Постанова

від 26.10.2023 по справі 904/1894/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2023 року м.Дніпро Справа № 904/1894/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Кощеєва І.М., Дармін М.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023 (повне рішення складено 26.06.2023., суддя Назаренко Н.Г.) у справі №904/1894/23

за позовом Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради,

м. Дніпро

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив №22 "Восток-3",

м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення в розмірі 46 238,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив №22 "Восток-3" про стягнення заборгованості за договором на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 7334 від 27.06.2018 в розмірі 46 238,24 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023, у даній справі, в задоволенні позову Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив №22 "Восток-3 про стягнення заборгованості за договором на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення в розмірі 46 238,24 грн відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням місцевого господарського суду, Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апелянт зазначає, що при винесенні рішення про відмову в задоволенні позовної заяви суд вказав, що заявником не надано доказів продовження дії договору №7334 від 26.06.2018 року та період нарахування заборгованості за послуги згідно договору з липня 2021 по грудень 2021 року, тобто після припинення його дії.

Відповідно до п.3, ст. 13 від 24 лютого 2023 року № 2954-ІХ Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Окрім того, додатковою угодою до договору на надання послуг з водопостачання та водовідведення №7334 від 27.06.20218 року пунктом 1 Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив №22 «Восток-3» дійшли згоди, що договір №7334 від 27.06.2018 року припинив дію в частині надання послуг водопостачання та водовідведення з 01.01.2022 року, а в частині здійснення розрахунків за надані послуги - з моменту повного погашення заборгованості (копія додається), яка була підписана Відповідачем та закріплена печаткою, тобто сторони свідомо погодили дію договору, отже на момент здійснення нарахувань договірні відносини між Позивачем та Відповідачем були чинними, а нарахування відповідно до договору №7334 від 27.06.20218 року з липня 2021 по грудень 2021 року за надані послуги водопостачання та водовідведення здійснювались цілком обґрунтовано та згідно чинного законодавства.

Також, керуючись ст.76, ст.77 ч.1, ст.79 ГПК України, КП «Дніпроводоканал» вважає, що Заявником було надано належні та цілком достатні докази для прийняття рішення по справі про задоволення позовної заяви КП «Дніпроводоканал» про стягнення з Житлово-будівельний кооператив №22 «Восток-3» заборгованість за надані послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 46 238, 24 грн., та судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Відповідачем відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надано.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді Орєшкіна Е.В, Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.07.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/1894/23. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/1894/23.

21.07.2023 матеріали справи № 904/1894/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023 у справі №904/1894/23. Призначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2023 (у зв`язку з рішенням ВРП від 29.08.2023 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку) у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді Кощеєв І.М., Дармін М.О.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Між Комунальним підприємством "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради (далі - позивач, водоканал) та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив №22 "Восток-3" (далі - відповідач, абонент) був укладений договір про надання послуг з централізованого питного постачання та водовідведення № 7334 (далі - договір).

Відповідно до пункту 2.1. договору водоканал зобов`язується надавати абоненту послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення (далі послуги), а абонент зобов`язується оплачувати послуги в порядку і умовах, визначених договором та діючим законодавством.

Згідно п. 3.1. договору надання послуг здійснюється водоканалом в межах місячних норм централізованого питного водопостачання та водовідведення, які: визначені відповідно до Розрахунку об`ємів послуг а саме:

- норма споживання абонентом води питної за договором складає:

10272 м3/рік

856 м3/місяць

28,16 м3/добу

- норма прийняття від абонента стічних вод за договором складає:

10272 м3/рік

856 м3/місяць

28,16 м3/добу

Зміни режиму відпущення/одержання Води питної/Стічних вод (зменшення, збільшення) проводяться шляхом укладання додаткових угод до договору. У разі збільшення норм споживання/скиду абонентом Води питної/Стічних вод за договором він повинен отримати технічні умови на ці обсяги.

Позивач на виконання умов договору надав послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення відповідачу у період з липня 2021 року по грудень 2021 року на загальну суму 53 956,04 грн.

В підтвердження надання послуг позивачем надано наступні акти-рахунки: № 59681 від 31.07.2021 на суму 10 012,46 грн., №69342 від 31.08.2021 на суму 7 711,62 грн., №79121 від 30.09.2021 на суму 9 127,52 грн, №87422 від 31.10.2021 на суму 9 127,52 грн., № 96569 від 30.11.2021 на суму 9 936,61 грн, № 105866 від 31.12.2021 на суму 8 040,31 грн.

Згідно п. 4.1. договору оплата послуг здійснюється абонентом відповідно до тарифів, діючих на момент отримання послуг, затверджених органом, уповноваженим на це Законом України.

У випадку зміни тарифів, оплата послуг здійснюється абонентом по новим тарифам без зміни інших умов договору. Зміна тарифів відбувається з моменту набуття чинності відповідного рішення такого уповноваженого органу.

До 20 числа розрахункового місяця, абонент отримує в водоканалі відповідним чином заповнений звіт за фактично спожиті послуги за розрахунковий місяць. (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.3 договору, виходячи з даних звіту, наданого абонентом водоканалу, а також актів обстежень, не пізніше останнього числа місяця, водоканал визначає об`єм наданих послуг за розрахунковий місяць та розмір оплати послуг за цей розрахунковий місяць та надає абоненту два примірники акта-рахунку приймання наданих послуг, підписаних уповноваженою особою та скріплених печаткою водоканала.

Абонент зобов`язаний самостійно отримувати від водоканалу два примірника актів-рахунків приймання наданих послуг.

Розрахунок по оплаті послуг за розрахунковий місяць повинен бути проведений абонентом шляхом перерахування грошей на банківський рахунок водоканалу не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.(п. 4.7. договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками, і в частині надання послуг діє до 27.06.2021, а в частині їх оплати - до повного виконання.

Позивач зазначає, що Відповідач порушив умови договору, розрахувався за надані йому послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення частково, в розмірі 7 717,80 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх обов`язків в частині своєчасної оплати за отримані послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення за період з липня 2021 року по грудень 2021 року у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 46 238,24 грн.

Вказане стало причиною звернення позивача до суду з позовом.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наданням послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, наявністю підстав для стягнення заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на положення п. 9.1. договору № 7334 про надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення від 27.06.2018, зазначивши, що він діє до 27.06.2021. Доказів продовження дії даного договору позивачем не надано. Таким чином, договір припинив свою дію з 28.06.2021. Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність доказів надання послуг позивачем відповідачу в межах дії договору № 7334 від 27.06.2018, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Так, договір про надання послуг з централізованого питного постачання та водовідведення №7334 був укладений між позивачем та відповідачем 27.06.2018.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-ІV, який діяв до 01.05.2019, було визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

У статті 1 цього Закону було визначено, що: комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 19 зазначеного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (ч. 6 ст. 19 Закону).

Згідно з приписами статей 23, 24 Закону власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю. Балансоутримувач має право здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; укладати договори на надання житлово-комунальних послуг.

01.05.2019 набув чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII.

Згідно визначень термінів, наведених у ст. 1 цього Закону: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону).

Частиною 1 статті 6 Закону встановлювалося, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

При цьому як передбачено п.п. 5, 6 ч. 2 цієї статті Закону виконавець комунальних послуг з централізованого водопостачання/водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання/водовідведення.

Відповідно до п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором.

Аналогічні умови містив п. 5 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690.

За приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення містяться у ст. 188 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Апеляційний суд зазначає, що за загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № 7334 від 27.06.2018, колегія суддів дійшла висновку, що за своєю юридичної природою він є договором про надання послуг.

Статтею 907 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі, шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Так, п. 9.1. договору № 7334 про надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення від 27.06.2018 зазначено, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками, і в частині надання послуг діє до 27.06.2021 року, а в частині їх оплати до повного виконання. З моменту набуття чинності договору будь-які діючи до цього моменту договори, угоди, що укладені сторонами з правовідносин, що регулюються договором, втрачають чинність, крім зобов`язань абонента з оплати.

Поряд з цим, з огляду на положення пункту 9.1 договору від 27.06.2018, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір від 27.06.2018 припинив свою дію 27.06.2021.

Колегія суддів вважає помилковими такі твердження суду з огляду на те, що в п. 9.1 договору від 27.06.2018 сторони обумовили, в якій саме частині договір припиняє свою дію.

Колегія суддів також зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів прямого волевиявлення сторін на відмову від договору.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналогічні приписи містить частина 1 статті 180 Господарського кодексу України, згідно якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України визначає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Так, договір від 27.06.2018 не є нікчемним в силу положень закону та не був визнаний недійсним в судовому порядку в цілому чи в окремих його частинах.

Апеляційний суд зауважує, що юридична необізнаність природи договірних відносин чи нерозуміння умов договору не звільняють сторону від правових наслідків, що можуть настати в такому випадку.

Заяви відповідача саме про відмову від договору матеріали справи не містять.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц).

Отже, навіть за відсутності договору, втім, з належним підтвердженням факту надання послуг споживачу, останній не звільняється від їх оплати.

Натомість, матеріали справи містять акт-рахунок №105866 від 31.12.2021 приймання наданих послуг згідно договору №7334 від 27.06.2018 року, скріплений печатками позивача та відповідача, в якому Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради від імені якого на підставі довіреності №36/11-14 від 04.01.2021 року діє начальник управління «Водозбуд» О.В. Дробчак, з однієї сторони, та Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив №22 "Восток-3", від імені якого на підставі статуту діє Чесмокова Р.Ф. голова правління, склали даний акт рахунок про те, що в період грудень 2021 року Водоканал надав, а Абонент отримав послуг питного централізованого водопостачання в об`ємі 318,00 м3, централізованого водовідведення в об`ємі 318,00 м3 всього на 8040,31 грн відповідно до контрольних показників приладів обліку в роз`ясненні до акту рахунку. Також в пункті «Інформація про заборгованість», станом на 01.12.2021, заборгованість відповідача до позивача складала 38197,93 грн. Вказаний акт - рахунок підписаний відповідачем без зауважень.

Тобто, відповідач визнає факт споживання ним отриманих послуг, проте жодних доказів щодо їх оплати суду не надав.

Колегія суддів зазначає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч., ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Колегія суддів зауважує, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив №22 "Восток-3" фактично є споживачем послуг за договором від 27.06.2018 та відповідальною особою, що здійснює розрахунки за ці послуги з Комунальним підприємством "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради.

Відповідачем не надано суду жодних актів відключення від системи водопостачання та/або водовідведення чи актів про відключення від мереж водопостачання та/або водовідведення, відтак факт наявності систем централізованого питного водопостачання та водовідведення в спірному періоді є підтвердженим. Так само матеріали справи не містять актів фіксації неотримання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення у спірному періоді внаслідок відключення мереж, аварійної ситуації і т.п., тобто відсутні докази, що могли б свідчити про факт неотримання відповідачем послуг, їх неналежного чи не в повній мірі надання.

Отже, відповідач, який за укладеним з Водоканалом договором фактично споживав послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення, не може бути звільнений від оплати їх вартості, як особа, що допустила господарське правопорушення у сфері відповідних відносин.

На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів апеляційний господарський суд доходить висновку, що позивач виконав свої договірні зобов`язання відносно надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов`язаний її сплатити.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідач зобов`язання по оплаті наданих йому послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення відповідачу у період з липня 2021 року по грудень 2021 року на загальну суму 53 956,04 грн.

В підтвердження надання послуг позивачем надано наступні акти-рахунки: № 59681 від 31.07.2021 на суму 10 012,46 грн., №69342 від 31.08.2021 на суму 7 711,62 грн., №79121 від 30.09.2021 на суму 9 127,52 грн, №87422 від 31.10.2021 на суму 9 127,52 грн., № 96569 від 30.11.2021 на суму 9 936,61 грн, № 105866 від 31.12.2021 на суму 8 040,31 грн.

Згідно п. 4.1. договору оплата послуг здійснюється абонентом відповідно до тарифів, діючих на момент отримання послуг, затверджених органом, уповноваженим на це Законом України.

У випадку зміни тарифів, оплата послуг здійснюється абонентом по новим тарифам без зміни інших умов договору. Зміна тарифів відбувається з моменту набуття чинності відповідного рішення такого уповноваженого органу.

До 20 числа розрахункового місяця, абонент отримує в водоканалі відповідним чином заповнений звіт за фактично спожиті послуги за розрахунковий місяць. (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.3 договору, виходячи з даних звіту, наданого абонентом водоканалу, а також актів обстежень, не пізніше останнього числа місяця, водоканал визначає об`єм наданих послуг за розрахунковий місяць та розмір оплати послуг за цей розрахунковий місяць та надає абоненту два примірники акта-рахунку приймання наданих послуг, підписаних уповноваженою особою та скріплених печаткою водоканала.

Абонент зобов`язаний самостійно отримувати від водоканалу два примірника актів-рахунків приймання наданих послуг.

Розрахунок по оплаті послуг за розрахунковий місяць повинен бути проведений абонентом шляхом перерахування грошей на банківський рахунок водоканалу не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.(п. 4.7. договору).

Позивач зазначає, що Відповідач порушив умови договору, розрахувався за надані йому послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення частково, в розмірі 7 717,80 грн.

Доказів оплати заборгованості в розмірі 46 238,24 грн за спожиті послуги матеріали справи не містять.

Апеляційний суд звертає увагу сторін, що за правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

За частинами першою - четвертою статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач належними та допустимими доказами не довів того, що він не споживав послуги та не є споживачем в розумінні законодавства, що діяло у спірний період, зокрема, Законів України "Про житлово-комунальні послуги", вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 238,24 грн вартості послуг є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню судом.

Також, колегією суддів не приймається до уваги копія додаткової угоди від 01.01.2022 до договору на надання послуг з водопостачання та водовідведення №7334 від 27.06.20218 року та копія акту звірки за послуги водопостачання та водовідведення №442036 від 11.02.2022 року, які надані як додатки до апеляційної скарги апелянтом, оскільки зазначені докази подані з порушенням приписів ч. 2 ст. 80 ГПК України та виникли у період після ухвалення рішення по справі, отже ці докази не були предметом розгляду в суді першої інстанції та не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним, з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023 у справі №904/1894/23 цим вимогам в повній мірі не відповідає.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на все вищевикладене, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023 у справі № 904/1894/23 прийняте за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а отже підлягає скасуванню з прийняттям нового - про задоволення позову.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційний суд зазначає, що з огляду на фактичний результат вирішення спору, а саме суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог як наслідок задоволення апеляційної скарги, на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно змінити розподіл судових витрат наступним чином: витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2684,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 4026,00 грн слід стягнути з відповідача на користь позивача (скаржника).

Керуючись ст. ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023 у справі №904/1894/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2023 у справі №904/1894/23 - скасувати.

Постановити нове рішення, яким позовні вимоги Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради задовольнити.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив №22 "Восток-3" на користь Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради заборгованості за договором на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення № 7334 від 27.06.2018 в розмірі 46 238,24 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2684,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 4026,00 грн, про що видати наказ.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.10.2023

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв