Постанова

від 19.10.2023 по справі 140/2780/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 140/2780/18

Провадження № 22-ц/801/1130/2023

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 рокуСправа № 140/2780/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,

з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , в особі правонаступника - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Немирівська міська рада

розглянув в судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 26 червня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Алєксєєнка В. М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Великобушинської сільської ради Немирівського району Вінницької області про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, про зміну черговості отримання права на спадкування,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Немирівської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на частину житлового будинку, про зміну черговості права на спадкування . Позовні вимоги мотивовано тим, що 10.12.1967 року він уклав шлюб із ОСОБА_6 . Під час перебування у шлюбі у них народилося двоє дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбні відносини не складалися, тому в 1974 році шлюб було розірвано, але вони продовжували спільно проживати однією сім`єю, виховувати дітей, вели спільне господарство. Під час шлюбу в 1973 році вони придбали у ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу житловий будинок по АДРЕСА_1 . Документи на житловий будинок виготовили на ім`я дружини ОСОБА_6 . Після розірвання шлюбу у них з дружиною народилося ще двоє дітей : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 його дружина ОСОБА_6 померла. Після її смерті залишилася спадщина, що складається із житлового будинку по АДРЕСА_1 , який належить їй на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Спадкоємцями за законом на майно ОСОБА_6 є їхні діти : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . У зв`язку з тим, що шлюб між позивачем та померлою ОСОБА_6 було розірвано , він позбавлений можливості оформити спадщину за законом після смерті померлої, з якою він проживав однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу більше п`яти років -в період з 1974 року по 09.07.2018 року. Житловий будинок, по АДРЕСА_1 куплений був ОСОБА_6 під час перебування у шлюбі та за спільні кошти. Протягом всього часу, а саме з моменту купівлі будинку вони проживали разом в одному будинку, про що свідчать виписки з погосподарських книг, а тому він мав право на частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . Протягом усього часу вони з дружиною дбали один про одного, у зв`язку з похилим віком дружина потребувала стороннього догляду і він постійно опікувався нею, а тому вважає, що має право на зміну черговості під час отримання права на спадщину. На підставі викладеного, просив визнати за ним право на частину житлового будинку, загальною площею 59,2 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м. з відповідною часткою господарчих будівель і споруд, а саме: веранду «а», криницю «а1», сарай «Б», сарай-прибудова «б», сарай з погребом «В», сарай-прибудову «в», огорожу 1-2, по АДРЕСА_1 . Встановити факт проживання його, ОСОБА_1 , однією сім`єю із ОСОБА_6 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період з 1974 року по ІНФОРМАЦІЯ_6 , на час відкриття спадщини. Змінити йому черговість одержання права на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Березівка Немирівського району Вінницької області, перевівши його із четвертої черги спадкоємців за законом до числа спадкоємців першої черги за законом.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 26 червня 2019 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право на частину житлового будинку, загальною площею 59,2 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м., та відповідну частину господарчих будівель і споруд, а саме: веранду «а», криницю «а1», сарай «Б», сарай-пристройку «б», сарай з погребом «В», сарай-пристройку «в», огорожу 1-2, що розташований по АДРЕСА_1 . Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_6 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період з 1974 року по ІНФОРМАЦІЯ_6 , на час відкриття спадщини. Змінено ОСОБА_1 черговість одержання права на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Березівка Немирівського району Вінницької області, перевівши його із четвертої черги спадкоємців за законом до числа спадкоємців першої черги за законом.

У апеляційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин справи ,неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення у його, ОСОБА_4 , відсутність і дійшов помилкового висновку про задоволення позову, не дослідивши матеріалів спадкової справи і не врахувавши , що він є спадкоємцем майна померлої матері за заповітом, а тому спадкування за законом ,на яке претендує позивач, не наступає. Суд першої інстанції ухвалив необгрунтоване рішення : без встановлення спадкоємців майна померлої ОСОБА_6 за заповітом; при недоведеності обставин спільного проживання та наявності інших підстав для задоволення позовних вимог ,чим порушив його права.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Після ухвалення судом 26.06.2019 року оскаржуваного рішення та до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 по суті , позивач у справі - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 помер.

