Рішення

від 05.10.2023 по справі 911/1259/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1259/23

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пекканіска»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-технологічна компанія «Лідер»

про стягнення 312 335,97 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пекканіска» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Технологічна компанія «Лідер» про стягнення 312 335,97 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором оренди обладнання № 2-040321 від 04.03.2021 в частині внесення орендної плати. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 148 160,00 грн основного боргу, 29 632,00 грн штрафу, 74 643,80 грн пені, 17 731,37 грн 10% річних, 42 168,80 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.05.2023 вирішено здійснювати розгляд справи № 911/1259/23 за правилами загального позовного провадження. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позову, а позивачу відповіді на відзив; призначено підготовче засідання у справі на 08.06.2023.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.05.2023 була направлена судом на офіційну електронну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвала про відкриття провадження у справі № 911/1259/23 від 02.05.2023 в електронному вигляді була надіслана Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-технологічна компанія «Лідер» на його офіційну електронну адресу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відтак, в силу положення пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 02.05.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

02.06.2023 до суду від позивача надійшла заява про додаткове обґрунтування позовних вимог та долучення нових доказів до матеріалів справи, а також заява про виправлення описки допущеної у позовній заяві та долучення оригіналів доказів до матеріалів справи.

05.06.2023 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника сторони позивача.

08.06.2023 в підготовче засідання представники сторін не з`явились, відповідач про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи був повідомлені належним чином, позивач подав до суду заяву про розгляд справи за відсутністю представника. Ухвалою суду від 08.06.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 12.07.2023.

З метою повідомлення сторін про дату та час призначеного засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 08.06.2023 та направлено останню на офіційні електронні адреси позивача та відповідача.

12.07.2023 в підготовче засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Ухвалою суду від 12.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 02.08.2023.

З метою повідомлення сторін про дату та час призначеного засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 12.07.2023 та направлено останню на офіційні електронні адреси позивача та відповідача.

02.08.2023 в підготовче засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.08.2023 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1259/23 на 07.09.2023. Зобов`язано ТОВ «Пекканіска» надати до суду: - докази направлення актів надання послуг № 4766 від 20.06.2021, № 4962 від 31.12.2021, № 211 від 31.01.2022, № 623 від 23.02.2022, акту передачі в оренду № 3184 від 17.12.2021, акту повернення з оренди № 723 від 01.07.2022; - докази підписання сторонами актів надання послуг № 4766 від 20.06.2021, №4962 від 31.12.2021, № 211 від 31.01.2022;- оригінали актів надання послуг № 4766 від 20.06.2021, № 4962 від 31.12.2021, № 211 від 31.01.2022 (для огляду). Зобов`язано ТОВ «Будівельно-Технологічна компанія «Лідер» надати до суду, для огляду,оригінали актів надання послуг № 4766 від 20.06.2021, № 4962 від 31.12.2021, № 211 від 31.01.2022. Визнано явку представників сторін обов`язковою.

16.08.2023 до суду від позивача надійшла заява з додатками на виконання вимог ухвали суду від 02.08.2023.

07.09.2023 в підготовче засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2023 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/1259/23 до судового розгляду по суті на 05.10.2023, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час призначеного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 07.09.2023 та направлено останню на офіційні електронні адреси позивача та відповідача.

05.10.2023 в судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Наразі суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 05.10.2023 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

04.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пекканіска» (далі орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-технологічна компанія «Лідер» (далі орендар, відповідач) було укладено договір оренди обладнання № 2-040321 (далі договір), за змістом п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання, перелік якого визначається орендарем у договорі, актах приймання-передачі обладнання, актах надання послуг. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.

Відповідно до п. 1.2 вказаного правочину, перелік обладнання, строк оренди обладнання, об`єкт виконання робіт, вартість оренди обладнання, строк та порядок розрахунків визначаються договором.

Пунктом 2.1 договору визначені зобов`язання орендодавця, зокрема:

- орендодавець зобов`язаний: здійснити передачу обладнання орендарю на об`єкті виконання робіт з моменту підписання акту приймання-передачі обладнання (п. 2.1.1);

- за фактом прийняття (споживання) орендарем послуг з тимчасового сплатного користування обладнанням, складати та направляти орендареві для підписання (в т.ч. у електронному вигляді у порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документа та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») акти надання послуг щодо всього обсягу спожитих орендарем послуг з тимчасового сплатного користування обладнанням за звітній період, не пізніше 5-го (п`ятого) календарного дня з моменту закінчення відповідного орендного періоду (п. 2.1.3).

В пункті 3.1 викладені зобов`язання орендаря, а саме:

- належним чином виконувати зобов`язання (в т.ч. грошові зобов`язання), що виникають на підставі цього договору (п. 3.1.1);

- у строк до 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання, але у будь-якому випадку не пізніше 20-го (двадцятого) числа наступного за звітним місяця, підписати та повернути орендодавцеві відповідні акти надання послуг (п. 3.1.2).

Відповідні акти надання послуг, отримані орендодавцем електронною поштою, факсимільним повідомленням (скановані копії, ксерокопії відповідних актів надання послуг із зазначенням печаток сторін та підписів уповноважених осіб) або будь-якими іншими шляхами, будуть мати юридичну силу (заміняти оригінал) до отримання орендодавцем їх оригіналів або документів, належним чином укладених у електронному вигляді (п. 3.1.2.1).

Відповідно до п. 4.1 договору, орендодавець передає обладнання в оренду безпосередньо на об`єкті виконання орендарем робіт. Після закінчення строку оренди, орендар зобов`язаний повернути обладнання у встановленому цим договором порядку. При цьому, орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю вартість транспортування (доставка/зворотній вивіз) на підставі виставлених орендодавцем рахунків на оплату (у випадку доставки та вивозу обладнання силами орендодавця).

Згідно з п. 4.2 договору, передача та повернення обладнання здійснюється за попередньою домовленістю сторін, у відповідності із вимогами цього договору.

Пунктом 4.3 договору визначено, що при передачі/поверненні кожної одиниці обладнання сторони підписують акт приймання-передачі. Перебіг строку оренди обладнання та відповідне нарахування орендної плати починається з дати, вказаної сторонами у відповідному акті приймання-передачі обладнання, та припиняється датою, вказаною сторонами у відповідному акті повернення обладнання з оренди.

Згідно з п. 4.4 договору, орендодавець передає орендарю обладнання в технічно-справному стані (рівень заряду акумуляторів та пального достатній для відвантаження обладнання на об`єкт та підготовки до безпосереднього виконання робіт). Орендодавець не зобов`язаний забезпечувати максимальний рівень заряду акумуляторів та рівня пального в баках. Представник орендаря зобов`язаний у присутності орендодавця пересвідчитися у справності обладнання, що передається в оренду, та особливостях її роботи і застосування, після чого підписати відповідний акт приймання-передачі обладнання. У випадку наявності зауважень до стану обладнання, представник орендаря зазначає їх у відповідному акті приймання-передачі обладнання.

За змістом п. 4.5 договору, підписання представником орендаря акту приймання-передачі обладнання засвідчує факт його передачі в технічно справному стані, за умови відсутності письмово зазначених орендарем виявлених ним недоліків такого обладнання.

Відповідно до п. 11.8 договору, сторони погодили, документообіг, який виникає з підстав виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, також може здійснюватися у електронному (бездокументарному) вигляді у порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документа та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Таким чином, зі змісту п. 11.8 та п. 2.1.3 договору вбачається, що сторони дійшли згоди про можливість підписання первинних бухгалтерських документів, актів тощо шляхом скріплення відповідних документів електронними цифровими підписами сторін.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Посилений сертифікат відкритого ключа (далі посилений сертифікат ключа) сертифікат ключа, який відповідає вимогам цього Закону, виданий акредитованим центром сертифікації ключів, засвідчувальним центром, центральним засвідчувальним органом. Підписувач особа, яка на законних підставах володіє особистим ключем та від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладає електронний цифровий підпис під час створення електронного документа.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Згідно вимог ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписанта відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Судом встановлено, що 17.12.2021 позивач, на виконання умов договору, за актом передачі в оренду № 3184 від 17.12.2021 передав відповідачу, а відповідач, у свою чергу, прийняв в тимчасове платне користування обладнання підйомник дизельний Н125Х, інвентарний номер № НО291, серійний номер № CD112664, відновною вартістю устаткування з ПДВ в сумі 1708659,85 грн. Ціна оренди без ПДВ 2 200 грн/доба.

Відповідно до змісту акта, строк оренди починається з 18.12.2021. У вказаному акті зазначено, що наявний акт засвідчує те, що орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове сплатне користування обладнання, яке є об`єктом власності орендодавця, а також те, що обладнання передано в справному стані та повній комплектації та комплектності.

Вказаний акт скріплений кваліфікованими електронними цифровими підписами представників сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

В розділі 7 договору закріплено умови щодо строку оренди обладнання. Так, відповідно до п. 7.1 договору, початок перебігу строку оренди кожної одиниці обладнання, за який нараховується орендна плата, починається з дати передачі обладнання за актом прийому-передачі.

Строк оренди кожної одиниці обладнання за цим договором визначається орендарем (п. 7.2 договору).

