Рішення

від 19.11.2007 по справі 14/7347

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/7347

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" листопада 2007 р.Справа № 14/7347

за позовом  Українсько-російського товариства з обмеженою відповідальністю "Трансконтур" м. Хмельницький    

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Трансприлад" м. Хмельницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбізнес-К" м.  Київ

про визнання недійсним контракту № ТБК-17/10   на надання ексклюзивних дистрибюторських прав від 17.10.2006 р.

                                                                                       Головуючий суддя Гладюк Ю. В.,

                                                                                                               судді   Крамар С.І.

                                                                                                                           Радченя Д.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельник О.Д. за довіреністю від 29.10.2007р.

від 1-го відповідача: не з'явився

від 2-го відповідача: Чередниченко Ю.А. –за довіреністю від 11.10.07р.

з перервою в судовому засіданні

Суть спору.

Позивач в своєму позові просить суд визнати недійсним контракт №ТБК-17/10 на надання ексклюзивних дистриб'юторських прав від 17.10.2006р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Трансприлад” і товариством з обмеженою відповідальністю „Трансбізнес-К”.  Обгрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що укладенню спірного контракту передувало укладення першим відповідачем такого ж контракту з позивачем. Предметом же обох правочинів є передача ТзОВ "Науково-виробниче підприємство "Трансприлад" виключних прав на реалізацію продукції, яка виробляється  ТзОВ НВП «Трансприлад». Тому позивач вважає, що повторна передача виключних прав є незаконною та такою, що порушує набуте ним за договором  виключне право.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні та доводив неможливість повторної передачі першим відповідачем виключних прав, без попереднього розірвання договору з позивачем. Крім того ним наведено додаткове правове обгрунтування незаконності спірного контракту.

Перший відповідач - ТзОВ НВП «Трансприлад» в надісланому на адресу суду відзиві позов визнає, пояснює, що спірний котракт укладено на прохання другого відповідача, яке було мотивовано тим, що його укладення полегшить ТзОВ "Трансбізнес-К роботу з ДП «Укрзалізниця», яка є найбільшим споживачем продукції ТзОВ НВП «Трансприлад».

Другий відповідач позов не визнає, вважає доводи позивача надуманими, звертає увагу суду на безпідставне обгрунтування позовних вимог нормами ст. 207 та 227 Господсрського кодексу України.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

16 травня 2006 року між Українсько-російським товариством з обмеженою відповідальністю “Трансконтур” - позивачем і товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство  “Трансприлад” - першим відповідачем було укладено „договор №5/06д о предоставлении исключительных прав дистриб'ютора”. Відповідно до п.1.1.  договору  позивач набув виключні (ексклюзивні) права на реалізацію на території України продукції, яка виробляється першим відповідачем, а саме:   систем забезпечення    безпеки  руху    спеціального   самохідного рухомого  складу  II категорії АЛС-МП,  систем забезпечення    безпеки  руху    магістральних локомотивів    АЛС-МУ і також комплектуючих блоків до цих систем.

На виконання вимог п.1.4. договору, відповідно до якого умови поставки, а також вимоги до продукції визначаються сторонами у відповідних  договорах поставки, що повинні укладатись на  кожну партію продукції,  на протязі 2006-2007 років між позивачем та першим  відповідачем було укладено декілька  договорів поставки, за якими позивачу поставлялась вказана вище продукція. Так, за  договором  поставки №6-Т/06 від 19.05.2006р. (по накладних: №064-06 від 01.06.2006р., №114-09 від 28.09.2006р.) позивачу було поставлено продукцію, загальною вартістю 122.322 грн.; за  договором  поставки №13-Т/06 від 20.10.2006р. (по накладних: №166-12 від 29.12.2006р., №123-11 від 02.11.2006р.) - на загальну суму 252.744 грн.; за договором  поставки №4-Т/07 від 26.01.2007р. (по накладних: №084-06 від 26.06.2007р., №016-02 від 27.02.2007р.)  -  на загальну суму 101.369,28 грн.  Зазначеними договорами поставки підтверджується фактичне виконання сторонами договору з позивачем, а саме від 16.05.2006р. № 5/-06д.

17 жовтня 2006 року між першим відповідачем та  товариством з обмеженою відповідальністю “Трансбізнес-К” - другим відповідачем було укладено „контракт №ТБК-17/10 на предоставление эксклюзивных дистрибьюторских прав”. Аналіз змісту цього контракту свідчить, що основні його умови аналогічні раніше укладеному договору між позивачем та першим відповідачем. Так, згідно п.1.3. договору, який був укладений 16.05.2006р.  виключні (ексклюзивні) права на реалізацію продукції, яких набув позивач, включають права на продаж продукції підрозділам і підприємствам державного підприємства „Укрзалізниця”, локомотивобудівельним і локомотиворемонтним підприємствам, а також іншим споживачам, які перебувають на території України. У відповідності  до п.2.2.1 договору перший відповідач взяв на себе зобов'язання продавати свою продукцію лише позивачу. Пунктом 2.2.2 договору встановлено заборону для першого відповідача на передачу прав  щодо реалізації продукції третім особам без дозволу позивача.                     

Відповідно ж до  п.1.1. контракту його предмет складають виключні ексклюзивні права на розповсюдження продукції першого відповідача на території України для структурних підрозділів та підприємств ДП „Укрзалізниця”. За змістом п.1.2. контракту під продукцією, на яку розповсюджується  дія контракту, розуміються     системи забезпечення    безпеки  руху    спеціального   самохідного рухомого  складу  II категорії АЛС-МП. Відповідно до п.п.2.2.1. контракту першому відповідачу заборонено як передавати права на продаж продукції на території України, так і самостійно здійснювати реалізацію продукції.

Отже за умовами обох угод перший відповідач двічі передав виключне (ексклюзивне) право на реалізацію своєї продукції на території України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та давши їм оцінку в сукупності колегія суду прийшла до висновку про обгрунтовандість позову виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1. ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який,  не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Оскільки договір, хоча і не передбачений актами цивільного  законодавства,  але  відповідає загальним засадам цивільного законодавства,

визначеним у ст. 3 ЦК України, позивач та  ТОВ „Науково-виробниче підприємство  “Трансприлад”  мали право на його укладення та врегулювання своїх відносин на власний розсуд. Відтак, за вказаних вище  умов для позивача та першого відповідача   саме договір є джерелом цивільного права.      Відповідно до ч.2. ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Згідно із приписами ч.1  ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених, зокрема,  договором. В розумінні останньої із зазначених  норм цивільний обов'язок полягає у встановленні  зобов'язаній особі  міри належної поведінки, яка відповідає вимогам договору.  У справі, яка є предметом судового розгляду, цивільний обов'язок, покладений на  ТОВ „Науково-виробниче підприємство  “Трансприлад”  є обов'язком пасивного типу, оскільки ґрунтується на існуванні правової заборони здійснювати певні дії, а саме: продавати вироблену продукцію будь-кому, крім позивача, передавати встановлені  договором виключні (ексклюзивні) права на продаж продукції третім особам без згоди позивача, а також не здійснювати продаж продукції вказаним у договорі особам без згоди позивача.

У відповідності до ч.2 вказаної вище норми особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.   Аналіз змісту  ч.1 та 2 ст.14 ЦК України дає підстави для висновку про те, що за договором на особу може  бути покладений обов'язок щодо  виконання  дій (утримання від виконання дій), які передбачені таким  договором, крім того, особа може бути примушена до виконання визначених договором дій, оскільки вони в силу приписів договору  є обов'язковими для неї.  

Згідно із ч.1.ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Таке право, а саме виключне право на реалізацію визначеної у договорі  продукції, яка виробляється  ТОВ „Науково-виробниче підприємство  “Трансприлад”, виникло у позивача із договору і було порушене внаслідок відступлення першим відповідачем від передбаченої договором  належної поведінки, що виразилось в укладенні спірного контракту, за  яким  ТОВ „Науково-виробниче підприємство  “Трансприлад”    повторно  розпорядилося  правом, що відповідно до укладеного договору є виключним (ексклюзивним), тобто таким, що не  може надаватися іншій особі.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права. Відповідно до ч.2 вказаної норми одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до ч.1. ст.207 Господарського кодексу України (надалі –„ГК України”) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України (надалі –„ЦК України”) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу. У відповідності до ч.ч1,2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України цивільна дієздатність юридичної особи полягає в можливості набувати цивільних прав та обов'язків, які здійснюються через органи юридичної особи.

Перший відповідач, уклавши з позивачем договір, відповідно до якого передав останньому виключне право на реалізацію своєї продукції, обмеживши цим себе добровільно  в можливості вільної реалізації такого права на встановлений договором строк, та на момент укладення контракту з другим відповідачем не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності і, відповідно, не міг укласти такий правочин. Згідно із вимогами п.2.2.2. договору  передача прав  щодо реалізації продукції третім особам могла відбутися лише  з дозволу позивача.                      

Враховуючи наведене контракт, укладений між першим відповідачем і другим відповідачем  17.10.2006р., був вчинений з порушенням загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст. 203 ЦК України), а отже є недійсним.

Судові витрати покладаються на першого відповідача, оскільки саме його неправильні дії призвели до виникнення спору.

Керуючись  ст.ст. 44,49,82,84,116 Господарського процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним контракт №ТБК-17/10 на надання ексклюзивних дистриб'юторських прав від 17.10.2006р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Трансприлад” і товариством з обмеженою відповідальністю „Трансбізнес-К”.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Трансприлад" м. Хмельницький, вул. Тернопільська, буд.34 ( код ЄДРПОУ 31022066) на користь Українсько-російського товариства з обмеженою відповідальністю "Трансконтур" м. Хмельницький, вул. Тернопільська, буд,17 ( код ЄДРПОУ 22768546) 203 грн. судових витрат.

Видати наказ.

                               Головуючий cуддя                                                  

                           судді                                                                          Крамар С.І.

                                                                                                                        Радченя Д.І.