Справа № 420/8984/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Березівка про стягнення адміністративно-господарських санкцій
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду 30 червня 2022 року надійшла позовна заява Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Березівка з вимогою стягнути з відповідача на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році у розмірі 91897,40 грн та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4925,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що згідно «Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2021 рік, наданому до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників на Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Березівка склала 77 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 3 робочих місця, проте створив 2. Таким чином, у порушення вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем у 2021 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій.
Ухвалою судді від 05.07.2022 ухвалено прийняти до розгляду позовну заяву Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю; відкрити провадження у адміністративній справі; розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
01.08.2022 до суду (вх.№24563/22) від Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Березівка надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує, що управління є збитковою організацією та не має можливості сплатити суму адміністративно-господарських санкцій.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що Виробниче управління житлово-комунального господарства м. Березівка є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Одеському обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Матеріали справи містять розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Виробничим управлінням житлово-комунального господарства м. Березівка за 2021 рік (а.с.9), відповідно до якого норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 3 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 2 особи; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника 91897,40 грн; сума адміністративно-господарських санкцій 91897,40 грн.
Доказів сплати вказаної суми матеріали справи не містять.
У зв`язку із несплатою відповідачем до 15 квітня 2022 року адміністративно-господарських санкцій за 2021 рік позивачем було додатково нараховано відповідачу пеню, виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України у розмірі 4925,84 грн за період з 16.04.2022 по 21.06.2022 (67 днів).
Враховуючи те, що відповідачем адміністративно-господарські санкції за 2021 рік та пеню у добровільному порядку до бюджету не сплачено, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з адміністративним позовом.
Разом з тим, судом під час офіційного з`ясування обставин справи, а саме з листа Одеського міського центру зайнятості від 15.07.2022 №337/01/02-22 (а.с.25) було встановлено, що Виробниче управління житлово-комунального господарства м. Березівка протягом 2021 року Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН, із зазначенням у Розділі ІІ «Коментарі до даних про вакансії» інформації про категорією громадян, які можуть бути працевлаштовані на вакантну посаду, а саме «інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»» не надавало.
Вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-XII від 21.03.1991, який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Разом з цим, як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до вимог статті 19 Закону №875-XIІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до вимог ч. 9 ст. 19 даного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (надалі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (яка була чина на момент виникнення спірних правовідносин)
Пунктом 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та Наказом №316;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Водночас суд зауважує, що визначений у Законі №875-XII обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені у частині першій статті 18 Закону №875-XII.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, у повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність таких осіб, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємстві, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №440/2008/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.
При цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18.
Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 10 ст. 19 Закону №875-ХІІ керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Згідно статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Аналогічні положення містяться і в Господарського кодексу України (далі ГК України).
Так ч. 1 ст. 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Щодо посилань відповідача на збитки за наслідками діяльності у 2021 році як підставу для незастосування адміністративно-господарських санкцій, суд їх відхиляє та зазначає, що положення статті 20 Закону № 875-XII не поширюється виключно на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Доказів належності відповідача до вказаних категорій матеріали справи не містять.
Більш того, як вбачається зі звіту про фінансові результати за 2021 рік, доходи відповідача складались, окрім бюджетних асигнувань, й з доходів від надання послуг (виконання робіт) та інших доходів від обмінних операцій.
Враховуючи те, що відповідачем не було надано доказів того, що ним було створено робочі місця для осіб з інвалідністю, своєчасно, достовірно, та у повному обсязі проінформовано відповідні установи про наявність відповідних вакантних робочих місць, але фактично не працевлаштовано особу з інвалідністю з причин, які незалежних від нього, суд вважає, що позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем положень законодавства, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також у зв`язку із відсутністю витрат позивача, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, за правилами статті 139 КАС України підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат немає.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Березівка про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць задовольнити.
Стягнути з Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Березівка на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області/банк ГУК в Одеській області, Одержувач ГУК в Од.обл./отг м.Берез./50070000, МФО 899998, р/р UA598999980313121230000015594, код ЄДРПОУ 37607526, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році у розмірі 91897,40 грн та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4925,84 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 13901271);
Відповідач - Виробниче управління житлово-комунального господарства м. Березівка (67300, Одеська область, м. Березівка, вул. Перемоги, 27, код ЄДРПОУ 03350597).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА
Суд | Одеський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 24.10.2023 |
Оприлюднено | 27.10.2023 |
Номер документу | 114428612 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо організації господарської діяльності, з них |
Адміністративне
Одеський окружний адміністративний суд
Скупінська О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні