Рішення

від 23.10.2023 по справі 337/4143/23

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

23 жовтня 2023 року

Справа № 337/4143/23

Номер провадження 2/337/1445/2023

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.10.2023 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Салтан Л.Г.

за участю секретаря Трегуб Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОЗАЗ-АЗОВ» (ЄДРПОУ 20515120, м.Запоріжжя, вул. Мінська буд.5), представник позивача: Корольов Дмитро Олександрович ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрований: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована: АДРЕСА_3 ) про визнання недійсним (фраудаторним) договору та скасування державної реєстрації права власності на автомобіль,

В С Т А Н О В И В:

03.08.2023 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним (фраудаторним) договору та скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 08 червня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіля марки Mercedes-Benz 1422, 1994 р.в., VIN НОМЕР_3 , білого кольору, скасувати державну реєстрацію права власності на автомобіль марки Mercedes-Benz 1422, 1994 р.в., VIN- НОМЕР_3 , білого кольору за ОСОБА_2 та поновити державну реєстрацію право власності на автомобіль марки Mercedes-Benz 1422, 1994 р.в., VIN- НОМЕР_3 , білого кольору за ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_1 було вчинено зазначений правочин з метою уникнення виконання рішення суду, ухваленого на користь позивача.

Ухвалою судді від 03.08.2023 року відкрито провадження у справі, розпочато підготовче провадження.

12.09.2023 року від представника позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, а саме в даті оспореного правочину, зазначивши, що його було укладено відповідачами 3 червня 2023 року.

Ухвалою суду від 19 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Сторони у судове засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача надав заяву щодо розгляду справи у його відсутність, в якій наполягав на задоволенні позову, зазначивши, що не має заперечень проти заочного розгляду справи. У відповідності до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України суд розглянув справу у відсутність осіб, що не з`явилися до судового засідання.

Враховуючи, що відзив на позов у відповідності до ст. 178 п.8 ЦПК України не надано, представник позивача не заперечує проти розгляду справи у відсутності відповідачів, на підставі документів наявних у матеріалах справи з ухваленням заочного рішення, тому суд вирішив справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно з ч.1 п.2 ст.280 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 16.05.2023 року у справі № 337/964/23 задоволені позовні вимоги ТОВ« АВТОЗАЗ-АЗОВ» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо -транспортною пригодою, стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «АВТОЗАЗ-АЗОВ» 197760,98 гривень матеріальної шкоди та 7939,13 грн. судових витрат

На час розгляду цивільної справи 337/964/23 відповідачу ОСОБА_1 належав на праві власності вантажний автомобіль Mercedes-Benz 1422, 1994 р.в., VIN НОМЕР_3 , колір-білий, що підтверджено копію свідоцтва НОМЕР_4 про реєстрацію ТЗ додається, керуючи яким останній завдав шкоди позивачу.

3 червня 2023 року ОСОБА_1 здійснив відчуження належного йому вантажного автомобілю Mercedes-Benz 1422, 1994 року випуску, VIN- НОМЕР_3 , колір білий, на користь ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу, на підставі якого сервісний центр МВС №2348 у с. Сонячне Запорізького району здійснив перереєстрацію права власності на нового власника, що підтверджено витягом з ЄДР МВС від 10.07.2023 року .

10.07.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Шавлуковою З.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №72200176 05.07.2023 щодо примусового виконання рішення суду. Під час примусового виконання рішення 28.07.2023 року представник позивача отримав повідомлення від приватного виконавця щодо відсутності відомостей щодо належності боржнику на праві власності рухомого та нерухомого майна , у тому числі і транспортних засобів.

Отже, між сторонами виник спір щодо дійсності укладеного правочину , який за доводами носить ознаки фраудаторного, тобто вчиненим на шкоду кредитору, а дії відповідачів, мають ознаки недобросовісних, умисних, та спрямованих на приховування майна від правомірних та законних вимог кредиторів/стягувачів. Предметом даного спору є визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації права власності на транспортний засіб з посиланням на вчинення даних правочинів на шкоду кредитору, яким, зокрема, являється позивач по відношенню до відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

У ч. 5 ст. 203 ЦК України зазначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини. Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20)).

У зв`язку з цим межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Зловживання правом це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин. (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у ч. 3 ст. 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), зазначено, що згідно із частинами 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом.

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові вказала, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (ч. 3 ст. 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З огляду на вищевикладене, на глибоке переконання суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, що узгоджується з позицією наведеною у постанові ВС від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17. Така обставина як відчуження майна за наявності непогашеної заборгованості є вирішальною при доведенні фраудаторності, а отже і недійсності оспорюваних договорів, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що в даному випадку обоє відповідачів діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача у даному спорі, оскільки відчуження спірного транспортного засобу відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором ТОВ «АВТОЗАЗ-АЗОВ» на майно відповідача ОСОБА_1 . Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Отже, враховуючи, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 03.06.2023 року, на підставі якого сервісний центр МВС №2348 у с. Сонячне Запорізького району здійснив перереєстрацію права власності на нового власника, яким є ОСОБА_2 за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності ОСОБА_1 за рахунок цього майна, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України, у зв`язку з чим суд вважає, заявлені вимоги законними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі . При цьому суд враховує, що згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Відповідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 02.02.2021 при розгляді справи № 925/642/19: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Реєстрація права власності транспортного засобу на ОСОБА_2 унеможливлює подальше виконання рішення суду, ухваленого на користь, боржником ОСОБА_1 , який іншого майна, на яке б можливо було б звернути стягнення, не має за таких обставин, ефективним способом захисту порушених прав позивачки є скасування рішення про державну реєстрацію права власності на автомобіль за ОСОБА_2 та поновлення державної реєстрації права власності на автомобіль за ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, на підставі ст.141 ЦПК України на користь позивача слід стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 81, 89, 261, 263-265,268,273 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №7513/23/000519 від 03.06.2023 року, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), автомобіля марки Mercedes-Benz 1422, 1994 р.в., VIN- НОМЕР_3 , білого кольору.

Скасувати державну реєстрацію права власності на автомобіль марки Mercedes-Benz 1422, 1994 р.в., VIN- НОМЕР_3 , білого кольору за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), та поновити державну реєстрацію право власності на автомобіль марки Mercedes-Benz 1422, 1994 р.в., VIN- НОМЕР_3 , білого кольору за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрований: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОЗАЗ-АЗОВ» (ЄДРПОУ 20515120, м.Запоріжжя, вул. Мінська буд.5), судовий збір у розмірі 2147,20 грн, тобто з кожного по 1073, 60 грн, з кожного.

Копію заочного рішення надіслати відповідачам.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня виготовлення повного тексту рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Повний текст рішення виготовлений 25 жовтня 2023 року, копію повного тексту рішення надіслати учасникам провадження.

Суддя: Л.Г. Салтан