Постанова

від 19.02.2024 по справі 910/10503/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2024 р. Справа№ 910/10503/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 року

у справі №910/10503/23 ( суддя Карабань Я. А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яртек»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс»

про стягнення суми грошових коштів у розмірі 46 000,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Яртек» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 46 000, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ст. 530, 610, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №1898 перевезень вантажів (транспортно-експедиторське обслуговування) від 11.10.2019, в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Яртек» 46 000 грн 00 коп. основного боргу та 2 684 грн 00 коп. судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що позивач на виконання умов договору належним чином виконав зобов`язання з перевезення вантажу, проте відповідач отримані послуги не оплатив, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 46 000, 00 грн - є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міронекс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 року у справі №910/10503/23 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Міронекс» посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення та вважає його таким, що постановлене при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи; вважає, що суд визнав встановленими обставини, які не були доведені належними та допустимими доказами, не застосував норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем відповідно до п.5.5 Договору надано неправильно оформлені документи по перевезенню, а тому не проведення оплати відповідачем є поведінкою, що відповідає умовам договору та є правомірною.

Також апелянт зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів строк позовної давності встановлювався в 1 рік, а тому позивачем пропущено термін позовної давності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/10503/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/10503/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 20.11.2023 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділуГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 року у справі №910/10503/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

На адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 04.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 року у справі №910/10503/23 та роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/10503/23 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.

Ухвалою суду від 14.02.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міронекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 року у справі №910/10503/23.

Частина 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

11.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яртек» (надалі - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міронекс» (надалі - експедитор) укладено договір перевезень вантажів (транспортно-експедиційне обслуговування) № 1898 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, даний договір регулює відносини сторін, що виникають в процесі надання транспортно-експедиторських послуг, які полягають в плануванні, організації, здійсненні та забезпеченні перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів клієнтів експедитора автомобільним транспортом по території України, та\або на території іноземних держав. Даний договір також регулює умови та порядок розрахунків між сторонами за належно надані, відповідно до умов даного договору, послуги.

Відповідно до п. 1.2. на умовах даного договору та замовлення (заявки) експедитора, перевізник зобов`язується, доставити (організувати доставку) вантаж до пункту призначення в обумовлений сторонами строк та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а експедитор зобов`язується оплатити вартість його перевезення і інші, передбачені даним договором платежі (в тому числі штрафні санкції, додаткові витрати), за рахунок коштів свого Клієнта.

Перевізник за даним договором надає транспортно-експедиційні послуги (фактично виступає експедитором), які полягають в організації перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів по території України та\або за її межами, якщо він надає послуги транспортними засобами які він використовує на підставі договору оренди або в CMR, в графі перевізник, зазначена особа, що не є стороною даного договору.

Згідно п. 2.2. договору на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), що складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою експедитора і передається перевізнику в тому числі за допомогою факсимільного зв`язку або по електронній пошті.

Відповідно до п. 2.7. договору товарно-транспортна накладна, подорожній лист, міжнародна товарно-транспортна накладна (далі - CMR) встановленого зразка є основним документом по якому здійснюється перевезення та за яким відбувається здача-приймання вантажу. В CMR має стояти штамп (печатка) або запис, що перевізником є особа, яка є таким за даним договором, за умови, що вона не виступає як фактичний експедитор.

Пунктами 5.1. та 5.2. договору встановлено, що сума договору зазначається в замовленні (заявці). Розрахунки між сторонами за даним договором відбуваються в безготівковому порядку, шляхом оплати експедитором, за рахунок коштів свого клієнта виставлених перевізником рахунків коштів свого клієнта встановлених перевізником рахунків протягом 14-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів: рахунок на виконані послуги; CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце); акт виконаних робіт; податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ).

Згідно п. 8.1. договору, він діє з моменту його підписання і до моменту розірвання його однією із сторін, про що повинно бути письмово повідомлено другій стороні не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до дати розірвання при умові, що всі зобов`язання, взяті на себе експедитором та перевізником, згідно даного договору, виконані в повному об`ємі.

14.01.2022 сторонами погоджено заявку № 1013060 (надалі - заявка) на перевезення вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом м. Маріуполь (Україна) - м. Познань (Польща). Вартість перевезення - 56 000, 00 грн. Відповідно до умов вказаної заявки встановлено форму оплати і строки: 100 % - б/г форма розрахунку після отримання повного пакету документів та CMR з мокрою печаткою перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача протягом 14 банківських днів.

