Рішення

від 26.01.2022 по справі 757/21128/17-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/21128/17-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Підпалого В.В.

при секретарях - Вишневської (Гук) О.Р., Луцюк А.В., Кирилюк Н.С.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про встановлення нікчемності договору та визнання його недійсним, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні майном, -

ВСТАНОВИВ:

12.04.2017 р. до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про встановлення нікчемності договору та визнання його недійсним, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні майном, згідно вимог якого Позивач просить суд:

- встановити нікчемність Договору про відступлення права вимоги за Кредитним договором № 178 Ф/Л від 30.07.2009 р., укладеного між ТОВ «Фінансова компанія Капітал Гарант Інвест» та громадиноном України ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за Кредитним договором № 178 Ф/Л від 30.07.2009 р., укладеного між ТОВ «Фінансова компанія Капітал Гарант Інвест» та громадиноном України ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ТОВ Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» і громадянина України ОСОБА_2 не чинити перешкод та не здійснювати будь-які інші дії (на підставі Договору про відступлення № 2), що можуть перешкодити Позивачу здійснювати свої права на користування, володіння та розпорядження наступним нерухомим майном: однокімнатною квартирою під АДРЕСА_1 ; однокімнатною квартирою під АДРЕСА_2 .

10.05.2017 р. ухвалою Печерського районного суду м. Києва прийнято справу до свого провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представники позивача не заперечували проти розгляду справи в порядку заочного провадження, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідачі, які належним чином повідомлені про відкриття провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та у порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України, не скористалися своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третя особа, про місце і час судового розгляду повідомлена належним чином, заяв, клопотань пояснень до суду не подано.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, уразі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, відповідачі були повідомлені про судове засідання шляхом направлення судової повістки та публікації оголошень на веб-порталі судової влади України, що визначено Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та узгоджується з приписами цивільного процесуального законодавства, що як наслідок свідчить, що відповідачі вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи та просить провести розгляд у його відсутність.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача та пояснень третіх осіб, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення та відмовити в задоволенні позову.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судовим розглядом встановлено, що30.07.2009 р. між ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Автокразбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 178-Ф, відповідно до п. 1.1 якого банк надає позичальнику кредит у вигляді відновлювальної «відкличної» кредитної лінії з лімітом кредитування 1 900 000,00 грн. на умовах визначених договором.

Додатковими угодами № 1 від 29.12.2009 р. та № 2 від 26.03.2010 р. сума ліміту кредиту та строк погашення кредиту змінювалися.

Відповідно до положень додаткової угоди № 2 від 26.03.2010 р, ліміт кредитування становив 1 580 000,00 грн. до 29.03.2010 р.; 912 256,00 грн. до 29.04.2014 р. Строку надання кредиту - з 30.07.2009 р. по 29.07.2014 р.

На забезпечення виконання Кредитного договору між Банком та ОСОБА_1 13.08.2009 р. укладено іпотечний договір № 1789-1, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого Позивач надає Банку в іпотеку об`єкти нерухомого майна: однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ; однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ; однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 ; однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

Пунктом 1.10 Іпотечного договору сторони погодили вартість Предмета іпотеки у сумі 1 665 048,00 грн.

Згідно з п. 2.3 Іпотечного договору відповідно до умов Кредитного договору Позичальник зобов`язаний в порядку, передбаченого Основним зобов`язанням повернути Банку кредит у сумі 1 900 000,00 грн. зі строком погашення - 29.07.2014 р. (згідно графіку); сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 23 % річних; сплачувати комісію, штрафи і пеню згідно умов Кредитного договору.

На підставі п. 4.1 Іпотечного договору Банк має право відступити права за цим договором, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Додатковими угодами № 1 від 29.12.2009 р. та № 2 від 26.03.2010 р. вносилися зміни до Іпотечного договору.

Так, відповідно до додаткової угоди № 2 від 26.03.2010 р. до Іпотечного договору внесено наступні зміни: п. 1.2 викладено в редакції «До предмета іпотеки входить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 : однокімнатна квартира АДРЕСА_2 ; п. 1.10 Іпотечного договору викладено в редакції «Вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 998 536,00 грн.»; п. 2.3 Іпотечного договору змінено на «Відповідно до умов Основного зобов`язання Позичальник зобов`язаний в порядку, передбаченому Основним зобов`язанням: повернути іпотекодержателеві кредит у вигляді «відновлювальної» відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування 1 580 000,00 грн. до 29.03.2010 р.; 912 256,00 грн. з 29.03.2010 р. по 29.07.2014 р. (згідно графіку); сплачувати проценти з користування кредитом у розмірі 23 % річних, сплачувати комісію, штрафи і пеню згідно умов Основного зобов`язання».

14.05.2015 р. між Банком та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» укладено Договір про відступлення права вимоги № 2 (далі по тексту - Договір відступлення № 1), який посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В.

Відповідно до п.1.1 Договору про відступлення Банк передав ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» права вимоги за кредитними договорами, зокрема за Кредитним договором № 178-Ф від 30.07.2009 р. та Іпотечним договором № 1789-1 від 13.08.2009 р.

Відповідно до додатку № 1 до договору відступлення встановлено, що ціна відступлення права вимоги становить 14 848,22 грн.

14.05.2015 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» та громадянином України ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 178-Ф/л від 30.07.2009 р. (далі по тексту - Договір відступлення №2). Даний договір не було нотаріально посвідчено та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції від 01.05.2015 р., діючої на момент укладання оскаржуваного Договору.

Відповідно до п. 1.1 договору відступлення № 1 ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» відступає ОСОБА_2 своє право вимоги за Кредитним договором, з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є його невід`ємною частиною.

Також до ОСОБА_2 переходять права та обов`язки ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» по зобов`язаннях, що виникли з Основного договору, утому числі право іпотекодержателя по Іпотечному договору.

Позивач вважає, що Договір про відступлення права вимоги № 2 є нікчемним, виходячи з порушення вимог законодавства щодо обов`язкової нотаріальної форми договору, а саме приписів ч. 1 ст. 220 ЦК України, ч. 1 ст. 513 ЦК України,ч. 3 ст. 224 Закону України «Про іпотеку», крім того Договір про відступлення права вимоги № 2 є недійсним, оскільки одна зі сторін цього Договору не мала повноважень на його укладання, відповідно до ч. 1 ст. 227, ч. 1 ст. 1083 ЦК України.

Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України).

Частиною 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що є одним із головних елементів угоди і правочину).

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаївділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти) зазначені на розсуд сторін і породжені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно договір є недійсним, як такий, що не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі №905/635/18 наведена позиція, відповідно до якої у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора.

Однак, звертаючись до суду, позивач не обґрунтувала, у чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи інтересів, та не надала відповідних доказів, які б це підтверджували

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Позивач не спростовує самого факту укладення нею Іпотечного договору № 178-1 від 13.08.2009 р. та не заперечує факту невиконання грошових зобов`язань за цим договором.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 жовтня 2022 р. по справі № 333/5602/20 «Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Разом з тим, при вирішені спорів про визнання правочинів недійсними, оцінюючи обґрунтованість застосування такого способу захисту як оспорення правочину, суду необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені оспорюваним правочином, оскільки недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.10.2020 р. у справі № 910/12787/17, на висновки якої систематично посилається у своїх постановах Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду, зазначено, що «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин».

Більше того, Верховним Судом України у постанові від 03.09.2014 р. по справі № 6-84цс14 викладена правова позиція, згідно якої «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Окрім роз`яснення того, що саме має бути встановлене судом для визначення наявності права особи на звернення до суду. Верховний Суд виходить з висновку про те що відсутність порушеного права та інтересу позивача є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, і не потребує встановлення обґрунтованості позовних вимог.

Відповідний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 р. по справі № 1527/13038/12, від 17.03.2021 р. по справі № 1328/8858/12, від 14.04.2021 р. по справі № 520/1742/18, від 17.11.2022 р. по справі № 161/8464/21 та інших.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єкти Оскільки, позивач не обґрунтував чим саме були порушені його права, свободи та інтереси і у чому полягатиме їх захист в разі задоволення позову.

Отже, Позивач не надала доказів, чим саме були порушені її права, свободи та інтереси і у чому полягатиме їх захист в разі задоволення позову.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов до висновку, що вимоги Позивача не знайшли свого підтвердження, отже у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 19, 76-81, 128, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про встановлення нікчемності договору та визнання його недійсним, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні майном, - відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Печерського районного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подання через Печерський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним судом, якщо його не буде скасовано.

Суддя В.В. Підпалий