Постанова

від 26.10.2023 по справі 41/287

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2023 р. Справа №41/287

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 (повний текст складено 17.07.2023)

у справі №41/287 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Київ-9"

про стягнення 89 988,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008 року Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПАТ "АК "Київводоканал") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Київ-9" (далі - ЖБК "Київ-9") заборгованості у розмірі 89 988,39 грн, з яких: 69 868,24 грн - основний борг та 20 120,16 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за договором на послуги водопостачання та водовідведення від 15.09.1999 №7093/4-08, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 69 868,24 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 20 120,16 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2008 зупинено провадження у справі №41/287 до вирішення іншої пов`язаної з нею справи №8/131.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 поновлено провадження у справі №41/287.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №41/287 позовні вимоги задоволено частково.

Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ЖБК "Київ-9" суми основного боргу у розмірі 20 312,18 грн.

Стягнуто з ЖБК "Київ-9" на користь ПАТ "АК "Київводоканал" 4 516,58 грн інфляційних втрат, державне мито у розмірі 45,17 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 5,92 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ПАТ "АК "Київводоканал" на користь ЖБК "Київ-9" 10 000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Повернуто з Державного бюджету України на користь ПАТ "АК "Київводоканал" державне мито у розмірі 203,12 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 26,63 грн.

Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що за розрахунком суду обґрунтованим розміром спожитих відповідачем послуг за кодом 7-732 є 18 827,91 грн, тоді як відповідачем сплачено 30 904,78 грн, враховуючи знижку, у зв`язку з чим у відповідача відсутня заборгованість з оплати наданих позивачем послуг за спірний період за кодом 7-732.

Крім того, надавши оцінку співмірності витрат позивача на оплату послуг адвоката зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат та з урахуванням ціни позову у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8 600,00 грн. Позивачем за кодом 7-50732 не долучено до матеріалів справи маршрутних листів, розшифровок рахунків абонента, а також доказів представлення платіжних вимог до банківської установи за період з листопада 2005 року по жовтень 2006 року, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кодом 7-50732 за вищенаведений період у сумі 21 486,25 грн не підлягають задоволенню. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення з ЖБК "Київ-9" суми основного боргу у розмірі 20 312,18 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

При цьому, суд першої інстанції не застосовував тарифи, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, від 30.05.2007 №640, від 28.08.2007 №1127, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат є 4 516,58 грн.

Крім того, беручи до уваги часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу адвоката у сумі 10 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "АК "Київводоканал" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №41/287 скасувати, в частині незадоволених позовних вимог у розмірі 49 556,06 грн основного боргу, 15 603,58 грн інфляційних втрат та задоволених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у розмірі 49 556,06 грн основного боргу, 15 603,58 грн інфляційних втрат та відмову у задоволенні витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а також стягненні витрат на правничу допомогу, є незаконним, необґрунтованим ти таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Так, скаржник зазначає, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, від 30.05.2007 №640, від 28.08.2007 №1127, які прийняті останньою для реалізації власних (самоврядних) повноважень як виконавчим органом Київської міської ради не підлягали державній реєстрації в органах юстиції. Крім того, скаржник не погоджується з задоволеним розміром витрат на професійну правничу допомогу, вважає його неспівмірним компетентності адвоката, складності справи та часу витраченого адвокатом на виконання робіт у наданні професійних послуг, а отже таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2023 апеляційну скаргу ПАТ "АК "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №41/287 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2023 у справі №41/287 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №41/287. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги ПАТ "АК "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №41/287.

28 серпня 2023 року до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №41/287.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023, у зв`язку з перебуванням суддів Демидової А.М. та Ходаківської І.П., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 справу №41/287 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Сітайло Л.Г., судді: Алданова С.О., Гаврилюк С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 прийнято апеляційну скаргу ПАТ "АК "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №41/287 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Алданова С.О., Гаврилюк О.М. Відкрито апеляційне провадження у справі №41/287. Вирішено розгляд апеляційної скарги ПАТ "АК "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №41/287 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень, клопотань та письмових пояснень до 20.09.2023.

15 вересня 2023 року до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому останній просив задовольнити апеляційну скаргу частково, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції та апеляційному суді.

Так, у відзиві відповідач, зокрема зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з останнього на користь позивача будь-яких грошових коштів за неіснуючим договором постачання холодної води для виготовлення гарячої є явно безпідставним та незаконним. Також, відповідач вказує, що право суду на зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката виникає за наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Водночас, такого мотивованого та обґрунтованого клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу заявлено не було.

Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази, проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.09.1999 між позивачем (постачальник) та відповідачем (абонент) укладено договір №7093/4-08 на послуги водопостачання та водовідведення, за умовами якого постачальник зобов`язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, що затверджені наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.

Згідно з пунктом 2.2 договору абонент, зокрема, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі тривалості роботи водолічильника не менше 2-х місяців, кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше 10 днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться (пункт 3.2 договору).

Якщо водолічильники відсутні постачальник визначає інший засіб обліку використаної води, передбачений Правилами (пункт 3.3 договору).

За умовами пункту 3.4 договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника, а при його відсутності - з узгодженням з постачальником за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим пунктом 21.2 Правил.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 5.1 договору).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за спірним договором, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 69 868,24 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 20 120,16 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив про безпідставність нарахування позивачем плати за воду, яка йде на підігрів (гарячу воду).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від функціонального призначення, житлово-комунальні послуги поділяються на, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до частин 1, 2 статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто, стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду, відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

ПАТ "АК "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, до 17.10.2008 були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 №65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об`єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

З 18.10.2008 набули чинності Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190.

Пунктом 12.17 Правил №65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 12.3 Правил №65, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов`язані один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Отже, до моменту набрання чинності Правилами користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 №190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції правомірно відхилив заперечення відповідача про безпідставність нарахування позивачем плати за воду, яка йде на підігрів.

З розрахунків заборгованості, долучених позивачем до матеріалів справи 08.05.2023 (по коду №7-732) вбачається, що за березень 2008 року позивачем нараховано відповідачу плату у розмірі 6 783,16 грн, за квітень 2008 року - плату у розмірі 7 101,67 грн, за травень 2008 року - плату у розмірі 6 880,00 грн, за червень 2008 року - плату у розмірі 6 435,25 грн, за липень 2008 року - плату у розмірі 6 822,40 грн, що разом становить 34 022,48 грн.

Разом з тим, з наданого розрахунку позивача вбачається, що останнім здійснювалось нарахування вартості води, з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, від 30.05.2007 №640, від 28.08.2007 №1127 та від 20.08.2002 №1680.

За приписами статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з підпунктом 2 пункту "а" частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом статей 14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.2003 №21-рп/2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним, в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 №493/92 встановлено, що нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

В абзаці 2 пункту 15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Так, постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, підтверджено обов`язковість реєстрації нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема, Київською міською державною адміністрацією, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, застосовано у постанові від 02.12.2014 у справі №21-470а14.

Як встановлено судом першої інстанції, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.12.2006 №1786, від 12.02.2007 №143, від 30.05.2007 №640, від 28.08.2007 №1127 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що тарифи, які затверджені розпорядженнями від 12.02.2007 №143, від 30.05.2007 №640, від 28.08.2007 №1127 Київської міської державної адміністрації, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки ці розпорядження не пройшли державної реєстрації в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України, зокрема, статті 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 №493/92.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №48/219.

Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені розпорядженням від 28.08.2002 №1680 Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок вартості наданих позивачем послуг у спірний період за тарифами, встановленими розпорядженням від 28.08.2002 №1680 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", відповідно до якого встановлено, що за кодом №7-732 вартість наданих позивачем послуг за березень 2008 року становить 3 754,36 грн, за квітень 2008 року - 3 930,62 грн, за травень 2008 року - 3 808,18 грн, за червень 2008 року - 3 559,99 грн, за липень 2008 року - 3 774,76 грн, що разом становить 18 827,91 грн.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 3.6 договору, відповідач розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у 5-денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Як вбачається з розрахунків заборгованості, долучених позивачем до матеріалів справи, за спожиті послуги за спірним договором у спірному періоді за кодом 7-732, відповідачем сплачено грошові кошти у розмірі 30 904,78 грн, знижка - 1 871,23 грн.

