Постанова

від 18.10.2023 по справі 369/8845/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11179/2023

Справа № 369/8845/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухвалене 09 травня 2023 року, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області про закриття провадження, постановлену 09 травня 2023 року, та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області щодо скасування заходів забезпечення позову, постановлену 16 червня 2023 року у складі судді Дубас Т.В. в м. Київ за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Конча-Заспа Делюкс», приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Герасимів Юлії Вадимівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірини Миколаївни, треті особи Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», ОСОБА_9 про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом їх повернення,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У червні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, просив визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 06 жовтня 2010 року № 4123 «Про передачу у власність земельних ділянок 8 громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області», скасувати рішення державних реєстраторів, якими зареєстровано право власності на земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами, усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 земельних ділянок з вказаними кадастровими номерами, покласти на відповідачів судові витрати.

Заявлені вимоги мотивував тим, що прокуратурою виявлено порушення вимог земельного та лісового законодавства на території Обухівського району Київської області. Встановлено, що на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 06 жовтня 2010 року № 4123 вісім громадян отримали право власності на земельні ділянки загальною площею 15,3017 га. для ведення особистого селянського господарства, надалі право власності на 6 земельних ділянок із вищезазначених перейшло до ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс».

Вкакзував, що відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства здійснено з грубими порушеннями вимог земельного та лісового законодавства. За інформацією ВО «Укрдержліспроект» (лист від 30 грудня 2020 року № 455) згідно із матеріалами лісовпорядкування 2006 року спірні земельні ділянки відносяться до земель, які перебувають у постійному користуванні Києво-Святошинського Державного агролісництва «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», квартал 30. Тобто у спірних правовідносинах неуповноваженим органом державної влади приватним особам для ведення особистого селянського господарства передано в приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності, без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення ділянок, без розроблення і затвердження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року вжито заходи забезпечення позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2021 року замінено відповідача Києво-Святошинську районну державну адміністрацію Київської області на правонаступника Обухівську районну державну адміністрацію Київської області (а. с. 130 т. 2).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року провадження в справі закрито в частині позовних вимог щодо усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» земельних ділянок з вказаними кадастровими номерами, роз`яснено позивачу, що розгляд справи в цій частині повинен відбуватися в порядку господарського судочинства.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року в позові до решти відповідачів відмовлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали від 17 листопада 2021 року, а саме скасовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами, які на праві власності належать ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», а також заборони проведення на вказаних ділянках будь-яких робіт.

Заступник керівника Київської обласної прокуратури, не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями першої інстанції, подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, змінити ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року шляхом вказівки у її резолютивній частині, що заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали від 17 листопада 2021 року зберігають свою дію до набрання законної сили ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року про закриття провадження в справі в частині позовних вимог до ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс».

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року про закриття провадження в справі, посилався на те, що спір в даній справі пов`язаний з порушенням цивільних прав держави та безпосередньо Київської обласної державної адміністрації як органу, уповноваженого від імені держави розпоряджатися земельними ділянками лісового фонду у зв`язку з вибуттям таких земель у приватну власність на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2010 року № 4123. При цьому позовні вимоги спрямовані як на оскарження правової підстави вибуття спірного майна з володіння законного власника, так і на усунення перешкод у здійсненні останнім права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення їх на користь держави, зважаючи на те, що на підставі низки цивільно-правових угод перші набувачі шести спірних земельних ділянок, після отримання оспорюваного майна в порядку безоплатної приватизації, відчужили його, і на цей час дійсним їх володільцем є ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», а ще дві земельні ділянки лісового фонду залишаються у приватній власності фізичних осіб. За вказаних обставин в даному позові об`єднано кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення та поданими доказами, і тільки в їх сукупності можна довести, що землі вибули з державної власності всупереч вимогам законодавства, та відновити порушене право. У даному випадку позовна вимога про визнання недійсним розпорядження підлягає спільному розгляду в одному провадженні з іншими вимогами, зокрема про усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення, оскільки такі вимоги нерозривно пов`язані одна з одною і від вирішення однієї залежить вирішення іншої. Розгляд первісних позовних вимог до фізичних осіб за правилами цивільного судочинства, а іншої похідної вимоги до юридичної особи за правилами господарського судочинства порушить принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного предмета й підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. Відтак, з огляду на відсутність прямого визначення у процесуальному законодавстві належності заявлених предметів спору до певної юрисдикції, зважаючи на необхідність своєчасного та правильного розгляду заявлених вимог одночасно до фізичних та юридичних осіб, а також з метою уникнення передумов для прийняття судами протилежних рішень, вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, належними юридичній особі, шляхом їх повернення на користь держави може бути об`єднана в одне провадження з іншими вимогами у цій справі. Крім того, спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки зазначених осіб, незважаючи на наявність вимог до ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», які є похідними від вимог до фізичних осіб. Вирішення заявлених позовних вимог одночасно у різних судочинствах порушуватиме принцип повноти, всебічності та об`єктивності з`ясування обставин справи і не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року, вказував, що обираючи спосіб захисту порушених прав держави, прокурор узгоджував свою позицію з положеннями ст. 330, 658 ЦК України, згідно якої, право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою майна, а тому за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку, належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не про витребування такої ділянки від фактичного володільця. Зайняття лісових ділянок лісогосподарського призначення, які були вилучені з порушенням положень законодавства, слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням титульного володіння. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, вказував, що критерієм розмежування між негаторним і віндикаційним позовами є доведення неможливості виникнення у громадянина або юридичної особи права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що в даній справі і підтверджується належними доказами.

Посилався також на правові висновки Верховного Суду в постановах від 16 лютого 2022 року в справі № 363/669/17, від 12 травня 2022 року в справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року в справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року в справі № 367/4140/16, від 11 січня 2023 року в справі № 924/820/21, від 07 вересня 2022 року в справі № 697/2434/16-ц, від 21 вересня 2022 року, 18 січня 2023 року, 11 січня 2023 року в справах № 367/4128/16, № 361/1308/19 в аналогічних справах.

Вважав необґрунтованим рішення в частині відмови в позові прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, та нерелевантною постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19, яку врахував суд першої інстанції.

Не погоджувався з рішенням в частині відмови в позові до приватних нотаріусів, визнавши їх неналежними відповідачами в даній справі, оскільки записи та рішення про державну реєстрацію права власності на оспорювані земельні ділянки за відповідачами підлягають скасуванню в судовому порядку.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року щодо скасування заходів забезпечення позову, посилався на те, що постановлення цієї ухвали створює ризик передчасного скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 17 листопада 2021 року. У порушення ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України суд першої інстанції під час постановлення ухвали від 09 травня 2023 року про закриття провадження в справі не зазначив про скасування заходів забезпечення позову, які б зберігали свою дію до набрання законної сили цією ухвалою. На теперішній час ухвала про закриття провадження в справі оскаржена в апеляційному порядку, отже, набрання чинності ухвалою від 16 червня 2023 року призведе до передчасного скасування заходів забезпечення позову. Розглянувши клопотання ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» та постановивши ухвалу від 16 червня 2023 року, зазначивши у ній про набрання законної сили після закінчення строків на оскарження або після перегляду в апеляційному порядку, суд першої інстанції фактично одноосібно змінив порядок скасування заходів забезпечення позову в частині настання моменту припинення дії таких заходів.

Від відповідача ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» надійшли відзиви на апеляційні скарги прокурора на ухвалу та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року, в яких відповідач просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення без змін, викладав фактичні обставини справи, наводив власні спростування доводів апеляційних скарг прокурора, вважав, що апелянтом не було спростовано висновків, визначених в оскаржуваному рішенні, а посилання на правові висновки, викладені в постановах суду касаційної інстанції, є неналежними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідають.

Відмовляючи в позові в частині вимог до районної державної адміністрації про скасування розпорядження від 06 жовтня 2010 року № 4123, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про скасування розпорядження фактично пред`явлені державою (в особі заступника керівника Київської обласної прокуратури) до неї самої (в особі Києво-Святошинської районої адміністрації, правонаступником якої є Обухівська районна державна адміністрація), що не відповідає ч. 1 ст. 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач; у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М., приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю. В. про скасування державної реєстрації судом відмовлено, оскільки позов в означеній частині пред`явлений до неналежних відповідачів, у зв`язку з тим, що приватні нотаріуси (державні реєстратори) є неналежними відповідачами у спірних правовідносинах; вимога про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є неефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

Закриваючи провадження в справі в частині позовних вимог щодо усунення перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» земельних ділянок, суд першої інстанції виходив із того, що з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Скасовуючи заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року, щодо шести земельних ділянок, належних ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», суд першої інстанції виходив із того, що потреба у забезпеченні позову відпала у зв`язку зі закриттям провадження в справі у частині вимог щодо усунення перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс».

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 06 жовтня 2010 року № 4123 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 15,3017 га. у власність 8 громадянам України (згідно додатку) для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району, передано безоплатно у власність земельні ділянки та доручено виготовити державні акти на право власності на землю (а. с. 56 т. 1).

Зокрема, згідно списку, який є додатком до розпорядження від 06 жовтня 2010 року № 4123, та Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, передано у власність земельні ділянки: ОСОБА_1 - пл. 2,0000 га. з кадастровим номером 3222487000:03:001:0977, ОСОБА_2 - пл. 2,0000 га. з кадастровим номером 3222487000:03:001:0978, ОСОБА_3 - пл. 2,0000 га. з кадастровим номером 3222487000:03:001:0979, ОСОБА_4 - пл. 2,0000 га. з кадастровим номером 3222487000:03:001:0980, ОСОБА_5 - пл. 2,0000 га. з кадастровим номером 3222487000:03:001:0981, ОСОБА_6 - пл. 1,9239 га. з кадастровим номером 3222487000:03:001:0982, ОСОБА_7 - 1,6890 га. з кадастровим номером 3222487000:03:001:0983, ОСОБА_8 - пл. 1,6888 га. з кадастровим номером 3222487000:03:001:0984.

Надалі, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0977, 3222487000:03:001:0978, 3222487000:03:001:0979, 3222487000:03:001:0980, 3222487000:03:001:081, 3222487000:03:001:082 перейшло до ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» на підставі укладених ним договорів купівлі-продажу, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0977 - на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Герасимів Ю.В. від 10 жовтня 2019 року, індексний номер 49109577, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0978 - на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Гамаль І.М. від 11 грудня 2017 року, індексний номер 38656566, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0979 - на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Гамаль І.М. від 11 грудня 2017 року, індексний номер 38656697, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0980 - на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Герасимів Ю.В. від 10 жовтня 2019 року, індексний номер 49111328, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0981 - на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Гамаль І.М. від 11 грудня 2017 року, індексний номер 38656749, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0982 - на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Герасимів Ю.В. від 10 жовтня 2019 року, індексний номер 49106139 (а. с. 27 - 51, 68 - 73 т. 1).

07 жовтня 2019 року складено акт прийому-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», за умовами якого до статутного капіталу товариства ОСОБА_9 було передано шість земельних ділянок зі зазначеними кадастровими номерами (а. с. 165 т. 1).

Виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» на запит прокуратури листом від 30 грудня 2020 року № 455 надано фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 30, 31, 32 і межами їх таксаційних виділів Києво-Святошинського державного агролісництва «СЛГП «Київоблагроліс» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2006 року та нанесеними межами земельних ділянок згідно кадастрових номерів за даними публічної кадастрової карти України (а. с. 58 - 59 т. 1).

Листом від 13 січня 2022 року № 11 ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» повідомило Київську обласну прокуратуру, що згідно з матеріалами лісовпорядкування, які додані до листа, землі 30 кварталу перебувають в постійному користуванні підприємства (а. с. 181 - 197 т. 2).

Листом від 17 травня 2021 року Київська обласна прокуратура просила надати Київську обласну державну адміністрацію інформацію про вжиті заходи щодо усунення вказаних порушено і повернення земельних ділянок у власність держави (а. с. 60 - 63 т. 1).

Листом від 02 червня 2021 року Київська обласна державна адміністрація повідомила Київську обласну прокуратуру щодо неможливості самостійного звернення до суду з відповідним позовом (а. с. 65 - 67 т. 1).

Листом від 16 червня 2021 року Київська обласна прокуратура на виконання ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Київську обласну державну адміністрацію, що прокуратурою буде пред`явлено позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (а. с. 64 т. 1).

На а. с. 170 - 188 т. 1 знаходиться копія проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області 1994 року.

На а. с. 189 - 250 т. 1 знаходиться копія технічної документації по складанню державних актів на право колективної власності та постійного користування землею для КСП «Агрокомбінат «Хотівський» 1998 року.

На а. с. 30 - 33 т. 2 знаходиться копія державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 001599, виданого Ходосівською сільською радою народних депутатів від 01 грудня 1997 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 82.

На а. с. 15 - 29 т. 2 знаходиться копія технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель колективної власності та постійного користування колишнього КСП Агрокомбінат «Хотівський» в межах Хотівської, Лісниківської та Ходосівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області, згідно якої встановлені межі земельної ділянки, яка перебувала в постійному користуванні СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» на підставі державного акта серії ІІ-КВ 002924 від 06 грудня 1999 року № 23 пл. 92,6043 га. та визначено кадастровий номер 322248700:03:001:0751.

На а. с. 7 т. 2 знаходиться копія розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23 лютого 2010 року № 1187, яким припинено право користування СГ ТОВ АК «Хотівський» на земельну ділянку пл. 92,6043 га. в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-КВ № 002924 анульовано в установленому законом порядку; включено земельну ділянку до складу земель запасу державної власності в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району.

Листом від 08 жовтня 2021 року СГ ТОВ АК «Хотівський» на адвокатський запит повідомило, що на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель колективної власності та постійного користування колишнього КСП «Агрокомбінат «Хотівський» в межах Хотівської, Лісниківської та Ходосівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області були встановлені межі земельної ділянки, яка перебувала в постійному користуванні СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» на підставі державного акту серії ІІ-КВ № 002924 від 06 грудня 1999 року, № 23 пл. 92,6043 га. та визначений кадастровий номер 322248700:03:001:0751. На замовлення СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» була розроблена технічна документація із землеустрою щодо обмежень земельних ділянок, з метою виконання вказаних робіт з розробки технічної документації Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області був наданий лист від 13 липня 2009 року № 8573 з переліком угідь земельних ділянок в межах Ходосівської сільської ради відповідно до державного акту на право постійного користування від 06 грудня 1999 року. Таким листом вказано, що відповідно до форми 6-зем угіддя земельної ділянки з кадастровим номером 322248700:03:001:0751 відносяться до відкритих заболочених земель (а. с. 13, 40 т. 2).

На а. с. 22 - 74 т. 5 знаходиться висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, складений 17 березня 2023 року № 07/23-22-23 на підставі договору, укладеного з ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», згідно висновків якого, за відсутністю каталогів координат в актуальному стані кутів (точок) поворотів меж лісових ділянок кварталу № 30 Києво-Святошинського державного агролісництва, немає можливості провести повне дослідження, надати об`єктивний та обґрунтований висновок щодо розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0977, 3222487000:03:001:0978, 3222487000:03:001:0979, 3222487000:03:001:0980, 3222487000:03:001:081, 3222487000:03:001:082 в межах кварталу № 30 Києво-Святошинського державного агролісництва та його таксаційних виділів; території земельних ділянок з вказаними кадастровими номерами знаходиться в межах території колишньої земельної ділянки № 23 пл. 92,60143 га. кадастровий номер 3222487000:03:001:0751.

Відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів у Держлісагентстві відсутні копії документів, що підтверджують факти розгляду погодження та затвердження матеріалів лісовпорядкування Києво-Святошинського державного агролісництва або Київської обласної державної організації «Київагроліс» 2006 року, включаючи копії матеріалів, що затверджувалися та матеріали обговорення матеріалів. Станом на 01.01.2011 відсутня інформація стосовно земельних ділянок ДП «СЛП «Київолбагроліс», а також відомості про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, поділ усіх лісів за категоріями залежно від виконуваних ними основних функцій, грошову оцінку та інші дані, що характеризують кількісний та якісний стан лісів, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київолбагроліс», у зв`язку з тим, що наявні зведені відомості про розподіл лісового фонду не містять інформації в розрізі кожного конкретного лісокористувача. У Держлісагентстві відсутня інформація щодо рішень уповноважених органів земельних ресурсів про надання лісового фонду земельної ділянки на території Ходосівської сільської ради загальною площею 92,602 га у постійне користування ДП «СЛП «Київолбагроліс», а також щодо фактичної передачі такої земельної ділянки у постійне користування. Також відсутня інформація про подання документів первинного обліку лісів для внесення до державного лісового кадастру при черговому обліку лісових земель, відсутня також інформація чи отримували від ДП «СЛП «Київолбагроліс» органи лісових ресурсів форми №№ 1-2, 5 передбачені Інструкцією. Відсутні матеріали лісовпорядкування ДП «СЛП «Київолбагроліс» та інформація про кадастрові номери земельних ділянок лісогосподарського призначення ДП «СЛП «Київолбагроліс».

Листом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 09 січня 2023 року № 9-10-0.62-130/2-23 надано перелік земельних ділянок, які обліковуються в ДЗК НКС за СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, а саме 3222487000:03:001:1033, 3222487000:03:001:0036, 3222487000:03:001:0033, 3222487000:03:001:1125, 3222487000:03:001:0035, 3222487000:03:001:0030, 3222487000:04:004:0665, 3222487000:03:001:0747, 3222487000:03:001:0744, 3222487000:03:001:0746, 3222487000:03:001:0745, 3222487000:03:002:0127, 3222487000:04:003:0682, 3222487000:04:003:0681, 3222487000:04:004:5472, 3222487000:04:004:5202, 3222487000:04:004:5545, 3222487000:04:004:5560, 3222487000:04:004:5547, 3222487000:04:001:0325, 3222487000:04:001:0053, 3222487000:03:001:0024, 3222487000:03:001:0025, 3222487000:03:001:0026, 3222487000:04:004:0660, 3222487000:04:004:0676, 3222487000:04:004:0661, 3222487000:03:001:0038 (а. с. 182 - 186 т. 4).

Відповідно до даних Державного архіву Київської області рішення щодо передачі ділянки лісогосподарського призначення на території Київської області у постійне користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» не виявлено.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20), правомірно врахованій судом першої інстанції, викладено правовий висновок, згідно якого, в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі. У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

Відтак, встановивши, що в цій справі позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури пред`явив, зокрема, вимоги про визнання недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації, правонаступником якої є Обухівська районна державна адміністрація, яку і визначив відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що в частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі заступника керівника Київської обласної прокуратури) до неї самої (в особі Києво-Святошинської районної державної адміністрації, правонаступником якої є Обухівська районна державна адміністрація), що не відповідає ч. 1 ст. 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які не можуть збігатися, та про відмову у задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області з наведених вище підстав.

Аналогічних правових висновків, врахованих судом першої інстанції, Верховний Суд дотримувався в подальшому, зокрема в постановах від 09 серпня 2023 року в cправі № 915/86/23, від 26 липня 2023 року в cправі № 911/2169/20, в яких прокурор звертався з позовами в інтересах держави в особі відповідних державних обласних адміністрацій, тому апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не звернуто увагу, що в справі № 922/1830/19 прокурор самостійно виступав позивачем, а в справі № 369/8845/21, яка переглядається, прокурор звернувся в інтересах держави в особі компетентного органу, а тому, на помилкову думку позивача, відносини в даних справах не є подібними та потребують додаткової оцінки.

Доводи апеляційної скарги, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 жовтня 2022 року зроблено висновок про неможливість пред`явлення позову державою до неї самої лише в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, та направлено справу в частині на новий розгляд, залишивши склад учасників справи, в тому числі прокурора як позивача та ГУ Держземагентства у Харківській області як відповідача, правильних висновків суду першої інстанції про відмову в позові до Обухівської районної державної адміністрації Київської області про скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 06 жовтня 2010 року № 4123 не спростовують, оскільки інших вимог до районної державної адміністрації у даній справі, на відміну від справи № 922/1830/19, прокурором не заявлено, а отже підстав для їх вирішення у суду першої інстанції не виникло, та відхиляються апеляційним судом.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції про відмову в позові про усунення перешкод у здійсненні Київською облсною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , апеляційний суд враховує наступне.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16.

Про необхідність застосування конкретного способу та ефективного захисту цивільного права зазначав також прокурор в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, проти чого апеляційний суд не заперечує.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 27 жовтня 2021 року в справі № 127/6686/21, провадження № 61-12983св21).

Вирішуючи питання про ефективність обраного прокурором способу захисту цивільного права, суд першої інстанції встановив, що у справі, яка розглядається, позивач просив, зокрема, усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_7 , ОСОБА_8 земельних ділянок.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість, предметом віндикаційного позову (ст. 387 ЦК України) є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, яка була належним чином врахована судом першої інстанції, викладено правовий висновок про те, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Розглядаючи вимоги негаторного позову прокурора про зобов`язання відповідачів повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірні земельні ділянки, суд першої інстанції встановив, що за відповідачами зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, а прокурор позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок не заявив.

Оскільки у справі, що переглядається, прокурором пред`явлено негаторний позов про зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки, а не віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обрання прокурором неефективного способу захисту у спірних правовідносинах, оскільки спірні земельні ділянки зареєстровані за кожним із відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Також апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в п. 100 - 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), в якій Великою Палатою Верховного Суду надавалася оцінка ефективному способу захисту при порушенні інтересів держави як власника земель лісогосподарського призначення, а саме, що «визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)). Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) викладено висновок про те, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги, що при обранні способу захисту порушених прав держави (усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення) прокурор виходив з положень ч. 1 ст. 15, ст. 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо неналежного способу захисту, які узгоджуються з наведеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, та не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення.

Доводи прокурора в апеляційній скарзі про правильність обраного ним способу захисту права у вигляді негаторного позову, адже фактичні обставини справи, підтверджені належними доказами, та положення ст. 56, 84 ЗК України, ст. 12 ЛК України безумовно вказують на неможливість виникнення у відповідачів права приватної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, а також, що у даній справі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16, жодним чином не заперечують необхідності та обґрунтованості захисту порушених прав держави шляхом пред`явлення саме негаторного позову з метою повернення земель лісогосподарського призначення, які є обмеженими в цивільному обороті, становлять єдиний лісовий масив і на відповідній правовій підставі не вибували і не могли вибути з державної влади, є помилковими та не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, з огляду на встановлений судом першої інстанції факт реєстрації права власності відповідачів на спірні земельні ділянки.

Апеляційний суд відхиляє посилання прокурора на правові висновки Верховного Суду в постановах від 16 лютого 2022 року в справі № 363/669/17, від 12 травня 2022 року в справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року в справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року в справі № 367/4140/16, від 11 січня 2023 року в справі № 924/820/21, від 07 вересня 2022 року в справі № 697/2434/16-ц, від 21 вересня 2022 року, 18 січня 2023 року, 11 січня 2023 року в справах № 367/4128/16, № 361/1308/19, як нерелевантні, оскільки у них установлено інші обставини, ніж у справі, яка переглядається, у наведених постановах Верховного Суду висновки, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.

Апеляційний суд враховує, що відмова в позові через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає повторному зверненню до суду з вимогами, які відповідають змісту порушеного права, характеру правопорушення, та спроможні забезпечити поновлення порушеного права.

Крім цього, прокурором в даній справі визначено відповідачами приватних нотаріусів, якими здійснено державну реєстрацію права власності спірних земельних ділянок, про скасування рішення яких як державних реєстраторів заявлені позовні вимоги.

Вирішуючи питання про належність приватних нотаріусів (державних реєстраторів) як відповідачів у спірних правовідносинах, суд першої інстанції врахував релевантні правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 та правильно виходив із того, що зміст і характер спірних правовідносин підтверджують виникнення спору у позивача саме з набувачами земельних ділянок, а не з приватними нотаріусами, які виконували функції державного реєстратора, а отже приватні нотаріуси (державні реєстратори) є неналежними відповідачами у спірних правовідносинах.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в п. 72 постанови від 23 червня 2020 року в справі № 680/214/16, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно, і належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не спростовують, а навпаки, підтверджують висновки суду першої інстанції у наведеній частині та відхиляються апеляційним судом як неспроможні.

Враховуючи, що судом першої інстанції було зроблено правильні висновки про відмову в позові в зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту у спірних правовідносинах, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що записи та рішення про державну реєстрацію права приватної власності на спірні земельні ділянки за відповідачами підлягають скасуванню в судовому порядку відповідно до ст. 16, 21, 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції щодо закриття провадження в справі в частині позовних вимог до ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», апеляційний суд враховує таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тож розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір у цій справі у частині вимог до ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», зазначені положення закону врахував, звернув увагу на те, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги юридичної особи - заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації щодо усунення перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння земельних ділянок до іншої юридичної особи - ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс». Спір у цій справі в частині наведених у цьому розділі позовних вимог є спором про стверджуване порушення права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, встановлення іншого речового права на таке майно (іпотеки), державної реєстрації таких прав. Тобто учасниками спору є держава, від імені якої звернулася відповідна юридична особа, та приватна юридична особа.

Отже, спір у справі в частині вимог про усунення перешкод в користуванні спірним нерухомим майном виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, правомірно врахованій судом першої інстанції.

Аналогічних правових висновків Верховний Суд дотримувався в подальшому, зокрема в постанові від 16 серпня 2023 року в справі № 372/1073/20 (провадження № 61-3999св23), закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави з незаконного володіння, що свідчить про сталість актуальної судової практики з даного питання.

Крім того, на виконання ст. 256 ЦПК України судом першої інстанції роз`яснено позивачу, що розгляд справи в цій частині повинен відбуватися в порядку господарського судочинства.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в наведеній частині, оскільки суд першої інстанції, закриваючи провадження в справі в частині вимог щодо усунення перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», правильно застосував норми процесуального права та врахував релевантні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Апеляційний суд відхиляє посилання прокурора в апеляційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 911/4144/16 та від 16 травня 2018 року в справі № 911/4111/16, у яких зазначено, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі, зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції правовим висновкам, викладеним у даних постановах, не суперечать.

Апеляційний суд не приймає необґрунтовані доводи апеляційної скарги, з посиланням на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 911/274/18, про те, що за правилами цивільного судочинства підлягають розгляду саме основні позовні вимоги - про визнання недійсними розпоряджень Обухівської районної державної адміністрації, без вирішення яких неможливим є розгляд за правилами господарського судочинства похідної вимоги - віндикаційного позову до юридичної особи, оскільки наявність підстав для витребування майна безпосередньо залежить від результату вирішення спору про визнання недійсним розпорядження, яке і було підставою для відчуження земельних ділянок у приватну власність фізичним особам.

Апеляційний суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) зазначено, що: «Оскільки вимога про визнання недійсним рішення 7-ої сесії 6-го скликання Сільради від 29 липня 2011 року №26 про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки не є ефективним способом захисту позивача у цій справі, зокрема задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Тому такі вимоги не повинні розглядатися в межах одного провадження. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення Сільради, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване (пункт 39)».

Також згідно правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 15 грудня 2021 року в справі № 359/288/18, для вирішення основної позовної вимоги про витребування цього майна з чужого незаконного володіння оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту прав. Застосування такого способу захисту не призводить до дієвого відновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах, оскільки зазначений адміністративний акт індивідуальної дії реалізований учасниками спору, управомочена на його підставі особа набула право власності на спірну ділянку та відчужила її іншій особі.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що від вирішення вимоги про скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 06 жовтня 2010 року № 4123 прямо залежить вирішення вимог до юридичної особи ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс».

Також, враховуючи вищенаведені правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19 (про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування), апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи прокурора в апеляційній скарзі, з посиланням на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 469/1346/18, від 21 листопада 2018 року в справі № 201/9100/16-ц, що вирішення заявлених позовних вимог одночасно у господарському та цивільному судочинстві порушуватиме принцип повноти, всебічності та об`єктивності з`ясування обставин справи, і дослідження одного й того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Доводи апеляційної скарги, що вказані вимоги мають розглядатися в одному провадженні з метою своєчасного та правильного розгляду заявлених вимог одночасно до фізичних та юридичних осіб, а також з метою уникнення передумов для прийняття судами протилежних рішень, відхиляються апеляційним судом, оскільки не грунтуються на нормах процесуального права, а лише на нічим не обґрунтованих припущеннях позивача щодо можливості прийняття судами в різних провадженнях відмінних процесуальних рішень.

Доводи апеляційної скарги, що спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки зазначених осіб, незважаючи на наявність вимог до ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», які є похідними від вимог до фізичних осіб, відхиляються апеляційним судом як такі, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та позовних вимогах, які заявлені окремо до фізичних і окремо - до юридичних осіб і не є взаємопохідними між собою, як помилково вважав позивач.

Апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання прокурора в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 361/3009/16-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, має розглядатися за правилами цивільного судочинства, тобто обставини в даних справах є відмінними. В постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 911/4144/16 та від 16 травня 2018 року в справі № 911/4111/16 судом касаційної інстанції також надано правові висновки щодо положень 1, 2, 12 ГПК України та ст. 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, крім того, в даних справах Велика Палата Верховного Суду встановила, що предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичної особи. Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваній ухвалі, на яку подано апеляційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах, з огляду на відмінність обставин, змісту та правового регулювання спірних правовідносин у зазначених справах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 363/3116/15-ц, на яку також посилався прокурор, зазначено про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на незалучення до участі в справі осіб, питання про права та обов`язки яких підлягає вирішенню за результатами розгляду позовних вимог, а відтак ця постанова не є релевантною до спірних правовідносин.

Аргументи апеляційної скарги, що протиправне закриття судом першої інстанції провадження в справі в частині позовних вимог не відповідає суспільному інтересу, який спрямований на збереження та відтворення лісів, як національного багатства, та суперечить завданням цивільного судочинства, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ними і не можуть бути підставою для нехтування правил юрисдикції та підсудності, які утворюють поняття «суд, встановлений законом».

Ухвалою від 16 червня 2023 року в даній справі судом першої інстанції було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року у вигляді накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0977, 3222487000:03:001:0978, 3222487000:03:001:0979, 3222487000:03:001:0980, 3222487000:03:001:081, 3222487000:03:001:082, які на праві власності належать ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», а також заборони проведення на вказаних ділянках будь-яких робіт.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції щодо скасування заходів забезпечення позову в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд враховує наступне.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову було задоволено, накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0977 площею 2,0000 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0978 площею 2,0000, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0979 площею 2,0000 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0980 площею 2,0000 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0981 площею 2,0000 га, з кадастровим номером 3222487000:03:001:0982 площею 1,9239 га, які на праві власності належить ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» (код ЄДРПОУ 41788828), а також заборонено проведення на вказаних ділянках будь яких робіт. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що невжиття заходу до забезпечення позову може призвести до того, що ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у даній справі, відповідач зможе здійснити відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний судовий захист.

22 травня 2023 року відповідач ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» звернувся до суду зі заявою про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись на те, що в частині позовних вимог до ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» провадження було закрито, а отже потреба в існуванні заходів забезпечення позову об`єктивно відпала (а. с. 48 - 49 т. 6).

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Встановивши, що оскільки потреба у забезпеченні позову відпала в зв`язку зі закриттям провадження в справі у частині вимог щодо усунення перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» земельних ділянок, щодо яких ухвалою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року було вжито заходи забезпечення позову, та оскільки питання скасування заходів забезпечення позову не було вирішене в ухвалі Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року про закриття провадження в справі в частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про задоволення заяви та скасування заходів забезпечення позову.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що набрання чинності ухвалою від 16 червня 2023 року наперед до набрання чинності ухвалою від 09 травня 2023 року призведе до передчасного скасування заходів забезпечення позову, та про необхідність внести зміни до ухвали щодо скасування заходів забезпечення позову від 16 червня 2023 року, вказавши час дії заходів забезпечення позову до набрання законної сили ухвалою суду від 09 травня 2023 року, з огляду на те, що апеляційний суд у даній постанові вже дійшов висновку щодо правильності висновків суду першої інстанції в ухвалі від 09 травня 2023 року та відсутності підстав для її скасування.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішеннями суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення та ухвали суду першої інстанції відповідають обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не можуть бути скасовані з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 травня 2023 року та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.