Постанова

від 17.10.2023 по справі 953/21128/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/21128/19 Номер провадження 22-ц/814/1604/23Головуючий у 1-й інстанції Попрас В.О. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дорош А.І., Дряниця Ю.В.,

секретар Владіміров Р.В.,

з участю адвоката позивача ОСОБА_1 Андренка В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником адвокатом Шевцовим Олександром Анатолійовичем,

на рішення Київського районного суду м.Харкова від 24 вересня 2020 року, постановлене суддею Попрас В.О. (повний текст складено 02 жовтня 2020 року),

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним,

в с т а н о в и в:

28.10.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що 12.09.2018 позичив ОСОБА_2 77000,00 дол. США, що підтверджується розпискою, написаною власноручно позичальником та переданою позивачу. За умовами указаного зобов`язання позичальник зобов`язалася повернути йому позику в строк до 01.01.2019. Після настання дати повернення позики своїх зобов`язань за розпискою відповідачка не виконала, вимоги повернути кошти ігнорує. Із наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 12.09.2018 у розмірі 1963511,53 грн., із яких: 1916722,50 грн. основна сума заборгованості; 46789,03 грн. 3% річних.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 28.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження./а.с.10-11 т.1/

15.11.2019 ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 12.09.2018 неукладеним. В обґрунтування підстав зустрічного позову зазначає, що у грудні 2014 року звернулася до ОСОБА_1 з проханням позичити їй кошти в розмірі 30000,00 дол. США. Позивач погодився та на виконання усних домовленостей передав позику частинами: 01.01.2015 10000,00 дол. США, 13.01.2015 4000,00 дол. США, 02.02.2015 2000,00 дол. США, 09.02.2015 2000,00 дол. США, 11.02.2015 2000,00 дол. США, 11.03.2015 3000,00 дол. США, 27.03.2015 5000,00 дол. США, 19.05.2015 2000,00 дол. США.

Під час усних домовленостей конкретний термін повернення грошових коштів не оговорювався та було досягнуто згоди, що позика буде повертатися нею по мірі можливості.

19.05.2015, під час передачі останньої суми грошових коштів, позивач повідомив їй, що у разі не повернення грошових коштів до 01.07.2015, вона повинна буде повернути борг з урахуванням 4% за місяць користування коштами, а також, що для забезпечення повернення коштів із урахуванням відсотків вона повинна написати розписку на суму позики 60000,00 дол. США, а також про забезпечення зобов`язання належним їй будинком. Оскільки між сторонами існували довірливі стосунки, вона написала таку розписку, але грошові кошти в сумі 60000,00 дол. США позивач їй не передавав, про що відсутній відповідний запис у тексті розписки.

У зв`язку зі скрутним матеріальним становищем вона, ОСОБА_2 , не мала змоги повернути позичені грошові кошти в сумі 30000,00 дол. США одним платежем, а тому повертала позику частинами, вважаючи, що повертає реально позичену суму заборгованості (30000,00 дол. США), а не 60000,00 дол. США.

05.03.2018, на вимогу позивача, який погрожував їй зверненням в суд із позовом, вона повторно написала розписку про отримання грошових коштів у сумі 60000,00 дол. США. При цьому грошові кошти позивачем за такою розпискою їй не передавалися, а розписка від 19.05.2015 повернута ОСОБА_2 на її вимогу.

12.09.2018, у зв`язку із не поверненням нею усієї суми боргу, під тиском позивача, який погрожував їй судом, вона написала розписку про отримання 77000,00 дол. США. Попередню розписку від 19.05.2015 їй повернули, а між сторонами була досягнута домовленість, що розписка від 12.09.2018 буде їй повернута після сплати залишку боргу в сумі 14000,00 дол. США.

Зазначає, що сума позики в розписці зазначена на вимогу позивача, який обґрунтував її 4% за місяць користування позиченими коштами. У подальшому позивач постійно нагадував їй про нарахування відсотків та, що її борг постійно зростає, зокрема, за рахунок відсотків у розмірі 1200,00 дол. США на місяць. До моменту звернення позивача до суду із позовом сторони вели перемовини щодо необґрунтованості надмірних відсотків, тоді як позивач наполягав на поверненні на його користь суми боргу в розмірі 77000,00 дол. США, а також нагадував, що ним продовжують нараховуватися проценти. Із моменту отримання позики в сумі 30000,00 дол. США до листопада 2019 року ОСОБА_2 повернуто позивачу позику на загальну суму 22000,00 дол. США, залишок боргу склав 8000,00 дол. США, який нею не оспорюється. Проте грошові кошти в сумі 60000,00 дол. США та 77000,00 дол. США позивач їй не передавав, а вона не отримувала. Таким чином договір позики, на підтвердження якого позивачем надано розписку від 12.09.2019 вважає неукладеним.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 15.05.2020 прийнято до спільного розгляду та ухвалено розглядати в одному провадженні із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним./а.с.181 т.1/

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 24.09.2020 позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12.09.2018, що складається з основної суми заборгованості у розмірі 1 916722,50 грн., та 3% річних у розмірі 46789,03 грн., а всього 1963511,53 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір у розмірі 9605,00 грн.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем доведено належними доказами наявність між сторонами правовідносин позики відповідно до умов розписки, на підставі якої позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти, зобов`язавшись їх повернути у визначений строк. Із підстав невиконання відповідачем зобов`язання за договором позики, з останньої постановлено до стягнення заборгованість за позикою включно із 3% річних.

У задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору позики неукладеним відмовлено за недоведеністю, з підстав його відповідності вимогам чинного законодавства України та наявності усіх істотних умов, передбачених законом для таких договорів.

Відповідач ОСОБА_2 , в чиїх інтересах діє представник адвокат Шевцов О.А., оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, та задовольнити заявлений нею зустрічний позов про визнання договору позики неукладеним.

Із підстав, раніше викладених у зустрічній позовній заяві, доводить обґрунтованість заявлених нею вимог належними доказами. Зокрема, під час розгляду справи в суді першої інстанції вона, ОСОБА_2 , була допитана у якості свідка та підтвердила обставини отримання нею грошових коштів від позивача на суму 30000,00 дол. США, а також обставини, за яких нею була написана розписка. Крім цього, матеріали справи містять письмовий доказ у вигляді висновку спеціаліста-поліграфолога, яким підтверджено правдивість показань свідка ОСОБА_2 щодо не отримання нею від позивача грошових коштів у розмірі 77000,00 дол. США. Також показання свідка ОСОБА_2 щодо нарахування процентів ОСОБА_1 на позичену суму 30000,00 дол. США підтверджуються копією письмового розрахунку, а також іншими розписками.

Вважає, що усі ці докази у сукупності підтверджують, що у даному випадку мають місце інші правовідносини та інші обставини, ніж ті, що визнані судом доведеними.

Також наголошує, що дійсно отримала від позивача позику у сумі 30000,00 дол. США зі строком повернення до 01.06.2015, але грошові кошти в сумі 60000,00 дол. США та 77000,00 дол. США він їй не передавав, а вона не отримувала. Із підстав викладеного, вважає договір позики, на підтвердження якого позивачем надано розписку від 12.09.2018, неукладеним, оскільки кошти на його виконання вона не отримувала, а сама розписка не містить заяви про момент отримання нею грошових коштів.

Просить врахувати позицію Верховного Суду, сформовану у справі №629/5364/13-ц від 20.02.2019, за змістом якої у разі встановлення отримання позичальником меншої кількості грошей або речей, ніж вказано в договорі, вважається, що договір був укладений на фактично одержану ним кількість грошей або речей.

Посилається на те, що є інвалідом 2 групи, а тому відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України « Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18.11.2020 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником адвокатом Шевцовим О.А., на рішення Київського районного суду м.Харкова від 24.09.2020.

07.12.2020 до Харківського апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11.12.2020 у справі закінчено підготовчі дії та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін.

19.02.2021 відповідачем ОСОБА_2 заявлено до Харківського апеляційного суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів у вигляді розсекречених матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні №120192200000001148 від 05.08.2019 за ознаками ч.3 ст.190 КК України, де ОСОБА_2 є потерпілою.

Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05.09.2022 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін.

У суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Андренко В.Ю. заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив в її задоволенні відмовити. Надав до матеріалів справи оригінал письмової розписки , копія якої міститься на а.с.6 т.1.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи в порядку ч.13 ст.128 ЦПК України, що з огляду на положення ч.2 ст.372 цього кодексу, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.09.2018 ОСОБА_2 , паспорт: НОМЕР_1 , виданий 26.06.1996 Червонозаводським РВ УМВС м.Харків в Харківській області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за пропискою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 , взяла в борг у ОСОБА_1 77000,00 дол. США, які зобов`язується повернути не пізніше 01.01.2019. У випадку непередбачених обставин, борг зобов`язується погасити власним майном. Гроші, в сумі 77 000,00 дол. США отримала у повному обсязі. Розписка написана власноручно. Дата 12.08.2019, підпис ОСОБА_2 /а.с.6 т.1,

Згідно із розрахунком три проценти від простроченої поверненням суми заборгованості за договором позики від 12.09.2018 р. за час прострочення 297 днів 3% річних становить 46789,03 грн./а.с.4 т.1/

При постановленні рішення суд першої інстанції виходив із того, що укладений 12.09.2018 договір позики відповідає вимогам чинного законодавства України та містить усі істотні умови, передбачені законом для таких договорів. До моменту звернення позивача до суду, відповідачка спірний договір позики не оспорювала, з позовами про визнання договору позики неукладеним до суду не зверталася. Тому, приймаючи до уваги викладене, суд визнав, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав їх доведеності та обґрунтованості належними доказами.

Вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання неукладеним договору позики від 12.09.2018, суд першої інстанції визнав такими, що задоволенню не підлягають, оскільки відповідач не довела того факту, що не отримувала від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі, зазначеному в розписці від 12.09.2018, а також вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Апеляційний суд із висновками суду першої інстанції погоджується. При цьому враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами статей 525, 526ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, дослідивши розписку від 12.09.2018, з`ясував справжню правову природу укладеного між сторонами договору як договору позики, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення таких позовних вимог та стягнення зі ОСОБА_2 на його користь заборгованості за договором позики у розмірі 1916722,50 грн. та 3% річних у розмірі 46789,03 грн.

Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, оскільки не ґрунтуються на доказах та зводяться до нерозуміння природи зобов`язання, що не звільняє від обов`язку його виконання та не може бути виправдано скрутним матеріальним становищем. При цьому у разі різночитання умов зобов`язання, вона не була позбавлена права звернутися до суду з вимогою про тлумачення правочину відповідно до положень статті 213 ЦК України, чого відповідачка у цій справі не здійснила.

Стосовно тверджень відповідачки, що такий договір є не укладеним, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зі змісту розписки датованої 12.09.2018 убачається, що ОСОБА_2 власноручно написала, що взяла в борг у ОСОБА_1 77 000,00 дол. США, які зобов`язується повернути не пізніше 01.01.2019; гроші у розмірі 77 000,00 дол. США отримала у повному обсязі 12.09.2018.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги, що розписка від 12.09.2018 не містить істотних умов, зокрема, моменту отримання нею грошових коштів, які б давали можливість кваліфікувати вчинений правочин як договір позики. Підстав вважати, що позичальником отримана менша кількість грошей, ніж вказано в договорі (77 000,00 дол. США), колегія суддів також не вбачає, що виключає підстави застосування до спірних правовідносин позиції Верховного Суду у справі №629/5364/13-ц від 20.02.2019, як сформованої з відмінних правовідносин.

При цьому наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми чи її частини, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України, обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наведений процесуальнийобов`язок відповідачемне виконано,а доводиапеляційної скаргизводяться доіснування позадоговірнихвідносин ізпозивачем,які передуютьобставинам укладеногодоговору позики(19.05.2015, 05.03.2018) та не спростовують факту отримання коштів позики, а тому апеляційним судом відхиляються як безпідставні.

При цьому показання свідка, відповідачки у справі, не можуть підтвердити неукладеність оскаржуваного правочину, оскільки відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Показаннями свідків не може доводитися факт укладення/не укладення між сторонами договору позики та виконання зобов`язання за ним. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №369/7355/21 від 13.09.2023.

Тоді як висновок психофізіологічного опитування особи з використанням поліграфа не відноситься до висновків експерта чи документів в розумінні глави п`ятої розділу першого ЦПКУкраїни «Докази та доказування», результати перевірок на поліграфі мають орієнтовне значення, а його висновки ознаки вірогідності, відповідно, на їх підставі не можуть ґрунтуватися судові рішення.

При цьому, апеляційний суд приймає до уваги, що надані відповідачем результати тестування не можливо ідентифікувати за місцем їх проведення, а також відповідності кваліфікації поліграфолога, оскільки як результати тестування, так і докази на підтвердження кваліфікації, складені іноземної мовою, не містять перекладу на державну мову.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги відповідачкою не надано, тоді як надані нею суду апеляційної інстанції протоколи допитів та розсекречені матеріали проведення негласних (слідчих) розшукових дій у кримінальній справі №12019220000001148 не становили предмет дослідження суду першої інстанції, а тому за правилами ч.3 ст.367 ЦПК України, апеляційним судом до уваги не приймаються.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно даних ЄРДР кримінальне провадження №12019220000001148 порушено щодо умисних дій невстановлених осіб, які 05.08.2019, шляхом обману та зловживаючи довірою, повідомляючи завідомо неправдиву інформацію, заволоділи її, ОСОБА_2 , грошовими коштами./а.с.191 т.1/ У мотивах зустрічного позову відповідачка підтвердила існування між сторонами довірливих стосунків, проте не довела належними та допустимими доказами вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи питання розподілу судовий витрат, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи довічно, посвідчення серії НОМЕР_3 ./а.с.7 т.2/

За змістом частин першої, шостої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Установивши, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи довічно та звільнена від сплати судового збору, згідно ст.141 ЦПК України, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 605,00 грн. слід компенсувати за рахунок держави.

Із огляду на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині розподілу судових витрат, які слід компенсувати за рахунок держави. В іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником адвокатом Шевцовим Олександром Анатолійовичем, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 24 вересня 2020 року скасувати в частині розподілу судових витрат.

Судові витрати ОСОБА_1 за подачу позову в розмірі 9 605,00 грн. компенсувати за рахунок держави.

В іншій частині рішення Київського районного суду м.Харкова від 24 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17.10.2023.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді А.І. Дорош

Ю.В. Дряниця