Також у заявці сторони передбачили документи, необхідні для оплати: рахунок, акт, податкова накладна (при наявності), оригінал CMR накладної; 2 оригінали CMR або одна копія CMR з мокрою печаткою фірми, 2 оригінали заявки, дату та час завантаження: 19-20.01.2022 о 09:00 год та строк доставки вантажу: 27.01.2022 о 09:00 год.

Так, на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги, що підтверджується печаткою та підписом одержувача вантажу від 31.01.2022 в графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 575527 від 21.01.2022.

За результатами наданих послуг позивачем складено акт надання послуг № 22 від 31.01.2022 та виставлено відповідачу рахунок на оплату на загальну суму 56 000, 00 грн.

14.02.2022 позивачем на адресу відповідача було направлено оригінали міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 575527 від 21.01.2022, акт надання послуг № 22 від 31.01.2022, рахунок на оплату № 21 від 31.01.2022, що не спростовується відповідачем та підтверджується експрес-накладною № 5900079422037.

У свою чергу 11.03.2022 відповідачем частково оплачено отримані послуги в розмірі 10 000, 00 грн, що підтверджується відповідачем у відзиві та актом звірки взаєморозрахунків, наданим позивачем. Доказів оплати решти суми боргу матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, з огляду на що позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 46 000, 00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, на виконання умов Договору перевезень вантажів (транспортно - експедиційне обслуговування) №1898 від 11.10.2019 року за заявкою №1013060 від 14.01.2022 року надав послуги з перевезення, що підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною CMR №575527. Вантаж було доставлено вантажоодержувачу - 31.01.2022, про що свідчить відмітки останнього в графі 24 зазначеної накладної.

Матеріали справи не містять докази будь-яких зауважень з боку відповідача щодо якості наданих послуг позивачем та недодержання строків виконання умов договору.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та не заперечується відповідачем виконання позивачем відповідно до умов Договору перевезень вантажів (транспортно - експедиційне обслуговування) №1898 від 11.10.2019 року на загальну суму в розмірі 56 000 грн.

Пунктом 5.2. договору сторони передбачили, що сума договору зазначається в замовленні (заявці). Розрахунки між сторонами за даним договором відбуваються в безготівковому порядку, шляхом оплати експедитором, за рахунок коштів свого клієнта виставлених перевізником рахунків коштів свого клієнта встановлених перевізником рахунків протягом 14-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів: рахунок на виконані послуги; CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце); акт виконаних робіт; податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ).

При визначенні погодженого сторонами порядку розрахунків за виконане позивачем перевезення, колегією суддів враховуються положення п.п. 2.6, 8.2 Договору, якими передбачено, що у випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором пріоритетними є умови (відомості), зазначені в замовленні (заявці); положення, викладені в додатках до Договору мають пріоритет перед положеннями, зазначеними безпосередньо в Договорі.

Зважаючи на викладене, порядок розрахунків, передбачений в п. 5.2 Договору з урахуванням умов оплати, погоджених у заявках, за якими розрахунки між сторонами Договору відбуваються в безготівкову порядку після отримання повного пакету документів та CMR з мокрою печаткою перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача протягом 14 банківських днів відповідає умовам договору і мав бути врахований сторонами.

На виконання умов Договору перевезень вантажів (транспортно - експедиційне обслуговування) №1898 від 11.10.2019 року позивач надіслав на адресу відповідача оригінали документів, а саме товарно - транспортну накладну CMR №575527, акт надання послуг № 22 від 31.01.2022 та виставлено відповідачу рахунок на оплату на загальну суму 56 000, 00 грн, на підтвердження чого надав копію експрес - накладної Нової пошти №59000794282037 від 14.02.2022.

Посилання відповідача на те, що позивачем надіслано неправильно оформлені документі по перевезенню вантажу, колегією суддів відхиляються з оглядну на наступне.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З урахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось вище, на підтвердження факту організації транспортно-експедиторських послуг та здійснення перевезення вантажу згідно заявки №1013060 від 14.01.2022, позивачем надана міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 575527 від 21.01.2022.

Пунктом 2.7. договору сторони передбачили, що товарно-транспортна накладна, подорожній лист, міжнародна товарно-транспортна накладна (далі - CMR) встановленого зразка є основним документом по якому здійснюється перевезення та за яким відбувається здача-приймання вантажу. В CMR має стояти штамп (печатка) або запис, що перевізником є особа, яка є таким за даним договором, за умови, що вона не виступає як фактичний експедитор.

Отже, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна є належним та допустимим доказом надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

Посилання відповідача на деякі недоліки заповнення CMR №575527 не можуть спростовувати факт виконання позивачем свого зобов`язання з перевезення вантажу.

При цьому, як вбачається із наявної в матеріалах справи копії CMR, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувача та відповідача як експедитора відсутні.

Стосовно посилання апелянта на неналежно оформлений акт надання послуг № 22 від 31.01.2022 та рахунок на оплату на загальну суму 56 000, 00 грн., а саме зазначення у даних документах договору № 2453 від 20.01.2021, а не № 1898 від 11.10.2019, що є неприпустимим для оформлення первинних документів, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідачем не доведено, що між сторонами інші існували господарські відносини за договором № 2453 від 20.01.2021, та заявка № 1013060 від 14.01.2022 та спірне перевезення було здійснено за договором № 2453 від 20.01.2021, а не за договором № 1898 від 11.10.2019.

Більше того, в матеріалах справи відсутні докази, що ним заявлялись будь-які заперечення щодо належного оформлення вказаних вище документів (направлення на адресу позивача листів, заперечень проти підписання акту наданих послуг, тощо), про які він зазначає у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі.

А тому доводи відповідача в цій частині колегія суддів відхиляє.

В даному контексті колегія суддів також враховує, що позивачем було зареєстровано податкову накладну № 31012022, що додатково підтверджує реальність здійснення господарської операції із наданих послуг.

Товариством з обмеженою відповідальністю «МІРОНЕКС», в свою чергу, було перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 10 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №9881 від 11.03.2022 року із зазначенням призначення платежу: «часткова оплата за транспортні послуги згідно рах. №21».

Отже, відповідач своїми конклюдентними діями із здійсненням часткової оплати за надані послуги перевезення підтвердив факт як надання позивачем відповідачу послуг, так і отримання документів відповідно до умов Договору №1898 від 11.10.2019 за заявкою на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1013060 від 14.01.2022.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що сума заборгованості за надані послуги в розмірі 46 000, 00 грн відповідачем не сплачена, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, факт надання/отримання послуг документально підтверджено матеріалами справи, а отже вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 46 000, 00 грн є обґрунтованою.

Щодо строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення

Щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України).

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 1956 року застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, правовідносини, що виникли в межах спірного перевезення, регулюються Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення.

Згідно ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 та ч. 1 ст. 530 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оцінюючи виконання сторонами своїх зобов`язань у спірних правовідносинах, суд першої інстанції вірно керувався частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був обізнаний про наявність договору, наявність рахунку на оплату щодо перевезення вантажу, проте не забезпечив належного виконання своїх зобов`язань з оплати відповідно до зазначених критеріїв та ухилився від їх добровільного виконання в позасудовому порядку у повному обсязі. Тобто, відповідач допустив навмисне порушення свого зобов`язання.

Разом із тим, згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

В контексті вищенаведених норм судова колегія зауважує що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

Така правова позиція висловлена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 15.08.2018 у справі 910/11049/17, від 04.09.2018 у справі № 911/151/16.

Однак відповідачем ані в суді першої інстанції, ані під час перегляду справи в апеляційному порядку належними засобами доказування в порядку ст. 74 ГПК України не доведено відсутність його вини у порушенні зобов`язання за договором, тоді як, в силу приписів ст. 614 ЦК України, наявність такої вини презюмується.

Беручи до уваги те, що відповідачем не доведено відсутності його вини у простроченні виконання зобов`язання за договором, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору щодо відповідальності сторін та презумпції вини відповідача, правильним є застосуванням у даній справі, передбаченого ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, трирічного строку позовної давності щодо вчиненого відповідачем навмисного правопорушення (навмисного неналежного виконання обов`язків відповідача).

А тому, оскільки до позовних вимог позивача має бути застосований трирічний строк позовної давності, який враховуючи дату укладення договору-заявки - 14.01.2022 на час звернення позивача з позовом до суду 03.07.2023 (штамп канцелярії суду) ще не сплив.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду міста Києва, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми грошових коштів у розмірі 46 000,00 грн підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 року у справі №910/10503/23.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 року у справі №910/10503/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 року у справі №910/10503/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/10503/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна