Рішення

від 25.10.2023 по справі 910/10442/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.10.2023Справа № 910/10442/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Перша інсталяційна компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розетка.Уа"

про стягнення 135944,20 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Перша інсталяційна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розетка.Уа" про стягнення 94166,67 грн. безпідставно набутих коштів, 6075,69 грн. трьох процентів річних та 35701,84 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем відшкодована відповідачу сума неотриманого відповідачем податкового кредиту за заблокованою податковою накладною від 25.06.2019 № 8, проте остання наразі вже зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

07.07.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив, що сплата позивачем грошових коштів у сумі 94166,67 грн. відбувалася в якості штрафної санкції у розмірі податкового кредиту, право на включення якого відповідач втратив унаслідок не реєстрації позивачем податкової накладної. Крім того, строк на включення сум до податкового кредиту за відповідною податковою накладною вже сплив, відтак відповідач позбавлений можливості на отримання податкового кредиту. Також відповідач навів заперечення проти нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.10.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу товару № 2018/464, на виконання якого позивачем поставлено товар відповідачу на суму 565000 грн., у тому числі 94166,67 грн. ПДВ.

За фактом поставки товару позивачем 15.07.2019 складено податкову накладну від 25.06.2019 № 8, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних контролюючим органом зупинено, а 27.07.2019 - відмовлено в реєстрації.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2021 у справі № 640/11297/20 визнано протиправним та скасовано рішення комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 22.07.2019 № 1231041/39431722. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 25.06.2019 № 8, подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша інсталяційна компанія", датою її отримання - 15.07.2019 року. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до квитанції від 21.10.2022 № 2 податкову накладну від 25.06.2019 № 8 прийнято та зареєстровано за рішенням суду.

У той же час, 26.04.2021 відповідач звернувся до позивача з вимогою № 2604/2020-2 про відшкодування суми податкового кредиту згідно з договором купівлі-продажу товару від 10.10.2018 № 2018/464 у сумі 94166,67 грн., як суми неустойки. У вимозі зазначено, що в договорі сторонами погоджено вважати суму неотриманого податкового кредиту з ПДВ як суму неустойки, яку постачальник повинен відшкодувати покупцю, якщо постачальник не реєструє своєчасно податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Із матеріалів справи слідує, що позивач сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 94166,67 грн. із призначенням платежу «неустойка за червень 2019 р. зг. п. 8.7 договору поставки від 10.10.2018р. без ПДВ», що підтверджується платіжним дорученням від 05.05.2021 № 608.

Відповідно до частини 4 статті 3 Господарського кодексу України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Із положень частини 1 статті 173 ГК України убачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України зазначено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

У статті 628 ЦК України вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

У пункті 8.7 договору сторонами погоджено, що у випадку не проведення реєстрації податкової накладної у визначений законодавством термін, продавець самостійно сплачує покупцю штраф у розмірі суми податку на додану вартість, яку покупець був позбавлений можливості включити до податкового кредиту через порушення продавцем терміну реєстрації податкових накладних, передбаченого законодавством.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до позивача з вимогою від 26.04.2021 № 2604/2020-2 про відшкодування суми податкового кредиту згідно з договором купівлі-продажу товару від 10.10.2018 № 2018/464 у сумі 94166,67 грн., як суми неустойки.

У свою чергу, позивач у добровільному порядку сплатив на рахунок відповідача 94166,67 грн. із призначенням платежу «неустойка за червень 2019 р. зг. п. 8.7 договору поставки від 10.10.2018р. без ПДВ», що підтверджується платіжним дорученням від 05.05.2021 № 608.

Таким чином, сплата позивачем спірної суми грошових коштів у розмірі 94166,67 грн. здійснена на виконання умов пункту 8.7 договору купівлі-продажу товару від 10.10.2018 № 2018/464, та дана сума за своєю правовою природою є неустойкою (штрафом).

При цьому, сторонами в договорі купівлі-продажу товару від 10.10.2018 № 2018/464 не погоджено умови, за яких сплачені на виконання пункту 8.7 договору в якості штрафу грошові кошти можуть бути повернуті позивачу.

Одночасно, матеріали справи не містять доказів визнання в установленому законом порядку недійсним договору купівлі-продажу товару від 10.10.2018 № 2018/464 або його окремої частини.

У той же час, за положеннями статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу, якщо згадана підстава продовжує існувати.

Отже, позивачем у позасудовому порядку виконано господарське зобов`язання за договором купівлі-продажу товару від 10.10.2018 № 2018/464 у вигляді сплати штрафу відповідачу на підставі пункту 8.7 договору.

Суд зауважує, що правовою підставою для сплати штрафу слугував саме договір купівлі-продажу товару від 10.10.2018 № 2018/464, який наразі є чинним та не містить умов щодо можливості повернення сплаченого за договором штрафу.

Судом прийняті до уваги посилання позивача на зупинення строку для формування податкового кредиту на підставі п. 102.9. ПК України, п. 80 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, пп. 69.9 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України, у зв`язку з чим відповідач наразі не втратив на право на включення спірної суми грошових коштів за податковою накладною від 25.06.2019 № 8 до податкового кредиту.

Так, 01.01.2022 набрав чинності Закон України від 30.11.2021 № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» (далі - Закон № 1914), відповідно до якого в пункті 198.6 статті 198 абзаци 4-6 викладено в іншій редакції та доповнено пункт новим абзацом: «У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних. Платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту протягом періоду 365 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у зв`язку з відсутністю фактів списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, але не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання, надання інших видів компенсацій. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, пунктом 80 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України встановлено, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податкового кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних. У разі зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зазначених в абзаці першому цього пункту, в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строку 365 календарних днів зупиняється на період зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 102.9. ПК України (що діяв у період з 17.03.2022 до 31.07.2023) на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп. 69.9 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім: дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених ст. 39 та ст. 39-2, п. 46.2 ПКУ, сплати податків та зборів платниками податків; строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному ст. 86 ПКУ, подання скарги на податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені; строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному ст. 86 ПКУ, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки; строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків - суб`єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, передбачені ст. 59 - 60, 87 - 101 ПКУ, та/або визначення грошових зобов`язань згідно із ст. 116 ПКУ.

01.08.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану», яким пункт 102.9 статті 102 виключено.

Разом із цим, сплата позивачем відповідачу на підставі господарського договору суми штрафу, яка обчислюється за умовами договору в розмірі податкового кредиту, не змінює правової природи такої суми, як договірної неустойки.

Відтак, правова підстава для утримання відповідачем спірної суми грошових коштів, сплаченої позивачем за договором в якості штрафу, не відпала після реєстрації податкової накладної від 25.06.2019 № 8 в Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі рішення суду у справі № 640/11297/20.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем правових підстав для стягнення з відповідача 94166,67 грн. в якості безпідставно набутих коштів.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 6075,69 грн. трьох процентів річних та 35701,84 грн. інфляційних втрат мають похідний характер від основної вимоги, суд дійшов висновку відмовити також у задоволенні даних похідних вимог.

Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Перша інсталяційна компанія" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова