Постанова

від 24.10.2023 по справі 120/630/22-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/630/22-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик Віталій Володимирович

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

24 жовтня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради №702 від 13.07.2021 про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області;

-зобов`язати Агрономічну сільську раду прийняти рішення, яким затвердити розроблений Юридичним земельним союзом "Альянс" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Агрономічної сільської ради.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року позов задоволено частково:

-визнано протиправним та скасовано рішення 12 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради №702 від 13.07.2021 року;

-зобов`язано Агрономічну сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог, відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею та передати її у власність, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

17.08.2022 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, на території Агрономічної сільської ради.

Рішенням 12 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради №702 від 13.07.2021 року, враховуючи ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду, якою встановлена заборона Агрономічній сільській раді приймати рішення та вчиняти будь-які можливі юридичні дії щодо розпорядження, відчуження та передачі у приватну власність громадян 474,6753 га земель, які включені в межі населеного пункту Агрономічної сільської ради, позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства.

Вищезазначене слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення в частині відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що в межах розгляду цієї справи не може дійти остаточного висновку про те, чи входить бажана для позивача земельна ділянка до земель, які передані Вінницькому національному аграрному університету від ДП "Агрономічне", як правонаступнику державного підприємства "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України", а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, без перевірки таких обставин, може призвести до порушення майнових прав Вінницького національного аграрного університету.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

За змістом ч.1 2 ст. 78 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані ст. 118 ЗК України.

У ч.6 вказаної статті зазначено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

За прписами ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною 8 ст.118 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186 1 ЗК України.

Ст. 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 №858-IV (далі Закон №858-IV) встановлено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону №858-IV закріплено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Відповідно до ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

За змістом ч. ч. 9 11 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому, з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 ЗК України, норми ст.118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, від 16.09.2021 у справі №260/18/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 10.03.2021 у справі №240/82/19, від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, від 15.06.2021 у справі №818/1905/17 та від 29.11.2021 у справі №480/1910/19, від 19.07.2023 у справі №440/4187/19, від 27.02.2023 у справі №280/4963/18, від 23.06.2023 у справі №160/6214/21, від 22.03.2023 у справі №280/4962/18 та від 30.03.2023 у справі №810/2788/16.

Отже передумовою для прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є наявність погодженого визначеними ст. 186-1 ЗК України органами проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 повністю дотримано регламентовану законодавством процедуру виготовлення та погодження проекту землеустрою.

Жодних зауважень у відповідних органів до розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність під час його погодження не виникало.

Тобто, позивач обґрунтовано розраховував на позитивне рішення у питанні передачі земельної ділянки у власність з огляду на дотримання ним визначеної законодавством процедури.

В той же час, як вбачається із спірного рішення 12 сесії 8 скликання №702 від 13.07.2021 підставою для відмови в затвердженні проекту землеустрою зазначено ту обставину, що земельна ділянка, зазначена в клопотанні позивача, входить до складу земель, що знаходяться під забороною на підставі ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 року у справі №128/2833/17.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували, що бажана для позивача земельна ділянка входить до земель, щодо яких Агрономічній сільській раді заборонено приймати рішення та вчиняти будь-які можливі юридичні дії. Не надано таких доказів і відповідачем. Однак, зважаючи на те, що в межах розгляду даної справи суд не міг дійти остаточного висновку про те, чи входить бажана для позивача земельна ділянка до земель, які передані Вінницькому національному аграрному університету від ДП "Агрономічне", як правонаступнику державного підприємства "Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів Національної академії аграрних наук України", а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, без перевірки таких обставин, може призвести до порушення майнових прав Вінницького національного аграрного університету, останній дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 120/3956/19-а наголосив, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а в разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 120/3254/19-а, предметом у якій є аналогічні правовідносини, звернув увагу, що судам необхідно пересвідчитися чи дійсно бажана для позивача земельна ділянка розташована у масиві земель площею 474,6753 га, щодо якого існували обмеження, визначені судовим рішенням у справі № 128/2833/17.

Зважаючи на те, що у рамках розгляду даної справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування, не надано належних та допустимих доказів про те, що земельна ділянка кадастровий номер 0520680200:01:004:2373 входить до земельного масиву площею 474,6753 га, розташованого в селі Агрономічне, на який накладено арешт відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у справі №128/2833/17/, колегією суддів ухвалою від 26 вересня 2022 року призначено земельно-технічну експертизу на вирішення якої поставлено питання чи має місце накладання земельних ділянок, а саме: земельного масиву, площею 474,6753 га, який розташований в селі Агрономічне, на який накладено арешт у відповідності до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у справі №128/2833/17 на земельну ділянку за кадастровим номером: 0520680200:01:004:2373 площею 2 га, розташовану на території села Агрономічне, згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Агрономічної сільської ради за межами населеного пункту, Вінницького району Вінницької області.

В подальшому судовий експерт звернувся до суду з клопотанням про надання додаткових матеріалів, яке ухвалою від 20 жовтня 2022 року задоволено та зобов`язано Агрономічну сільську раду Вінницького району надати суду додаткові матеріали для проведення експертизи, перелік яких наведений у клопотанні експерта 06.10.2022 №СЕ-19/102-22/14638-ЗТ , а саме: електронний документ у форматі ХМI в системі координат 1963 року (на технічному носії CD, DVD) на земельні ділянки з кадастровими номерами: 0520680200:01:004:2373 на територiї села Агрономiчне Вінницького району Вінницької областi; оригінал або завірену якісну копію поземельної книги відкритої на момент реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 0520680200:01:004:2373, площею 2 га на території села Агрономiчне Вінницького району вінницької області (Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області); оригінал або завірену якісну копію документації із землеустрою на підставі якої було сформовано земельний масив площею 474,6753 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області; оригінал або завірену якісну копію правовстановлюючих документів (можуть бути у вигляді державного акту на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, акт на постійне користування) на земельний масив площею 474,6753 га, розташований на території Агрономічної сільської ради Вiнницького району Вінницької області; в разі присвоєння при формуванні кадастрового номера земельному масиву площею 474,6753 га, розташованого на території Агрономічної сільської ради Вiнницького району Вінницької області-нлектронний документ у форматі ХМI в системі координат 1963 року (на технічному носії CD, DVD) земельного масиву площею 474,6753 га, розташованого на території Агрономічної сільської ради Вiнницького району Вінницької області; оригінал або якісно завірену копію поземельної книги, відкритої на момент реєстрації в Державному земельному кадастрі України земельного масиву площею 474,6753 га, розташованого на території Агрономічної сільської ради Вiнницького району Вінницької області.

Однак, відповідач листом від 14.11.2022 повідомив суд про відсутність у останнього вищезазначених документів.

17 листопада 2022 року судом постановлено ухвалу, якою вищезазначені документи витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

09.12.2022 від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на виконання ухвали суду надійшла копія поземельної книги на земельну ділянку кадастровий номер 0520680200:01:004:2373, на території села Агрономiчне Вінницького району Вінницької області (Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області). Зазначено, що решта запитуваних документів в Управлінні відсутні.

Вказані документи направлено судовому експерту для проведення експертизи.

22 вересня 2023 року адміністративна справа № 120/630/22-а повернута до суду з повідомленням про неможливість проведення експертизи в зв`язку з наданням додаткових матеріалів не в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що судом вичерпано всі можливі заходи, спрямовані на з`ясування чи дійсно бажана для позивача земельна ділянка розташована у масиві земель площею 474,6753 га, щодо якого існували обмеження, визначені судовим рішенням у справі № 128/2833/17, тоді як відповідачем, на якого ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування не тільки не доведено тієї обставини, що земельна ділянка, зазначена в клопотанні позивача, входить до складу земель, що знаходилася під забороною ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2018 року у справі №128/2833/17, а й не надано експерту документів, наявність яких дала б змогу провести експертизу та надати відповідь на це питання.

За змістом ч.6 ст. 77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача в тій частині, що бажана для ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у масиві земель площею 474,6753 га, щодо якого існували обмеження, визначені судовим рішенням у справі № 128/2833/17, оскільки такі не підтверджені жодним доказом, та, як наслідок вважає безпідставною відмову в затвердженні проекту землеустрою, вказану у рішенні 12 сесії 8 скликання №702 від 13.07.2021.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою про забезпечення адміністративного позову від 03 квітня 2018 року у справі № 128/2833/17, на яку посилається Агрономічна сільська рада, втратили свою дію, в зв`язку набранням 22.12.2021 законної сили рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 128/2833/17.

Надаючи правову оцінку позовній вимозі про зобов`язання Агрономічної сільської ради прийняти рішення, яким затвердити розроблений Юридичним земельним союзом "Альянс" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Агрономічної сільської ради та доводам відповідача щодо дискреційності повноважень органу місцевого самоврядування, колегія суддів вказує на таке.

Як було зазначено вище, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 ЗК України, норми ст.118 ЗК України не містять.

Однак, як слідує з оскаржуваного рішення відповідача, останнє не містить встановленої законом підстави, яка надає право відмовити у затвердженні проекту землеустрою.

При цьому, судом з`ясовано, а відповідачем не спростовано, що при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, чи погодженні такого не виникали питання з приводу розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, у масиві земель площею 474,6753 га, щодо якого існували обмеження, визначені судовим рішенням у справі № 128/2833/17, а також зауваження відповідних органів до розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Колегія суддів враховує, що право особи на затвердження проекту землеустрою охоплюється також гарантіями захисту права власності у формі майнових прав та легітимних очікувань на реалізацію права власності. У свою чергу, протиправна відмова у затвердженні проекту землеустрою є втручанням у право власності.

Стосовно допустимості втручання у «право власності» необхідно звернути увагу, що відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (заява №25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ у пункті 32 рішення по справі «Stretch v. the United Kingdom» (заява № 44277/98).

Слід зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу першого ЄКПЛ, а саме: (1) чи є втручання законним; (2) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України» (заява N 61333/00) зазначено, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде доведений, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності.

Згідно позиції ЄСПЛ, висловленої, зокрема, у справах «Moreno Diaz Peсa and Others v. Portugal» (заява № 44262/10, пункти 60, 64 і 93), «Cachia and Others v. Malta» (заява № 72486/14, пункт 49) та «Hesz and others v. Hungary» (заява № 17884/12, пункт 28), яка передбачає, що в процесах позбавлення власності держава повинна суворо дотримуватися процедури; для примусового позбавлення цього права мають бути вагомі причини і держава, в особі своїх уповноважених органів, повинна це довести неспростовними доказами.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження визначаються як сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" ("Pedersen and Baadsgaard v. Denmark", заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» (набирає чинності 15 грудня 2023 року) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Частиною третьою статті 6 цього ж Закону визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Проте, як вже зазначалось, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

У справі, що розглядається, судами зазначеного не встановлено.

З огляду на викладене є підстави вважати, що у відповідача відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а отже і відсутні перешкоди у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою.

В контексті вимог частини четвертої статті 245 КАС України, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача затвердити позивачу проект землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність. Такий спосіб захисту відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення останнього у правах.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду висловленими у постановах від 27.02.2023 у справі №440/4187/19 та від 23.06.2023 у справі №160/6214/21.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання передати земельну ділянку у власність є похідною від позовної вимоги про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то така також підлягає задоволенню.

Щодо посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на введення в Україні з 24.02.2023 воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення надавав правову оцінку даній обставині, однак, зважаючи на те, що позивач у цій частині судове рішення не оскаржує, то колегія суддів в порядку ч.2 ст.308 КАС України, у зазначеній частині його не переглядає.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для часткового скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову та зобов`язання Агрономічної сільської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.

Зобов`язати Агрономічну сільську раду прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 0520680200:01:004:2373, площею 2,0000 ОСОБА_1 , яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області та передати земельну ділянку ОСОБА_1 у власність.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.