Пунктом 7.3 договору передбачено, що за домовленістю сторін, обладнання за даним договором може бути передано в оренду на невизначений строк. Обладнання вважається переданим в оренду на невизначений строк до моменту отримання орендарем вимоги орендодавця про повернення обладнання у визначений орендодавцем строк.

Мінімальний строк оренди обладнання складає одну добу з моменту передачі обладнання в користування орендарю. Сторони погодили, що у випадку фактичного користування обладнанням орендарем протягом менше ніж однієї доби, вважається, що обладнання було у користуванні орендаря протягом однієї повної доби (п. 7.4 договору).

Судом встановлено, що Акт передачі в оренду № 3184 від 17.12.2021 не містить кінцевого строку тимчасового платного користування обладнанням.

Орендар набуває право на отримання в оренду обладнання після підписання акта прийому-передачі (п. 5.1 договору).

Відповідно до пп. 5.2, 5.3 договору, орендна плата нараховується в розмірі, встановленому орендодавцем за відповідний орендний період, попередньо узгоджений сторонами. Розмір орендної плати за добу користування кожною одиницею обладнання погоджується сторонами у рахунках на оплату, актах надання послуг, актах передачі обладнання в оренду, умовами цього договору.

Згідно з п. 5.4 договору, ціною договору є сума (загальна вартістю) всього обсягу отриманих орендарем послуг з оренди обладнання.

За змістом п. 5.5 договору, оплата орендарем послуг з оренди обладнання відбувається у порядку передоплати на підставі відповідного рахунку на оплату у розмірі 100% від загальної вартості запланованого періоду оренди, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку від орендодавця.

В будь-якому випадку орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за звітнім місяця (п. 5.5.1 договору).

Відповідно до п. 5.6 договору, орендар проводить оплату орендної плати та всіх інших платежів, передбачених даним договором, в національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, попередньо визначений орендодавцем у цьому договорі.

Згідно з п. 5.7 договору, за фактом закінчення строку оренди (а у випадку, коли він є більшим за один календарний місяць щомісячно) сторони укладають акт надання послуг.

Пунктом 5.8 договору визначено, що орендар зобов`язаний підписати та повернути орендодавцю один підписаний примірник акта надання послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання, шляхом поштового надсилання з описом вкладення (рекомендованим чи цінним листом). У випадку неповернення (несвоєчасного повернення) підписаного акту надання послуг, та за умови відсутності письмової мотивованої відмови орендаря від підписання акту надання послуг, такий акт надання послуг вважається укладеним, а весь передбачений відповідним актом надання послуг загальний обсяг послуг з оренди обладнання вважається в повному обсязі визнаним орендарем.

Пунктом 4.11 договору визначено, що орендар повинен повернути обладнання в день закінчення строку оренди.

Згідно з п. 4.12 договору, якщо обладнання за цим договором було передано в оренду на невизначений строк, орендар повинен повернути його орендодавцю протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги орендодавця, або в більш тривалий строк, передбачений такою вимогою. Така вимога має бути направлена в письмовій формі шляхом надсилання цінного листа з описом вкладення та/або під розпис передана уповноваженій особі орендодавця.

За змістом п. 4.14.2 договору, відмова представника орендаря від підписання акта повернення обладнання з оренди дає право орендодавцю за його власним вибором запросити для огляду та складання відповідного акту повернення обладнання з оренди незалежного фахівця та/або двох свідків із зазначенням підписів таких осіб у відповідному акті.

Пункт 4.16 договору визначає, що підтвердженням факту повернення обладнання орендодавцю є складений та підписаний сторонами акт повернення обладнання з оренди. До підписання сторонами такого акту повернення обладнання з оренди, обладнання вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря, та за нього нараховується орендна плата.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач стверджує, що в період дії договору, з 17.12.2021 до 23.02.2022 включно, позивачем було належним чином надано відповідачу послуги з оренди обладнання на загальну суму 148 160,00 грн.

На підтвердження вказаних відомостей позивачем долучено до позовної заяви копії актів надання послуг № 4766 від 20.12.2021 на суму 13 520,00 грн, № 4962 від 31.12.2021на суму 23 760,00 грн, № 211 від 31.01.2022 на суму 58 080,00 грн та № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн (копії наявні в матеріалах справи).

Позивачем також долучено до позовної заяви Акт повернення обладнання з оренди № 723 від 01.07.2022.

За ствердженням позивача, відповідно до змісту укладеного між сторонами акта передачі обладнання в оренду № 3184 від 17.12.2021, обладнання було передано в оренду з початком строку оренди з 18.12.2021. Водночас, як зазначає позивач, згідно акта повернення обладнання з оренди № 723 від 01.07.2022, датою закінчення строку оренди є 01.07.2022.

Позивач стверджує, що фактичний строк користування обладнанням відповідачем мав місце з 18.12.2021 до 23.02.2022 включно. При цьому, як зазначає позивач, відповідач підписав усі первинні документи, що стосувалися зазначеного строку оренди, окрім акта надання послуг № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн.

З огляду на зазначене позивач стверджує, що у період з 01.02.2022 до 23.02.2022 включно відповідач отримав послуги з тимчасового оплатного користування обладнанням в кількості 20 календарних днів, про що був повідомлений та на підставі чого, шляхом поштового зв`язку, а також через електронну систему укладення документів в електронній формі «M.E.Doc», отримав від позивача належним чином підписаний з його боку примірник акта надання послуг № 623 від 23.02.2022. Однак, як зазначає позивач, станом на день звернення позивачем до суду, відповідач вказаний акт зі своєї сторони не підписав та позивачу не повернув.

На підтвердження надання позивачем та прийняття відповідачем у період з 18.12.2021 до 23.02.2022 послуг з тимчасового оплатного користування обладнанням, позивач також посилається на податкові накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, позивач стверджує, що станом на день звернення до суду із даним позовом, відповідач неналежним чином виконав умови договору в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги з оренди обладнання за період з 18.12.2021 до 23.02.2022, наслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальній сумі 148 160,00 грн. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 148 160,00 грн основного боргу, а також заявлено до стягнення 29 632,00 грн штрафу, 74 643,80 грн пені та 17 731,37 грн 10% річних, нарахованих на підставі п. 6.2, 6.3 договору, та 42 168,80 грн інфляційних втрат.

Відповідно до п. 8.1 договору, даний договір укладений строком на один календарний рік та вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони не висунули бажання про припинення дії цього договору до моменту або у момент закінчення строку його дії, дія такого договору вважається продовженою на відповідний наступний календарний рік.

Згідно з п. 8.2 договору, кожна із сторін договору вправі відмовитись від даного договору в будь-який час, письмово попередивши про це іншу сторону за 10 (десять) робочих днів до запланованої дати припинення договору. Договір буде вважатися припиненим на 11 (одинадцятий) робочий день, з дня отримання стороною письмового повідомлення про припинення договору.

Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення сторін з намірами про припинення терміну дії договору або відмовою від договору в прядку, передбаченому пп. 8.1, 8.2 договору, суд дійшов висновку, що договір автоматично продовжувався на кожен наступний календарний рік на тих же умовах.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди обладнання № 2-040321 від 04.03.2021, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором найму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав умови договору, передавши відповідачу об`єкт оренди, а відповідач, у свою чергу, прийняв в строкове платне користування обладнання. Відповідно до змісту акта, строк оренди починається з 18.12.2021.

Вказаний акт скріплений кваліфікованими електронними цифровими підписами представників сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Заперечень відповідача щодо підписання вказаного акта кваліфікованим електронним цифровим підписом матеріали справи не містять. Заперечення щодо можливості підписання вказаними способом документів, вчинених на виконання умов договору, відповідачем також не висловлені.

Відповідно до п. 7.1 договору, початок перебігу строку оренди кожної одиниці обладнання, за який нараховується орендна плата, починається з дати передачі обладнання за актом прийому-передачі.

Строк оренди кожної одиниці обладнання за цим договором визначається орендарем (п. 7.2 договору).

Пунктом 7.3 договору передбачено, що за домовленістю сторін, обладнання за даним договором може бути передано в оренду на невизначений строк. Обладнання вважається переданим в оренду на невизначений строк до моменту отримання орендарем вимоги орендодавця про повернення обладнання у визначений орендодавцем строк.

Мінімальний строк оренди обладнання складає одну добу з моменту передачі обладнання в користування орендарю. Сторони погодили, що у випадку фактичного користування обладнанням орендарем протягом менше ніж однієї доби, вважається, що обладнання було у користуванні орендаря протягом однієї повної доби (п. 7.4 договору).

Як вбачається із поданої копії акта передачі в оренду обладнання № 3184 від 17.12.2021, сторони вказали дату початку оренди 18.12.2021. Однак судом встановлено, що сторони в акті не вказали дату закінчення перебігу строку оренди та повернення обладнання.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що обладнання було передане в оренду на невизначений строк до моменту отримання відповідної вимоги орендодавця про повернення обладнання, відповідно до пп. 7.2, 7.3 договору.

Посилання позивача на той факт, що згідно акта повернення обладнання з оренди № 723 від 01.07.2022, датою закінчення строку оренди є 01.07.2022, судом відхиляються у зв`язку із тим, що вказаний акт підписаний та скріплений відтиском печатки підприємства позивача, проте з боку відповідача вказаний акт не підписаний. При цьому доказів направлення вказаного акта або повідомлення про повернення обладнання у визначений орендодавцем строк, в порядку пп. 4.12, 7.2, 7.3 договору, матеріали справи не містять та позивачем до суду не надано.

Згідно з частиною 2 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як було встановлено судом та передбачено сторонами в пп. 5.2, 5.3 договору, орендна плата нараховується в розмірі, встановленому орендодавцем за відповідний орендний період, попередньо узгоджений сторонами. Розмір орендної плати за добу користування кожною одиницею обладнання погоджується сторонами у рахунках на оплату, актах надання послуг, актах передачі обладнання в оренду, умовами цього договору.

Згідно з п. 5.4 договору, ціною договору є сума (загальна вартістю) всього обсягу отриманих орендарем послуг з оренди обладнання.

За змістом п. 5.5 договору, оплата орендарем послуг з оренди обладнання відбувається у порядку передоплати на підставі відповідного рахунку на оплату у розмірі 100% від загальної вартості запланованого періоду оренди, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку від орендодавця.

В будь-якому випадку орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за звітнім місяця (п. 5.5.1 договору).

Відповідно до п. 5.6 договору, орендар проводить оплату орендної плати та всіх інших платежів, передбачених даним договором, в національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, попередньо визначений орендодавцем у цьому договорі.

Згідно з п. 5.7 договору, за фактом закінчення строку оренди (а у випадку, коли він є більшим за один календарний місяць щомісячно) сторони укладають акт надання послуг.

Пунктом 5.8 договору визначено, що орендар зобов`язаний підписати та повернути орендодавцю один підписаний примірник акта надання послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання, шляхом поштового надсилання з описом вкладення (рекомендованим чи цінним листом). У випадку неповернення (несвоєчасного повернення) підписаного акту надання послуг, та за умови відсутності письмової мотивованої відмови орендаря від підписання акту надання послуг, такий акт надання послуг вважається укладеним, а весь передбачений відповідним актом надання послуг загальний обсяг послуг з оренди обладнання вважається в повному обсязі визнаним орендарем.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач стверджує, що в період дії договору, з 17.12.2021 до 23.02.2022 включно, позивачем було належним чином надано відповідачу послуги з оренди обладнання на загальну суму 148 160,00 грн.

На підтвердження вказаних відомостей позивачем долучено до позовної заяви копії актів надання послуг № 4766 від 20.12.2021 на суму 13 520,00 грн, № 4962 від 31.12.2021на суму 23 760,00 грн, № 211 від 31.01.2022 на суму 58 080,00 грн та № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн.

Позивач стверджує, що фактичний строк користування обладнанням відповідачем мав місце з 18.12.2021 до 23.02.2022 включно. При цьому, як зазначає позивач, відповідач підписав усі первинні документи, що стосувалися зазначеного строку оренди, окрім акта надання послуг № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн.

З огляду на зазначене позивач стверджує, що у період з 01.02.2022 до 23.02.2022 включно відповідач отримав послуги з тимчасового оплатного користування обладнанням в кількості 20 календарних днів, про що був повідомлений та на підставі чого шляхом поштового зв`язку, а також через електронну систему укладення документів в електронній формі «M.E.Doc», отримав від позивача належним чином підписаний з його боку примірник акта надання послуг № 623 від 23.02.2022. Однак, як зазначає позивач, станом на день звернення позивачем до суду, відповідач вказаний акт зі своєї сторони не підписав та позивачу не повернув.

Дослідивши надані на підтвердження належного виконання позивачем умов договору оренди обладнання акти, судом встановлено та зазначається таке.

Так позивач стверджує, що акти надання послуг № 4766 від 20.12.2021 на суму 13 520,00 грн, № 4962 від 31.12.2021 на суму 23 760,00 грн, № 211 від 31.01.2022 на суму 58 080,00 грн скріплені кваліфікованими електронними цифровими підписами сторін.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Посилений сертифікат відкритого ключа (далі посилений сертифікат ключа) сертифікат ключа, який відповідає вимогам цього Закону, виданий акредитованим центром сертифікації ключів, засвідчувальним центром, центральним засвідчувальним органом. Підписувач особа, яка на законних підставах володіє особистим ключем та від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладає електронний цифровий підпис під час створення електронного документа.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Згідно вимог ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписанта відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Крім того, відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З врахуванням вищевикладеного суд зауважує, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис та бути відправленим з офіційної електронної адреси сторони уповноваженою на те особою.

За змістом п. 2.1.3 договору, за фактом прийняття (споживання) орендарем послуг з тимчасового сплатного користування обладнанням, складати та направляти орендареві для підписання (в т.ч. у електронному вигляді у порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документа та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») акти надання послуг щодо всього обсягу спожитих орендарем послуг з тимчасового сплатного користування обладнанням за звітній період, не пізніше 5-го (п`ятого) календарного дня з моменту закінчення відповідного орендного періоду.

Відповідно до п. 11.8 договору, сторони погодили, документообіг, який виникає з підстав виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, також може здійснюватися у електронному (бездокументарному) вигляді у порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документа та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Таким чином, зі змісту п. 11.8 та п. 2.1.3 договору вбачається, що сторони дійшли згоди про можливість підписання первинних бухгалтерських документів, актів тощо шляхом скріплення відповідних документів електронними цифровими підписами сторін.

Суд зазначає, що позивач долучив до позовної заяви в якості доказів копії актів надання послуг № 4766 від 20.12.2021 на суму 13 520,00 грн, № 4962 від 31.12.2021 на суму 23 760,00 грн, № 211 від 31.01.2022 на суму 58 080,00 грн, створених за допомогою комп`ютерної програми «M.E.Doc». В позовній заяві, позивач стверджує, що вищезазначені акти направленні відповідачу та підписані ним, на підтвердження цих обставин позивач долучив до актів додатки, зі змісту цих додатків не вбачається, що ці акти направлено відповідачу та підписано сторонами.

З урахуванням зазначеного, ухвалою Господарського суду Київської області від 02.08.2023 у справі № 911/1259/23 було зобов`язано ТОВ «Пекканіска» надати до суду: - докази направлення актів надання послуг № 4766 від 20.06.2021, № 4962 від 31.12.2021, № 211 від 31.01.2022, № 623 від 23.02.2022, акту передачі в оренду № 3184 від 17.12.2021, акту повернення з оренди № 723 від 01.07.2022; - докази підписання сторонами актів надання послуг № 4766 від 20.06.2021, №4962 від 31.12.2021, № 211 від 31.01.2022;- оригінали актів надання послуг № 4766 від 20.06.2021, № 4962 від 31.12.2021, № 211 від 31.01.2022 (для огляду).

16.08.2023 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 02.08.2023.

Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).

Дослідивши надані позивачем документи на підтвердження направлення та підписання електронними цифровими підписами актів надання послуг № 4766 від 20.06.2021, № 4962 від 31.12.2021, № 211 від 31.01.2022, судом встановлено, що вказані документи були доставлені відповідачу за допомогою комп`ютерної програми «M.E.Doc», що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про результат обробки документа, та підписані кваліфікованими електронними цифровими підписами сторін без будь-яких зауважень та заперечень, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями протоколів створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Відтак, долучені позивачем до позовної заяви докази акти надання послуг № 4766 від 20.06.2021, № 4962 від 31.12.2021, № 211 від 31.01.2022 свідчать, що роздруковані (паперові копії) акти надання послуг є копіями електронного доказу, а відтак є належними доказами в розумінні ч. 3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем зобов`язань за договором в частині надання відповідачу в строкове платне користування обладнання та, у свою чергу, користування відповідачем обладнанням у період з 18.12.2021 до 31.01.2022 на загальну суму 95 360,00 грн, що підтверджується копіями актів надання послуг № 4766 від 20.12.2021 на суму 13 520,00 грн, № 4962 від 31.12.2021 на суму 23 760,00 грн та № 211 від 31.01.2022 на суму 58 080,00 грн та є підставою для здійснення відповідачем розрахунків відповідно до умов договору.

Як було зазначено судом вище та передбачено в п. 5.5 договору, оплата орендарем послуг з оренди обладнання відбувається у порядку передоплати на підставі відповідного рахунку на оплату у розмірі 100% від загальної вартості запланованого періоду оренди, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку від орендодавця.

В будь-якому випадку орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п`ятого) числа наступного за звітнім місяця (п. 5.5.1 договору).

Враховуючи встановлені вище судом обставини та визначений сторонами строк оплати, суд вважає, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань щодо сплати орендної плати за актами надання послуг № 4766 від 20.12.2021, № 4962 від 31.12.2021 та № 211 від 31.01.2022 є таким, що настав.

Доказів розрахунку за користування обладнанням у період з 18.12.2021 до 31.01.2022 на загальну суму 95 360,00 грн згідно актів надання послуг № 4766 від 20.12.2021 на суму 13 520,00 грн, № 4962 від 31.12.2021 на суму 23 760,00 грн та № 211 від 31.01.2022 на суму 58 080,00 грн матеріали справи не містять.

Щодо акта надання послуг № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн суд зазначає наступне.

Так судом встановлено, що акт надання послуг № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн підписаний власноручним підписом уповноваженої особи позивача та скріплений відтиском печатки ТОВ «Пекканіска». З боку відповідача вказаний акт не підписаний.

Позивач стверджує, що фактичний строк користування обладнанням відповідачем мав місце з 18.12.2021 до 23.02.2022 включно. При цьому, як зазначає позивач, відповідач підписав усі первинні документи, що стосувалися зазначеного строку оренди, окрім акта надання послуг № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн.

З огляду на зазначене позивач стверджує, що у період з 01.02.2022 до 23.02.2022 включно відповідач отримав послуги з тимчасового оплатного користування обладнанням в кількості 20 календарних днів, про що був повідомлений та на підставі чого шляхом поштового зв`язку, а також через електронну систему укладення документів в електронній формі «M.E.Doc», отримав від позивача належним чином підписаний з його боку примірник акта надання послуг № 623 від 23.02.2022. Однак, як зазначає позивач, станом на день звернення позивачем до суду, відповідач вказаний акт зі своєї сторони не підписав та позивачу не повернув.

Наразі суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та позивачем до суду не надано докази направлення відповідачу через електронну систему укладення документів в електронній формі «M.E.Doc» акта надання послуг № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн.

Жодних належних та допустимих доказів направлення відповідачу підписаного з боку позивача акта надання послуг № 623 від 23.02.2022 засобами поштового зв`язку в порядку, визначеному п. 5.8 договору, позивачем до суду також не надано.

Щодо посилання позивача на податкові накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних судом зазначається наступне.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, конкретизувавши висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19 про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції, зазначив наступне: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Доказів реєстрації податкових накладних на отримання послуг від позивача та формування відповідачем, як покупцем (орендарем), податкового кредиту за фактом надання послуг на підставі спірного акта надання послуг № 623 від 23.02.2022, до суду не надано.

Таким чином, позивач не надав до суду допустимих доказів щодо вчинення відповідачем юридично значимих дій з оподаткування та не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів (зокрема, матеріалів податкової звітності відповідача) відповідно до ст. 74, 81 ГПК України.

Відтак, суду не доведено вчинення відповідачем дій з реєстрації податкових накладних та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, а відтак не доведено засвідчення волі сторони до настання відповідних правових наслідків, оскільки податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару/послуг від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом, доказів чого суду не надано.

За даних обставин справи, додані до позову копії податкових накладних та квитанцій про реєстрацію податкових накладних/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не підтверджують здійснення між сторонами господарської діяльності, зокрема за спірним непідписаним актом надання послуг № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн.

Таким чином, з огляду на той факт, що акт надання послуг № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн підписаний з боку позивача та не підписаний відповідачем, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів направлення відповідачу зазначеного акта як через електронну систему укладення документів в електронній формі «M.E.Doc», так і засобами поштового зв`язку, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем надання відповідачу в тимчасове платне користування обладнання та, у свою чергу, користування відповідачем обладнанням у період з 01.02.2022 до 23.02.2022 на загальну суму 52 800,00 грн згідно акта надання послуг № 623 від 23.02.2022. Протилежного суду не доведено.

Водночас, як було зазначено судом вище, станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом, в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині здійснення повного та своєчасного розрахунку за користування обладнанням у період з 18.12.2021 до 31.01.2022 на загальну суму 95 360,00 грн згідно актів надання послуг № 4766 від 20.12.2021 на суму 13 520,00 грн, № 4962 від 31.12.2021 на суму 23 760,00 грн та № 211 від 31.01.2022 на суму 58 080,00 грн. У зв`язку із цим у відповідача перед позивачем за вказаними актами надання послуг виникла заборгованість в загальній сумі 95 360,00 грн. Протилежного суду не доведено. Доказів повної та своєчасної оплати за вказаних актів надання послуг до суду не надано.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу нормативно та документально доведені та підлягають задоволенню частково, а саме підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача за користування обладнанням у період з 18.12.2021 до 31.01.2022 на загальну суму 95 360,00 грн згідно актів надання послуг № 4766 від 20.12.2021 на суму 13 520,00 грн, № 4962 від 31.12.2021 на суму 23 760,00 грн та № 211 від 31.01.2022 на суму 58 080,00 грн.

В частині стягнення з відповідача плати за користування обладнанням у період з 01.02.2022 до 23.02.2022 на загальну суму 52 800,00 грн згідно акта надання послуг № 623 від 23.02.2022 позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав, зазначених судом вище.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.2 договору, у разі невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов`язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов`язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 (десять) процентів річних, пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного орендарем грошового зобов`язання.

Нарахування пені за порушення орендарем грошового зобов`язання згідно п. 6.2. цього договору не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання (п. 6.3 договору).

Позивач за прострочення строків оплати, керуючись умовами п. 6.2, 6.3 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 74 643,80 грн та 29 632,00 грн штрафу в розмірі 20% від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожним актом окремо.

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.

При дослідженні розрахунку позивача суд встановив, що останнім здійснено нарахування пені на прострочену заборгованість із перевищенням шестимісячного терміну, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, зі змісту п. 6.3 договору вбачається, що сторони погодили інший строк щодо нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, відмінний від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, який є більшим шести місяців та нараховується за весь час неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання. Таким чином, за взаємною згодою сторін, що встановлено в п. 6.3 договору, пеня нараховується за весь період прострочення по день виконання стороною відповідного зобов`язання.

При цьому суд вважає безпідставним нарахування позивачем пені та штрафу за невиконане грошове зобов`язання за актом надання послуг № 623 від 23.02.2022 на суму 52 800,00 грн з огляду на недоведеність позивачем надання відповідачу в тимчасове платне користування обладнання та, у свою чергу, користування відповідачем обладнанням у період з 01.02.2022 до 23.02.2022 на загальну суму 52 800,00 грн згідно акта надання послуг № 623 від 23.02.2022.

Отже, здійснивши перерахунок пені та штрафу у розмірі 20 % від невиконаного грошового зобов`язання, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, встановленої судом заборгованості з оренди обладнання (95 360,00 грн), порядку розрахунків погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 48 845,99 грн, а позовні вимоги в частині стягнення 20% штрафу підлягають задоволенню частково в сумі 19 072,00 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вже було зазначено судом раніше та передбачено сторонами в п. 6.2 договору, у разі невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов`язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов`язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 10 (десять) процентів річних.

Позивач, у зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання, керуючись п. 6.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 10% річних в сумі 17 731,37 грн та інфляційні втрати в сумі 42 168,80 грн.

Здійснивши власний перерахунок 10% річних та інфляційних витрат, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків, встановленого договором, а також встановленої судом суми заборгованості з оренди обладнання, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 10% річних підлягають задоволенню частково в сумі 11 770,03 грн, а інфляційні втрати підлягають задоволенню частково в сумі 28 052,54 грн.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 046,51 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 20 000,00 грн.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу до позовної заяви долучено копії: - договору про надання правничої (правової) допомоги № 1-010120 від 01.01.2020; - Акта надання послуг № 177-1-010120 від 21.04.2023 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 1-010120 від 01.01.2020 на суму 20 000,00 грн; - рахунку-фактури № 177 від 21.04.2023 на суму 20 000,00 грн; - платіжного доручення № 7125 від 21.04.2023 на суму 20 000,00 грн; - свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ХМ № 000256 від 08.05.2019; - довіреності від 01.01.2023.

Згідно приписів ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний розподілити судові витрати за наслідками розгляду господарського спору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід зазначити, що ч. 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Згідно з частина 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом враховано, що ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 6 вказаної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Проте, відповідачем вказаного вище клопотання подано не було, неспівмірності витрат позивача на послуги адвоката не доведено.

Водночас, постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, навіть коли не ставиться питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу за клопотанням іншої сторони.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Суд зазначає, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору найму, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності; у спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо факту невиконання зобов`язання та нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, судова практика є сталою; застосування великої кількості законів та підзаконних актів спірні правовідносини не передбачають; матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час; відзиву на позовну заяву, у відповідь на яку б позивач надав відповідь на відзив, матеріали справи також не містять; усі засідання були проведені за відсутності представника позивача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, виходячи з приписів чинного господарського процесуального законодавства стосовно необхідності розподілу судових витрат пропорційно задоволених вимог, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатських послуг і виконаних робіт у межах розгляду справи № 911/1259/23, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, а також те, що обставини справи свідчать, що справа є не складною і підготовка до її розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів та законодавства, значних затрат часу та правових знань, господарський суд вважає, що розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката в цьому випадку підлягає до стягнення з відповідача в сумі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-технологічна компанія «Лідер» (місцезнаходження: вул. Туполєва Академіка, буд. 17, м. Київ, 04128; код ЄДРПОУ 42216179) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пекканіска» (місцезнаходження: вул. Богатирська, буд. 11, м. Київ, 04209; код ЄДРПОУ 35411500) 95 360,00 грн основного боргу, 19 072 грн штрафу, 48 845,99 грн пені, 11 770,03 грн 10 % річних, 28 052,54 грн інфляційних втрат, 3 046,51 грн судового збору та 10 000,00 грн адвокатських витрат.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та підп. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2023.

Суддя Л.В. Сокуренко