Постанова

від 25.01.2024 по справі 420/8984/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/8984/22Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого:Градовського Ю.М.

суддів:Турецької І.О.,

Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Березівка на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023р. по справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Виробничого управління житлово-комунального господарства м.Березівка про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2023р. Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду із позовом до Виробничого управління житлово-комунального господарства м.Березівка, в якому просило:

- стягнути з відповідача на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році у розмірі 91 897,4грн та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4 925,84грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що як вбачається зі «Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2021 рік, наданого Виробничим управлінням житлово-комунального господарства м.Березівка, відповідач не працевлаштував інвалідів відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати - нарахована пеня.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023р. адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Березівка на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області/банк ГУК в Одеській області, Одержувач ГУК в Од.обл./отг м.Берез./50070000, МФО 899998, р/р UA598999980313121230000015594, код ЄДРПОУ 37607526, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році у розмірі 91 897,4грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4 925,84грн..

Не погодившись із даним рішенням суду, Виробниче управління житлово-комунального господарства м.Березівка подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не було вжито усіх необхідних дій для працевлаштування у 2021 році визначеної нормативом кількості осіб з інвалідністю, не надано до органу зайнятості населення інформації про попит на робочі місця, на які можливе працевлаштування інвалідів, а тому Фондом правомірно застосовано до Виробничого управління житлово-комунального господарства м.Березівка адміністративно-господарські санкції та нараховано пеню за порушення термінів сплати таких санкцій.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що Виробниче управління житлово-комунального господарства м.Березівка подало до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021р. форми №10-ПОІ, в якому було зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила - 77 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 3 особи (а.с.7-8).

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 91 897,4грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4 925,84грн. (а.с.9).

Зазначені санкції в добровільному порядку відповідач не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення вказаних сум в примусовому порядку.

Перевіряючи наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості нарахованої позивачем, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Положеннями ч.2 ст.19 вказаного Закону №875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У відповідності до ч.1 ст.20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Так, згідно з ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч.2 ст.218 ГК України)..

Відповідно до змісту ч.2 ст.218 ГК України, вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Таким чином, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з п.4 ч.3 ст.50 ЗУ "Про зайнятість населення" №5067 (далі - Закон №5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013р. затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (чинним на момент виникнення спірних правовідносин). В контексті прийнятого Закону №5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Судова колегія звертає увагу на те, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019р. у справі №820/1889/17, від 11.09.2020р. у справі № 440/2010/19 та від 3.08.2023р. у справі №120/4975/22.

У відповідності до ст.20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

В силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.2, 3 та 5 ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №875-ХІІ), до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю фактично віднесено укладання трудового договору з осіб з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу ст.21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067 та Наказом №316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 7.02.2018р. у справі П/811/693/17, від 2.05.2018р. у справі №804/8007/16, від 13.06.2018р. у справі №819/639/17, від 20.05.2019р. у справі №820/1889/17 та від 3.12.2020р. у справі №812/1189/18.

При цьому, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Таким чином, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Приписами ч.1 ст.20 Закону №875-ХІІ передбачено міру юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або:

1) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або:

2) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.2, 3 та 5 ст.19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, що відповідач подав до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт за 2021р. форми №10-ПОІ, в якому було зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила - 77 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 3 особи.

В апеляційній скарзі апелянтом зазначено, що у 2020р. звільнився ОСОБА_1 і, відповідно, в організації залишилося 2 працюючі особи з інвалідністю.

Як вказує апелянт, 7.05.2020р. підприємство подало до органу зайнятості населення звіт форми №3-ПН, однак помилково не вказало, що відкрита вакансія для особи з інвалідністю.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, судова колегія зазначає, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013р..

З матеріалів справи вбачається та не заперечується апелянтом, що Виробничим управлінням подавався звіт форми №3-ПН 7.05.2020р. про наявність вакантної посади, однак помилково не зазначено про пошук саме особи з інвалідністю.

Однак, судова колегія зауважує, що помилкове незазначення у звіті форми №3-ПН про вільну вакансію для особи з інвалідністю є суто суб`єктивною причиною, яка виникла з вини відповідача, і не може свідчити про належне подання до центру зайнятості звіту форми №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, з листа Одеського міського центру зайнятості від 15.07.2022р. за №337/01/02-22 (а.с.25) вбачається, що Виробниче управління житлово-комунального господарства м. Березівка протягом 2021 року Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН, із зазначенням у Розділі ІІ «Коментарі до даних про вакансії» інформації про категорією громадян, які можуть бути працевлаштовані на вакантну посаду, а саме «інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»» не надавало.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку те, що відповідачем у 2021 році не було виконано вимоги ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема, не створено робочі місця для інвалідів та не поінформовано центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування, у зв`язку з чим в його діях наявний склад правопорушення і на нього покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Поряд з цим, згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу 77 осіб, фонд оплати праці штатних працівників 7 076,1грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника 91 897,4грн..

Отже, за 1 робоче місця, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 91 897,4грн.. У зв`язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну позивачем було правомірно нараховано пеню у сумі 4 925,84грн..

Щодо посилань апелянта на те, що Виробниче управління ЖГК м. Березівка є збитковою організацією та немає можливості сплатити адміністративно-господарські санкції, про що надає відповідні докази, судова колегія зазначає наступне.

Системне тлумачення приписів ч.3,5 ст. 20 Закону 875-XII у їх взаємозв`язку надає можливість дійти висновку про те, що Закон не ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а лише вказує на порядок сплати штрафних санкцій.

Крім того, зі звіту про фінансові результати за 2021 рік вбачається, що доходи Виробничого управління складались, окрім бюджетних асигнувань, з доходів від надання послуг (виконання робіт) та інших доходів від обмінних операцій.

Відтак, посилання відповідача на збитки за наслідками діяльності у 2021 році як підставу для незастосування адміністративно-господарських санкцій судова колегія вважає необгрунтованими.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідач не подав до центру зайнятості звітність форми №3-ПН з інформацією про наявність вакансії для осіб з інвалідністю, тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій не є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки Виробничим управлінням ЖГК м. Березівка не було вжито усіх необхідних дій для працевлаштування у 2021 році визначеної нормативом кількості осіб з інвалідністю, не надано до центру зайнятості інформації про попит на робочі місця, на які можливе працевлаштування інвалідів (звітність форми №3-ПН), а тому Фондом правомірно застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції та нараховано пеню за порушення термінів сплати таких санкцій.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Виробничого управління житлово-комунального господарства м. Березівка залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий:Ю.М. Градовський

Судді І.О. Турецька

О.А. Шевчук