК України чітко передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

71. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

72. Суд зазначає, що посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

73. Разом з тим, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами надано всебічну, повну, об`єктивну та безпосередню оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам за правилами, встановленими ГПК України, підтвердженням чому є їх детальний аналіз, який висвітлено судом касаційної інстанції вище у цій постанові.

74. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів, як уже було зазначено вище, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

75. Формальними також визнаються посилання скаржника на згадані та частково цитовані постанови Верховного Суду у справах №910/4055/18, № 925/2301/14, №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, №917/2101/17, №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) оскільки жодного порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час дослідження та надання оцінки обставинам справи скаржник належним чином не обґрунтував та не довів, як і не довів та не обґрунтував жодної невідповідності у здійсненому судами правозастосуванні тому, що має місце у вказаних скаржником постановах.

76. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

77. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

78. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що встановлено у пунктах 47-54 цієї постанови.

79. Окрім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини 3 статті 310 ГПК України відповідно до якого, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

80. Разом з тим, відповідного мотивування щодо допущених судом процесуальних порушень, наведених у пункті вище цієї постанови, касаційна скарга не містить, а тому посилання скаржника на пункт 3 частини 3 статті 310 ГПК України Суд відхиляє як безпідставне.

81. Стосовно посилань скаржника на пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України, Суд зазначає таке.

82. Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

83. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

84. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

85. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом. Однак відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

86. Зміст касаційної скарги відповідача свідчить про те, що він не вважає належним доказом висновок експерта від 26.09.2022 № 521/22, що детально проаналізовано Судом вище у пунктах 55-68 цієї постанови. Разом з тим, належного обґрунтування щодо "недопустимості" будь-яких доказів у справі касаційна скарга не містить, а тому посилання скаржника на пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України також відхиляється як безпідставне.

87. Доводи про наявність недоліків висновку експерта від 26.09.2022 № 521/22 про які зазначено у підпунктах 1-3, 5 пункту 29 цієї постанови відповідач ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій не заявляв, а тому в силу приписів частини 2 статті 300 ГПК України, такі доводи не можуть розглядатися в суді касаційної інстанції.

88. Інші доводи касаційної скарги відповідача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

89. Посилання відповідача у первісно поданій касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо використання первісної вартості нерухомого майна не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (див. ухвалу від 08.09.2023 у цій справі) та відхиляється Судом як необґрунтоване.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

90. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

91. Звертаючись із касаційною скаргою, Миколаївська міськрада, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростувала наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довела неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

92. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині - без змін.

Розподіл судових витрат

93. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2023 у справі № 914/2524/22 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил