Постанова

від 12.09.2023 по справі 910/3239/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2023 р. Справа№ 910/3239/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 12.09.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.05.2023

у справі № 910/3239/23 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон»

до Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

про стягнення 2 365 200, 00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 2 365 200,00 грн в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно отриманих коштів за банківською гарантією.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2023 по справі №910/3239/23 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин посилання повернення коштів відповідно статті 1212 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції повністю і ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийнято за нез`ясованості обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що стягнення відповідачем за банківською гарантією №203018-Г-0133 було здійснене за відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією).

Скаржник посилається на те, що хоча у даному випадку перерахування гарантом грошових коштів на користь бенефіціара (відповідача) відбулось у зв`язку з договором та гарантією, однак не на їх виконання, а поза межами умов, передбачених договором, тобто за відсутності гарантійного випадку, у зв`язку з чим спірні кошти є такими, що набуті безпідставно. Тобто підлягають стягненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, що узгоджується з практикою Верховного суду, викладених у постановах від 27.02.2020 у справі №910/3414/19, від 14.11.2020 у справі №906/192/18 та від 20.10.2020 у справі №910/13503/19.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому вказує, що гарантійний випадок настав через порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, а саме оскільки позивач не виконав свої зобов`язання з проведення мобілізації у строки, встановлені п. 12.2.8 договору. Отже стягнення позивачем гарантії як способу забезпечення виконання зобов`язань після її реалізації у зв`язку із настанням гарантійного випадку (за наявності правової підстави) не передбачене жодною правовою нормою, суперечить самій суті гарантії, обумовленої у частині 1 статті 200 Господарського кодексу України, статтях 560, 563 Цивільного кодексу України, статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та пунктах 8, 9 частини 3 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах. Таким чином, на думку скаржника суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що за умов існування між сторонами договірних правовідносин посилання на повернення коштів відповідно статті 1212 Цивільного кодексу України є безпідставним. За вказаних обставин, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 14.01.2022 Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» було оголошено переговорну процедуру (скорочену) закупівлі 22-П_76110000-7 Послуги пов`язані з видобуванням газу (Послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ «Укргазвидобування»). Номер оголошення про проведення процедури закупівлі: UA-2022-01-14-005235-а, розміщене на веб-сайті інформаційно-телекомунікаційної системи «PROZORRO» www.prozorro.gov.ua

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон» (виконавець) прийняло участь у вищевказаній закупівлі та 14.01.2022 на веб-сайті інформаційно-телекомунікаційної системи «PROZORRO» було опубліковано повідомлення про намір укласти договір за лотами №3 та №4.

26.01.2022 між ТОВ «РЕГІОН» та АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» укладено договір на надання послуг з ремонту нафтових і газових свердловин на родовищах АТ «Укргазвидобування» №УГВ552/13-22 на суму 47 304 000,00 грн. (далі - договір №УГВ552/13-22, договір).

19.01.2022 між Акціонерним товариством «БАНК СІЧ» (банк), Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон» (принципал) було укладено договір про надання банківської гарантії №203018-Г-0133, відповідно до пункту 1 якого банк бере на себе зобов`язання надати банківську гарантію виконання, яка узгоджується з принципалом, згідно цього договору, заяви принципала та вимог бенефіціара, для забезпечення виконання зобов`язань принципала щодо надання послуг з ремонту нафтових і газових свердловин на родовищах АТ «Укргазвидобування» ДК 021:2015:76110000-7: Послуги пов`язані з видобуванням газу лот №4 - ДК 021:2015 76110000-7 Послуги пов`язані з видобуванням газу (Послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ «Укргазвидобування») за договором, який буде укладений між принципалом та Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (бенефіціар) на виконання переговорної процедури 22-П_76110000-7 від 14.01.2022, а принципал зобов`язаний відшкодувати банку всі виплати, здійснені останнім за банківською гарантією (якщо такі були здійснені банком за свій рахунок), тощо.

Сума гарантії, що буде надана банком в межах цього договору становить - лот 4 - 2365200,00 грн, код валюти -980.

Термін дії договору та банківської гарантії, що буде надана банком по 15 квітня 2023 року включно (п. 2 договір про надання банківської гарантії №203018-Г-0133).

19.01.2022 Акціонерне товариство «БАНК СІЧ» (гарант) видало банківську гарантію №203018-Г-0133, згідно з якою гарант безвідклично та безумовно та без заперечень зобов`язується виплатити Бенефіціару на його вимогу будь-яку суму, вказану у вимозі Бенефіціара, що не перевищує 2 365 200 грн, не пізніше 5 робочих днів з дати отримання вимоги Бенефіціара, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення Принципалом зобов`язань, в забезпечення якого видана ця гарантія, та без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов. Гарантія є безвідкличною та діє до 15.04.2023.

У подальшому, 06.06.2022 позивач отримав від банку лист №779, яким банк повідомив про надходження від відповідача вимоги по гарантії №203018-Г-0133 про сплату 2 365 200 грн у зв`язку з невиконанням ТОВ «РЕГІОН» зобов`язань за договором №УГВ552/13-22; відповідно до п.12.2.8. Бенефіціаром було зазначено, що граничний строк виконання робіт - 25.02.2022, однак станом на 19.05.2022 роботи в обсязі, передбаченому договором №УГВ552/13-22, не виконані.

У вказаному листі банк вимагає у позивача сплатити у той же день 06.06.2022 кошти з метою відшкодування коштів банку в порядку регресу, що будуть сплачені на користь бенефіціару згідно з отриманими вимогами за банківськими гарантіями.

Листом №790/07 від 09.06.2022 банк повідомив позивача про те, що 06.06.2022 ним було сплачено на користь бенефіціара власні кошти за банківською гарантією №203018-Г-0133 у сумі 2 365 200,00 грн. Крім того, у зв`язку з неможливістю Товариства відшкодувати банку сплачені кошти за банківською гарантією, банк керуючись умовами договору про надання банківської гарантії та правил обслуговування суб`єктів господарювання АТ «Банк СІЧ», до яких принципал приєднався шляхом підписання 19.01.2022 заяви про приєднання №5, відшкодував сплачені кошти за рахунок кредиту, наданого Товариству, і почав обліковувати заборгованість товариства як наданий кредит.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що відповідачем безпідставно стягнуто кошти за банківською гарантією №203018-Г-0133 у сумі 2 365 200,00 грн, оскільки відповідач, зловживаючи безумовністю гарантії, приховав від гаранта той факт, що жодних викликів на виконання робіт Договором №УГВ552/13- 22 замовник виконавцю не надавав та, відповідно, не було та не могло бути несвоєчасного виконання зобов`язань за вказаним договором, про що відповідачу було достеменно відомо.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до частини 1 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору - бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі невиконання чи неналежного виконання боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує пере;-, кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

При цьому, статтею 562 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.122.2004 № 639, відповідно до п. 9 ч. 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. Перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. Друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання.

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується, що виплата грошових коштів відбулася в зв`язку із настанням гарантійного випадку.

З урахуванням зазначених правових положень, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що сукупність встановлених обставин свідчить про виконання банком безвідкличної банківської гарантії після пред`явлення письмової вимоги бенефіціаром з дотриманням умов укладеного з позивачем (принципалом) договору про надання гарантії.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Отже, після виконання договірних зобов`язань по наданій гарантії, банк-гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові у встановлених законом та договором випадках, яка, як вбачається з матеріалів справи, була відшкодована банком за рахунок кредиту, наданого позивачу. Тобто, позивачем здійснено оплату зворотної вимоги банка-гаранта, а не сплату гарантійних сум на користь бенефіціара.

При цьому загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Наведені вище правові положення дають підстави для висновку, що стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України є можливим за умови обов`язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Кодексу. (Аналогічна правова позиція викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).

Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин посилання повернення коштів відповідно статті 1212 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2023 по справі №910/3239/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон".

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, 276, статтями 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2023 по справі №910/3239/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2023 по справі №910/3239/23 залишити без змін.

Матеріали справи №910/3239/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 18.10.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська