Рішення

від 21.09.2023 по справі 720/472/23

НОВОСЕЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21.09.2023

Справа № 720/472/23

Провадження № 2/720/473/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

з участю секретаря Лук`ян Г.В.

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Новоселицької міської ради Чернівецької області та Новоселицького бюро технічної інвентаризації про визнання недійним рішення сільської ради, часткове скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом та внесення змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , Новоселицької міської ради та Новоселицького БТІ про визнання недійним рішення сільської ради, часткове скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом та внесення змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 08 вересня 1996 року по 05 вересня 2019 року позивач перебувала у шлюбі з відповідачем та в період їх шлюбу у 1999-2000 роках ними самовільно було побудовано двоповерховий будинок, який розташований в господарстві по АДРЕСА_1 та належало діду відповідача - ОСОБА_6 .. Рішенням виконавчого комітету Строїнецької сільської ради від 09 листопада 2005 року позивач була зареєстрована у вказаному господарстві. В 2022 році їй стало відомо, що відповідно до рішення виконавчого комітету Строїнецької сільської ради від 09 листопада 2011 року право власності на домоволодіння з двох житлових будинків, яке розташовано по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 .. На підставі вказаного рішення ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке складалось з житлового будинку літера «І», який був побудований спільно позивачем та відповідачем під час перебування в шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер та заповів все своє майно відповідачу, включаючи право приватної власності на будинок, який позивач побудувала разом з відповідачем в період їх шлюбу. 13 вересня 2022 року відповідач отримав свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, яке складалось в тому числі з спільно побудованого двоповерхового будинку літера «І». Вона не підтримує відносини з відповідачем та вже тривалий час офіційно працює в р. Італія, у зв`язку із чим їй не було відомо, що право власності на вказаний будинок було оформлено спочатку на ОСОБА_6 та в подальшому на відповідача ОСОБА_5 ..

Оскільки, відповідач за сприянням Строїнецької сільської ради та Новоселицького БТІ спочатку оформив право приватної власності на двоповерховий будинок літера «І» на свого діда ОСОБА_5 , а потім на себе в порядку спадкування за заповітом, її позбавлено частки у спільному майні подружжя, так як вказаний житловий будинок будувався за спільні кошти, то просила суд визнати недійним п.п. 1, 3 рішення виконавчого комітету Строїнецької сільської ради № 60 від 09 листопада 2011 року «Про оформлення права приватної власності і видачу свідоцтва про права приватної власності на домоволодіння, яке складається з 2-х житлових будинків по АДРЕСА_1 », частково скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2011 року, частково скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1757 від 13 вересня 2022 року та зобов`язати приватного нотаріуса Чернівецького районного нотаріального округу Чайка О.М. внести зміни до розділу Державного реєстру прав на нерухоме майно № 64783340 від 13 вересня 2022 року.

Представник відповідача ОСОБА_5 заперечуючи проти позову, подала до суду відзив, в якому зазначила, що одноосібним власником земельної ділянки та домоволодіння, яке розташовано по АДРЕСА_1 був ОСОБА_6 , а відповідач ОСОБА_5 прийняв спадщину за заповітом на вказане домоволодіння. За час спільного шлюбу сторони проживали у батьків позивача, а з 1999 року позивач перебувала за кордоном та не проживала у вказаному домогосподарстві, а її реєстрація була формальна та нею не надано жодного належного доказу, який би підтвердив її участь у будівництві вказаного будинку, який будувався за кошти родини ОСОБА_6 ..

Представник відповідача Новоселицької міської ради подав до суду відзив, в якому просив відмовити у позові за безпідставністю, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що спадкодавець ОСОБА_6 дозволив їй або відповідачу ОСОБА_7 будуватися у власному домоволодінні, а тому прийняте рішення виконавчого комітету Строїнецької сільської ради № 60 від 09 листопада 2011 року жодним чином не порушує її законні права та інтереси.

Представник відповідача Новоселицького БТІ направив на адресу суду відзив, в якому просив розглянути справу у його відсутності та не заперечував проти позову.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідачів ОСОБА_5 та Новоселицької міської ради позов не визнали та просили в його задоволенні відмовити.

Допитана як свідок за її згодою позивач ОСОБА_4 показала суду, що житловий будинок літера «І», був побудований самочинно нею та відповідачем під час перебування в шлюбі у господарстві діда останнього ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 . Будівництвом займався ОСОБА_5 , тому їй не відомо хто безпосередньо проводив роботи та звідки були придбані будівельні матеріали. Про порушення свого права на спільне майно подружжя вона дізналася в 2019 році, коли розірвали шлюб.

Свідок ОСОБА_8 показав суду, що є родичем позивача ОСОБА_4 та від своєї дружини йому відомо, що житловий будинок літера «І» у домоволодінні по АДРЕСА_1 був побудований ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під час їхнього шлюбу. Хто проводив роботи та за які кошти будувався будинок, йому не відомо.

Суд, з`ясувавши правові позиції сторін та обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 жовтня 1991 року на підставі рішення виконкому Новоселицької районної ради № 149 від 13 вересня 1989 року, було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, відповідно до якого домоволодіння по АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, головою якого являвся ОСОБА_6 ..

Дане свідоцтво 10 жовтня 1991 року було зареєстровано в книзі № 1, сторінка № 5, за реєстрованим № 5 в Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації

Відповідно до технічного паспорту вказаного домоволодіння, який був виготовлений 18 вересня 1991 року, господарство складалось з житлового будинку літера «А» та допоміжних споруд.

Рішенням виконавчого комітету Строїнецької сільської ради № 11 від 14 лютого 1997 року вирішено приватизувати за ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,09 га для обслуговування жилого будинку й господарських споруд та площею 0.20 га для особистого підсобного господарства.

Рішенням виконавчого комітету Строїнецької сільської ради № 60 від 09 листопада 2011 року «Про оформлення права приватної власності і видачу свідоцтва про права приватної власності на домоволодіння, яке складається з 2-х житлових будинків по АДРЕСА_1 » за ОСОБА_6 визнано право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з 2-х житлових будинків літера «А», «І» та допоміжних споруд.

Наявність вказаних споруд у спірному домоволодінні підтверджується технічним паспортом домоволодіння станом на 02 листопада 2011 року, а також довідкою про технічний стан нерухомого майна № 450/1 від 05 вересня 2022 року.

На підставі рішення виконавчого комітету Строїнецької сільської ради № 60 від 09 листопада 2011 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2011 року, відповідно до якого ОСОБА_6 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з 2-х житлових будинків літера «А», «І» та допоміжних споруд.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадщину за заповітом після його смерті своєчасно прийняв ОСОБА_5 ..

13 вересня 2022 року приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чайка О.М. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1757, яким за ОСОБА_9 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 на домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з 2-х житлових будинків літера «А», «І» та допоміжних споруд.

Відповідно достатті 6 ЦПК Українисуд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору

Саме про це констатував Верховний Суд у своїй постанові від 29 серпня 2023 року, cправа №910/5958/20.

А вже, якщо особа доведене, що її право порушено, вона може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений уст. 16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3ст. 16 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьоюстатті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістомстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зіст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно достатті 78 ЦПК Українисуд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тим самим, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на суд.

В свою чергу відповідно до п. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень.

Право спільної сумісної власності подружжя - це система цивільно-правових норм, які регулюють відносини між подружжям, як юридично рівними учасниками, наділеними автономією волі і майновою самостійністю щодо володіння, користування і розпорядження майном, придбаним ними в період шлюбу за спільні кошти.

Згідно статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо). Тобто кожна річ, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, законодавець презумує спільність майна, якщо воно було набуте за час шлюбу. Протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення. При цьому обов`язок доказування, що майно не є спільним, належить тому, хто це заперечує (постанови Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17таВеликої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц).

В той же час, у даній справі позивач посилається на належність будинку до спільної сумісної власності подружжя, побудованого в чужому домоволодінні, а саме спадкодавця ОСОБА_6 ..

За вказаних обставин, тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, яке було побудовано у чужому домоволодінні, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги, тобто на позивача.

За положеннямист. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач послалась на те, що будинок літера «І» у домоволодінні по АДРЕСА_1 був побудований самочинно нею разом із відповідачем ОСОБА_5 , за їх спільні кошти під час шлюбу, а тому визнання права власності на нього в цілому за відповідачем в порядку спадкування позбавило її частки у спільному майні подружжя, так як вказаний житловий будинок будувався за спільні кошти.

В той же час, позивач не довела належними та допустимими доказами, що будинок літера «І» у домоволодінні по АДРЕСА_1 був побудований за спільні кошти її та відповідача ОСОБА_5 або ж їх спільною працею, а отже вона не довела порушення відповідачами її законних прав та інтересів.

Покази самої ОСОБА_4 про спільне будівництво будинку літера «І» нею разом із ОСОБА_5 під час шлюбу заперечується останнім та не підтверджені іншими доказами.

Покази ОСОБА_8 взагалі не містять інформації щодо предмета доказування, оскільки ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, які судом не допитувались, а тому суд не бере їх до уваги.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

До змісту права власності входить право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном (ст. 317), а відповідно до ст. 319 ч.1 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Об`єктом власності особи може бути зокрема житло - жилий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379, 382 ЦК України).

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10 жовтня 1991 року домоволодіння АДРЕСА_1 , належало колгоспному двору, головою якого являвся ОСОБА_6 ; а відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2011 року домоволодіння в цілому належало одноосібно ОСОБА_6 ..

Як роз`яснивПленум Верховного Суду України у пункті 18постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних прав», при вирішенні спорів про право власності на земельну ділянку суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 Земельного кодексу Української РСР до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (втратив чинність з 20 червня 2007 року), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України.

Частиною першою статті 377 ЦК України та частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім, багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового використання в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За змістом частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної власності.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»від 04 жовтня 1991 року з наступними змінами, оскільки згідно зі ст. 17 ЗК і ст. 14 Закону України "Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

У даній справі, між подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не було укладено письмової угоди з власником домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_6 про створення спільної власності на оспорений будинок літера «І» та не доведено, що з метою створення спільної власності даний будинок був побудований за спільні кошти ОСОБА_4 та її колишнього чоловіка ОСОБА_5 ..

В ході судового розгляду жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування участі позивача у будівництві спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів надано не було.

Тим самим, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не були є ані власниками земельної ділянки чи домоволодіння, ані забудовниками. Сама по собі та обставина, що позивач була зареєстрована у домоволодінні з 2005 року, не свідчить, що спірний будинок літера «І» був побудований за її кошти чи працею та є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_5 ..

Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відтак, позивач не надала належних та допустимих доказів того, що вона набула право власності на спірний житловий будинок, а тому не довела порушення відповідачами її прав та законних інтересів, у зв`язку із чим, у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Саме, до такого висновку при вирішенні тотожного спору дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 02 лютого 2022 року, справа № 592/4064/20.

Відповідно доч. 1 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову сплачений по справі судовий збір покладається на позивача.

За змістом ч.ч. 1, 9 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи. У випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У зв`язку із повною відмовою у позові, заходи забезпечення даного позову, встановлені ухвалою Новоселицького райсуду від 10 квітня 2023 року, підлягають скасуванню.

На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 182, 316, 317, 319, 321, 331, 334, 372, 377, 383 ЦК України, суд керуючись ст.ст. 4, 6, 12, 13, 19, 76-82, 141, 158, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Новоселицької міської ради Чернівецької області та Новоселицького бюро технічної інвентаризації про визнання недійним п.п. 1, 3 рішення виконавчого комітету Строїнецької сільської ради № 60 від 09 листопада 2011 року «Про оформлення права приватної власності і видачу свідоцтва про права приватної власності на домоволодіння, яке складається з 2-х житлових будинків по АДРЕСА_1 », часткове скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2011 року, часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1757 від 13 вересня 2022 року та внесення змін до розділу Державного реєстру прав на нерухоме майно № 64783340 від 13 вересня 2022 року, відмовити.

Скасувати заходизабезпечення позову,встановлені ухвалоюНовоселицького райсудувід 10квітня 2023року увиді накладенняарешту тазаборони відчуженняжитлового будинкулітера «І»,який розташованопо АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1757, виданого 13 вересня 2022 року, власником якого є ОСОБА_5 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ляху Г.О