Беручи до уваги, що за розрахунком суду першої інстанції обґрунтованим розміром спожитих відповідачем послуг за кодом 7-732 є 18 827,91 грн, тоді як відповідачем сплачено 30 904,78 грн, враховуючи знижку, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що у відповідача відсутня заборгованість з оплати наданих позивачем послуг за спірний період за кодом 7-732.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ "АК "Київводоканал", в частині стягнення з ЖБК "Київ-9" заборгованості за кодом 7-732 у розмірі 1 246,47 грн.

Також, місцевий господарський суд вказав на те, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів, що підтверджують факт надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення відповідачу за кодом 7-50732, за період з листопада 2005 року по жовтень 2006 року.

Відповідно до умов спірного договору такими доказами є показники лічильників обліку. Однак, позивачем не долучено їх до матеріалів справи.

Крім того, позивачем за кодом 7-50732 не долучено до матеріалів справи маршрутних листів, розшифровок рахунків абонента, а також доказів представлення платіжних вимог до банківської установи за період з листопада 2005 року по жовтень 2006 року.

Отже, оскільки нормами законодавства встановлено, що зобов`язання по оплаті послуг виникає за умови фактичного надання послуг, а позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуг за період з листопада 2005 року по жовтень 2006 року за кодом 7-50732 суду не надано, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кодом 7-50732 за період з листопада 2005 року по жовтень 2006 року у сумі 21 486,25 грн не підлягають задоволенню.

Щодо наданих позивачем послуг за кодом 7-50732 за період з листопада 2006 року по липень 2008 року, суд першої інстанції вірно встановив, що їх надання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, маршрутними листами, розшифровками рахунків абонента, а також платіжними вимогами.

При цьому, за розрахунком місцевого господарського суду (відповідно до тарифів, встановлених розпорядженням №1680 від 28.08.2002 "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення") вартість послуг за кодом 7-50732 за період з листопада 2006 року по липень 2008 року становить 29 960,55 грн, а саме: за листопад 2006 року - 1 460,80 грн; за грудень 2006 року - 1 857,08 грн; за січень 2007 року - 1 766,78 грн; за лютий 2007 року - 1 708,99 грн; за березень 2007 року - 2 088,25 грн; за квітень 2007 року - 1 730,66 грн; за травень 2007 року - 971,75 грн; за червень 2007 року - 1 275,06 грн; за липень 2007 року - 1 027,77 грн; за серпень 2007 року - 1 005,56 грн; за вересень 2007 року - 1 227,72 грн; за жовтень 2007 року - 1 263,47 грн; за листопад 2007 року - 1 318,52 грн; за грудень 2007 року - 1 443,13 грн; за січень 2008 року - 1 673,03 грн; за лютий 2008 року - 1 539,24 грн; за березень 2008 року - 1 522,72 грн; за квітень 2008 року - 1 583,09 грн; за травень 2008 року - 1 622,30 грн; за червень 2008 року - 808,06 грн, за липень 2008 року - 1 066,57 грн.

У той же час, відповідачем сплачено грошові кошти у розмірі 2 744,40 грн, позивачем надано знижку у розмірі 4 153,34 грн та здійснено перерахунок у розмірі 2 750,63 грн, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за кодом 7-50732 становить 20 312,18 грн.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

В процесі розгляду справи Господарським судом міста Києва, від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 27 281,15 грн, яке обґрунтоване тим, що відповідач сплатив вказану суму грошових коштів після подачі позивачем позову.

Отже, враховуючи, що предмет спору припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі, в частині стягнення з ЖБК "Київ-9" суми основного боргу у розмірі 20 312,18 грн, на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Колегією суддів відхиляються посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 №833, яка вступила в силу 11.08.2011 (внесені зміни до постанови від 28.12.1992 №731), оскільки внесені зміни не змінили пункт 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 №493/92.

Так, у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі №2а-7498/12/2670, усуваючи розбіжності щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права, Суд розглядав питання щодо виникнення обов`язку з реєстрації нормативно-правових актів Київської міської державної реєстрації (незалежно від виконання функцій органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади) лише після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.08.2011 №833 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 №731". При цьому, в зазначеній справі Суд підтримав висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 у справі №21-470а14, вказавши, що якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, зокрема, про питання встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №48/219.

Отже, доводи позивача, що державна реєстрація нормативно-правових актів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є обов`язковою лише після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 №833 є помилковими.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 20 120,16 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат є 4 516,58 грн.

Заперечень щодо невірності розрахунку інфляційних втрат доводи апеляційної скарги не містять.

Крім того, відповідачем подано заяву про стягнення з позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 16 900,00 грн.

Так, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції стягнуто з ПАТ "АК "Київводоканал" на користь ЖБК "Київ-9" 10 000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката за розгляд справи в місцевому господарському суді.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом з тим, частиною 5 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 6 статті 126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №775/9215/15ц від 19.02.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2023 між ЖБК "Київ-9" (клієнт) та адвокатом Кобилецьким В.В. укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта, які узгоджуються сторонами у письмовій формі.

Згідно з пунктом 2 договору, адвокат приймає на себе обов`язки представляти права та інтереси клієнта в господарському суді, інших органах держаної влади і місцевого самоврядування в тому числі правоохоронних органах з приводу вирішення справи про стягнення боргу за позовом ПАТ "АК "Київводоканал" в сумі 89 988,39 грн.

Гонорар сплачується авансом або після надання адвокатом звіту про виконання доручення в порядку, визначеному цим договором (пункт 6 договору).

Відповідно до пункту 7 договору гонорар адвоката визначається з розрахунку 2 600,00 грн за 1 годину роботи.

У звіті про виконання доручення від 02.05.2023 адвокатом вказано, що ним були надані клієнту наступні послуги:

- ознайомлення з матеріалами справи - 1 година;

- аналіз документів, що регулюють взаємовідносини сторін, збирання та систематизація доказів - 1,5 години;

- підготовка відзиву на позовну заяву - 3,5 години;

- підготовка та подання інших процесуальних документів - 0,5 години.

Всього 6,5 годин, загальною вартістю 16 900,00 грн (6,5 * 2 600,00 грн).

Вказана сума грошових коштів сплачена відповідачем, що підтверджується видатковим касовим ордером від 02.05.2023.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.

За приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, колегія суддів зазначає, що у клопотанні про зменшення розміру адвокатських витрат позивач вказав на неспівмірність адвокатських витрат зі складністю справи, захищеності їх розміру та необґрунтованості.

А тому враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, обсяг наданої адвокатом позивачу правової допомоги, часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції не є обґрунтованим, пропорційним до предмета спору, а визначений відповідачем розмір адвокатських витрат не є неминучим та розумним, а тому стягненню з позивача на користь відповідача підлягають витрати на правову допомогу адвоката в сумі 10 000,00 грн.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №41/287 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга ПАТ "АК "Київводоканал" задоволенню не підлягає.

Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладається на апелянта (відповідача у даній справі).

Щодо витрат позивача на правову допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Частинами 1, 2 статті 30 вказаного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Так, до відзиву на апеляційну скаргу адвокат надав звіт про виконання доручення від 12.09.2023, в якому адвокатом вказано, що ним були надані клієнту наступні послуги:

- аналіз рішення суду першої інстанції у справі - 1 година;

- ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги в апеляційному суді - 1 година;

- аналіз апеляційної скарги позивача, її доводів - 1,5 години;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 3 години;

Всього 7 годин, загальною вартістю 18 200,00 грн (7 * 2 600,00 грн).

Вказана сума грошових коштів сплачена відповідачем, що підтверджується видатковим касовим ордером від 12.09.2023.

Здійснивши аналіз співмірності заявленого відповідачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Таким чином, судова колегія вважає необґрунтовано завищеною вартість наданих послуг за аналіз рішення суду першої інстанції у справі, аналіз апеляційної скарги позивача, її доводів, підготовку відзиву на апеляційну скаргу, та дійшла висновку про часткове задоволення в сумі 5 000,00 грн.

Отже, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про розподіл судових витрат шляхом стягнення з Шохіної ПАТ "АТ "Київводоканал" витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій у загальному розмірі 5 000,00 грн.

Враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №41/287 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі №41/287 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал".

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-а; ідентифікаційний код 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Київ-9" (04123, місто Київ, проспект Правди, будинок 4-А; ідентифікаційний код 22894305) 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №41/287 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді О.М. Гаврилюк

С.О. Алданова