Постанова

від 23.10.2023 по справі 915/574/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/574/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Минералис

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 (повний текст складено та підписано 12.06.2023, суддя Алексєєв А.П.)

у справі №915/574/23

за позовом Приватного підприємства СІЧ-2000

до Товариства з обмеженою відповідальністю Минералис

про 135 499,98 грн

ВСТАНОВИВ

Приватного підприємства СІЧ-2000 звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Минералис безпідставно отриманих коштів у розмірі 135 499,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що усно звернувся до відповідача із замовленням на придбання мінеральних добрив. Відповідачем були виставлено рахунок, який позивач оплатив у повному обсязі. Проте, всупереч домовленості відповідач товар не поставив. Згодом позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів, яку адресат не отримав. Також позивачем повторно була направлена вимога, яка була отримана відповідачем, але відповіді позивачу не надано. З огляду на те, що відповідач свого зобов`язання по поставці товару не виконав, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 135499 грн. 98 коп., а також понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн. 00 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зазначив, що письмових доказів направлення позивачем відповідачу пропозиції про укладення договору поставки до позовної заяви не надано. Таким чином, зазначену у позові обставину про здійснення позивачем замовлення доказами не підтверджено.

До того ж, як зазначено місцевим господарським судом, до позову не надано доказів, що відповідачем було прийнято пропозицію позивача на укладення договору і відповідь про прийняття пропозиції є повною та безумовною.

Із зазначено суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторони не дотримались встановленого законом порядку укладення договору та не досягли згоди стосовно усіх істотних умов договору, зокрема щодо предмету, ціни та строку дії. Таким чином, договір поставки між сторонами укладено не було і договірних зобов`язань між сторонами не виникало.

З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов висновку, що грошові кошти, які сплатив позивач за платіжними дорученням №7 від 27.01.2022 року відповідач набув безпідставно.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 по справі №915/574/23 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою апелянт зазначає, що між сторонами укладено договір поставки в спрощений спосіб, що встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем.

Проте, як стверджує апелянт, за отриманням товару позивач до відповідача не звертався, жодних вимог щодо поставки товару до відповідача не надходило, а також не запропоновано часу, дати і місця поставки. Свого представника і транспорт для отримання товару позивач не направляв, доказів звернення позивача з вимогою про поставку товару останнім до суду надано не було.

Апелянт вважає, оскільки сторонами не погоджено строку виконання зобов`язання з поставки товару згідно з договором, а рахунок на оплату також не містить умов щодо такого строку, то, відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України такий строк визначається згідно з положеннями ст. 530 ЦК України. З аналізу положень ст. 693 ЦК України вбачається, що право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати виникає у покупця у тому разі, якщо продавець не передав товар у встановлений строк. Тобто, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснить поставку товару покупцю у встановлений договором строк, а за відсутності такого - у строк, визначений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Оскільки, як стверджує апелянт, позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою поставки товару, а зі змісту наданих ним документів визначити строк виконання зобов`язання неможливо, то, відповідно до положень чинного законодавства України строк виконання зобов`язання з поставки товару не є таким, що настав.

Враховуючи викладене, скаржник вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення продавцем свого зобов`язання щодо своєчасної передачі товару. Відповідно, у позивача не виникло право вимагати у відповідача повернення суми попередньої оплати.

Скаржник стверджує, що позивач не звертався до відповідача із вимогою про передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України. У вимогах від 28.02.2023 та від 23.03.2023 року посилався на ст. 1212 ЦК України як на збереження грошових коштів відповідачем без достатньої правової підстави. Проте, позивачем не взято до уваги те, що шляхом складання та надання відповідачем рахунку, а також оплати вказаного рахунку позивачем, між сторонами було укладено договір поставки в спрощений спосіб. Таким чином, отримані відповідачем кошти не можуть вважатися набутими без достатніх правових підстав, адже це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, а саме в результаті правочину.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №915/574/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Минералис на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від позивача в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що між сторонами відсутні будь-які договірні правовідносини, а тому відповідач безпідставно зберігає грошові кошти позивача.

До того ж, як стверджує позивач, відповідачем не було здійснено жодних дій щодо поставки товару, визначено у виставленому рахунку.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем було виставлено рахунок на оплату № 25 від 27.01.2022 року на загальну суму 135499,98 грн.

27.01.2022 платіжним дорученням № 7 на рахунок ТОВ «МИНЕРАЛИС» ПП «СІЧ-2000» перерахувало грошові кошти в розмірі 135 499,98 грн.

Також, на підтвердження оплати відповідачем було складено та зареєстровано податкову накладну № 191 від 27.01.2022 року.

За твердженням позивача, за попередньою домовленістю з менеджером відповідача було обумовлено придбання мінеральних добрив, а саме амонія нітрату (аміачної селітри) в кількості 5 (п`ять) тон. Однак, в подальшому (після 27.01.2022 року), договір щодо постачання вищевказаних добрив між ПП «СІЧ-2000» та ТОВ «МИНЕРАЛИС» укладено не було, як шляхом безпосередньо підписання такого договору, так і в спрощений спосіб (шляхом підписання первинних документів), добрива, оплата за які відбулась, ПП «СІЧ-2000» не отримувало.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 08.02.2023 на адресу відповідача цінним листом було надіслано вимогу про повернення грошових коштів в розмірі 135499,98 грн на розрахунковий рахунок ПП «СІЧ-2000» в 7-й денний строк з моменту отримання такої вимоги. Зазначена вимога підприємством зв`язку була повернуто позивачу за закінченням терміну зберігання.

23.03.2023 року позивач повторно направив по пошті на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів в розмірі 135499,98 грн. Зазначена вимога була отримана відповідачем, але відповідь від відповідача не надходила.

З огляду на те, що грошові кошти у сумі 1355499,98 грн відповідачем не повернуті позивачеві, останній звернувся із даним позовом до суду першої інстанції.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та задовольнив їх в повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2стаття 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Беручи до уваги, що в матеріалах справи наявні рахунок на оплату № 25 від 27.01.2022 року, а також платіжне доручення № 7 від 27.01.2022 року у призначенні платежу якого міститься посилання на рахунок № 25 від 27.01.2022 року, колегія суддів вважає, що між сторонами мало місце укладення правочину про поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до вимогст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог ПП СІЧ-2000, зокрема, наголошує, що відповідачем кошти в розмірі 135 499,98 грн збережені без достатньої правової підстави та підлягають поверненню, на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: - по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння. По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою. По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначалось вище, між сторонами виникли правовідносини про надання послуг шляхом укладення правочину у спрощений спосіб, а підставою перерахування коштів був рахунок-фактура від 28.12.2021 №30 з найменування відповідних послуг.

Тож, дослідивши наявні в матеріалах справи фактичні дані, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що в даному випадку спір у справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки оплаченого позивачем товару.

Як вже було зазначено вище, 08.02.2023 позивачем на адресу відповідача цінним листом було надіслано вимогу про повернення грошових коштів в розмірі 135499,98 грн на розрахунковий рахунок ПП «СІЧ-2000» в 7-й денний строк з моменту отримання такої вимоги. Зазначена вимога підприємством зв`язку була повернуто позивачу за закінченням терміну зберігання.

23.03.2023 року позивач повторно направив по пошті на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів в розмірі 135499,98 грн. Зазначена вимога була отримана відповідачем, але відповідь від відповідача не надходила.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач ані у відповідь на претензію позивача, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції не зазначив про можливість виконання своїх зобов`язань з поставки товару згідно з виставленим ним та оплаченим позивачем рахунком.

Таким чином, на переконання колегії суддів заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 135 499,98 грн підлягають задоволенню.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що позивач не звертався до нього з вимогою поставки товару, з огляду на таке.

Згідно частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначений законом процесуальній формі формі позову ( постанова Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18).

У даному випадку, як вже було зазначено вище, відповідач після отримання 27.01.2022 суми попередньої оплати від позивача, не здійснив поставку оплаченого товару, а тому позивач скористався своїм правом на пред`явлення вимоги про повернення грошових коштів.

Щодо посилання позивача, як на підставу позову на приписи ст.1212 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 «правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справ. Зокрема, у постанові від 19.04.2023 у справі № 910/15551/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, зважаючи на положення статей 14, 162 ГПК України, що суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

Отже, у випадку даних правовідносин має бути застосовано саме частину 2 ст. 693 ЦК України, а не ст. 1212 ЦК України.

Разом з цим, це не призвело до прийняття судом першої інстанції невірного рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.05.2023 у справі №915/574/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання судового рішення є 23.10.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Принцевська Н.М.