Ухвала

від 02.10.2023 по справі 907/981/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"02" жовтня 2023 р. м. УжгородСправа № 907/981/22

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.

розглянувши позовну заяву учасника (керівника, засновника) СФГ Рецитал, ОСОБА_1 , м. Ужгород

до ОСОБА_2 , с. Вільхівці Тячівського району

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Тячівська філія Південної Товарної Біржі ПП Тячів-Брокер, м. Тячів

про визнання недійним договору купівлі продажу

За участю представників:

від позивача - Пачута Оксана Михайлівна, адвокат, ордер серія АО № 1060576 від 17 червня 2023 року

від відповідача - Марич Іван Юрійович, адвокат, ордер серія АО № 1083970 від 20 квітня 2023 року

від 3-ї особи відповідача - не з`явився

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про визнання недійним договору купівлі продажу №736 від 29.12.2003 р. посилаючись на положення ст. 203, 215, 216 ЦК України та ст. 15 ЗУ Про товарні біржі.

Ухвалою суду від 20.01.2023 р. зобов`язано Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 (РНОКПП № НОМЕР_1 ).

Станом на 06.03.2023 відповіді не надходило.

Ухвалою суду від 06.03.2023 р. зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 ).

16.03.2023 надійшла відповідь від Вільховецької сільської ради Тячівського району, де вказано про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 , а саме: ( АДРЕСА_1 )

Ухвалою суду від 05.04.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Тячівську філію Південної Товарної Біржі ПП Тячів-Брокер, підготовче засідання призначено на 02.05.2023 року.

25.04.2023 року від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов.

Ухвалою суду від 02.05.2023 р. відкладено підготовче засідання на 30 травня 2023 р.

03.05.2023 р. позивачем надіслано на адресу суду відповідь на відзив.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, проти закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті не заперечує.

Присутній представник відповідача також не заперечує щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

Третя особа в засідання суду свого повноважного представника у засідання суду не направили, письмово викладеної позиції по суті вимог позивача суд не подала.

Ухвалою суду від 30.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.06.2023 року.

До дати судового засідання представником позивача надіслано суду клопотання від 28.06.2023 за вх.№02.1.1-02/4753/23 канцелярії суду про відкладення судового засідання через зайнятість представника в іншому судовому процесі.

Ухвалою суду від 28.06.2023 р. відкладено розгляд справи по суті на 17.08.2023 року.

У підготовчому засіданні 17.08.2023 року за згодою представників сторін судом оголошено перерву до 12 вересня 2023 р. Про оголошену перерву третю особу повідомлено ухвалою-повідомленням.

Проте, судове засідання призначене на 12.09.2023 року не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючої судді Ремецькі О.Ф. у щорічній основній відпустці з 12.09.2023 року по 15.09.2023 року включно, згідно наказу Господарського суду Закарпатської області №02.4-08/22-к від 12.09.2023 року.

Ухвалою суду від 18.09.2023 р. відкладено розгляд справи по суті на 02.10.2023 року.

У судовому засіданні представник відповідача просить суд задовольнити подану заяву про закриття провадження у справі, згідно з пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, звертаючи увагу на те, що за наслідками завершення підготовчого засідання у справі остаточно визначено, що сторонами у справі є позивач колишній учасник СФГ «Рецитал» ОСОБА_1 , відповідач - фізична особа ОСОБА_2 , а третя особа без самостійних вимог Тячівська філія Південної товарної біржі ПП «Тячів-Брокер».

Відповідач відмічає, що у даній справі, у визначеному позивачем ОСОБА_3 суб`єктному складі учасників справи, не має самої юридичної особи СФГ «Рецитал» учасником (засновником) якої він є, і правочин якої він оспорює.

Так, учасник господарського товариства звернувся до господарського суду з корпоративним позовом не до юридичної особи, учасником якої він є, а до фізичної особи, яка уклала правочин з такою юридичною особою, яка на час звернення до суду з його позовом ліквідована не має правонаступників та до неї (або правонаступника) не можливе заявлення будь-якого позову.

Отже, поданий ОСОБА_1 позов не є підсудний господарському суду, оскільки не має всіх ознак корпоративного спору та має суб`єктного складу, що утворював би на час розгляду цієї справи корпоративний спір.

