Ухвала

від 18.10.2023 по справі 758/5376/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 758/5376/16

провадження № 61-2587св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі - ОСОБА_2 ;

особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Рубан С. М., Іванченка М. М.

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 листопада 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від нього в борг 200 000 доларів США строком до 01 травня 2013 року зі сплатою 30 процентів річних, що підтверджується розпискою. За домовленістю між сторонами відповідач зобов`язувався сплачувати проценти за користування позикою в сумі 5 000 доларів США щомісяця. ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе зобов`язань та за весь час користування коштами сплатив йому 200 275 доларів США в рахунок часткового погашення процентів, однак позику не повернув. Станом на 11 квітня 2017 року відповідач має заборгованість у розмірі 415 714,53 доларів США, з яких: 200 000 доларів США - сума боргу; 171 719,27 доларів США - проценти за користування коштами в період з 01 листопада 2012 року по 11 квітня 2017 року; 23 671,23 доларів США - три проценти річних від простроченої суми основного боргу за період з 02 травня 2013 року по 11 квітня 2017 року; 20 324,03 доларів США - три проценти річних від суми прострочених процентів за період з 02 травня 2013 року по 11 квітня 2017 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вказану заборгованість за курсом Національного банку України на час ухвалення рішення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року у складі судді Романа О. А. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 10 011 604,70 грн, що станом на 11 квітня 2017 року еквівалентно 371 719,27 доларів США. В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 6 890 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір позики, умови якого відповідач не виконав. Позов ОСОБА_1 доведено й обґрунтовано належним чином і відповідач не спростував наведений позивачем розрахунок заборгованості, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 10 011 604,70 грн, що станом на 11 квітня 2017 року еквівалентно 371 719,27 доларів США. При цьому суд виходив з того, що вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 43 995,26 доларів США задоволенню не підлягають, оскільки розмір процентів за користування коштами встановлено розпискою. Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 6 890 грн, що складає 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 28 серпня 2018 року про виправлення помилок, заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання мирової угоди задоволено. Визнано мирову угоду подану до апеляційного суду 03 липня 2017 року та підписану 30 червня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якої:

1. Сторони домовились врегулювати спір по справі № 758/5376/16-ц шляхом підписання та виконання даної мирової угоди.

2. Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , визнає свої зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 по сплаті суми боргу за договором позики від 01 листопада 2012 року в сумі 200 000 (двісті тисяч) доларів США, окрім суми, раніше сплаченої відповідачем за зазначеним вище договором позики. ОСОБА_2 зобов`язується та гарантує сплатити ОСОБА_1 борг у сумі 200 000 доларів США в наступному порядку: протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту введення в експлуатацію одного з об`єктів будівництва (в залежності від того, який з об`єктів буде введений в експлуатацію раніше), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 . Відповідач зобов`язаний сплатити позивачу суму, зазначену в пункті 2 даної мирової угоди.

3. Сторони домовились, що в будь-якому разі строк виконання зобов`язань відповідача перед позивачем за даною мировою угодою не повинен перевищувати 12 (дванадцять) місяців з моменту затвердження судом даної мирової угоди. Виплату боргу у сумі 200 000 доларів США може бути здійснено одним або декількома платежами, шляхом передачі ОСОБА_1 готівкових коштів, у строк визначений пунктом 2 мирової угоди.

4. Датою отримання платежу вважається дата отримання ОСОБА_1 готівкових коштів, яка повинна бути підтверджена нотаріально посвідченою заявою про одержання коштів.

5. Зобов`язання сторін за договором позики від 01 листопада 2012 року припиняються після сплати відповідачем ОСОБА_2 боргу у розмірі, строк та спосіб, визначені пунктами 2, 3 мирової угоди.

6. У випадку, якщо ОСОБА_2 не здійснить остаточну виплату боргу у сумі 200 000 доларів США у строк, визначений пунктом 2 даної мирової угоди, він зобов`язується сплатити ОСОБА_1 штраф у розмірі 50 процентів від суми, зазначеної в пункті 2 даної мирової угоди (від 200 000 доларів США).

7. Дана мирова угода набирає чинності з моменту її визнання судом і діє до повного виконання зобов`язань, передбачених цією мировою угодою.

8. Наслідки укладення мирової угоди, зміст статей 175, 205, 206 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) сторонам відомі і зрозумілі.

9. У разі несплати ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 200 000 доларів США у строк, зазначений у пункті 2 мирової угоди, ОСОБА_1 має право направити ухвалу суду про визнання цієї мирової угоди до виконавчої служби для виконання шляхом стягнення з ОСОБА_2 суми боргу у розмірі, вказаному у пункті 2 цієї мирової угоди (за вирахуванням здійснених ним платежів за цією мировою угодою) та штрафних санкцій, визначених пунктом 6 мирової угоди, про що позивач ОСОБА_1 вказує у заяві про відкриття виконавчого провадження.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року скасовано та закрито провадження у справі.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 03 липня 2017 року сторони подали до суду підписану заяву про визнання мирової угоди, яка не суперечить закону, відповідає інтересам обох сторін, не порушує права та інтереси інших осіб, а тому вона підлягає визнанню судом із закриттям провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 лютого 2023 року особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 759/6865/19, а також - прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду міста Києва.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що 23 січня 2003 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від неї в борг 29 000 доларів США строком до 23 квітня 2004 року, однак на час прийняття оскаржуваного судового рішення апеляційним судом (04 липня 2017 року) борг не повернув. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бердар М. М. від 12 грудня 2022 року було відкрито виконавче провадження № 70538377 з виконання наказу № 910/4473/21, виданого 06 грудня 2022 року суддею Господарського суду міста Києва Мандичевим Д. В. про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 71 093,93 грн трьох процентів річних, а також 2 270 грн витрат по сплаті судового збору. Оскільки на виконанні перебувало декілька виконавчих проваджень щодо одного того самого боржника - ОСОБА_2 , то постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бердар М. М. від 12 грудня 2022 року було об`єднано виконавчі провадження № 57136486 (з виконання ухвали апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року у справі № 7585376/16-ц) та № 70538377 у зведене виконавче провадження № 70538579. Лише 27 січня 2023 року із зазначеної постанови приватного виконавця про об`єднання виконавчих проваджень їй стало відомо про існування судового рішення у справі № 7585376/16-ц. За таких обставин, оскільки вона є кредитором відповідача і не давала своєї згоди на укладення мирової угоди, то оскаржуване судове рішення стосується її прав та інтересів, однак вона не була залучена до участі у справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг 200 000 доларів США строком до 01 травня 2013 року зі сплатою 30 процентів річних, що підтверджується розпискою.

За домовленістю між сторонами відповідач зобов`язувався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 5 000 доларів США щомісяця.

ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе зобов`язань та за весь час користування коштами сплатив позивачу 200 275 доларів США в рахунок часткового погашення процентів, однак позику не повернув.

Згідно з розрахунком, наведеним позивачем, станом на 11 квітня 2017 року відповідач має заборгованість у розмірі 415 714,53 доларів США, з яких: 200 000 доларів США - сума боргу; 171 719,27 доларів США - проценти за користування коштами в період з 01 листопада 2012 року по 11 квітня 2017 року; 23 671,23 доларів США - три проценти річних від простроченої суми основного боргу за період з 02 травня 2013 року по 11 квітня 2017 року; 20 324,03 доларів США - три проценти річних від суми прострочених процентів за період з 02 травня 2013 року по 11 квітня 2017 року.

Відповідач не надав доказів на спростування вищевказаного розрахунку заборгованості за договором позики, тому суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявності підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 10 011 604,70 грн, що станом на 11 квітня 2017 року еквівалентно 371 719,27 доларів США, з яких: 200 000 доларів США - сума боргу; 171 719,27 доларів США - проценти за користування коштами в період з 01 листопада 2012 року по 11 квітня 2017 року. При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних у розмірі 43 995,26 доларів США, місцевий суд виходив з того, що розмір процентів за користування коштами встановлено розпискою.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення плозову, сторони оскаржили його в апеляційному порядку.

03 липня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду апеляційної інстанції підписану заяву про визнання мирової угоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження в цій справі підлягає закриттю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 31 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року (далі - ЦПК України 2004 року), передбачено, що сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 175 ЦПК України 2004 року мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно зі статтею 306 ЦПК України 2004 року в апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами, та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами.

Затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний за правилами статей 509, 525, 526 Цивільного кодексу України.

Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.

Цивільним процесуальним законом покладено на суд обов`язок під час визнання мирової угоди перевірити, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз`яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.

За положеннями частини п`ятої статті 175 ЦПК України 2004 року якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, виходячи із змісту статті 175 ЦПК України 2004 року, укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов`язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається сторонами, затверджується судом відповідно до вимог цивільного процесуального права, з урахуванням норм матеріального цивільного права.

Отже, обов`язковою умовою затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами, в тому числі з виходом за межі предмета спору, є та умова, що така мирова угода не повинна порушувати прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ у справі «Bruаlla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, п. 33).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Згідно з пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов`язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

В постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц Верховним Судом сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Таким чином, суд касаційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити касаційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на касаційне оскарження рішення суду.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі в судах першої та апеляційної інстанцій, посилається на те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду стосується її прав та інтересів, так як 23 січня 2003 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від неї в борг 29 000 доларів США строком до 23 квітня 2004 року, однак на час прийняття оскаржуваного судового рішення апеляційним судом (04 липня 2017 року) борг не повернув. Тобто вона є кредитором відповідача і не давала своєї згоди на укладення мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

При цьому в касаційній скарзі заявник не заперечувала тих обставин, що постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бердар М. М. від 12 грудня 2022 року було об`єднано виконавчі провадження № 57136486 (з виконання ухвали апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року у справі № 7585376/16-ц) та № 70538377 (з виконання наказу № 910/4473/21, виданого 06 грудня 2022 року суддею Господарського суду міста Києва Мандичевим Д. В. про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 71 093,93 грн трьох процентів річних, а також 2 270 грн витрат по сплаті судового збору) у зведене виконавче провадження № 70538579, що свідчить про те, що ОСОБА_3 зверталася до суду за захистом своїх порушених прав боржником ОСОБА_2 в іншому судовому провадженні.

Оскільки спір в цій справі виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а визнана апеляційним судом мирова угода передбачає визначені нею права та обов`язки лише сторін у справі та не стосується будь-яких прав, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_3 , то доводи касаційної скарги про неврахування в оскаржуваному судовому рішенні прав та інтересів заявника, яка так само як позивач є кредитором відповідача, не заслуговують на увагу.

За таких обставин, оскільки судовим рішенням суду апеляційної інстанції в цій справі не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 як особи, яка не брала участі у справі, тому, з урахуванням норми частини першої статті 389 ЦПК України, в заявника відсутнє право оскарження в касаційному порядку вказаного судового рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

З огляду на викладене, оскільки після відкриття касаційного провадження Верховним Судом встановлено, що оскаржуваною ухвалою апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , то касаційне провадження за її касаційною скаргою підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційне провадження підлягає закриттю з викладених підстав, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 396, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович