Постанова

від 18.10.2023 по справі 279/1359/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №279/1359/23 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л.А.

Категорія 96 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів:Борисюка Р.М., Коломієць О.С.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №279/1359/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, про встановлення факту проживання на певну дату

за апеляційноюскаргою Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 травня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А. в м. Коростені,

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 через представника адвоката Барановського І.І. звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт того, що він станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав у місті Коростені Житомирської області.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 бажає отримати паспорт громадянина України, оскільки народився в Україні та на час розпаду СРСР станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав і працював на території України. Паспортів інших громадянств немає. Листом Коростенського районного відділу УДМС України в Житомирській області від 11 жовтня 2022 року роз`яснено, що серед підстав отримання паспорта громадянина України може бути рішення суду. Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Злобичі Коростенського району Житомирської області. Був 18 жовтня 1984 року призваний Коростенським військкоматом на строкову військову службу. Документований посвідченням громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3-ої категорії. У 1991 році працював в АТП-11861 у м.Коростені.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 березня 2023 року замінено первісну заінтересовану особу Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (а.с.49).

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 травня 2023 року встановлений факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Злобичі Коростенського району Житомирської області, на території України (м.Коростень, Житомирська область) станом на 24 серпня 1991 року.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, заінтересована особа Управління державної міграційної служби України в Житомирській області подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відмовити.

Доводи апеляційноїскарги аргументуєтим,що приухваленні рішеннясуд неврахував того,що відповіднодо положеньст.29ЦК Українимісцем проживанняфізичної особиє житло,в якомувона проживаєпостійно аботимчасово.Тобто,для встановленняфакту постійногопроживання заявникамає значенняпостійне проживанняйого натериторії Українипротягом вказаногоперіоду часув конкретномуприміщенні увідповідному населеномупункті,але заявникне зазначивта недолучив жоднихфактичних даних,які можутьрозглядатися якдокази підтвердженняфакту йогопроживання натериторії України,зокрема станомна 24серпня 1991року. Так, копія посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 , що отримано 20 березня 1994 року, не може підтверджувати факт постійного проживання заявника станом на 24 серпня 1991 року на території України, оскільки є документом, який створювався після цієї події. Крім цього,норми пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 25 серпня 1992 року №501, чинного на час оформлення вказаного посвідчення, визначають наступні підстави для його оформлення: постійне проживання на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії; або станом на 01 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та відселені або самостійно переселені з цих територій. Який із часових періодів був охоплений при оформленні та видачі посвідченняневідомо та залишилося не дослідженим під час розгляду справи.Вищевказане стосується лише отримання посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), та не підтверджує факту постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року на території України.

Отримана з порушенням встановленого порядку інформація стосовно періоду роботи заявника з 22 березня 1988 року по 27 серпня 1998 року водієм у ВАТ «Коростенське АТП 11861» також не може покладатися в основу доказів для встановлення факту постійного проживання. Так, суд не перевірив відомостей щодо діяльності ВАТ «Коростенське АТП 11861». Згідно з відомостей, отриманих із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію Відкритого акціонерного товариства Коростень АТП 11861 (код ЄДРПОУ 03116714) проведено 20 жовтня 1993 року. Рядок «Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення» Єдиного державного реєстру містить наступну інформацію: «Дата запису 01 серпня 2007 року, номер запису 13061170003000659, підстава: судове рішення, атрибути судового рішення: судове рішення про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 02 грудня 2004 року №5/48 «Б» господарський суд Житомирської області, дата набрання чинності 12 січня 2005 року». Зважаючи на інформацію, що внесена до Єдиного державного реєстру, підлягає сумніву дійсність інформації, що відповідно до наказу №15-К від 17 березня 1998 року ОСОБА_1 з 22 березня 1988 року був прийнятий на роботу водієм ВАТ «Коростенське АТП 11861», оскільки вказане товариство зареєстроване лише у жовтні 1993 року. Крім того, архівний витяг щодо працевлаштування заявника поданий до суду та прийнятий останнім із порушенням процесуального порядку, оскільки поданий на стадії розгляду справи по суті, що є порушенням положень ст.83 ЦПК України, але суд першої інстанції доказ прийняв, взяв його до уваги та поклав у основу рішення, хоча доказ не стосується предмету доказування, викликає сумнів з приводу його достовірності та не може бути беззаперечним доказом того, що заявник проживав на території України.

Суд також залишив поза увагою той факт, що військовий квиток, виданий на ім`я « ОСОБА_2 », але прізвище заявника у заяві до суду зазначено як « ОСОБА_1 ». Належність військового квитка заявнику також викликає сумнів.

Відзиву на апеляційну скаргу від заявника або його представника не надходило, при тому, що вони у серпні 2023 року отримали копію ухвали про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою заінтересованої особи, її копію та додані документи (а.с.103,105). За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник Управління державної міграційної служби України в Житомирській області апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені заяви про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на 24 серпня 1991 року на території України відмовити.

Представник заявника адвокат Барановський І.І. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Пунктом 1 частини першої ст.3 Закону України «Про громадянство України» унормовано, що громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Абзац 10 ст.1 Закону України «Про громадянство України» передбачає, що проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або мають військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, або мають посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні.

Положення абзацу 11 ст.1 Закону України «Про громадянство України» визначають, що безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедура подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України, врегульовані положеннями Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (надалі по тексту Порядок).

Відповідно до змісту підпункту «а» пункту 7 Порядку встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої ст.3ЗаконуУкраїни "Прогромадянство України" особа,яка застаном на24серпня 1991року постійнопроживала натериторії Україниі перебувалау громадянствіколишнього СРСР,але немає упаспорті громадянинаколишнього СРСРвідмітки пропрописку,що підтверджуєфакт їїпостійного проживанняна територіїУкраїни назазначену дату,подає: заявупро встановленняналежності догромадянства України; копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, врегульований главою 6 розділу IV ЦПК України.

Частиною другою ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно дост.318ЦПК Україниу заявіповинно бутизазначено: якийфакт заявникпросить встановитита зякою метою; причининеможливості одержанняабо відновленнядокументів,що посвідчуютьцей факт; докази, що підтверджують факт.

Статтею 76ЦПК Українипередбачено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: письмовими,речовими іелектронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша ст.77 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За положеннями ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази,які усвоїй сукупності даютьзмогу дійтивисновку пронаявність абовідсутність обставинсправи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зположеннями ст.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Злобичі Коростенського району Житомирської області, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.2).

ОСОБА_1 навчався у Злобицькій восьмирічній школі Коростенського району Житомирської області, яку закінчив у 1981 році, що вбачається із копії свідоцтва про восьмирічну освіту серії НОМЕР_3 (а.с.2).

Із копії висновку за результатами проведення процедури встановлення особи ОСОБА_1 , який затверджений 28 вересня 2022 року заступником начальника УДМС у Житомирській області, слідує, що особу ОСОБА_1 встановлено, але належності до громадянства України та інших держав не встановлено, а тому останнього не документовано паспортом громадянина України (а.с.5). Разом і тим, висновком встановлено, що згідно з книгою №21 прибуття-вибуття бланків паспортівпо КоростенськомуМВВС із 28 травня 1984 року по 11 березня 1986 року ОСОБА_1 05 вересня 1984 року був документований паспортом зразка 1974 року колишнього СРСР серії НОМЕР_4 .

Достатність, допустимість, достовірність та належність вищеперелічених письмових доказів учасниками справи визнається.

Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Положення про паспортну систему СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року №677, видача, обмін паспортів та вклеювання в паспорт нових фотографічних карток по досягненню громадянами 25-річного, 45-річного віку здійснюється органами внутрішніх справ за місцем проживання громадян.

Виходячи з наведеного, можливо дійти висновку, що ОСОБА_1 народився у 1966 році на території нинішнього Коростенського району Житомирської області України, до 1981 року навчався у освітянському закладі, який знаходився на цій території України та у 1984 році Коростенським МВВС був документований паспортом колишнього СРСР відповідно до діючого на той час законодавства за місцем свого проживання, яке знаходиться на території сучасної України.

Відповідно до ст.24 Закону СРСР «Про загальний військовий обов`язок» від 12 жовтня 1967 року №1950-VII після оголошення наказу про призов на дійсну військову службу кожен призовник зобов`язаний з`явитися в строк, зазначений у наказі військового комісара, на призовну ділянку, до якої він приписаний за місцем проживання. За положеннями ст.45 цього ж Закону військовослужбовці, звільнені з лав Збройних Сил СРСР, після прибуття до місця проживання повинні з`явитися у військовий комісаріат для зарахування на військовий облік. Окрім того, ст.ст.89,90 цього Закону визначають, що військовозобов`язані, що вибувають у іншу місцевість на постійне або тимчасове (на термін понад півтора місяця) проживання, а у службові відрядження, на навчання, у відпустку або для лікування - на строк понад три місяці або зміняють місце проживання всередині міста з переїздом на територію іншого адміністративного району, зобов`язані здати житлово-експлуатаційній організації, підприємству, установі та організації, які здійснюють експлуатацію будинків, разом із паспортом і військовий квиток для оформлення зняття з військового обліку. Військовозобов`язані, що вибувають із сільської місцевості, зобов`язані особисто з`явитися з обліково-військовими документами до військово-облікового столу сільської (селищної) Ради депутатів трудящих для зняття з військового обліку. Військовозобов`язані, які прибувають на постійне або тимчасове проживання на строк понад півтора місяців, зобов`язані у триденний строк здати житлово-експлуатаційній організації, підприємству, установі та організації, які здійснюють експлуатацію будинків, разом із паспортом і військовий квиток для оформлення прийому на військовий облік. Військовозобов`язані, що прибувають у сільську місцевість, зобов`язані у триденний термін особисто з`явитися з обліково-військовими документами до військово-облікового столу сільської (селищної) Ради депутатів трудящих для зарахування на військовий облік.

Із військового квитка серії НОМЕР_5 убачається, що його видано 18 жовтня 1984 року Коростенським об`єднанимміським воєннимкомісаріатом Житомирськоїобласті на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Злобичі Коростенського району Житомирської області, українця за національністю (а.с.3). Окрім цього, з даного квитка установлено, що його власник призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 військовим комісаріатом, який видав квиток, а 20 жовтня 1986 року в квитку проведено запис згідно з яким, 10 жовтня 1986 року ОСОБА_2 направлений в запас до Коростенського ОМВК Житомирської області.

Посилання в апеляційній скарзі на сумніви у належності військового квитка заявнику спростовуються особливостями перекладу прізвища заявника українською (державною) мовою.

Окрім того, відомості військового квитка щодо дати, місця народження та національності ОСОБА_1 повністю узгоджуються із його свідоцтвом про народження. Відповідно до діючого на той момент законодавства, призов ОСОБА_1 мав здійснюватися військовим комісаріатом за його місцем проживання. Із записів даного квитка встановлено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_4 , що узгоджується із місцем видачі заявнику паспорта громадянина СРСР.

Отже, особливості перекладу прізвища ОСОБА_1 із російської на українську мову не підтверджує неналежність військового квитка заявнику, тлумачиться на його користь та не приводить до скасування рішення суду.

Окрім того, видача військового квитка Коростенським об`єднаним міським воєнним комісаріатом Житомирської області у 1984 році, проведення запису в квитку стосовно направлення ОСОБА_1 в запас до Коростенського ОМВК Житомирської області у 1986 році та відсутність подальших записів інших військових комісаріатів стосовно взяття або зняття з військового обліку підтверджують факт постійного проживання заявника в межах Коростенського району Житомирської області.

13 жовтня 2023 року до апеляційного суду надійшла заява про долучення документів, у якій представник скаржника просить долучити низку письмових доказів, що стосуються, у тому числі, перевірки військового квитка ОСОБА_1 .

Частиною третьою ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів вважає можливим долучити до матеріалів справи документи, подані скаржником, оскільки справа окремого провадження переглядається у повному обсязі та заінтересована особа не мала можливості подати їх до суду першої інстанції, тобто встановлено винятковість випадку.

До матеріалів справи долучений лист Коростенського РТЦК та СП №4/3245 у якому зазначено, що ОСОБА_1 на обліку не перебуває.

Колегія суддів звертає увагу на те, що даний лист жодним чином не спростовує належність військового квитка серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 , оскільки така інформація не охоплює періоду видачі та внесення записів до військового квитка ОСОБА_1 .

Також надані копії погосподарських книг Холосненської сільської Ради народних депутатів Коростенського району по с.Злобичі №1 за 1986-1990 роки та №2 за 1991-1995 роки, що отримані разом із листом виконкому Коростенської міської ради Житомирської області №02-16-01/1068. Із копій погосподарських книг убачається, що ОСОБА_1 проживав у період із 1986 року по 1991 рік у с.Злобичі Коростенського району Житомирської області разом зі своїми батьками та братами, працював на посаді водія АТП №11861 м. Коростеня та 12 червня 1991 року вибув зі свого місця проживання в м. Коростень Житомирської області.

Наданий заінтересованою особою доказ повністю узгоджується із наявними у матеріалах справи письмовими доказами та підтверджує факт, який заявник просив встановити.

Щодо обставин роботи заявника з 22 березня 1988 року по 27 серпня 1998 року водієм у Коростенському автотранспортному підприємстві 11861 ім. «50-летия Великого Октября», а згодом у ВАТ «Коростенське АТП 11861», колегія суддів приймає до уваги наступне.

При зверненні до суду ОСОБА_1 до матеріалів заяви долучений лист Державного архіву Житомирської області Житомирської обласної військової адміністрації від 01 листопада 2022 року №Н-3228/01 та лист Комунальної установи «Коростенський районний трудовий архів» Коростенської районної ради від 17 січня 2023 року №01-11/12 (а.с.7-8). Із зазначених документів слідує, що адресанти листів не отримували у своє розпорядження документів з особового складу АТП-11861 та не володіють інформацією стосовно місцезнаходження таких матеріалів.

Представником заявника подано до суду першої інстанції архівний витяг від 26 травня 2023 року №Н-255, виданий архівним відділом виконкому Коростенської міської ради Житомирської області (а.с.67). Цей документ містить відомості стосовно наказу від 17 березня 1988 року №15-к, що виданий Коростенським автотранспортним підприємством 11861 ім. «50-летия Великого Октября», згідно з яким 22 березня 1988 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду водія 3-го класу в бригаду №2 зі стажуванням 7 год. Крім того, у витягу зазначено також відомості стосовно наказу від 27 серпня 1998 року, який виданий ВАТ «Коростенське АТП 11861», згідно з яким ОСОБА_4 , водія 3-го класу бригади №2 звільнено з роботи за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням.

Частина першата другаст.83ЦПК Українипередбачає,що сторонита іншіучасники справиподають доказиу справібезпосередньо досуду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з частиною восьмою ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Посилання заінтересованої особи на порушення представником заявника порядку подання письмових доказів та порушення судом порядку прийняття таких доказів відхиляються колегією суддів з огляду на те, що матеріали справи містять відомості стосовно того, що сторона заявника на момент звернення до суду із вищезгаданою заявою вжила всіх заходів стосовно отримання відомостей щодо трудової діяльності ОСОБА_1 , але такі дії не принесли бажаного результату та можливості встановити місцезнаходження необхідних документів. Більш того, із архівного витягу вбачається, що стороною заявника вжито всіх заходів щодо найшвидшого отримання таких матеріалів, оскільки відповідь на звернення представника заявника надано архівом у день такого звернення. Виходячи з наведеного, неможливість подання заявником вищезгаданого архівного витягу у встановлений процесуальним законодавством строк зумовлена обставинами, що не залежали від ОСОБА_1 та його представника, зокрема, відсутністю протягом тривалого часу інформації стосовно місцезнаходження трудової документації ВАТ «Коростенське АТП 11861», яке згодом банкрутувало.

Апеляційний суд не погоджується з твердженнями скаржника стосовного того, що зазначений доказ не стосується предмету доказування у межах цього окремого провадження, оскільки приписи ст.77 ЦПК України визначають, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даній цивільній справі питання розташування місця працевлаштування заявника має значення для розгляду справи, оскільки предметом її розгляду є встановлення факту постійного проживання на території України, тобто проживання ОСОБА_1 в м. Коростені Житомирського району станом на 24 серпня 1991 року. Помилка у написанні та перекладі прізвища заявника у вказаному письмовому доказі не впливає на суть обставин, які підтверджує цей доказ.

Із огляду на наведене, зазначені письмові докази законно прийняті до уваги судом першої інстанції та їм надана належна правова оцінка, як окремо кожному доказу та і у сукупності з іншими доказами у справі.

Неподання стороною заявника копії трудової книжки ОСОБА_1 не приводить до відмови у задоволенні заяви, оскільки беззаперечними доказами не доведено, що заявник набув громадянства іншої держави або перетинав кордон України на період, що нівелює постійність його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Посилання в апеляційній скарзі на неіснування ВАТ «Коростенське АТП 11861» станом на 1991 рік спростовується існуванням у цей час Коростенського автотранспортного підприємства 11861 ім. «50-летия Великого Октября», де працював заявник у той час водієм.

Така позиція узгоджується з відповіддю Міністерства юстиції на запит щодо відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, із якого вбачається, що Відкрите акціонерне товариство Коростенське АТП 11861 мало ідентифікаційний код юридичної особи 03116714, розташовувалося за адресою Білокоровічське шосе, 3, м. Коростень, Житомирська область, було зареєстровано 20 жовтня 1993 року (дата запису в реєстрі 07 червня 2007 року, номер запису 13061200000000659) та припинило свою діяльність 12 січня 2005 року на підставі судового рішення про припинення юридичної особи у зв`язку із визнанням її банкрутом від 02 грудня 2004 рок №5/48 «Б», що ухвалено Господарським судом Житомирської області (дата запису в реєстрі 01 серпня 2007 року, номер запису 13061170003000659).

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб підприємців врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV, який набрав законної сили 01 липня 2004 року. До набрання законної сили вищезгаданим нормативно-правовим актом порядок державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності врегульовувався Положенням «Про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності», що було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 року №276, а також постановою Ради Міністрів Української РСР «Про порядок створення, реорганізації і ліквідації підприємств, об`єднань, організацій і установ республіканського та місцевого підпорядкування» від 11 липня 1983 року №299.

Діяльність відкритих акціонерних товариств в Україні була законодавчо врегульована лише 01 жовтня 1991 року на підставі Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року №1576-XII.

Враховуючи викладене, можливо дійти висновку, що Відкрите акціонерне товариство «Коростенське АТП 11861» саме у такій організаційно-правовій формі утворилося 20 жовтня 1993 року та припинило свою діяльність 12 січня 2005 року. Проте, із наданого заявником архівного витягу вбачається, що він був прийнятий на роботу в 1988 році до автопідприємства, а його звільнення у 1998 року відбувалося вже з ВАТ «Коростенське АТП 11861». Відтак, колегія суддів доходить висновку, що зміна підприємством, на якому працював заявник, своєї організаційно-правової форми у 1993 році та відображення цього у реєстрі юридичних осіб не свідчить про не існування такого підприємства, а лише вказує на приведення роботодавцем організації форми до вимог законодавства України. Надана скаржником відповідь підтверджує законну можливість ВАТ «Коростенське АТП 11861» провести звільнення ОСОБА_1 у 1998 році.

Посилання скаржника на те, що копія посвідчення заявника як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може підтвердити факт його проживання станом на 24 серпня 1991 року на території України, оскільки є документом, який створювався після цієї події, нелогічні.

ОСОБА_1 до матеріалів позову долучено копію посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 20 травня 1994 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 (а.с.4). У посвідченні зазначено, що його пред`явник має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають або постійно працюють у зонах гарантованого добровільного відселення за умови, що вони постійно проживали на день аварії або на 01 січня 1993 року в зоні добровільного відселення не менше трьох років.

Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовані Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (надалі по тексту Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 01 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 липня 1991 року №106 Коростенський район Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Отже, вказане посвідчення є доказом постійного проживання заявника на території України та воно видане цілком логічно після Чорнобильської катастрофи.

Як зазначалось вище, Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51, чітко визначено перелік осіб, які мали право на отримання такого посвідчення та підстави його отримання. Відтак, видача такого посвідчення ОСОБА_1 свідчить про підтвердження державою факту того, що заявник станом на 01 січня 1993 прожив у зоні гарантованого добровільного відселення, до якої зокрема віднесено Коростенський район Житомирської області, не менше трьох років, тобто щонайменше починаючи з 01 січня 1990 року.

Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що усі вищезгадані письмові докази у сукупності та взаємозв`язку між собою підтверджують факт встановлений судом першої інстанції у рішенні від 31 травня 2023 року, а тому таке рішення є законним, обґрунтованим та ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За нормами ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції без змін, приймаючи до уваги, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 23 жовтня 2023 року.