Представник позивача навів пояснення, разом з тим просила суд роз`яснити до якої юрисдикції відноситься даний спір та подала заяву про повернення судового збору.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Згідно із ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ст.45 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивача ОСОБА_1 як засновника СФГ «Рецитал» звернувся до Господарського суду Закарпатської області з відповідним позовом з огляду на те, що Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22.09.2022 у справі №307/561/21 за його аналогічним позовом колегією суддів було вказано на те, що даний спір за своєю суттю є корпоративним спором. При цьому, судом апеляційної інстанції рішення Тячівського районного суду від 02.06.2022 у цій справі про відмову у задоволенні позовних вимог змінено в частині правового обгрунтування.

З огляду на це, позивач просить заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та зазначає про те, що дана справа згідно мотивувальної частини постанови Закарпатського апеляційного суду підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Представник відповідача просить провадження у справі закрити у зв`язку з непідвідомчістю даного спору судам господарської юрисдикції з підстав, наведених у поданому суду клопотанні.

Третя особа письмового пояснення по суті спору не подала, свого повноважного представника у засідання суду не направила.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2003 року при Тячівській філії Південно-товарної біржі було укладено договір купівлі-продажу будівлі пилорами з навісом та електролінією в с. Вільхівці Тячівського району Закарпатської області.

Сторонами та підписантами цього договору були: член біржі ПП «Тячів-Брокер» в особі брокера ОСОБА_4 яка діє згідно договору-доручення №614 від 25.12.2003 в інтересах Селянського фермерського господарства «Рецитал» в особі директора Решетар І.В. (продавець) і член біржі ПП «Тячів-Брокер» в особі брокера ОСОБА_5 , діючої згідно договору-доручення №614/1 від 25.12.2003, що діє від імені фізичної особи ОСОБА_2 (покупець).

Доданим до справи рішенням зборів засновників Селянського фермерського господарства «Рецитал» визначено, що ОСОБА_1 є єдиним засновником цього господарства, оскільки інші учасники передали йому повноваження і це рішення затверджено засновником господарства СФГ «Рецитал» шляхом внесення змін до Статуту.

20.03.2009 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи №13191170006002143 за судовим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.03.2009 у справі №6/164 у зв`язку з визнанням її банкрутом.

Даним судом рішенням встановлено, що Постановою господарського суду Закарпатської області № 6/164 від 04.12.2007р. Селянське фермерське господарство "Рецитал", с.Вільхівці, Тячівський район, визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором підприємства-банкрута призначено ініціюючого кредитора, якого зобов`язано провести ліквідаційну процедуру у відповідності до вимог Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у зв`язку з тим, що з 2004 року боржник не подає до податкової інспекції податкові декларації, бухгалтерську звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків (Довідка ДПІ у Тячівському районі, м.Тячів № 19010 від 08.11.2007р.), що свідчить про відсутність підприємницької чи іншої діяльності боржника.

Ухвалою господарського суд Закарпатської області № 6/164 від 14.08.2008р. було припинено повноваження ліквідатора - ініціюючого кредитора, призначено ліквідатором Селянського фермерського господарства "Рецитал", с.Вільхівці, Тячівський район арбітражного керуючого Савчук І.В. та зобов`язано останнього за результатами роботи подати суду письмові відомості щодо проведення ліквідаційної процедури або відповідний звіт та ліквідаційний баланс на затвердження.

За результатами проведеної роботи ліквідатором подано суду ліквідаційний баланс Селянського фермерського господарства "Рецитал", с.Вільхівці, Тячівський район, звіт ліквідатора, та пакет підтверджуючих документів.

Вжитими ліквідатором заходами, з метою виявлення майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання, майнові активи не виявлені.

За результатами розгляду ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора, які підлягають затвердженню, суд дійшов висновку про необхідність ліквідації банкрута.

З урахуванням вищенаведеного, позивач ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_4 , яка в оскаржуваному договорі вказана як член біржі ПП «Тячів-Брокер» і повірена особа СФГ «Рецитал» згідно договору- доручення №614 від 25.12.ОЗр., ніколи не підписувала договори з СФГ «Рецитал», а саме договір № 736 від 29.12.2003р. (про що надала нотаріально завірену заяву), а я ніколи не видавав і не підписував довіреність на ім`я ОСОБА_4 ні для представлення інтересів СФГ «Рецитал» ні для представлення особистих інтересів її засновника.

Так, у постанові Верховного Суду 01.07.2020 у справі №910/15925/18 щодо застосування частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України; практики Європейського суду з прав людини, викладено таку правову позицію.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав-учасниць засновувати апеляційні або касаційні суди; там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (§ 25 рішення у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року та § 65 рішення у справі "Hoffmann v Germany" від 11 жовтня 2001 року). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року, § 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року).

Верховний Суд зауважує, що на законодавчому рівні не встановлено прямої заборони на оскарження судового рішення у корпоративному спорі учасником юридичної особи, який не брав участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов`язки. Навпаки, прямо передбачено, що у такому разі особа має право подати апеляційну скаргу.

Проте, перегляд справи за скаргами таких осіб, як правило, не здійснюється, оскільки у судовій практиці не визнається порушення їх прав та обмежено коло сторін у корпоративних спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичних осіб з підстав недотримання вимог закону та/або установчих документів під час їх скликання та проведення лише учасником (учасниками), права яких на участь у загальних зборах було порушено, та юридичною особою (див. пункт 5.29 цієї постанови) і як наслідок - встановлено процесуальні обмеження доступу до суду інших учасників юридичних осіб.

Верховний Суд вважає, що такі процесуальні обмеження можуть вважатися законними і такими, що переслідують легітимну мету, оскільки спрямовані на забезпечення належного відправлення правосуддя, правової визначеності та захист прав всіх учасників юридичної особи, зважаючи на те, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Водночас, слід брати до уваги, що проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (див. рішення у справі "Агротексім та інші проти Греції" (Agrotexim and Others v. Greece), від 24 жовтня 1995 року, пункт 66, Серії А № 330-A).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як керівник та єдиний засновник СФГ «Рецитал» з часу укладення оспорюваного правочину (2003 рік) та у процедурі ліквідації господарства не звертався до суду із заявою про визнання такого недійсним, при цьому, що проведення процедури ліквідації позивача через призму визнання його банкрутом, неможливо без участі керівника товариства (СФГ), а відтак, неможливо стверджувати у даному випадку про неможливість вирішення питання звернення до суду із захистом своїх прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, саме як керівника СФГ, оскільки виконавчі органи СФГ не були позбавлені своїх повноважень на звернення до суду з позовом про захист своїх прав.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 826/2184/18 зазначено, що у рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ підкреслив, що "за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі "Агротексім та інші проти Греції" від 24 жовтня 1995 року, п. 59-72). Проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (там само, п. 66)".

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що за звичайних обставин акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах банку.

Водночас у контексті згаданої справи "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ зазначив таке: "подаючи скарги в інтересах банку-заявника, перший заявник діяв як мажоритарний акціонер та віце-президент банку. На момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Банк перебував під контролем ліквідаційної комісії, що складалася з посадових осіб територіальних управлінь НБУ, які становили більшість, та працівниками місцевої податкової інспекції (п. 12). Таким чином, з огляду на ситуацію банку-заявника та характер цих скарг Суд доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали першому заявнику право подати цю заяву в інтересах банку-заявника (див. згадане рішення у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", п. 46-52, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Капітал банк АД проти Болгарії" від 09 вересня 2004 року)".

При цьому ЄСПЛ зазначив, що скарги, подані першим заявником (Фельдманом) як мажоритарним акціонером, є несумісними за критерієм ratione personae із положеннями Конвенції у розумінні підп. "a" п. 3 ст. 35 Конвенції, а тому Фельдман як акціонер банку не вправі звертатись до суду у власних інтересах, і за звичайних обставин (зокрема за наявності уповноважених органів банку) не вправі звертатись до суду й в інтересах банку. Водночас, ураховуючи, що виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень, з огляду на ситуацію банку та характер цих скарг ЄСПЛ доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали акціонеру право подати цю заяву в інтересах банку-заявника.

Таким чином, стороною у справі був не акціонер банку, а сам банк, оскільки з огляду на виключні обставини від імені банку діяв контролюючий акціонер банку, який за звичайних обставин не вправі представляти банк.

У свою чергу, в справі № 826/2184/18 щодо ПАТ "Златобанк", а також у справі ЄСПЛ Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" суди дійшли висновку про наявність виключних обставин з огляду на те, що на момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника.

Крім того, суд враховує, що в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно з якою акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46- 52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05).

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права.

Національне законодавство України також наголошує на наявності в особи права на звернення за захистом свого особистого права. Зокрема, стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так само і частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України містить положення, відповідно до яких юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Сучасний підхід до використання теорії "проникнення за корпоративну завісу" сформувався в ЄСПЛ починаючи з рішення 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece.

Застосовуючи зазначений підхід, ЄСПЛ відтворив правову позицію Міжнародного суду ООН, що була висловлена ним у рішенні у справі Barcelona Traction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.

У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.

Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ.

ЄСПЛ проводить різницю між скаргами, поданими акціонерами про заходи, що зачіпають їх права як акціонерів, та про дії, що зачіпають права компанії, у яких вони володіють акціями (Agrotexim and Others v. Greece, пункти 65- 66; Albert and Others v. Hungary [GC], пункт 122).

В одній групі справ самі акціонери можуть вважатися потерпілими в розумінні статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (Olczak v. Poland, пункти 57- 62; Albert and Others v. Hungary [GC], пункти 126- 134, та цитовані в них посилання; Project-Trade d.o.o. v. Croatia, пункти 44- 47).

В іншій групі справ загальний принцип такий, що акціонери компаній не можуть розглядатися як потерпілі у розумінні Конвенції, щодо дій та заходів, що стосуються їхньої компанії. Однак при цьому ЄСПЛ у низці справ передбачає можливість для відступу від указаного в цьому пункті загального принципу.

Так, у пункті 66 рішення від 24 жовтня 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece, № 14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

У рішенні від 26 жовтня 2000 року у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93) суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.

У справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic) (№ 29010/95, рішення від 21 жовтня 2003 року) заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.

У рішенні від 07 липня 2020 року у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.

У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ зазначив, що проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може бути виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

У рішенні від 07 липня 2020 року Alberts and Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece та Olczak v. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.

ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що для того аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.

За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Таким чином, допускається проникнення за "корпоративну завісу" та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

Якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Разом з тим в даній справі, що розглядається, наявність таких виключних обставин не встановлена. При цьому суд враховує, що ОСОБА_1 , будучи учасником та єдиним засновником і керівником СФГ «Рецитал» на момент вчинення договору купівлі-продажу, вважаючи свої корпоративні права порушеними внаслідок вчинення товариством значного правочину без його погодження загальними зборами, не був позбавлений права та законодавчо визначеної можливості ініціювати питання з метою належного реагування на факт укладення такого правочину та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників).

Окрім того, сам позивач зазначає, що він звертається з відповідним позовом саме як фізична особа, а не як засновник СФГ «Рецитал», що додатково підтверджує вищенаведене судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч.1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

За приписами ч. 3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Виходячи з викладених норм, спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає нормам ст. ст. 4, 45 Господарського процесуального кодексу України, а спірне правовідношення носить господарський характер.

Враховуючи зазначене, спір у даній справі відноситься до юрисдикції загальних судів та не може бути розглянуто в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що даний спір не підлягає судовому розгляду, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Судом встановлено, що при поданні позову у справі №907/981/22 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 481,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 64014517 від 09.12.2022 року.

Відтак, судовий збір у розмірі 2 481,00 грн., сплачений позивачем за розгляд позовної заяви до відповідача, підлягає поверненню з державного бюджету .

Враховуючи все вищевикладене, керуючись п. 2 частини 1 статті 231 ГПК України, п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі №907/981/22 за заявою учасника (керівника, засновника) СФГ Рецитал, ОСОБА_1 , м. Ужгород до ОСОБА_2 , с. Вільхівці Тячівського району за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Тячівська філія Південної Товарної Біржі ПП Тячів-Брокер, м. Тячів про визнання недійним договору купівлі продажу - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_6 про те, що спір віднесено до юрисдикції загальних судів та належить розглядати в порядку цивільного судочинства відповідно до правил, встановлених статтею 27 ЦПК України.

Повернути учаснику (керівника, засновника) СФГ Рецитал, ОСОБА_1 у (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вулиця Швабська, 14, код ЄДРПОУ 38015668) з Державного бюджету України сплачений за платіжним дорученням №64014517 від 09.12.2022 року. судовий збір у розмірі 2 481,00 грн., (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривня 00 коп.)

Направити копію ухвали сторонам у справі.

Ухвала набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 25.10.2023.

Суддя Ремецькі О.Ф.