Рішення

від 13.10.2023 по справі 521/22170/21

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа 521/22170/21

Провадження 2/521/398/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2023 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі

судді Маркарової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Каліної П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

позивач : ОСОБА_1

відповідачі : Одеський заклад дошкільної освіти «ЯСЛА-САДОК» № 190 Одеської міської Ради

КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Хаджибейського району м.Одеси»

предмет позову : визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на те, що працює музичним керівником Одеського закладу дошкільної освіти «ЯСЛА-САДОК» №190 ОМР.

Наказом № 161-к її з 25.11.2021 року відсторонено від роботи.

Підставою відсторонення стала відмова позивача пройти профілактичне щеплення проти COVID-19 або надати висновок лікаря про наявність протипоказань до щеплення.

Не оспорюючи свою відмову пройти профілактичне щеплення проти COVID-19 або надати роботодавцю висновок лікаря про наявність протипоказань до щеплення, позивач, однак, вважала наказ Одеського закладу дошкільної освіти «ЯСЛА-САДОК» № 190 Одеської міської Ради про її відсторонення від роботи протиправним.

Так, позивач стверджувала, що проходження щеплення є її правом, не ґрунтується на законі, а висновок лікаря про наявність протипоказань до щеплення лікарською таємницею.

Позовними вимогами позивач визначила :

-визнання протиправною діяльність Одеського закладу дошкільної освіти «ЯСЛА-САДОК» ОМР по її відстороненню від роботи; скасування попередження; скасування наказу про відсторонення

-зобов`язання КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Хаджибейського району м.Одеси» виплатити середній заробіток за час відсторонення в розмірі 38 524 грн., зарахувати дні відсторонення з 25.11.2021 року по 8.03.2022 року (допущення до роботи) до трудового стражу

Окрім задоволення позовних вимог позивач вважала можливим присудження витрат на правничу допомогу.

Наказом роботодавця від 9.03.2022 року № 17- к позивач допущена до роботи.

Позивач в процесі розгляду справи позов підтримала.

Відповідач Одеський заклад дошкільної освіти «ЯСЛА-САДОК» № 190 Одеської міської Ради процесуальним правом надання відзиву не скористався.

Відповідач КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Хаджибейського району м.Одеси» позов не визнав.

В обґрунтування своїх заперечень установа послалась на те, що підстава для відсторонена позивача від роботи передбачена законом, процедура відсторонення є дотриманою. Так, позивач була повідомлена про необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, позивачу було запропоновано надати документ, що підтверджує проходження щеплення або висновок лікаря щодо наявності відповідних протипоказань. Позивач від вказаних дій свідомо ухилилась, незважаючи на характер роботи (із маленькими дітьми), вимоги закону порушила.

Відповідач стверджував, що втручання у права позивача ґрунтувалось на законі і було необхідним для охорони здоров`я учасників виховного процесу. Досягнення цієї цілі було пріоритетним, а втручання у права позивача було пропорційним для досягнення такої мети.

КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Хаджибейського району м.Одеси» вважало, що оскільки підстави для скасування спірного наказу судом відсутні, решта позовних вимог є безпідставними.

Дослідивши матеріали справи, докази, на які сторони послались в обґрунтування своїх вимог та заперечень суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав :

За ч.1 ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 43Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею.

Разом із тим, відсторонення працівника від роботи є один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, який полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове їх припинення.

На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Здійснюючи відсторонення від роботи працівника роботодавець зобов`язаний діяти на підставі, у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені законом, неупереджено, дотримуватись принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення:

За загальним правилом відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

-появи на роботі у нетверезому стані;

-у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

-відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

-в інших випадках, передбачених законодавством.

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган відстороняє від роботи через видавання наказу (розпорядження) по підприємству, в якому зазначаються підстави відсторонення з посиланням на нормативні акти та період, на який працівник відсторонюється від роботи.

Працівник повинен ознайомитися з наказом під підпис, а в разі його відмови складається акт.

Запис про відсторонення до трудової книжки не вноситься.

Після закінчення терміну відсторонення від роботи працівника залежно від підстав може бути:

-допущено до роботи (у такому разі про допущення працівника до роботи окремого наказу видавати не потрібно, але якщо в наказі (розпорядженні) про відсторонення працівника від роботи не визначено строк відсторонення тоді про допуск працівника до роботи видається наказ (розпорядження);

-переведено на іншу роботу;

-звільнено.

Судом встановлено, що позивач працює музичним керівником Одеського закладу дошкільної освіти «ЯСЛА-САДОК» №190 ОМР.

Зазначене підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 , наказом про прийняття на роботу № 130 к від 10.03.2016 року.

В процесі розгляду справи позивачем в судовому засіданні визнано, що до її відома роботодавцем була доведена необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 із наслідками відсторонення від роботи.

У встановлений роботодавцем строк позивач свідомо відмовилась від проходження обов`язкового проведення профілактичного щеплення та надання висновку лікаря про наявність протипоказань до щеплення.

Причиною відмови позивач вважала для себе безпідставність вакцинації, її право на щеплення, а висновок лікаря про наявність протипоказань до щеплення - лікарською таємницею.

Так, в порядку статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

25.11.2021 року наказом Одеського закладу дошкільної освіти «ЯСЛА-САДОК» № 190 Одеської міської Ради №161-к позивача відсторонено від роботи до моменту усунення причин відсторонення, що за поясненнями учасників справи передбачало здійснення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або отримання позивачем медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

На час вирішення спору наказом роботодавця від 9.03.2022 року № 17- к позивача допущено до роботи.

Відповідно до ч. 2 статті 12 Закону України «Про захист населення під інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти відповідних інфекційних хвороб.

У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 (зі змінами відповідно до Наказу МОЗ від 01.11.2021 року №2393), дію якого зупинено 25.02.2022 року, затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, згідно якого, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники закладів дошкільної освіти незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій зобов`язані забезпечити, зокрема, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

За Переліком № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 підлягають усі працівники, визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595.

Так, Перелік № 2153 передбачив низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.

Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

З матеріалів справи вбачається, що роботодавець вжив всіх заходів щодо забезпечення виконання зазначених вимог чинного законодавства.

Позивач свідомо довідку (лікарський висновок) про наявність протипоказань до щеплення роботодавцю не надала, доказів проходження обов`язкового профілактичного щеплення як роботодавцю, так і суду не надала.

Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України від 09.07.1998 року № 12-рп/98 було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство».

Так, під терміном «законодавство» слід розуміти не тільки систему законів, а і систему інших нормативних актів, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, - постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Обов`язкова вакцинація для певних категорій працівників чітко передбачена національним законом, а саме ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 5 та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, 30.03.2020 року до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» були внесені зміни та доповнені його Прикінцеві положення, де у п. 2-3 законодавець, зокрема вказав, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб.

Згодом відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (де зазначено, що перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я) Міністерство охорони здоров`я України прийняло Наказ №2153 від 04.10.2021 року, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

До нього увійшли, зокрема працівники закладів дошкільної освіти незалежно від типу та форми власності.

Так, обов`язок позивача, як особи, яка працює у даній сфері, пройти профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 був чітко передбачений національним законом та порушений позивачем свідомо.

Враховуючи викладене, доводи позивача, що постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року № 1236 не є законом та не відповідає Конституції є штучними, юридично необґрунтованими.

Безпідставним є і посилання позивача на незаконність вимоги вакцинації проти COVID-19 в частині того, що така вакцинація відсутня у календарі щеплення, який затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» затверджений Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Разом із тим, наказ не регулює правовідносини, що виникли у сфері профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, оскільки стосується лише щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, про що чітко вказано у п. 1 цього Календаря профілактичних щеплень в Україні.

Більш того, у п. 2 цього Календаря вказано, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Відтак, спеціальним, підзаконним нормативним актом для спірних правовідносин, який виданий у межах компетенції Міністерством охорони здоров`я України є не Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, а Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153.

Оскільки в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію, а фізично, навіть, якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати працівників від роботи без виплати заробітної плати.

Оцінюючи фактори ризику/користі, позивач мала право вибору вакцини, яка б з урахуванням рекомендацій лікаря, за умови з`явлення до нього, могла бути використана у ході обов`язкової вакцинації.

Доводи позивача про те, що вимога керівника навчального закладу надати сертифікат про вакцинацію або ж довідку про протипоказання до вакцинації, є втручанням у належне їй право на таємницю про стан здоров`я, є безпідставними.

Так, згідно з ст. 286 Цивільного кодексу України під лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров`я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Проте, сертифікат вакцинації чи висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації (форма №028-1/о) не містить лікарської або медичної таємниці, а є документами, що підтверджують певні факти, відповідно, факт вакцинації чи наявності протипоказань до неї.

В своїх рішеннях (наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням) ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві вцілому для захисту від розглянутих заразних хвороб.

Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

ЄСПЛ погодився, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я.

Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати втому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань.

У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений.

Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Зазначений висновок суду узгоджується із поставною Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17, за якою вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою, а принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10.03.2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

Велика ПалатаВерховногоСуду впостанові від14.12.2022рокупосправі №130/3548/21(провадження№61-4479св22)дійшла висновкупроправомірністьвакцинації вУкраїні,щопри розглядіподібнихсправсуди повиннівраховувати,щосуспільніінтереси превалюютьнадособистими,однаклишетоді,коли втручанняу відповідніправаособимає об`єктивніпідстави(передбаченезаконом,переслідуєлегітимнумету,єнагальнонеобхідним іпропорційнимтакійметі),а для відсторонення працівника від роботи, слід виходити як з Переліку № 2153, так іоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Позивачем визнано в судовому засіданні, що її функціональні обов`язки передбачають прямий контакт з маленькими дітьми (одна група 20 дітей, дітей у садочку, у яких проходять заняття з музики біля 100 осіб).

Враховуючи викладене, суд погоджується із доводами роботодавця, що при виконанні трудових обов`язків, маючи об`єктивну необхідність особисто контактувати з іншими людьми, дітьми позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції.

Відсторонення від роботи, тобто фактичне призупинення трудових відносин не є тотожним поняттю істотна зміна умов праці, так повідомлення позивача за два місця законом не вимагається.

Вакцинація не становить змін в організації виробництва і праці у розумінні ч. 3 ст. 32 КЗпП, а є лише умовою, за якої працівник допускається до виконання своїх трудових обов`язків.

Так, суд погоджується із доводами КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Хаджибейського району м.Одеси», що право позивача на працю було тимчасово обмежено на підставі закону і було необхідним для охорони здоров`я учасників виховного процесу.

Досягнення цієї цілі, з урахуванням специфіки роботи із маленькими дітьми, є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на повагу до приватного життя та право на працю, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Оскільки суд не встановив протиправних дій Одеського закладу дошкільної освіти «ЯСЛА-САДОК» № 190 Одеської міської Ради по відсторонення позивача від роботи, решта похідних позовних вимог задоволенню судом підлягають.

Судові витрати в порядку ст. 141 ЦПК України на користь позивача присудженню не підлягають.

Керуючись Главою 9 РозділуІІІ ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355ЦПК України: Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Одеського апеляційного суду.

Суддя: С.В. Маркарова

Повний текст рішення виготовлений 23.10.2023 року

13.10.23