Як вбачається із спадкової справи до майна померлого , позивач ОСОБА_1 за життя склав заповіт від 02.10.2013 року, яким усе належне йому на день смерті майно заповів своєму сину - ОСОБА_2 .

Отже, правонаступником позивача ОСОБА_1 являється ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19.10.2023 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Великобушинської сільської ради Немирівського району Вінницької області про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, про зміну черговості отримання права на спадкування, в частині позовних вимог до ОСОБА_2 .

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду та доводи апеляційної скарги, вважає,що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі визнали факт спільного проживання позивача з ОСОБА_6 однією сім`єю у зазначений позивачем період з1974року на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_6 . Позивач надавав допомогу померлій дружині ОСОБА_6 , яка важко хворіла, утримував її, протягом тривалого часу опікувався про неї та матеріально забезпечував, коли вона була у безпорадному стані,а тому слід змінитичерговість права наспадкування з четвертої черги спадкування на першу,визнавши за ОСОБА_1 право наспадкування післясмерті ОСОБА_6 разом ізспадкоємцями першоїчерги та визнати за ним право на частину житлового будинку з прибудовами.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може , виходячи з наступного.

ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи,які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять роківдо часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

При вирішенні спору про право на спадщину осіб,які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять роківдо часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцеві положення СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

Колегія суддів звертає увагу, що Прикінцеві положення СК України не передбачаютьвинятків та спеціальних правил дії у часі нормСК України. Отже, СК України застосовуються до сімейних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, спадкоємці четвертої черги за законом , з метою отримання права на спадкування за ЦК України ,можуть встановлювати факт спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше 5 років з урахуванням часу такого спільного проживання до набрання чинності цим Кодексом ,тобто , не раніше ,ніж за 5 років до 01 січня 2004 року, тобто , починаючи з 01.01.1999 року.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зістаттею 1217ЦК Україниспадкування здійснюєтьсяза заповітомабо зазаконом.

Згідно змісту ч.ч.1,2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу (тобто ,спадкоємці першої, другої, третьої, четвертої та п`ятої черг за законом) одержують право на спадкування за законом лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

Заповіт, як остання воля особи, стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємцівза законом права спадкування,визначення обсягу спадщини, що має спадкуватисяза заповітом,встановлювати інші розпорядження, які відповідаютьзаповітута вимогам законодавства проспадкування.

При цьомуправодієздатності фізичної особи назаповіт,як і будь-яке суб`єктивне цивільнеправо,здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачемправаназаповітшляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадковогоправавключає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійсненняправаназаповітне пов`язуєтьсязакономз місцем проживання та перебування заповідача. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи,які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять роківдо часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб,які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять роківдо часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тлумачення наведеної норми права вказує, на те, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлюючи факт проживання позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_6 однією сім`єю в період з 1974 року по ІНФОРМАЦІЯ_6 , та задовольняючи інші позовні вимоги ,суд першої інстанції послався на покази свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ,визнання цього факту відповідачами та довідку Великобушинської сільської ради, без підтвердження цього факту та обставин наявності підстав для задоволення інших позовних вимог , допустимими, достовірними і достатніми доказами.

Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи, з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 10.12.1967 року позивач ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_6 ,під час якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 1974 році шлюб між ними було розірвано.

Під час шлюбу в 1973 року вони придбали у ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу житловий будинок без вказання адреси, площею 28 кв.м. у с. Березівка Немирівського району Вінницької області.

12.02.1974року шлюбміж позивачемта ОСОБА_6 було розірвано.

Після розірвання шлюбу у позивача та ОСОБА_6 народилося ще двоє дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно копії свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок № НОМЕР_1 від 19.03.1988 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 належить до колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_6 ( а. с. 28-29 ). Вказане свідоцтво є дійсним та ніким не оспорювалось.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 померла, після її смерті залишилася спадщина ,у яку, крім належних їй часток земельних ділянок , входив житловий будинок по АДРЕСА_1 . (т.3 а.с.33-59,62-63)

Із копії виписки із погосподарської книги № 8 Великобушинської сільської ради за 1980-2018 року за особовим рахунком № НОМЕР_2 вбачається,що головою двору являлась ОСОБА_6 ,членами двору : син ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , син ОСОБА_2 , син ОСОБА_1 , чоловік ОСОБА_1 .

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні достовірні докази того, що відповідачі на час смерті матері ОСОБА_6 09.07.2018 року проживали (були зареєстровані) у спірному будинку ,так як згідно довідки Великобушинської сільської ради №543 від 17.07.2018 року на день смерті ОСОБА_6 за адресою будинку по АДРЕСА_1 проживав лише ОСОБА_1 ( т.1 а.с.12), сім`я якого , згідно довідки цієї ж сільської ради про склад сім`ї №705 від 31.08.2018 року, складалася із однієї особи самого позивача (т.1 а.с.10) Адреси ж місць проживання відповідачів ,зазначені позивачем у позові : ОСОБА_4 АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 АДРЕСА_4 .Крім того у справі є суперечливі докази щодо часу вибуття членів зі складу колгоспного двору ,що давали б підстави для висновку про збереження прав на його майно.

Колегія суддів вважає, що позивачем, у встановленому законом порядку, не доведено обставини спільного проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_6 протягом не менш, як п`ять роківдо часу відкриття спадщини. Доказів на підтвердження здійснення позивачем права користування чи витрат на утримання житла, належного спадкодавиці, у вказаний період матеріали справи не містять. Покази свідків про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 до дня її смерті не є достатнім та достовірним доказом, що підтверджував б факт їх спільного проживання однією сім`єю, а сам лише факт реєстрації місця проживання позивача за тією ж адресою , що і спадкодавиця та довідка сільської ради про таку реєстрацію , за відсутності інших достовірних доказів, автоматично не свідчать про проживання позивача зі спадкодавицею саме однією сім`єю і не породжують підстав для спадкування.

У справі, що переглядається суд першої інстанції не врахував, що обставини спільного проживання та ведення спільного господарства у період з 01 січня 1999 року до дня смерті спадкодавця ОСОБА_6 , позивачем у встановленому законом порядку не доведені. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження придбання спільного з ОСОБА_6 майна як рухомого, так і нерухомого (чеків, квитанцій про оплату товарів, лікарських засобів, предметів вжитку, про сплату комунальних послуг, свідоцтв проправо власності тощо), заповітів, ділової та особистої переписки, з яких би вбачалося, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не менше як п`ять років до дня її смерті року постійно мешкали разом та вели спільне господарство. Ті обставини, що у них після розірвання шлюбу з`явилось ще двоє синів,1977 і 1985 років народження, можуть вказувати на продовження подружніх стосунків лише у вказаний період ,а не їх існування протягом 5 років до відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/15585/20 зазначено наступний висновок: «Верховний Суд під касаційного перегляду справ неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який у рішенні у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

Крім того, щодо аргументів суду про визнання позовних вимог відповідачами,то заявник апеляційної скарги відповідач ОСОБА_4 участь у судових засіданнях суду першої інстанції не приймав і вимоги позивача ,як і обставини спільного проживання позивача з матір`ю однією сім`єю, не визнавав.

Ухвалюючи рішення ,судвиходив зтого,щовідповідач ОСОБА_4 про дату, час і місце судового засідання був повідомлений завчасно і належним чином, в судові засідання неодноразово не являвся ,причини неявки суду не повідомляв, заяви про відкладення розгляду справи і відзиву на позовну заяву не подавав.

Разом з тим, аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_4 не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, участі у розгляді справи він не брав. Всі направлені йому повідомлення про судові засідання поверталися до суду без вручення адресату із відміткою«За закінченням терміну зберігання»,а приписи ЦПК України, як на момент ухвалення рішення, так і на момент розгляду справи апеляційним судом, не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення«За закінченням терміну зберігання»є доказом належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, тобто і його обізнаності про розгляд справи.

Суд, першої інстанції вказаного не врахував, розглянув справу без наленого повідомлення ОСОБА_4 , що потягло порушення його прав, як відповідача.

Як зазначав апелянт і вбачається з матеріалів справи ,суд ухвалив рішення у справі про задоволення позову без дослідження і аналізу спадкової справи до майна померлої ОСОБА_6 ,не встановивши дійсних обставин ,що мають значення для правильного її розгляду.

Разом із тим, зі спадкової справи №443/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 , витребуваної за клопотанням апелянта і оглянутої апеляційним судом , вбачається ,що 23.02.2005 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким все рухоме і нерухоме майно заповідала сину ОСОБА_4 - заявнику апеляційної скарги.(т.3 а.с.32)

До державного нотаріуса Немирівської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини зверталися 20.12.2018 року син ОСОБА_2 ,інвалід 3 групи та 26.12.2018 року - син ОСОБА_4 ,на якого померлою було складено заповіт на все майно (т.3 а.с.2,16)

Син ОСОБА_3 подав державній нотаріальній конторі заяву ,у якій він від спадщини після смерті матері відмовився на користь брата ОСОБА_2 .

Син ОСОБА_5 після смерті матері ОСОБА_6 нотаріально посвідченою заявою від 09.08.2019 року засвідчив,що спадщину після її смерті у встановлений законом строк не прийняв,не приймає і приймати не буде.(т.3 а.с.25)

Незважаючи на наявність заповіту ОСОБА_6 , позивач ОСОБА_1 у даній справі звернувся до суду з позовними вимогами про встановлення факту його проживання однією сім`єю зі спадкодавицею в період з 1974 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 , визнання за ним права власності на частину житлового будинку і про зміну черговості права на спадкування з четвертої черги на першу чергу спадкування за законом, які суд , в порушення норм ст.ст.1217,1223 ЦК України про пріоритет спадкування за заповітом, задовольнив.

У справі відсутні докази того, що після смерті ОСОБА_6 у 2018 році позивач звертався про виділ йому нотаріусом частки із спільного майна .У той же час, вважаючи,що має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги та на зміну черговості з четвертої на першу чергу спадкування за законом , позивач ,тим не менше, як вбачається зі спадкової справи , заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, не подавав.

Разом із тим, право на спадкування згідно закону мають лише спадкоємці ,які в передбачений законом 6 місячний строк подали заяву про прийняття спадщини,в тому числі, й особи четвертої черги спадкування за законом. В іншому випадку вони не набувають права на спадкування .

У випадку пропуску ними строку на прийняття спадщини з поважних причин ,вони набувають права спадкування лише після встановлення їм в судовому порядку додаткового строку на прийняття спадщини.

Більше того, за правилами статті 1223 ЦК України спадкоємці за законом першої, другої, третьої, четвертої та п`ятої черг одержують право на спадкування за законом лише у разі, зокрема, відсутності заповіту.

Оскільки ОСОБА_6 склала заповіт в інтересах лише свого сина ОСОБА_4 , і після її смерті не визначила інших спадкоємців за заповітом, позивач ОСОБА_1 згідно закону не міг набути права на спадкування за законом і ставити питання про зміну його черги у спадкуванні незалежно від черги такого спадкування ,оскільки спадкування за законом не наступало.

Суд першої інстанції указані обставини не врахував, не витребував спадкову справу померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 ,не встановив обставини наявності пріоритетного права на спадкування за заповітом та коло спадкоємців , наявності інших підстав для задоволення вимог позивача ,внаслідок дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зістаттею 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування та недоведеності обставин, що мають значення для справи, ,які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків суду, що здійснені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, дійсним обставинам справи, , що згідно ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення з прийняттям нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 13ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України,статті 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційним судом постановлено нове рішення про відмову у задоволенні позову , з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_4 3171,6 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 5000 грн витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст.375,376,381,382-384,389,390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Немирівськогорайонного судуВінницької областівід 26червня 2019року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в особі правонаступника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Великобушинської сільської ради Немирівського району Вінницької області про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, про зміну черговості отримання права на спадкування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 3171,6 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 5000 грн витрат на правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: Л. О. Голота

Т. О. Денишенко