Рішення

від 25.10.2023 по справі 910/10503/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.10.2023Справа № 910/10503/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яртек»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс»

про стягнення суми грошових коштів у розмірі 46 000, 00 грн,

Суддя Я.А. Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Яртек» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 46 000, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ст. 530, 610, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором № 1898 перевезень вантажів (транспортно-експедиторське обслуговування) від 11.10.2019, в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Яртек» залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

31.07.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, яка, в зв`язку з перебуванням у відпустці в період з 31.07.2023 по 18.08.2023, отримана суддею Карабань Я.А. - 21.08.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/10503/23 та її розгляд постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.09.2023 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що позивачем було неправильно оформлено документи на перевезення (рахунок, акт надання послуг, заявку), що є неприпустимим для оформлення первинних документів, оскільки несе ризик невизнання операції, неможливості застосування цих первинних документів у введенні бухгалтерського обліку та правильного формування витрат при визначенні оподатковуваного доходу. Також вказує, що до правовідносин сторін слід застосовувати норму ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів в частині строку позовної давності в 1 рік, у зв`язку з чим, вважає, що позивачем пропущено термін позовної давності.

22.09.2023 від представника позивача на виконання ухвали суду, для долучення до матеріалів справи, надійшли докази та пояснення.

Беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.10.2019 між позивачем (надалі - перевізник) та відповідачем (надалі - експедитор) укладено договір перевезень вантажів (транспортно-експедиційне обслуговування) № 1898 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, даний договір регулює відносини сторін, що виникають в процесі надання транспортно-експедиторських послуг, які полягають в плануванні, організації, здійсненні та забезпеченні перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів клієнтів експедитора автомобільним транспортом по території України, та\або на території іноземних держав. Даний договір також регулює умови та порядок розрахунків між сторонами за належно надані, відповідно до умов даного договору, послуги.

Відповідно до п. 1.2. на умовах даного договору та замовлення (заявки) експедитора, перевізник зобов`язується, доставити (організувати доставку) вантаж до пункту призначення в обумовлений сторонами строк та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а експедитор зобов`язується оплатити вартість його перевезення і інші, передбачені даним договором платежі (в тому числі штрафні санкції, додаткові витрати), за рахунок коштів свого Клієнта.

Перевізник за даним договором надає транспортно-експедиційні послуги (фактично виступає експедитором), які полягають в організації перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів по території України та\або за її межами, якщо він надає послуги транспортними засобами які він використовує на підставі договору оренди або в CMR, в графі перевізник, зазначена особа, що не є стороною даного договору.

Згідно п. 2.2. договору на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), що складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою експедитора і передається перевізнику в тому числі за допомогою факсимільного зв`язку або по електронній пошті.

Відповідно до п. 2.7. договору товарно-транспортна накладна, подорожній лист, міжнародна товарно-транспортна накладна (далі - CMR) встановленого зразка є основним документом по якому здійснюється перевезення та за яким відбувається здача-приймання вантажу. В CMR має стояти штамп (печатка) або запис, що перевізником є особа, яка є таким за даним договором, за умови, що вона не виступає як фактичний експедитор.

Пунктами 5.1. та 5.2. договору встановлено, що сума договору зазначається в замовленні (заявці). Розрахунки між сторонами за даним договором відбуваються в безготівковому порядку, шляхом оплати експедитором, за рахунок коштів свого клієнта виставлених перевізником рахунків коштів свого клієнта встановлених перевізником рахунків протягом 14-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів: рахунок на виконані послуги; CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце); акт виконаних робіт; податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ).

Кожна зі сторін несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань згідно даного договору, норм міжнародного права та українського законодавства (пункт 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору, сторона, що порушила свої зобов`язання за цим договором, повинна відшкодувати іншій стороні спричинені таким порушенням збитки та усунути ці порушення та наслідки, спричинені таким порушенням.

Згідно п. 8.1. договору, він діє з моменту його підписання і до моменту розірвання його однією із сторін, про що повинно бути письмово повідомлено другій стороні не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до дати розірвання при умові, що всі зобов`язання, взяті на себе експедитором та перевізником, згідно даного договору, виконані в повному об`ємі.

14.01.2022 сторонами погоджено заявку № 1013060 (надалі - заявка) на перевезення вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом м. Маріуполь (Україна) - м. Познань (Польща). Вартість перевезення - 56 000, 00 грн. Відповідно до умов вказаної заявки встановлено форму оплати і строки: 100 % - б/г форма розрахунку після отримання повного пакету документів та CMR з мокрою печаткою перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача протягом 14 банківських днів.

Також у заявці сторони передбачили документи, необхідні для оплати: рахунок, акт, податкова накладна (при наявності), оригінал CMR накладної; 2 оригінали CMR або одна копія CMR з мокрою печаткою фірми, 2 оригінали заявки, дату та час завантаження: 19-20.01.2022 о 09:00 год та строк доставки вантажу: 27.01.2022 о 09:00 год.

Так, на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги, що підтверджується печаткою та підписом одержувача вантажу від 31.01.2022 в графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 575527 від 21.01.2022. Матеріали справи не містять докази будь-яких зауважень з боку відповідача щодо якості наданих послуг позивачем та недодержання строків виконання умов договору.

За результатами наданих послуг позивачем складено акт надання послуг № 22 від 31.01.2022 та виставлено відповідачу рахунок на оплату на загальну суму 56 000, 00 грн.

14.02.2022 позивачем на адресу відповідача було направлено оригінали міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 575527 від 21.01.2022, акт надання послуг № 22 від 31.01.2022, рахунок на оплату № 21 від 31.01.2022, що не спростовується відповідачем та підтверджується експрес-накладною № 5900079422037.

Проте, відповіді на вказаний лист матеріали справи не містять.

У свою чергу 11.03.2022 відповідачем частково оплачено отримані послуги в розмірі 10 000, 00 грн, що підтверджується відповідачем у відзиві та актом звірки взаєморозрахунків, наданим позивачем. Доказів оплати решти суми боргу матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 46 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши положення, укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що зазначений договір - є договором транспортного експедирування, отже, до правовідносин щодо його виконання підлягають застосуванню норми Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Стаття 929 Цивільного кодексу України визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Стаття 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» містить визначення понять наступних термінів:

- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Експедитори за дорученням клієнтів:

- забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України;

- фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об`єкти для своєчасного відправлення вантажів;

- здійснюють роботи, пов`язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

- ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об`єктів;

- організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

- організовують експертизу вантажів;

- здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

- надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;

- забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;

- здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності;

- забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

- забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;

- здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

- оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

- надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;

- надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Пунктами 5.1. та 5.2. договору сторони передбачили, що сума договору зазначається в замовленні (заявці). Розрахунки між сторонами за даним договором відбуваються в безготівковому порядку, шляхом оплати експедитором, за рахунок коштів свого клієнта виставлених перевізником рахунків коштів свого клієнта встановлених перевізником рахунків протягом 14-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів: рахунок на виконані послуги; CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце); акт виконаних робіт; податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ).

Як убачається з наявних у матеріалах справи документів, на підставі договору та за вказаною вище заявкою відповідача, позивачем були надані, а відповідачем прийняті експедиторські послуги з організації перевезення вантажу, що підтверджується печаткою та підписом одержувача вантажу від 31.01.2022 в графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної № 575527, за результатами надання яких, позивачем складено акт надання послуг № 22 від 31.01.2022 та виставлено відповідачу рахунок на оплату на загальну суму 56 000, 00 грн.

Вказаний акт зі сторони відповідача не підписаний, проте відповідачем не заперечується факт виконання позивачем міжнародного перевезення за маршрутом, визначеним сторонами. У матеріалах справи відсутні докази будь-яких зауважень з боку відповідача щодо якості наданих послуг позивачем та недодержання строків виконання умов договору, або порушення інших істотних умов договору.

При цьому, суд не приймає доводи відповідача про те, що позивачем було неправильно оформлено документи на перевезення (рахунок, акт надання послуг, заявку), що є неприпустимим для оформлення первинних документів, оскільки несе ризик невизнання операції, неможливості застосування цих первинних документів у введенні бухгалтерського обліку та правильного формування витрат при визначенні оподатковуваного доходу, з огляду на таке.

Так, предметом даного спору є позовні вимоги перевізника до експедитора за договором про стягнення оплати за надані транспортно-експедиторські послуги у міжнародному сполученні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Як визначено сторонами в п 4.1. договору, кожна зі сторін несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань згідно даного договору, норм міжнародного права та українського законодавства.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про транзит вантажів» транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (надалі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З урахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження факту організації транспортно-експедиторських послуг та здійснення перевезення вантажу згідно заявки № 1013060 від 14.01.2022, позивачем надана міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 575527 від 21.01.2022.

Пунктом 2.7. договору сторони передбачили, що товарно-транспортна накладна, подорожній лист, міжнародна товарно-транспортна накладна (далі - CMR) встановленого зразка є основним документом по якому здійснюється перевезення та за яким відбувається здача-приймання вантажу. В CMR має стояти штамп (печатка) або запис, що перевізником є особа, яка є таким за даним договором, за умови, що вона не виступає як фактичний експедитор.

Отже, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна є належним та допустимим доказом надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, як вбачається із наявної в матеріалах справи копії CMR, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувача та відповідача як експедитора відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, надавши експедитору (відповідачу) транспортно-експедиторські послуги згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору в обумовлений строк не оплатив надані послуги та має перед позивачем заборгованість з оплати послуг у сумі 46 000, 00 грн.

У свою чергу доказів визнання недійсним чи розірвання договору перевезень вантажів (транспортно-експедиційне обслуговування) № 1898 від 11.10.2019 та/або його окремих положень суду не надано.

Водночас суд наголошує, що не виставлення/не направлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.

За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 від 07.02.2018 у справі № 910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.

Стверджуючи про те, що позивачем було неправильно оформлено документи на перевезення (рахунок, акт надання послуг, заявку), відповідач на підтвердження своїх доводів не надав суду доказів, що підтверджують дані обставини.

Суд зазначає, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Законодавством покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Як установлено судом вище, позивачем направлено відповідачу документи, передбачені заявкою № 1013060 від 14.01.2022.

Разом з тим, відповідачем не надано жодного акту про відсутність документів, як і направлень жодних заперечень позивачеві про невідповідність їх змісту чи формі первинних документів.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 56 000, 00 грн та строк оплати є таким, що настав. У свою чергу відповідачем частково оплачено отримані послуги в розмірі 10 000, 00 грн.

Доказів оплати всієї суми заборгованості матеріали справи не містять.

Отже, приймаючи до уваги, що сума заборгованості за надані послуги в розмірі 46 000, 00 грн станом на день прийняття рішення відповідачем не сплачена, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, факт надання/отримання послуг документально підтверджено матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 46 000, 00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем терміну позовної давності та те, що до правовідносин сторін слід застосовувати норму ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів в частині строку позовної давності в 1 рік, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

При цьому, як зазначено в пункті 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

При цьому, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно з частинами третьої та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено.

Щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України).

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Правовідносини, що виникли в межах спірного перевезення, регулюються Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення.

Вирішуючи питання строку позовної давності в спірних між сторонами правовідносинах, суд враховує, що згідно зі статтею 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Оцінюючи виконання сторонами своїх зобов`язань у спірних правовідносинах, суд керується частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За обставинами справи відповідач не забезпечив належного виконання своїх зобов`язань з оплати відповідно до зазначених критеріїв та ухилився від їх добровільного виконання в позасудовому порядку. Тобто, допустив навмисне порушення свого зобов`язання.

З огляду на викладене до вимог позивача має бути застосований трирічний строк позовної давності, який враховуючи дату укладення договору-заявки - 14.01.2022 на час звернення позивача з позовом до суду 03.07.2023 (штамп канцелярії суду) ще не сплив.

Аналогічна правова позиція у питанні щодо застосування строку позовної давності викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2018 у справі № 911/151/16.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми грошових коштів у розмірі 46 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» (02002, місто Київ, вулиця Марини Раскової, будинок 23, офіс 624, ідентифікаційний код 38807122) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Яртек» (45008, Волинська область, місто Ковель, вулиця Княгині Ольги, будинок 4, ідентифікаційний код 41916736) 46 000 (сорок шість тисяч) грн 00 коп. основного боргу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань