Рішення

від 16.10.2023 по справі 908/1955/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 34/149/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2023 Справа № 908/1955/23

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

при секретареві судового засідання Концур Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали № 908/1955/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТА», ідентифікаційний код юридичної особи 32814485 (вул. Тбіліська, 17/6, м. Запоріжжя, 69091)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Невінчаної Христини Сергіївни, РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 535 286 грн 88 коп.

за участю уповноважених представників сторін:

від позивача: Хілько А.В., адвокат, посвідчення № ЗП002415 від 11.10.2019;

від відповідача: Бойченко Д.О. адвокат, посвідчення №ЗП001215 від 27.02.2017; ордер АР №1003302 від 19.06.2023

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТА» про стягнення з Фізичної особи-підприємця Невінчаної Христини Сергіївни 535 286 грн 88 коп., з яких: 169 000 грн 00 коп. заборгованість за Договором № 01/07-2021 оренди об`єкта нерухомості від 30.06.2021; 4 670 грн 88 коп. 3% річних; 24 786 грн 99 коп. інфляційних втрат, 56 829 грн 00 коп. неустойки та 280 000 грн 00 коп. штрафу, а також судові витрати: судовий збір та 5 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Клопотаннями позивач просив суд стягнути витрати на правничу допомогу та розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023 справу 908/1955/23 визначено для розгляду судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.06.2023 у даній справі прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану.

20.06.2023 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи обставини справи, значну суму для відповідача та необхідність надання необхідних письмових доказів та усних пояснень у справі.

22.06.2023 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив відповідача.

Враховуючи заяву відповідача, з метою прийняття законного і обґрунтованого рішення у даній справі, значення справи для сторін, завдання підготовчого засідання, суд дійшов висновку про перехід до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження і призначення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.06.2023 у справі № 908/2023/23 суд призначив підготовче судове засідання на 19.07.2023 о 10 год. 40 хв.

В судовому засіданні 19.07.2023 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу Акорд.

Суд відкрив судове засідання, оголосив склад суду. Відводів не заявлено.

22.06.2023 від відповідача на адресу суду надійшов відзив, який прийнято судом до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача заявила усне клопотання про надання додаткового строку для надання відповіді на відзив.

Суд дійшов до висновку про можливість встановлення строку для надання відповіді на відзив Товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНТА» - 5 днів з дня даного судового засідання.

За наслідками судового засідання, строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів згідно з ч. 3 ст. 177 ГПК України та відкладено підготовче засідання на 06.09.2023 о 10 год. 20 хв., про що представники сторін повідомлені в судовому засіданні під розписку.

25.07.2023 через систему «Електронний суд» до суду від позивача надійшла відповідь на відзив; клопотання про зменшення розміру неустойки.

31.08.2023 на адресу суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

Документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Клопотання позивача про про зменшення розміру неустойки до 31 006 грн. 00 коп. задоволено.

За наслідками судового засідання, судом відкладено підготовче засідання на 18.09.2023 о 11 год. 00 хв., про що представники сторін повідомлені в судовому засіданні під розписку.

В судовому засіданні 18.09.2023 здійснювалась відеоконференція.

За наслідками судового засідання 18.09.2023, суд, запитавши думку представника відповідача, на підставі ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 16.10.2023 об 11 год. 00 хв.

В судовому засіданні 16.10.2023 здійснювалось фіксування судового процессу.

Представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову та просив зменшити штрафні санкції до розумного строку.

В судовому засіданні 16.10.2023 судом прийнято рішення, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

30 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНТА» (далі Позивач, Наймодавець) та Фізичною особою - підприємцем Невінчаною Христиною Сергіївною (далі Відповідач, Наймач) було укладено Договір оренди об`єкта нерухомості № 01/07-2021 (далі Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору, Наймодавець передає, а Наймач приймає для використання, як торгівельну площу в строкове платне користування приміщення, розташоване за адресою: м.Запоріжжя, пр. Соборний 177, прим. 46 загальною площею 71,9 кв.м, що є невід`ємною частиною Договору (далі - приміщення або об`єкт найму).

Згідно з п. 1.2. Договору, цільове призначення об`єкту найму магазин непродовольчих товарів.

Відповідно до умов п. 2.1. Договору, Наймач приступає до використання приміщення після здійснення підписання акта прийому-передачі приміщення, а також виконання умов, передбачених п.5.2. цього Договору.

На виконання умов Договору 01 липня 2021 року Позивачем згідно Акту прийому-передачі нежитлового приміщення було передано Відповідачу визначене майно: приміщення, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний 177, прим. 46 загальною площею 71,9 кв.м.

Згідно зі п.3.1. Договору, за визначене в п. 1.1 приміщення Наймач зобов`язаний сплачувати Наймодавцю протягом терміну дії Договору плату за користування майном в розмірі 28000,00 (двадцять вісім тисяч грн 00 коп.) без ПДВ на місяць.

До складу плати за користування приміщенням не входить вартість комунальних експлуатаційних та інших послуг, податок на землю, податок на нерухомість, що надаються Наймодавцю з метою нормального функціонування приміщення, в якому знаходиться Об`єкт найму.

Вартість комунальних, експлуатаційних та інших послуг, податок на землю, податок на нерухомість сплачується Наймачем згідно рахунків наданих Наймодавцем.

Всі платежі по цьому Договору здійснюються в національній валюті України.

Згідно з п.3.2. Договору, платежі згідно п. 3.1 Договору Наймач зобов`язаний сплачувати щомісяця (починаючи з дати підписання акту прийому-передачі, вказаного в пункті 2.1. Наймодавець Наймач Договору) не пізніше 10 числа поточного місяця, шляхом внесення передплати на розрахунковий рахунок Наймодавця згідно умов цього Договору

Якщо Наймач починає користуватись приміщенням пізніше 1-го числа місяця, плата за користування приміщенням в цьому місяці сплачується згідно п.3.1 Договору, протягом трьох банківських днів після підписання акту прийому-передачі, вказаного в п. 2.1 Договору, але в будь якому разі не пізніше останнього дня першого поточного місяця користування приміщенням.

Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на рахунок Наймодавця.

Відповідно до умов п. 11.1. Договору, договір діє з 01 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно.

Додатковою угодою 1 та 2 дію договору продовжено до 31 грудня 2022 року.

31 грудня 2022 року приміщення було повернуто Позивачу, про що свідчить Акт повернення-передачі нежитлового приміщення.

Однак, в порушення умов Договору Відповідачем залишились не сплачені виставлені рахунки з оренди приміщення за період з березня 2022 року по грудень 2022 року, у зв`язку з чим, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Стягнення з Фізичної особи-підприємця Невінчаної Христини Сергіївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТА» 535 286 грн 88 коп., з яких: 169 000 грн 00 коп. заборгованість за Договором № 01/07-2021 оренди об`єкта нерухомості від 30.06.2021; 4 670 грн 88 коп. 3% річних; 24 786 грн 99 коп. інфляційних втрат, 31 006 грн 00 коп. неустойки та 280 000 грн 00 коп. штрафу, а також судові витрати: судовий збір та 5 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу було предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Правовідносини сторін є господарськими та виникли на підставі Договору № 01/07-2021 оренди об`єкта нерухомості від 30.06.2021, який за своєю природою є договором оренди нежитлового приміщення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1, 6 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Як свідчать матеріали справи, на підставі Договору оренди, згідно з Актом прийому-передачі нежитлового приміщення, 01.07.2021 Відповідач прийняв в строкове платне користування приміщення, розташоване за адресою: м.Запоріжжя, пр. Соборний 177, прим. 46 загальною площею 71,9 кв.м, що є невід`ємною частиною Договору, під магазин непродовольчих товарів.

Згідно зі п. 3.1. Договору, за визначене в п. 1.1 приміщення Наймач зобов`язаний сплачувати Наймодавцю протягом терміну дії Договору плату за користування майном в розмірі 28 000.00 (двадцять вісім тисяч грн 00 коп.) без ПДВ на місяць.

Відповідно до п. 3.2. Договору, платежі згідно п. 3.1 Договору Наймач зобов`язаний сплачувати щомісяця (починаючи з дати підписання акту прийому-передачі, вказаного в пункті 2.1. Наймодавець Наймач Договору) не пізніше 10 числа поточного місяця, шляхом внесення передплати на розрахунковий рахунок Наймодавця згідно умов цього Договору

Якщо Наймач починає користуватись приміщенням пізніше 1-го числа місяця, плата за користування приміщенням в цьому місяці сплачується згідно п.3.1 Договору, протягом трьох банківських днів після підписання акту прийому-передачі, вказаного в п. 2.1 Договору, але в будь якому разі не пізніше останнього дня першого поточного місяця користування приміщенням.

Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на рахунок Наймодавця.

31 грудня 2022 року приміщення було повернуто Позивачу, про що свідчить Акт повернення-передачі нежитлового приміщення.

Як свідчать матеріли справи, і не спростовано Відповідачем, Наймачем не сплачені виставлені рахунки з оренди приміщення за період з березня 2022 року по грудень 2022 року в сумі 169 000 грн 00 коп.

Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості за Договором оренди не надано.

На підставі вищевикладеного, судом визнані правомірними вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 169 000 грн 00 коп. заявленої заборгованості за Договором № 01/07-2021 оренди об`єкта нерухомості від 30.06.2021.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 9.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань відповідно до Договору найму, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України і умов даного договору.

Згідно з п. 9.2. Договору, за несвоєчасне або неповне внесення плати за користування майном, плати за спожиті комунальні послуги, а також інших платежів, передбачених даним договором, Наймач сплачує Наймодавцю неустойку у розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 9.3. Договору, в разі прострочення внесення плати за користування майном та інших платежів, передбачених умовами цього Договору, більш ніж 10 банківських днів, Наймач сплачує Наймодавцю штраф в розмірі 100% від місячної плати за користування майном (приміщенням).

Враховуючи, несвоєчасне та неповне внесення плати за користування майном, Відповідач нарахував Позивачеві 31 006 грн 00 коп. неустойки та 280 000 грн 00 коп. штрафу.

Судом перевірені розрахунки Позивача вказаних сум та визнані обґрунтовано заявленими вимоги Позивача щодо стягнення з відповідача 30 993 грн 00 коп. неустойки та 280 000 грн 00 коп. штрафу.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 24 786 грн 99 коп. інфляційних втрат за загальний період: березень 2022 квітень 2023 та 4 670 грн 88 коп. 3% річних за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 06.06. 2023.

Судом перевірені розрахунки Позивача вказаних сум та визнані обґрунтовано заявленими вимоги Позивача щодо стягнення з відповідача 24 786 грн 99 коп. інфляційних втрат за загальний період: березень 2022 квітень 2023 та 4 669 грн 80 коп. 3% річних за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 06.06.2023.

При перевірці розрахунків, судом враховано ч. 5 ст. 254 України, згідно з якою, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

До того ж, згідно із Законом України від 30.03.2020 №540-IX розділ IX Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки та штрафу, враховуючи, що у зв`язку із війною та окупацією значної території Запорізької області 05.03.2022 відповідачка разом із членами своєї сім`ї виїхала до Німеччини, а потім до Нідерландів де і перебуває до теперішнього часу. Незважаючи на припинення підприємницької діяльності в її магазині, який був розташований в орендованому приміщені, на критичну економічну ситуацію в країні, тяжке фінансове становище, яке було пов`язане із вимушеним переїздом до іншої країни, наявністю на утриманні трьох малолітніх дітей, відповідачка розуміючи наявність в неї певних зобов`язань перед орендодавцем намагалася здійснювати погашення заборгованості перед орендодавцем, що стверджується в тому числі і доказами, які були надані Позивачем.

Враховуючи, збройну агресію з боку російської федерації; критичний стан економіки викликаний збройною агресією; неможливість виконання зобов`язань за договором в повному обсязі через збройну агресію; вимушений виїзд до іншої країни задля збереження власного життя та здоров`я, а також здоров`я та життя членів родини відповідачки, який був викликаний збройною агресією; важке матеріальне становище, яке викликане збройною агресією та вимушеним переїздом до іншої країни, унеможливило виконання зобов`язань за Договором в повному обсязі.

Відповідач просить суд визнати обставини невиконання зобов`язань за договором обставинами,

які викликані обставинами нездоланної сили та виникли в результаті подій надзвичайного характеру та у зв`язку із викладеним не застосовувати до даних правовідносин штрафні санкції, які передбачені умовами договору.

Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності зі п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18, вирішуючи, в т.ч. й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зміст зазначених норм свідчить, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач звернувся з заявою про зменшення штрафних санкцій посилаючись на воєнний стан в Україні та важке матеріальне становище, яке викликане збройною агресією, і вимушеним переїздом до іншої країни Відповідачки, що унеможливило виконання зобов`язань за Договором в повному обсязі.

Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проаналізувавши обставини справи та заяву Відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд дійшов до висновку, що Відповідачем доведено належним чином наявність виняткових обставин та поважності причин прострочення і не виконання спірних договірних зобов`язань.

При цьому, суд враховує, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, а також враховуючи баланс інтересів сторін справи, співрозмірність основної заборгованості з сумами штрафних санкцій суд частково задовольняє заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій та зменшує розмір неустойки та штрафу до 10%. При цьому, суд враховує, що 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а отже не можуть бути зменшені судом за заявою відповідача.

На підставі вищевикладеного, суд частково задовольняє позовні вимоги та стягує з Відповідача на користь Позивача 169 000 грн 00 коп. заборгованості за Договором № 01/07-2021 оренди об`єкта нерухомості від 30.06.2021; 4 669 грн 80 коп. 3% річних; 24 786 грн 99 коп. інфляційних втрат, 3099 грн 30 коп. неустойки та 28000 грн 00 коп. штрафу.

Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, то слід зазначити наступне.

Згідно з ч. ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за це, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх недзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Договором визначений порядок повідомлення стороною про форс-мажорні обставини.

Відповідачем не надано доказів дотримання п. 10.2 Договору щодо порядку повідомлення стороною про форс-мажорні обставини. Ним не повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, не було надано документа або будь-яких доказів, що підтверджують їх настання відповідно до вимог, прописаних в договорі і саме за цим конкретним договором.

Відповідчем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення своєчасних оплат за Договором оренди.

Воєнний стан на території України не означає, що Відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання. Лист ТПП від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач не є належним доказом у даному випадку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Судовий збір за позовом відноситься на стороні пропорційно задоволеним вимогам, однак, враховуючи правомірно заявлені позовні вимоги, без урахування зменшених судом штрафних санкцій.

Позивач також у позові заявляв до стягнення з відповідача 5 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Стаття 627 ЦК України закріплює принцип свободи договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічні положення містяться у ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Також, суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Так, згідно з клопотанням доданим до позову, позивач заявляв про витрати на правову (правничу) допомогу адвоката.

05.06.2023 між Позивчаем та Адвокатським об`єднанням «Хілько» було укладено Договір № 132 про надання правової допомоги.

07.06.2023 на виконання вказаного Договору сторони склали та підписали Акт приймання-передачі послуг за даним спором на суму 5 000 грн 00 коп.

До Детального опису наданих послуг від 07.06.2023 входить підготовка позовної заяви з додатками вартістю 5 000 грн 00 коп.

На підставі рахунка-фактури № 13201 від 05.06.2023, Позивчаем було сплачено Адвокатському об`єднанню 50 000 грн 00 коп. згідно з платіжною інструкцією № 140 від 07.06.2023.

Щодо розміру вимог заявника про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

В даному випадку, при вирішенні питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд враховує категорію справи, предмет спору, заявлені до стягнення суми, складність справи та здійсненні адвокатом дії, розрахунки і складені документи у даній справі.

Керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений стороною та його адвокатом, не є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Відповідачем заперечень щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу не надано, клопотання щодо їх зменшення також не заявлялось.

При цьому, враховуючи часткове задоволення позову, і беручи до уваги зменшення судом штрафних санкцій, суд задовольняє вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу частково, в сумі 4 999 грн 86 коп. В іншій частині заяви суд відмовляє.

Керуючись ст.ст. 129, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір неустойки та штрафу до 10%.

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Невінчаної Христини Сергіївни, РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТА», ідентифікаційний код юридичної особи 32814485 (вул. Тбіліська, 17/6, м. Запоріжжя, 69091) 169 000 (сто шістдесят дев`ять тисяч) грн 00 коп. заборгованості за Договором № 01/07-2021 оренди об`єкта нерухомості від 30.06.2021; 4 669 (чотири тисячі шістсот шістдесят дев`ять) грн 80 коп. 3% річних; 24 786 (двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят шість) грн 99 коп. інфляційних втрат, 3 099 (три тисячі дев`яносто дев`ять) грн 30 коп. неустойки, 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн 00 коп. штрафу, а також судові витрати: судовий збір в розмірі 7 641 (сім тисяч шістсот сорок одна) грн 75 коп. та 4 999 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 86 коп. витрат на правничу допомогу. Видати наказ.

4.В іншій частині позову щодо стягнення 1 грн 08 коп. 3% річних, 13 грн. 00 коп. неустойки, 0 грн 21 коп. судового збору та 0 грн 14 коп. витрат на правничу допомогу відмовити.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 25.10.2023.

Суддя А.О. Науменко